УДК 070+655.4] (09)(477.8)

 

ВИДАВНИЧА СПРАВА І ГАЗЕТЯРСТВО В КОЛОМИЇ
ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ 1918-1920-х рр.

 

М. Васильчук[1]

Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна, e-mail: admgrf@franko.lviv.ua

 

Пі­с­ля ни­щі­в­ної по­раз­ки у Пер­шій сві­то­вій вій­ні у жо­в­т­ні 1918 ро­ку по­ча­в­ся роз­пад Ав­с­т­ро-­Угор­сь­кої ім­пе­рії. На ви­мо­гу на­ці­о­наль­но-­де­мо­к­ра­ти­ч­них сил пе­ре­да­ти всю по­в­но­ту вла­ди у Га­ли­чи­ні й Бу­ко­ви­ні УН­Ра­ді, авст­рій­сь­кий на­мі­с­ник Га­ли­чи­ни ге­не­рал К.Ґуйн від­по­вів ка­те­го­ри­ч­ною від­мо­вою, то­му 31 жо­в­т­ня 1918 ро­ку бу­ло ви­рі­ше­но взя­ти вла­ду зброй­ним шля­хом. О 4-й год. ран­ку 1.500 во­я­ків і 60 стар­­шин, ке­ро­ва­ні Укра­їн­сь­кою Ге­не­раль­ною ко­ман­дою, за­йня­ли у Льво­ві ра­ту­шу, на­мі­с­ни­ц­т­во, го­ло­в­ну по­шту, во­к­зал, банк. Над ра­ту­шею і на­мі­с­ни­ц­т­вом бу­ло під­ня­то си­ньо-­жо­в­тий пра­пор.

На­при­кі­н­ці ве­ре­с­ня 1918 ро­ку і в Ко­ло­миї ство­ре­но Вій­сь­ко­вий Ко­мі­тет, ко­т­рий охо­пив своєю ді­я­ль­ні­с­тю все По­кут­тя. І то­ді, як уста­но­в­лен­ня укра­їн­сь­кої вла­ди в Га­ли­чи­ні за­га­лом від­бу­ва­ло­ся зго­дом, — у Ко­ло­миї укра­їн­сь­ку вла­ду вста­но­ви­ли во­д­но­час зі Льво­вом (6; 119). Во­ло­ди­мир Бем­ко, ке­рі­в­ник Вій­сь­ко­во­го Ко­мі­те­ту, за си­г­на­лом зі Льво­ва ор­га­ні­зу­вав пе­ре­во­рот. На бік укра­їн­сь­кої вла­ди пе­рейш­ли 24-й пі­хо­т­ний і 36-й стрі­ле­ць­кий по­л­ки.

З пе­в­ні­с­тю мо­же­мо ствер­джу­ва­ти, що в пе­рі­од ли­с­то­па­до­во­го чи­ну йшло­ся не ли­ше про пе­ре­би­ран­ня кон­т­ро­лю над транс­пор­том, зв’яз­ком, бан­ком то­що, а й над за­со­ба­ми для по­ши­рен­ня ін­фор­ма­ції. Ко­ли вста­но­в­лю­ва­в­ся кон­т­роль над стра­те­гі­ч­но ва­ж­ли­ви­ми пун­к­та­ми Ко­ло­миї, дру­ку­ва­ли й ві­до­зву про те, що вла­да пе­рейш­ла до укра­ї­н­ців. Со­т­ник УГА Во­ло­ди­мир Бем­ко так опи­су­вав ра­нок 1 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку в Ко­ло­миї: «А ра­нок ви­пав на сла­ву — яс­ний і по­гі­д­ний. На де­яких укра­їн­сь­ких уста­но­вах, на бу­дин­ках ста­ро­ст­ва, су­ду, ма­ґі­с­т­ра­ту ма­я­ли укра­їн­сь­кі пра­по­ри, а на му­рах мі­с­та роз­лі­п­ле­но ве­ли­кі чо­ти­ри­мо­в­ні ві­до­зви до лю­д­но­с­ти з ого­ло­шен­ням про за­і­с­ну­ван­ня «Західньо-Української На­род­ньої Ре­с­пу­б­лі­ки». Окре­мі ку­р’є­ри роз­ве­з­ли ці ві­до­зви до по­ві­то­вих осе­ред­ків, мі­с­те­чок а то й де­яких сіл По­кут­тя» (2; 13-14).

Про те, у якій з дру­ка­рень на­би­ра­ли чо­ти­ри­мо­в­ну ві­до­зву й опе­ра­ти­в­но від­д­ру­ку­ва­ли, ві­до­мо­с­тей не збе­ре­г­ло­ся. Мо­же­мо ли­ше при­пу­с­ти­ти, що це бу­ло у дру­ка­р­ні А.Й.Мізевича під упра­вою Фе­лі­к­са До­лін­сь­ко­го, оскіль­ки са­ме тут де­кіль­ко­ма дня­ми зго­дом, пі­с­ля чо­ти­ри­річ­ної пе­рерви, від­но­в­ле­но ви­дан­ня укра­їн­сь­кої пе­рі­о­ди­ч­ної пре­си в Ко­ло­миї. Пер­шим з ча­со­пи­сів до­би ЗУНР став «Покутський ві­с­т­ник», який ви­й­шов 10 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку (14).

Га­зе­та дві­чі на ти­ж­день — у че­т­вер і не­ді­лю — ви­хо­ди­ла пра­к­ти­ч­но про­тя­гом усьо­го пе­рі­о­ду укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті в Ко­ло­миї, до­ки аж 22 трав­ня 1919 ро­ку на Ч.44 її ви­хід не при­пи­ни­ли поль­сь­кі по­вс­та­н­ці (10). Га­зе­ту, яку ви­да­ва­ла Окру­ж­на На­ці­о­наль­на Ра­да, спо­ча­т­ку ре­да­гу­вав Яро­с­лав Навчук (1918. — Ч. 1-3), да­лі — Оме­­лян Ка­ра­ш­ке­вич (1918. — Ч. 4-13, 1919. — Ч. 14-43) та Іван Ге­ра­си­мо­вич (1918. — Ч. 14, 1919. — Ч. 1-13) (16). Свід­чен­ням ро­зу­мін­ня мо­ло­дою укра­їн­сь­кою ре­с­пу­б­лі­кою зна­чен­ня пре­си був той факт, що «Покутський ві­с­т­ник» по­вин­ні бу­ли пе­ред­п­ла­чу­ва­ти всі дер­жав­ні уста­но­ви, оскіль­ки тут Окру­ж­на На­ці­о­наль­на Ра­да пу­б­лі­ку­ва­ла офі­цій­ні роз­по­ря­джен­ня, які ма­ли си­лу за­ко­нів. За­га­лом же, з пер­ших чи­сел часо­пи­су окре­с­ли­лись два про­ві­д­ні ін­фор­ма­цій­но- те­ма­ти­ч­ні стру­ме­ні спря­мо­ва­но­с­ті ви­дан­ня: офі­цій­ний та нео­фі­цій­ний. Їх ре­пре­зен­ту­ва­ли ру­б­ри­ки «Урядова часть і «Неурядова часть». Вла­с­не, ви­дан­ня бу­ло по­кли­ка­не за­по­в­ни­ти ін­фор­ма­цій­ний ва­ку­ум в ре­гі­о­ні, то­му з на­сту­п­них чи­сел га­зе­ти, за­ле­ж­но від то­го, хто був ре­да­к­то­ром і яки­ми бу­ли кон­к­ре­т­ні мо­ж­ли­во­с­ті, біль­шою чи ме­н­шою мі­рою в ній по­да­ва­лась ін­фор­ма­ція не ли­ше про по­дії ре­гі­о­наль­ні, а й за­галь­но­ук­ра­їн­сь­кі та між­на­ро­д­ні.

Ли­ше іс­то­ри­ко-­ви­да­в­ни­чим фа­к­том за­ли­ши­в­ся ра­зо­вий ви­пуск ча­со­пи­су «Послідні ві­с­ті», ко­т­рий з’я­ви­в­ся 1918 ро­ку, при­чо­му ни­ні­ш­нім до­слі­д­ни­кам не до­сту­п­ний жо­ден йо­го при­мі­р­ник. Єди­ним дже­ре­лом про ньо­го є біб­ліо­г­ра­фія укра­їн­сь­кої пре­си Єв­ге­на Мі­си­ла (9; 245). На жаль, ні дру­ка­р­ні, ні то­ч­ної да­ти ви­дан­ня не­має. Тра­ди­цій­но це ви­дан­ня у до­слі­джен­нях ста­в­лять пі­с­ля «Покутського ві­с­т­ни­ка» і пе­ред ча­со­пи­сом «Січовий Го­лос», який по­чав ви­хо­ди­ти че­рез кіль­ка днів пі­с­ля по­яви «Покутського ві­с­т­ни­ка» — тобто, 20 ли­с­то­па­да 1918 р (17). Про­ана­лі­зу­ва­в­ши стан з пе­рі­о­ди­кою в Ко­ло­миї, ба­чи­мо, що ча­со­пис-­од­но­ден­ка (а на та­кі ви­дан­ня не по­трі­б­но бу­ло до­три­му­ва­тись ре­є­с­т­ра­цій­них фор­маль­но­с­тей) міг з’я­ви­ти­ся ще до за­сну­ван­ня «Покутського ві­с­т­ни­ка» як від­дзе­р­ка­лен­ня по­дій ли­с­то­па­до­во­го зри­ву. Пі­з­ні­ше ж не бу­ло по­тре­би вда­ва­ти­ся до та­ко­го кро­ку, оскіль­ки ви­хо­ди­ли офі­цій­ні ча­со­пи­си.

Упро­довж 1918 ро­ку і пів­то­ра мі­ся­ця 1919-го як що­ти­ж­не­вик ви­хо­див ча­со­пис «Січовий Го­лос», по­тім він че­рез фі­нан­со­ві тру­д­но­щі з’я­в­ля­в­ся ли­ше дві­чі на мі­сяць. Ре­да­к­то­ром цьо­го ча­со­пи­су став Яро­с­лав Навчук, який до цьо­го ре­да­гу­вав пер­ші три чи­с­ла «Покутського ві­с­т­ни­ка», а два остан­ні здво­є­ні но­ме­ри ре­да­гу­вав Ки­ри­ло Три­льов­сь­кий. Га­зе­та бу­ла ви­дан­ням Укра­їн­сь­ко­го Сі­чо­во­го Со­ю­зу і про­па­гу­ва­ла ідеї дер­жа­в­но­с­ті і не­за­ле­ж­но­с­ті Укра­ї­ни (1). Ча­со­пис на­по­ле­г­ли­во об­сто­ю­вав ідеї тво­рен­ня і роз­ви­т­ку укра­їн­сь­ко­го вій­сь­ка, оскіль­ки це бу­ло про­дов­жен­ням ідей сі­чо­во­го ру­ху. Са­ме то­му й ба­чи­мо в чи­с­лі ав­то­рів ви­дан­ня, крім «січового ба­ть­ка» Ки­ри­ла Три­льов­сь­ко­го, ще й сі­чо­вих ор­га­ні­за­то­рів Іва­на Чу­п­рея, Пе­т­ра Ше­ке­ри­ка-­До­ни­кі­ва, по­е­та Ва­си­ля Па­чов­сь­ко­го, Іва­на Куль­чи­ць­ко­го та ін­ших.

По­тре­ба поста­ви­ти на слу­ж­бу роз­бу­до­ві укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті сло­во зу­мо­ви­ла не ли­ше по­яву пре­си, а й дру­ка­р­ні, в якій би цю пре­су дру­ку­ва­ли. Вже з по­ча­т­ку гру­д­ня 1918 ро­ку, тобто че­рез мі­сяць пі­с­ля вста­но­в­лен­ня укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті, в Ко­ло­миї роз­по­ча­ла ро­бо­ту дру­ка­р­ня Окру­ж­ної вій­сь­ко­вої ко­ман­ди (ОВК). Ав­тор схи­ль­ний вва­жа­ти, що це ко­ли­ш­ня дру­кар­ня А.Й. Мі­зе­ви­ча під упра­вою Фе­лі­к­са До­лін­сь­ко­го, ко­т­ра мі­с­ти­ла­ся на вул. Ко­с­тю­ш­ка, 8. У дру­ка­р­ні ОВК дру­ку­ва­ли ча­со­пи­си до­би ЗУНР і УНР, а та­кож ін­шу по­лі­гра­фі­ч­ну про­ду­к­цію. Зва­жа­ю­чи на су­то фор­маль­ний бік (від­мін­но­с­ті у на­зві), щоб уни­к­ну­ти плу­та­ни­ни, ав­тор ви­ді­лив три ета­пи іс­ну­ван­ня дру­ка­р­ні ОВК в окре­мі пе­рі­о­ди, в ко­ж­но­му з яких дру­ка­р­ня роз­г­ля­да­є­ть­ся як окре­ме під­при­єм­с­т­во. Отож, на са­мо­му по­ча­т­ку (по­ча­ток гру­д­ня 1918—1919) іс­ну­ва­ла дру­ка­р­ня ОВК. Об­ла­д­нан­ня для ви­со­ко­го дру­ку да­ва­ло змо­гу ви­да­ва­ти ілю­с­т­ро­ва­ні кни­ги, дру­ку­ва­ти кар­то­гра­фі­ч­ну про­ду­к­цію. Тут, зо­кре­ма, дру­ку­ва­ли ча­со­пи­си «Січовий го­лос» (1919. — Ч. 3-6) і «По­кут­ський ві­с­т­ник» (1919. — Ч. 37) (16; 83, 96). Скла­да­ли і дру­ку­ва­ли кни­ги, бро­шу­ри, бу­к­ле­ти. Зо­кре­ма, «Запорожець: Ка­лен­дар» (1918), «Ручний аме­ри­кан­сь­кий ско­ро­с­т­ріл «Льоіс» (1918), «Стінний ка­лен­дар з кар­тою Укра­ї­ни» (1918), «Ключ до чи­тан­ня жи­дів­сь­ко­го дру­ку» (1919), «Січова Зо­ря: Ілю­с­т­ро­ва­ний укра­їн­сь­кий ча­со­пис на 1919 рік до вжи­т­ку і на­у­ки укра­їн­сь­кої мо­ло­ді і стар­ших» (1919), «Що тре­ба ко­ж­но­му з нас зна­ти про угор­сь­ких укра­ї­н­ців: Ко­ро­т­кий іс­то­ри­ч­ний на­рис» (1919), від­би­т­ку з га­зе­ти «Покут­ський ві­с­т­ник» пра­ці За­ха­ра Сквар­ка «Земельна спра­ва» (1919), бро­шу­ру Оре­с­та Ку­зь­ми «Український пра­во­пис» (1919) (13а; 24, 13б; 207).

По­чи­на­ю­чи з се­ре­ди­ни гру­д­ня 1918 ро­ку на дру­ко­ва­ній про­ду­к­ції по­ча­ли з’я­в­ля­ти­ся під­пи­си «З друк. ОВК під упра­вою О.Кузьми». Ни­ні важ­ко ска­за­ти, чи ке­ру­вав він дру­ка­р­нею ОВК з са­мо­го по­ча­т­ку, чи пе­ре­брав ке­рі­в­ни­ц­т­во де­що зго­дом, оскіль­ки й пі­с­ля то­го, як Орест Ку­зь­ма став ке­рі­в­ни­ком дру­ка­р­ні, не на всіх ви­дан­нях ста­ви­ли йо­го ім’я. Оче­ви­д­но, пе­рі­о­ди дру­ка­р­ні ОВК і дру­ка­р­ні ОВК під упра­вою Оре­с­та Ку­зь­ми слід вва­жа­ти то­то­ж­ни­ми, аж до кві­т­ня 1919 ро­ку. У дру­ка­р­ні ОВК під упра­вою Оре­с­та Ку­зь­ми ви­й­ш­ли га­зе­ти «Покутський ві­с­т­ник» (1918. — Ч. 10-14, 1919. — Ч. 1-36), «Січо­вий го­лос» (1919. — Ч. 1-7/8), «Громадський го­лос» (1919. — Ч. 1-11), ін­фор­­ма­­цій­ний що­ден­ник «Новини» (1919. — Ч. 1-23), пе­да­го­гі­ч­на га­зе­та «Учи­тельський го­лос» (1919. — Ч. 1-4) (16; 236). Орест Ку­зь­ма з яки­хось при­­чин при­пи­нив ке­ру­ва­ти дру­ка­р­нею ОВК у кві­т­ні 1919 ро­ку, хоч Ко­ло­миї не по­ки­нув, а за­ли­ши­в­ся у мі­с­ті (3; 51-52).

Чі­т­ко окре­с­ле­ним ета­пом у ді­я­ль­но­с­ті ко­ло­мий­сь­ко­го дру­кар­с­т­ва бу­ла дру­ка­р­ня Окру­ж­ної вій­сь­ко­вої ко­ман­ди під упра­вою Ан­то­на Гри­н­ци­ши­на. Ді­я­ла во­на від кві­т­ня до тра­в­ня 1919 ро­ку Ан­тон Гри­н­ци­шин у кві­т­ні 1919 ро­ку пе­ре­брав упра­в­лін­ня дру­ка­р­нею ОВК від Оре­с­та Ку­зь­ми і ке­ру­вав нею до два­д­ця­тих чи­сел тра­в­ня, до­ки мі­с­це­ві поль­сь­кі по­вс­та­н­ці си­лою не при­пи­ни­ли друк чер­го­во­го но­ме­ра «Покутського ві­с­т­ни­ка», що ста­ло­ся вна­с­лі­док за­хо­п­лен­ня вла­ди в мі­с­ті пе­ред при­хо­дом ру­мун­сь­ко­го вій­сь­ка.

Друкарня ОВК під час польської окупації перейшла у відання Фелікса Долінського.

Пі­с­ля Ак­та злу­ки ба­чи­мо ви­яв но­во­го по­лі­тич­но­го ми­с­лен­ня, від­чут­тя то­го, що пер­ший етап бо­ро­ть­би за дер­жа­в­ність ви­гра­но, зро­б­ле­но ве­ли­кий крок упе­ред — на­род об’єд­на­но в єди­ну дер­жа­ву, яка має всі під­ста­ви, не­зва­жа­ю­чи на не­про­с­ту вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­ну си­ту­а­цію, ста­ти га­ран­том са­мо­стій­но­с­ті, на­ці­о­наль­них і со­ці­аль­них прав укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду по оба бо­ки кор­до­ну. Це, пе­ре­ду­сім, ро­зу­мі­ли ті, хто мав три­ва­лий до­свід по­лі­тич­ної пра­ці, хто на сво­їх вла­с­них по­гля­дах від­чу­вав ево­лю­цію, по­в’я­за­ну з об’єк­ти­в­ним хо­дом іс­то­рії. У Ко­ло­миї та­кою лю­ди­ною був Ки­ри­ло Три­льов­сь­кий, який з 15 лю­то­го 1919 ро­ку в мі­с­ті над Пру­том від­но­вив ді­я­ль­ність ча­со­пи­су «Громадський го­лос» (7) як ор­га­ну Укра­їн­сь­кої ра­ди­каль­ної пар­тії (1919. — Ч. 1-6), а да­лі — ор­га­н Се­лян­сь­кої ра­ди­каль­ної пар­тії (1919. — Ч. 7-13) (16; 87).

У ко­ло­мий­сь­кий пе­рі­од ви­й­ш­ло 13 но­ме­рів «Громадського го­ло­су», що над­хо­ди­ли до чи­та­ча аж до се­ре­ди­ни тра­в­ня 1919 ро­ку. В той час, як Львів пе­ре­бу­вав у ру­ках по­ля­ків, уря­до­в­ці ре­с­пу­б­лі­ки пе­ре­бу­ва­ли в Ста­ні­с­ла­ві, Ко­ло­мия взя­ла на се­бе від­по­ві­даль­ність за жит­тя цьо­го ча­со­пи­су. Ви­дан­ня це не ста­ло ли­ше ву­зь­ко­пар­тій­ним, а жва­во ці­ка­ви­ло­ся жит­тям в Укра­ї­ні, пе­ре­ду­сім ста­но­ви­щем на фро­н­тах.

На­слід­ком об’єд­нан­ня ЗУНР з УНР в єди­ну дер­жа­ву ста­ло те, що вже 1 бе­ре­з­ня 1919 ро­ку ство­ре­но фі­лію Цен­т­раль­но­го ін­фор­ма­цій­но­го бю­ро при Ди­ре­к­то­рії УНР, ко­т­ра по­ча­ла ви­да­ва­ти бю­ле­те­ні та по­пу­ля­р­ні ін­фор­ма­цій­ні ви­дан­ня, при­свя­че­ні «гарячим» те­мам (20; 177). У той же час бу­ло ство­ре­но й Ко­ло­мий­сь­ку фі­лію ін­фор­ма­цій­но­го бю­ро УНР. Її за­вдан­ням бу­ло ши­ри­ти се­ред ме­ш­ка­н­ців По­кут­тя, Угор­сь­кої Укра­ї­ни, а та­кож Бу­ко­ви­ни офі­цій­ну ін­фор­ма­цію про стан справ в Укра­ї­ні та що­до по­лі­ти­ки між­на­ро­д­ної. Пра­к­ти­ч­но, но­во­ст­во­ре­на дер­жа­ва пра­г­ну­ла під­по­ряд­ку­ва­ти єди­ній іде­о­ло­гі­ч­ній опі­ці по­то­ки ін­фор­ма­ції, ко­т­рі по­ши­рю­ва­ли­ся в той час рі­з­но­ма­ні­т­ни­ми ви­дан­ня­ми з пе­в­ни­ми пар­тій­ни­ми ухи­ла­ми і си­м­па­ті­я­ми. Ор­га­ном Ко­ло­мий­сь­кої фі­лії Цен­т­раль­но­го ін­фор­ма­цій­но­го бю­ро при Ди­ре­к­то­рії УНР став ін­фор­ма­цій­ний що­ден­ник «Новини» (11; 1784). Ви­хо­див він, по­чи­на­ю­чи з 13 бе­ре­з­ня (12). Ви­хід га­зе­ти при­пи­ни­в­ся 8 кві­т­ня то­го ж ро­ку пі­с­ля по­яви 23 ви­пу­с­ків (16; 89). Бу­ло ви­рі­ше­но збіль­ши­ти до три­ра­зо­во­го на ти­ж­день ви­хід га­зе­ти «Покутський ві­с­т­ник» (8), оскіль­ки, як ба­чи­ть­ся з від­да­лі ча­су і до­сві­ду в оці­н­ці по­ді­б­них си­ту­а­цій, шту­ч­но ство­ре­не ви­дан­ня не ма­ло ме­ре­жі збу­ту — ін­фор­ма­цій­ний про­с­тір був уже за­по­в­не­ний ін­ши­ми ви­дан­ня­ми.

По­при це що­ден­ник «Новини», ре­да­го­ва­ний Ми­ко­лою Бо­би­ке­ви­чем (1919. — Ч. 1-11) та Ко­р­ни­лом За­клин­сь­ким (1919. — Ч. 12-23) мав до­во­лі ба­га­те ін­фор­ма­цій­не на­си­чен­ня, що мо­ж­на по­яс­ни­ти, пе­ре­ду­сім, ме­ре­жею ін­фор­ма­цій­но­го бю­ро, над­хо­джен­ням офі­цій­ної ін­фор­ма­ції.

Свід­чен­ням ак­ти­в­но­с­ті вчи­те­лів як про­ві­д­ної вер­с­т­ви на­ції, ро­зу­мін­ня сво­го мі­с­ця у бо­ро­ть­бі за укра­їн­сь­ку дер­жа­в­ність бу­ла по­ява в Ко­ло­миї ча­со­пи­су «Учи­тельський Го­лос», пер­ше чи­с­ло яко­го ви­й­ш­ло 26 лю­то­го 1919 ро­ку (19). По­ба­чи­ли світ за­га­лом чо­ти­ри ви­пу­с­ки цьо­го ви­дан­ня, ор­га­ну укра­їн­сь­ко­го на­род­но­го вчи­те­ль­с­т­ва.

Ці­ка­во, що, на від­мі­ну від «Покутського ві­с­т­ни­ка» чи «Січового го­ло­су», які бу­ли ви­дан­ня­ми ре­гі­о­наль­но­го ти­пу, вчи­тель­сь­кий ча­со­пис пре­д­став­ляв укра­їн­сь­ких пе­да­го­гів За­хі­д­ної Укра­ї­ни за­га­лом. Від­по­ві­даль­ним реда­к­то­ром ча­со­пи­су став Ону­ф­рій Вла­сій­чук — пра­ців­ник шкі­ль­но­го ко­мі­са­рі­а­ту в Ко­ло­миї та Дер­жа­в­но­о­го се­к­ре­та­рі­а­ту.

«Учительський Го­лос» ви­ник як на­слі­док з’їз­ду пре­д­ста­в­ни­ків на­род­но­го вчи­те­ль­с­т­ва в Ста­ні­с­ла­ві 3-4 лю­то­го 1919 ро­ку. Там бу­ло об­ра­но Ви­ко­нав­чий Ко­мі­тет на­род­но­го вчи­те­ль­с­т­ва, яко­му й до­ру­чи­ли ви­да­ва­ти ча­со­пис. При­кме­т­ною ри­сою ви­дан­ня бу­ло ус­ві­до­м­лен­ня ро­лі осві­ти в си­с­те­мі су­спіль­них і дер­жа­в­них цін­но­с­тей.

У сі­ч­ні-­тра­в­ні 1919 ро­ку Укра­їн­сь­ка Га­ли­ць­ка Ар­мія кон­т­ро­лю­ва­ла си­ту­а­цію на укра­їн­сь­ко-­поль­сь­ко­му фро­н­ті і посту­по­во ви­ті­с­ня­ла поль­сь­ку ар­мію з Га­ли­чи­ни. Од­нак спро­би вре­гу­лю­ва­ти укра­їн­сь­ко-­поль­сь­кі від­но­си­ни в краї ви­яви­ли­ся не на ко­ристь укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті. Осо­б­ли­во скла­д­ною си­ту­а­ція ста­ла то­ді, як 15 тра­в­ня 1919 ро­ку на укра­їн­сь­кий фронт у Га­ли­чи­ні та Во­ли­ні вве­ли сфор­мо­ва­ну і озб­ро­є­ну у Фра­н­ції 80-тисячну поль­сь­ку ар­мію під ке­рі­в­ни­ц­т­вом ге­не­ра­ла Юзе­фа Гал­ле­ра, ко­т­ра й зму­си­ла УГА в се­ре­ди­ні ли­п­ня 1919 ро­ку ві­дійти за Збруч. Що ж до Ко­ло­миї, то укра­їн­сь­ка дер­жа­в­ність тут бу­ла при­пи­не­на у се­ре­ди­ні два­д­ця­тих чи­сел тра­в­ня 1919 ро­ку. Пе­ред на­сту­пом ру­му­нів, які оку­пу­ва­ли По­кут­тя, поль­сь­кі по­вс­та­н­ці за­хо­пи­ли ва­ж­ли­ві об’єк­ти мі­с­та, зо­кре­ма, й дру­ка­р­ню ОВК.

У пе­рі­од ру­мун­сь­кої оку­па­ції По­кут­тя, що три­ва­ла від 26 тра­в­ня до 21 сер­п­ня 1919 ро­ку, дру­ка­р­ні в Ко­ло­миї не ді­я­ли, пе­рі­о­ди­ч­на пре­са не ви­хо­ди­ла. Лю­ди бу­ли по­зба­в­ле­ні укра­їн­сь­ко­го дру­ко­ва­но­го сло­ва, яке б не­сло об’єк­ти­в­ну ін­фор­ма­цію про ста­но­ви­ще на фро­н­тах, до­лю Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви, її уря­ду, вій­сь­ка.

На­при­кі­н­ці чер­в­ня 1919 ро­ку, по­бо­ю­ю­чись мо­ж­ли­во­го всту­пу Чер­во­ної ар­мії на те­ри­то­рію За­хі­д­ної Об­ла­с­ті Укра­їн­сь­кої На­род­ної Ре­с­пу­б­лі­ки, Най­ви­ща Ра­да дер­жав Ан­тан­ти да­ла зго­ду на тим­ча­со­ве за­йнят­тя Схі­д­ної Га­ли­чи­ни поль­сь­ки­ми ча­с­ти­на­ми до рі­ки Збруч. 21 сер­п­ня 1919 ро­ку ру­мун­сь­кі вій­сь­ка за­ли­ши­ли Ко­ло­мию, а на їх­нє мі­с­це всту­пи­ли поль­сь­кі вій­сь­ко­ві ча­с­ти­ни, які оку­пу­ва­ли По­кут­тя (5).

Укра­їн­сь­ка де­ле­га­ція у Вар­ша­ві з поль­сь­кою сто­ро­ною 21 кві­т­ня 1920 ро­ку під­пи­са­ла по­лі­тич­ну і тор­го­ве­ль­но-­еко­но­мі­ч­ну кон­ве­н­цію. Бу­ло пе­редба­че­но й спі­ль­ні поль­сь­ко-­ук­ра­їн­сь­кі дії про­ти Чер­во­ної ар­мії на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. 25 кві­т­ня 1920 ро­ку об’єд­на­ні поль­сь­ко-­ук­ра­їн­сь­кі вій­сь­ка фор­су­ва­ли Збруч і за ти­ж­день ви­би­ли чер­во­но­а­р­мій­сь­кі під­ро­з­ді­ли з Жи­то­ми­ра, Бер­ди­че­ва, Ко­зя­ти­на, а 7 тра­в­ня 1920 ро­ку всту­пи­ли до Ки­є­ва. Од­нак вже в чер­в­ні в хо­ді на­сту­пу військ Пів­ден­но-­За­хі­д­но­го фро­н­ту іні­ці­а­ти­ву пе­ре­бра­ла Чер­во­на ар­мія, яка 14-16 ли­п­ня дій­ш­ла до Збру­ча. Про­тя­гом мі­ся­ця Чер­во­на ар­мія за­йня­ла 17 по­ві­то­вих міст, 48 мі­с­те­чок і біль­ше ти­ся­чі сіл Га­ли­чи­ни (15; 397).

Са­ме в цей скла­д­ний пе­рі­од укра­їн­сь­кої іс­то­рії в Ко­ло­миї опи­ни­ла­ся ре­да­к­ція що­ден­ної га­зе­ти «Україна». Га­зе­та, за­по­ча­т­ко­ва­на 9 сер­п­ня 1919 ро­ку (18) у Ка­м’я­н­ці-­По­діль­сь­ко­му, ви­хо­ди­ла впро­довж 1920 ро­ку у Він­ни­ці, Ста­ні­с­ла­ві, а та­кож Ко­ло­миї.

Упро­довж усьо­го пе­рі­о­ду сво­го іс­ну­ван­ня ви­дан­ня на­по­ле­г­ли­во і ме­то­ди­ч­но ві­до­бра­жа­ло ре­а­лії не­про­с­то­го про­це­су укра­їн­сь­ко­го дер­жа­во­т­во­рен­ня, пи­са­ло про по­дії на фро­н­тах, у по­лі­ти­ці, куль­ту­рі то­що.

На ко­ло­мий­сь­кий пе­рі­од ви­дан­ня що­ден­ної га­зе­ти «Україна» при­па­ли най­д­ра­ма­ти­ч­ні­ші ча­си іс­ну­ван­ня. У Ко­ло­миї ви­й­ш­ли чо­ти­ри чи­с­ла (1920. — Ч. 141-144) (16; 90). Оче­ви­д­но, на цьо­му га­зе­та при­пи­ни­ла іс­ну­ван­ня (9; 127). Дра­ма­тизм цьо­го пе­рі­о­ду іс­то­рії по­ля­гав у то­му, що до­во­ди­ло­ся пе­ре­орі­є­н­то­ву­ва­ти своє ста­в­лен­ня до по­ля­ків. Не­що­да­в­ні во­ро­ги, які ду­ши­ли укра­їн­сь­ку дер­жа­в­ність, ни­ні вже бу­ли фор­маль­ни­ми со­ю­з­ни­ка­ми у бо­ро­ть­бі з Чер­во­ною ар­мі­єю. І як­що в ка­м’я­не­ць-­по­діль­сь­кий, він­ни­ць­кий, на­віть ста­ні­с­лав­сь­кий пе­рі­о­ди іс­ну­ван­ня ча­со­пи­су ре­да­к­ція ма­ла більш-­менш нор­маль­ні умо­ви пра­ці, по­да­ва­ла ста­лу ад­ре­су, то в ко­ло­мий­сь­кий пе­рі­од, який три­вав де­кіль­ка днів два­д­ця­тих чи­сел ли­п­ня 1920 ро­ку, ре­да­к­ція «України» мі­с­ти­ла­ся на за­лі­з­ни­ч­ній ста­н­ції Ко­ло­мия, у ва­го­ні (Ч.19-605). Ча­со­пис дру­ку­ва­ли у дру­ка­р­ні А.Кисілевського в Ко­ло­миї.

Ча­со­пис «Україна» був остан­нім у Ко­ло­миї з ча­со­пи­сів до­би укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті: «...в пер­ші ро­ки поль­сь­кої оку­па­ції бу­ло за­бо­ро­не­но ви­дан­ня укра­їн­сь­кої пре­си» (16; 21).

Дру­ко­ва­не сло­во ста­ло од­ним з ос­но­в­них чин­ни­ків, за­вдя­ки яким ста­ла мо­ж­ли­вою вза­га­лі поста­нов­ка пи­тан­ня про укра­їн­сь­ку дер­жа­в­ність. Са­ме дру­ко­ва­не сло­во, як за­сіб ко­му­ні­ка­ції, да­ло мо­ж­ли­вість ство­ри­ти не­об­хід­ні умо­ви для фор­му­ван­ня гро­мад­сь­кої ду­м­ки про те, що укра­їн­сь­ка на­ція — на­ція дер­жа­в­на. Дру­ко­ва­не сло­во вво­ди­ло укра­ї­н­ців, су­ча­с­ни­ків ве­ли­ких су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них пе­ре­мін у кон­текст іс­то­рії: по­дії Пер­шої сві­то­вої вій­ни, сі­чо­ве стрі­ле­ц­т­во, на­ці­о­наль­но-­ви­з­во­ль­ний рух на­ро­дів, до­не­да­в­на під­вла­д­них двом ве­ли­ким ім­пе­рі­ям, при­клад укра­їн­сь­кої ре­во­лю­ції на Ве­ли­кій Укра­ї­ні.

Ра­зом з тим, зна­ч­ною є роль укра­їн­сь­кої пре­си в дер­жа­в­но­му бу­ді­в­ниц­т­ві ЗУНР і УНР. Вра­жає опе­ра­ти­в­ність, з якою бу­ло про­ін­фор­мо­ва­но меш­ка­н­ців Ко­ло­миї й По­кут­тя про щой­но здій­с­не­ний ли­с­то­па­до­вий чин: пра­к­ти­ч­но, во­д­но­час з вій­сь­ко­ви­ми, які пе­ре­би­ра­ли в Ко­ло­миї жит­тє­во ва­ж­ли­ві об’єк­ти під свою опі­ку, в дру­ка­р­ні скла­да­ли і дру­ку­ва­ли чо­ти­ри­мо­в­не по­ві­до­м­лен­ня про те, що вла­да на­ле­жить укра­ї­н­цям.

Ло­гі­ч­ним є крок що­до ство­рен­ня дру­ка­рень ОВК, які не­за­до­в­го пі­с­ля постан­ня ЗУНР за­без­пе­чу­ва­ли скла­дан­ня і друк де­кіль­кох га­зет, не­об­хід­ної агіта­цій­ної про­ду­к­ції, книг, бро­шур на вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­ну і дер­жа­в­ни­ць­ку те­ма­ти­ку.

Да­в­ні ко­ло­мий­сь­кі ви­да­в­ни­чі тра­ди­ції, фа­хо­ві ка­д­ри да­ли змо­гу в пе­рі­од укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті ство­ри­ти ни­з­ку пе­рі­о­ди­ч­них ви­дань, які все­бі­ч­но ві­до­бра­жа­ли вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­ні по­дії, про­це­си дер­жа­во­т­во­рен­ня, вну­т­рі­ш­ню й зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку укра­їн­сь­ко­го уря­ду. За­га­лом, ко­ло­мий­сь­ка пе­рі­о­ди­ка то­го ча­су — яс­к­ра­вий до­ку­мент бо­ро­ть­би укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду за ство­рен­ня вла­с­ної на­ці­о­наль­ної дер­жа­ви, со­бо­р­ність усіх укра­їн­сь­ких зе­мель. Во­д­но­час, пре­са ві­до­бра­зи­ла ввесь тра­гізм си­ту­а­ції, ко­ли вна­с­лі­док ці­лої низ­ки при­чин бу­ло втра­че­но не­за­ле­ж­ність. Од­нак, це не був ціл­ко­ви­тий про­граш, оскіль­ки укра­їн­сь­кий на­род по оби­д­ва бо­ки Збру­ча по­ба­чив, що, вра­ху­ва­в­ши всі по­ми­л­ки й упу­щен­ня, за вла­с­ну дер­жа­ву слід бо­ро­ти­ся й на­да­лі. То­му й ба­чи­мо в на­сту­п­ні ро­ки, що укра­їн­сь­ка пре­са, зо­кре­ма й ко­ло­мий­сь­кі пе­рі­о­ди­ч­ні ви­дан­ня між­во­єн­но­го пе­рі­о­ду, вба­ча­ли се­бе про­дов­жу­ва­ча­ми тра­ди­цій до­би укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті.

1.        Бачинський В. Преса ЗУНР в 1918—1919 рр. // Новий час. — 1936. — 30 лип.

2.        Бемко В. Листопадові події в Коломиї // Літопис коломийський. —1991. — Спецвипуск (листопад).

3.        Васильчук М. Письменство на Коломийщині: Друга половина 16 століття. — 1939 рік. — Коломия: Народний дім, 1993.

4.        Васильчук М. Перша в міжвоєнні // Вільний голос. — 1997. — 17 груд.

5.        Вишиванюк І. Дещо про коломийську філателію // Вільний голос. — 2000. — 2 лют.

6.        Грабовецький В. Історія Коломиї: З найдавніших часів до початку ХХ ст. — Коломия: Вік, 1996. — Ч.1.

7.        Громадський голос. — 1919. — 15 лют.

8.        До читачів // Новини. — 1919. — 8 квіт.

9.        Місило Є. Бібліографія української преси в Полщі /1918-39/ і За­хід­ньо-Україн­сь­кій Народній республіці (1918-19). — Едмон­тон; Аль­бер­та, 1991.

10.     Наш привіт // Покуття. — 1921. — 19 черв.

11.     «Новини» // Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1996. — Т.5.

12.     Новини. — 1919. — 14 март.

13.     Подано на підставі: а) Коломийські книжкові видання 1864-1941 рр.: Каталог // Лі­топис коломийський. — 1993. — Ч.1; б) Карто­те­ка видань з колекції І.Виши­ва­ню­ка. — Зберігається в особис­то­му архіві І.Вишиванюка.

14.     Покутський вістник. — 1918. — 10 падол.

15.     Польсько-радянська війна 1920 // Довідник з історії України. — К.: Генеза, 1995. — Т.II.

16.     Романюк М., Галушко М. Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.): Істо­ри­ко-бібліографічне дослідження. — Львів, 1996.

17.     Січовий Голос. — 1918. — 20 падол.

18.  Україна: Щоденна газета. — 1919. — 9 серп.

19.  Учительський голос. — 1919. — 26 лют.

20.     Федоришин П. Преса і українська державність /1917-1920 рр./. — Тернопіль, 1996.

 

 

 

PUBLISHING AND PRESS IN KOLOMYIA
IN A PERIOD OF THE UKRAINIAN STATEHOOD (1918-1920)

 

M. Vasylchuk

Lviv Ivan Franko National University,

Universytetska Street 1/361, 79000 Lviv, Ukraine

Тel. office: (0322) 79-47-51

E-mail: admgrf@franko.lviv.ua

 

The author analyzes the publishing and newspaper matter in Kolomyia in 1918-1920. The article emphasizes that the editions reflected facts of the complicated making of the Ukrainian statehood successively and methodically, commented on the political and cul­tural events.

Key words: printed word, publishing traditions, Ukrainian statehood, Ukrainian press, “Pokuts’kyi Visnyk”, “Sichovyi Holos”. 

 

Стаття надійшла до редколегії 17.07.2000


© Васильчук М., 2001