Спочатку було Слово. Бог дав Слову Тіло і оселив поміж нас. Добре і жертовне Слово завжди визволяло нас із кайданів, у які ми потрапляли.

Сьогодні ми теж чуємо слова, які лунають з наших телеекранів. Тільки ж що то за слова? До яких вчинків вони спонукають?

Мешкає у Львові чистої душі людина, все життя якої підпорядковане одній

турботі — піклуватися про дітей із важким соціальним станом. Кореспондент запитує цього чоловіка: “Чи не легше було б з таким ентузіазмом вести власну справу і прибутки мали б великі”. — “Є у турківському районі сім’я, у якій мешкають дев’ятеро дівчаток і усі хворі на ДЦП. Коли я до них приїжджаю, вони біжать мені назустріч і кажуть: “Татку, що ти нам привіз”. Ну що на це скажеш.

На жаль, навколо нас є багато людей злих, непривітних, тих, хто замкнувся у собі. Темрява осідає на цих людях не лише іззовні, вона проникає усередину і зусиллями лише самої людини її вже звідти не вигнати. Найнещасніша людина та, яка не розуміє, що потрапила у пастку і живе у темряві. Якщо ж прозріння прийде до неї, то це голос згори, це свята небесна сила зійшла на допомогу грішнику.

Тоді ця людина посвячує свій вільний час молитві, захоплюється молитовною спрагою і для зболілої душі настає полегшення. Активними прозрілими можна назвати постійних відвідувачів отців церкви – екзорцистів, які лікують важкі недуги душі. Не завжди для отців ця практика є безпечною. У кожному десятку пацієнтів трапляються особливо недужі, які під час молитви-екзорцизму творять дивні речі, про суть яких опісля знають хіба що з розповідей. Зла сила, що керує у той час недужим, вступає у двобій з духовним лікарем-екзорцистом.

Задаймо собі запитання. Чи може бути отець-екзорцист одночасно світською людиною і практикувати перегляди бойовиків, кривавих сцен, азартних ігор? Якщо, на вашу думку, “Так. Може бути”, то спробую переконати аудиторію життєвою бувальщиною з власного досвіду.

У погожі літні дні одного з минулих літ мені випала добра нагода щодня із сім’єю бувати у Печерській Лаврі. Прогулянка святими місцями приносить неабияке задоволення. І за традицією поблизу таких місць бурлакують “цікаві”, інколи “неозначені”, прошарки українського суспільства. І тут річ не лише у зовнішньому прояві нетотожності із загальною масою люду, але у внутрішній поведінці особи.

Був обідній час і біля монашої їдальні Печерської лаври скупчувалися ще зовсім юні монахи, які провадили між собою мирні задушевні бесіди. У перервах свого монашого розпорядку товариство розмовляло про-мирське.

І ось біля молодих монахів заметушився, бо мав певні проблеми, 25-річний юнак і поперемінно щось їх благав.

Як з’ясувалося по якомусь часі, його дуже турбував власний душевний стан. Він не міг змиритися із думкою, що не любить дружину, що не ладиться у сімейному житті, що місце праці обридло і що… багато-багато “що”.

Це все він за одним подихом виговорив сивому, у літах, монаху, який проходив повз нього. Було зрозуміло, що саме цей худорлявий 70-річний святець був метою його візиту.

Монах прямим і відвертим поглядом глянув у вічі юнака і помовчав. Через кілька хвилин він запитав: “Чи ви постите?” — “Ні”.— “Молитесь”.— “Ні”.— “Телевізор дивитеся”.— “Так”.— “А про Бога забули?”

Монах зник так непомітно, як і появився, а юнак настільки оторопів, що й незрозуміло було куди ж поділася його зухвалість. Хіба що можна було здогадатися, що внутрішні зміни у юначій душі все-таки відбулися. Неймовірно, але кілька звичних слів прорвали завісу гордого і зухвалого духа.

Задумайтесь. Навіть одне короткотривале спілкування з духовною особою у змозі проторувати стежки для добра у людському єстві. Сюди долучимо молитви наших парохів, сповідників, духовних провідників, які щоденно захороняють народ від підступів зла.

… Зло на телеекрані, в ефірі, у пресі, до ближнього. Скажімо йому “ні”, створімо екологічно чисте словесне довкілля і тоді мир навіки-вічні оселиться у вашій душі і вашому тілі.