|
I. СТАтті |
|
ФОТОІЛЮСТРАЦІЯ У ГАЗЕТІ: КРИТЕРІЇ,
ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, 79000, Львів, Україна E-mail: journft@franko.lviv.ua У статті розглядається використання фотоілюстративного матеріалу при
підготовці газетної продукції, тенденції розвитку фотожурналістики на
сучасному етапі, перспективи різних жанрів фотожурналістики. Ключові слова: дизайн, газетна верстка, фотоілюстрація,
фотожурналістика, новинарна фотографія, фоторепортаж. Для чого слід задумуватися над добротним виглядом
газети? З тих часів, відколи існують газети, слово завжди було
володарем. Навіть у колишньому СРСР, в епоху тоталітаризму, літературні
традиції допомогли створити газети, які люди прагнули читати навіть у
найчорніші дні нагляду за пресою. До таких видань належали „Литературная
газета”, „Комсомольская правда”, „Літературна Україна” тощо. Проте сьогодні
усі газети опинилися в нових реаліях і не всі видання можуть до них звикнути. Для того, щоб преса змогла належним чином розвиватися
у нових ринкових відносинах, вона повинна не лише інформувати, але й
приваблювати. Сьогодні видавцям, редакторам, журналістам та всім, хто
залучений до випуску газетної продукції, доводиться звертати увагу на те, як
газета виглядає, на її дизайн. Дедалі більше редакторів починають розуміти
необхідність хорошого дизайну для свого видання, але на нинішній день ще не
існує єдиної думки з приводу того, що ж це таке. Наприклад, Маріо Гарсіа, один із найбільш відомих
у світі дизайнерів газет, стверджує, що „висока якість у газетному оформленні
— це акуратне і зумисне поєднання тексту з візуальними елементами: шрифтом,
фотоілюстрацією, інформаційною графікою та „білими плямами”. І якщо це
поєднання виконане належним чином, тоді суміш цих елементів приверне увагу
читачів і передасть інформацію найбільш ефективно” [3, с.34]. Великого значення оформленню газети надає колега
Гарсіа по цеху Мішель Картер: „Добротний дизайн є більш функціональним, аніж
прикрашаючим елементом, і ніколи не ставить собі за мету принести в жертву
саму журналістику і цікавий зміст заради того, щоб поліпшити рівень
оформлення газети. Добротний дизайн забезпечує розумне і приємне подання
новин та іншої інформації. Дизайн — це процес, а не продукт, тому він повинен
бути непомітним” [5, с.4]. Проте дизайн — це надто широкий термін, що охоплює
чимало складників: кількість колонок на газетній шпальті, гарнітуру текстових
шрифтів, шрифт заголовків, графічний та ілюстративний матеріал, використання
„повітря”, елементи оформлення, колір тощо. Коли йдеться про процес
виготовлення друкованої продукції, прийнято вживати термін газетна верстка. Вона — один із
найважчих і трудомістких процесів, який, серед засилля друкованої продукції,
вимагає несподіваних і нетривіальних вирішень. Не останню роль у процесі
просування газети на ринок періодики відіграє і фотоілюстративний матеріал. Останнім часом появилося чимало наукових праць та
посібників, в яких викладено теоретичні засади підготовки, верстки й випуску
друкованої продукції, в тому числі й газет, де чимало місця відведено
оформленню газетних шпальт. Це насамперед перекладені російською мовою праці
Мішель Картер, Фредеріки Сандберг, Рендалл та інших. Розроблено навіть
теоретичну модель випуску газети — від приміщення і засобів праці до продажу
видання на ринку. Зазначимо, що у різних авторів різні концепції та
погляди на маркетинг і менеджмент ЗМІ, своє бачення тих чи інших особливостей
верстки та дизайну. Однак автори нинішніх підручників в одному одностайні:
розташування фотографій повинно бути раціональним і грамотним. Як стверджує
Мішель Картер, „використання фотографій може поліпшити, погіршити оформлення
газети. Те, як газета розташовує фотографії, особливо на першій полосі, є
яскравим показником розуміння принципів дизайну газети” [5, с.125]. Проаналізувавши рекомендації теоретиків, усі їхні
поради щодо використання фотоілюстрацій на газетних шпальтах можна згрупувати
за певними критеріями. Публікувати
тільки якісні фотографії.
Попри певну банальність такого твердження, слід визнати, що чимало
українських газет з низки причин друкують не дуже якісні фотографії. Найбільш
поширена причина полягає в тому, що або нема інших фото, які б проілюстрували
публікацію, або заздалегідь планувалося використати знімок з певною
публікацією, але подана фотографія не найвищої якості. Іноді трапляються
ситуації, коли погана фотографія — це краще, ніж її відсутність, але такі
моменти повинні траплятися нечасто. У будь-якому випадку, читач повинен
розуміти, що ж відбувається в кадрі. Публікувати
фотографію, яка відображає дію. Фотографія такого ґатунку майже завжди виглядає переконливіше. Фото,
на якому зображено футболіста із м’ячем, завжди програватиме тому кадрові, де
відзнято динаміку боротьби на футбольному полі. Якісна
фотографія повинна бути домінантним елементом на сторінці. Варто враховувати місце знаходження
фотографії чи фотографій при макетуванні шпальти. Сторінка монтується навколо
фотографій. Є сенс готувати макет шпальт таким чином, аби перше, що побачать
на сторінках газети читачі, були фотографії. Якісну
фотографію слід подавати в максимальному розмірі. Це приверне читачів, їхню увагу до сторінки і
безпосередньо до публікації. Ефектний знімок буде головним моментом в
оформленні статті. Уміле
кадрування фотографії.
Вдало скадрувавши знімок, іноді навіть посередню фотографію можна перетворити
на хорошу. Необхідно відшукати найважливішу частину знімка, виділити саме дію
на ньому, усунути все непотрібне, особливо невиправдані „порожні” простори; При
використанні декількох зв’язаних між собою фотоілюстрацій у фотонарисі
виділяти одну з них як головну. Цю фотографію необхідно зробити вдвічі більшою у порівнянні з рештою
фотографій. Усі фотографії необхідно розташувати так, щоб вони торкалися одна
одної. Сила впливу фотографії збільшується тоді, коли вони згруповані
подібним чином, і ця сила зменшується, якщо фотографії розкидані по всій
сторінці та розбиті текстом. Визначити
„напрям” фотографії. У
більшості випадків обличчя фотографій спрямовані праворуч чи ліворуч. Якщо це
фотографія, що показує дію, то вона має визначений напрям, якщо це портрет чи
„знімок голови”, тоді очі чи плечі визначатимуть напрям знімка. З’ясувавши
цей напрям, необхідно створювати макет сторінки так, щоб фотографії
„дивились” на сторінку, а не з неї. Вони також повинні бути направлені на
статтю, яку супроводжують, а не з неї. Фотографії
не повинні розбивати „плинність” тексту. Тобто, вони не мали б розбивати колонки і бути
розміщені посередині сторінки. Теоретики газетного дизайну стверджують, що
ідеальне місце для фотографії — вгорі, над заголовком або під ним. Такі
знімки привертають максимум уваги. Під
кожною фотографією має бути підпис. Саме під фотографією, а не на вивороті чи чорним текстом на сірому
фоні кадру. Це пояснюється тим, що фотографія не декоративний, а змістовий
елемент. Тому, ставити підпис на фотографії — це те саме, що ставити один
текст на інший. Деякі газети взагалі дозволяють собі не підписувати
фотографій. Якщо пояснювального тексту нема, то читач не знає, що ж
відбувається на фото, ким є зображена особа. У такому разі він не стане
вишукувати у тексті місце, де це пояснюється і може взагалі не читати такого
тексту. Це, так би мовити, технічні аспекти використання
фотоілюстрації у газеті. Тепер перейдемо до змістових та жанрових. Упродовж
останніх років неодноразово проголошували смерть фотожурналістики як виду
діяльності. Майстри фотосправи скаржилися на відсутність роботи, на брак
зацікавлення з боку видавців, на швидкий розвиток технологій, на появу
цифрової фотоапаратури і спрощеної зйомки за її допомогою, яка дозволяє
фотографувати будь-кому, на створення фотоколекцій та фотобланків, з яких
будь-хто може проілюструвати газетний текст. Такий спрощено примітивний
підхід до набуття і створення фотоколекцій, непрофесійне вирішення даної
проблеми загрожує погіршенням художньої і змістової якості фотографії і
газетної продукції. За швидкого розвитку та доступності масової культури,
увагу читачів привертають розділи світської хроніки та історії життя зірок,
які активізували діяльність фотографів-папарацці, методи роботи яких
викликають обурення і виходять за межі етичних норм. „Усе це підриває досвід
громадян до людини з фотокамерою” [1, с.35]. Це з одного боку, а з іншого —
зміст ілюстрованих журналів здебільшого сам прагне відобразити приватну
сторону людського життя, здоров’я [9], процвітання, добробут, уникаючи
соціальних, політичних чи історичних тем. Обсяг, що відводиться газетам під
репортажі, скоротився більш ніж на 60 відсотків. Такий стан справ породив у
сучасній фотожурналістиці моду на фотографії знаменитостей. Як мудро зауважив
Фред Ридчин, „здається, що існує визначена вимога адаптувати людей до
масштабу кінофантазій, і навіть тих, хто живе нормальним життям. Письменники,
бізнесмени сьогодні хочуть виглядати як зірки”. Усе це в сукупності призвело до того, що ілюстративний
матеріал став другорядним поряд із основним текстом статті, з іншого боку,
робота фотографа стала менш необхідною. На це були свої підстави. Головним негативним фактором, що вплинув на
розвиток ринку фотожурналістики, виявилася поява на початку 80-х так званих image cataloges — каталогів зображень,
що у систематизованому вигляді надають газетам, журналам і всім охочим
можливість швидко і без надмірних зусиль знайти цікаву їх картинку на
визначену їх мету. На жаль, вони по суті пропагували стереотипне і шаблонне
бачення світу. Від глобальної катастрофи до картини самотності,
від панорамного вигляду до портрета дитини — кожне зображення з цих каталогів
начебто зійшло з невидимого конвеєра, воно промовляє до читачів невиразною і
нудною мовою, а формою і змістом воно відбивало деякі стереотипи, що існують
десь на грані між „мильною оперою” і рекламою. І все ж чимало редакцій почало формувати власний
архів із таких зображень. Тому й сьогодні чимало українських газет дають до
фотоілюстрацій підпис: „З архіву редакції”. Хоча сама редакція до процесу
виготовлення такого знімка не має жодного відношення. За такого підходу до фотоілюстрації у колективу
редакції та й у читача може появитися ризик „однорідності”, гомогенності
візуальної комунікації. Фотографій, що їх відібрали найбільші агентства на
деякі теми, буде не так вже й багато, а це означає, що роботи тільки
невеликого кола фотографів потраплять у великі міжнародні цифрові архіви, що
є джерелом, з яким працюють редактори. Ми усі будемо бачити знову і знову ті
ж самі фотографії на історичні, політичні та інші теми. Тільки вони
перекочовуватимуть з газети в газету. Ексклюзивність, авторські знахідки
фотографа відійдуть на другий план. Недавні приклади — Косово, Чечня, Афганістан, Ірак... Ніколи ще жодна подія
не була відображена такою великою кількістю різних фотографів, але публікації
удостоювалися далеко не завжди кращі роботи. На перший план вийшли „просунуті
агентствами автори”, або ті, що випадково виявилися у потрібний час у
потрібному місці. На щастя, у третьому тисячолітті навіть з появою
різних технічних новинок про смерть фотожурналістики говорити ще рано. Як
стверджує фотограф Сюзанна Зонтаг, „нам усе ще потрібні чудові фотографії,
але, зрозуміло, що вона (фотожурналістика. — Авт.) набуває кардинальних змін
під впливом цих процесів, які відбуваються” [4, с.43]. Щодо самої фотожурналістики, то вона і надалі
продовжує відігравати значну роль у теорії жанрів журналістики. Зокрема у
навчальному збірнику А.Тертичного [11] їй відведено цілий розділ. Однак на
практиці не всі фотожанри бачимо на газетних шпальтах. Такі жанри, як
фотонарис, фотоетюд, фотозамітка майже зникли зі шпальт газет. Складається
враження, що у газеті фотографія потрібна лише для того, щоб робити текст.
Прикро, але факт, коли йдеться про фотожурналістику, то сьогодні прийнято
розглядати лише такі три її складові: новинарну, репортажну і частково
документальну фотографію. Новинарна фотографія, за твердженням італійського
фотографа Грації Нері — це „щоденна зйомка поточних подій місцевого чи
міжнародного масштабу” [7] і вона присутня в усіх без винятку газетах.
Матеріали, які можна віднести до міжнародних подій, на світовий ринок
постачають такі агентства, як Reuters, AP і AFP, звідки вони потрапляють
зокрема й на шпальти українських газет. А локальні новини — це прерогатива
фотокореспондентів чи навіть фотоаматорів. Слід визнати, що в цьому секторі
поява цифрових фотокамер дуже швидко і дуже серйозно змінила ситуацію, адже
робота з новинами — прекрасна школа для фотожурналіста. Щоденна необхідність
фотографувати найрізноманітніші сюжети — від кримінальних подій і політичних
заходів до подій світового масштабу — дає фотографу чудову можливість
проявити швидкість реакції у побудові композиції кадру, використання
найдієвішої, найдоцільнішої точки зйомки і методу зйомки, а це уміння навряд
чи розвинеться у того, хто ніколи не працював з новинами. З іншого боку, простота використання цифрової
фототехніки занадто спрощує підхід до виготовлення якісних знімків. На перший
план виходить швидкість та оперативність. Як наслідок, деякі редакції
відмовляються від послуг фотографів, мотивуючи це тим, що знімок з місця
події може зробити й репортер, який і питатиме про те, що зображено на фото. Така універсалізація може призвести до того, що
художність, образність просто зникне з газетних шпальт, натомість ми
отримаємо можливість споглядати аматорські „сімейні фотографії”, які далі
домашнього альбому не мали би поширюватися. Завданням репортера в першу чергу
мав би бути збір інформації, а фотограф у той час мав би чатувати над тим
єдиним неповторним кадром, який би і зробив його газету помітною серед інших
видань. Прикро констатувати, але з газетних шпальт майже
випав жанр фоторепортажу. Хоча на перший погляд, фоторепортаж, це та ж робота
з новинами, все-таки розтягнена в часі. Однак, як уже говорилося, не кожен,
хто тримає в руках фотоапарат, готовий годинами чекати на цікаву мить,
цікавий ракурс, головне завдання — швидко принести фотографію у редакцію. Як наслідок, непрофесійна, некваліфікована
оперативність вбиває образність, про що й пише Н.Воронін [2] у своїй статті.
Фоторепортаж, як жанр фотожурналістики, сьогодні перебуває в очевидній кризі
й існує лише завдяки окремим фотографам, волі випадку та невеликим
замовленням. Витрати у цьому жанрі досить великі і тому робота ця не дуже
прибуткова, а пропозиція набагато перевищує попит. До того ж у цьому жанрі працює не так багато
фотографів, котрі пропонують матеріали високої якості, а також таких людей,
котрі легко змінюють тематику і здатні постійно жити у переїздах. Гарний
репортаж — це історія, а фотограф повинен уміти розповісти цю історію
захоплено і яскраво, не забуваючи при цьому про деталі, інакше вийде досить
загальний і нудний фотонарис. „У фотожурналістиці створення кожного знімка такий
же складний процес, як і в рекламній, портретній, прикладній фотографії. Треба вміти послуговуватися всіма технічними і
зображувальними засобами фотографії, вміти ставити завдання і вирішувати
його, бачити дещо недоступне для інших і виймати нову суть звичайних явищ на
поверхню” [6]. Із сказаного вище напрошується висновок, що
фотографи, які сьогодні співпрацюють з газетами, повинні позбутися халтурної
оперативності та аполітичності. Відмежовуючи себе від політики та довколишніх
подій, фотографи стають на помилковий шлях, який утруднює дослідження,
проникнення у суть подій і таким чином заковують себе у нерухомі рамки
застиглих послідовних образів. Не можна задовільняти свою творчість і
звичайним співчуттям до жертв, мовчки і сліпо прощаючи винуватців, навіть не
намагаючись знайти вихід. Таким чином, фотографи і їхні редактори просто
ігнорують і зневажають читацьку аудиторію, яку слід не лише інформувати, а
зацікавлювати, вчити, виховувати. ____________________ 1. Ахламов В. За что не любят папарацци
// Профессия — журналист. — 2000. — № 11. — С.35-37. 2. Воронин Н. Портрет на фоне новостей:
характер образности в фотожурналистике // Вестник Моск. ун-та. — Сер.10. —
Журналистика. — 1994. - №6. 3. Дизайн
периодических изданий // Под ред. Э.А.Лазаревич.
— М., 2001. — С.56-59. 4. Зонтаг С. Взгляд на фотографию // Мир
фотографии. — М., Планета, 1998. — 329 с. 5. Картер М. Современный дизайн газет. —
М., 1998. — 125 с. 6. Коулман А. Документальная фотография,
фотожурналистика и прессфотография сегодня. Вопросы и ответы // Фотограф. —
2003. — 4 мая. 7. Нери Г. Фотожурналистика сегодня //
Фотограф. — 2003. — 8 июня. 8. Репкова Г. Новое время: Как создать профессиональную газету в
демократическом обществе. — К., IREX Про Медиа // Украина, 2002. — 450 с. 9. Рэнделл Д. Универсальный журналист. —
М., 2000. — 198 с. 10. Сандберг Ф. Дизайн и верстка газеты.
Пять простых шагов к совершенству // Pro Media. — 2003. — 16 мая. 11. Тертычный А. Жанры периодической
печати: Уч. пособие. — М., 2000. — 340 с. Photo illustration in the newspaper: criteria, tendency, perspektive. Myroslav Maksymovych Ivan Franko
National University of L'viv, Universytetska
Str.1, 79000 Lviv, Ukraine Tel. office:
(0322) 964-192 E-mail: journft@franko.lviv.ua The use of
photoillustrative material the newspaper production preparation, the
tendencies of fotojournalism deve lopment on the modern stage and the
perspektive of different fotojournalism gentes are examined in the article. Key words: desing, newspaper, make-up, foto illustration,
fotojournalism, news fotography, documentary fotography, foto-report. Стаття надійшла
до редколегії 26.11.2004, прийнята до друку 29.11.2004. |