Ринкові перетворення в Україні супроводжуються популярним міфом про те, що формування ринкової економіки обов’язково зробить наше суспільство заможним та щасливим. При цьому як приклад називають Сполучені Штати, Німеччину, Японію, Південну Корею ... . Рідше згадують Італію, Туреччину, Іспанію. Практично не згадують Болівію, Філіппіни чи Колумбію. Ці країни мають ринкову економіку, але чому ефективність її різна? Що робить одні держави економічно високоефективними, а інші - неефективними? Відповідь на ці запитання дає теорія порівняльних економічних систем.

Першу спробу проаналізувати ефективність ринкових систем зробили Альфред Оксенфельдт та Всеволод Голубничий у книзі "Економічні системи в дії: Сполучені Штати, Радянський Союз і Франція" (N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1952). Автори переконливо довели, що економічні системи США чи Японії мають більше відмінних, аніж спільних рис з французькою, шведською, голландською чи британською. Ця книга, що неодноразово перевидавалась, спричинила хвилю наукових порівняльних досліджень різних економічних систем. З кінця 60-х років курс "Порівняльних економічних систем" виокремився з економічної теорії і його слухають студенти, що студіюють економіку в університетах Заходу. З цього навчального року аналогічний курс вивчатимуть і студенти вищих закладів освіти України, що навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра з економіки.

Книга, що лежить перед Вами - це перший в Україні навчальний посібник, в якому розкрито проблеми порівняльної економіки - теорії економічних систем. Раніше в Україні з’явилось кілька статей, де розглядались такі проблеми, опубліковані автором цього посібника тексти лекцій "Сучасні економічні системи" (Львів: ЛДУ, 1996) та переклади з англійської мови доповіді-прогнозу Богдана Гаврилишина для Римського клубу (1980) "Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств" (К.: Наук.думка, 1990; К.: Основи, 1993), книги Джефрі Сакса та Олександра Пивоварського "Економіка перехідного періоду: Уроки для України" (К.: Основи, 1996). І коли вже цей посібник був у друкарні, з’явився на полицях книгарень український переклад підручника Мартіна Шнітцера "Порівняння економічних систем" (К.: Основи, 1997), який у цій книзі цитується за ранішим, американським, виданням (Cincinnati etc.: South-Western, 1971).

Весь матеріал книги поділено на чотири розділи: I. Сучасні теорії порівняльних економічних систем; II. Система економічного лібералізму (капіталізм); III. Формування та розвиток "змішаних" економічних систем у Західній Європі; IV. Проблеми становлення економічної системи України.

Вивчаючи сучасні економічні системи, радимо скористатись такими науковими розвідками:

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- 238 с. (перше видання українською мовою - К.: Наук. думка, 1990.- 208 с.).

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ./ За ред. З.Ватаманюка.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України) / Пер. з англ.- К.: Основи, 1996.- 345 с.

Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- 255 p.

Oxenfeldt A.R., Holubnychy V. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- 264 p.

та навчальною літературою:

Грабинський І. Сучасні економічні системи: Тексти лекцій.- Львів: ЛДУ, 1996.- 159 с.

Шнітцер М. Порівняння економічних систем / Пер. з англ.- К.: Основи, 1997.

Comparative Economic Systems: Model and Cases / Ed. by Morris Bornstein.- 6th ed.- Homewood; Boston: Irwin, 1989.- 499 p.

The Evolution of Economic Systems / Ed. by K.Dopfer and K.-F.Raible.- N.Y.: St.Martin's Press, 1990.- 284 p.

Gianaris N.V. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- 196 p.

Gianaris N.V. The European Community, Eastern Europe, and Russia: Economic and Political Changes.- Westport; London: Praeger, 1994.- 202 p.

Gregory P.R., Stuart R.C. Comparative Economic Systems.- 2nd ed.- Boston etc.: Houghton Mifflin, 1985.- 575 p.

Haitani K. Comparative Economic Systems: Organizational and Managerial Perspectives.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1986.- 414 p.

Henley A., Tsakalotos E. Corporatism and Economic Performance: A Comparative Analysis of Market Economies.- Brookfield: Edward Elgar, 1993.- 218 p.

Holesovsky V. Economic Systems: Analysis and Comparison.- N.Y. etc.: McGraw-Hill, 1977.- 495 p.

Pryor F.L. A Guidebook to the Comparative Study of Economic Systems.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1985.- 342 p.

Snavely W.P. Theory of Economic Systems: Capitalism, Socialism and Corporatism.- Columbus: Charles E.Merill, 1969.- 252 p.

Zimbalist A., Sherman H.J., Brown S. Comparing Economic Systems: A Political-Economic Approach.- N.Y. etc.: Harcourt Brace Jovanovich, 1989.- 480 p.

Розділ І. Сучасні теорії порівняльних економічних систем

Тема 1. Предмет та завдання теорії порівняльних економічних систем

§1. Для чого ми вивчаємо теорію порівняльних економічних систем?

Чому національна економіка однієї держави є ефективнішою за іншу? Як досягти вищої ефективності економічної системи? Які чинники обмежують цю ефективність? Чи можуть усі країни мати рівноефективні економічні системи? Відповіді на ці та багато інших запитань дає теорія порівняльних економічних систем.

Багатьом державам, таким як Україна, теорія порівняльних економічних систем допомагає ефективно формувати свою економічну політику, спрямовану на побудову ефективної економічної системи. У цьому напрямку немає двох однакових стежок, кожен народ йде власним шляхом.

Так, Україна, на відміну від багатьох держав Східної Європи, не лише позбувається тоталітарної спадщини, а й відроджує свою національну державність. Відхід України від планово-командної економічної системи зумовлює необхідність не лише орієнтації на ринкову економіку, а й на конкретну економічну систему. Певні особливості кожної із систем роблять їх високоефективними в одних державах і зовсім неефективними в інших. Перехід України до ринку потребує вибору однієї, генетично спорідненої з українською ментальністю, яку можна взяти за основу при формуванні національної економічної системи. Вивчаючи різні економічні системи, постійно пам’ятатимемо про те, що Україні потрібен добрий приклад при проведенні економічних реформ. На кого орієнтуватись Україні при формуванні власної економічної системи - на Німеччину, США, Францію, Швецію чи на яку-небудь іншу державу? Чи буде створена у котрійсь із них економічна система придатна й для України? Окрім того, імперська спадщина у вигляді критичного забруднення та деградації навколишнього середовища, ускладнені аварією на Чорнобильській АЕС, надає особливості економічній системі України. Тому головним акцентом цього курсу є розгляд власне еколого-економічної ефективності сучасних держав.

Навіть поверховий аналіз свідчить, що держави можуть бути ефективні економічно, але зовсім неефективні екологічно. Аналіз економік як еколого-економічних систем дає змогу по-іншому подивитись на ефективність національних економік. Науково обґрунтований аналіз різноманітних еколого-економічних систем надзвичайно актуальний в умовах державотворення, адже Україна не лише проводить економічні реформи, а й формує національну екологічну політику.

Аналіз ефективності основних еколого-економічних систем - (1) німецької соціальної ринкової економіки, (2) американського економічного лібералізму, (3) французького узгодженого вільного підприємництва та (4) шведського розподільчого соціалізму - дасть нам змогу виявити найближчу (за основними характеристиками компонентів) та, можливо, прийнятну для України модель.

Порівняльний аналіз національних економік як еколого-економічних систем зумовив головним у цьому лекційному курсі системний метод дослідження, який передбачає порівняння не лише макроекономічних показників, а й природно-географічних, техніко-економічних, демографічних, етнопсихологічних тощо. А це означає, що порівняльні економічні системи хоч і належать до проблем економічної теорії, проте їх аналіз об’єктивно часто виходить за рамки лише однієї науки.

На превеликий жаль, непорівняльність національних статистичних даних, особливо екологічних та еколого-економічних показників, унеможливлюють порівняння різних систем як уніфікованих математичних моделей. Тому паралельно із математичною моделлю студентам пропонуємо традиційний емпіричний порівняльний аналіз сучасних економічних систем.

§2. Поняття економічної системи. Концепційні засади порівняння економічних систем

Предметом курсу є порівняльний аналіз не лише соціально-економічної, а й екологічної ефективності національних економічних систем. Нас цікавлять причини, які роблять економічні системи екологічно високо- чи малоефективними. Порівняльні дослідження, на відміну від чистої теорії, "приваблюють тим, що вивчають життя, зміни, проблеми реального світу".[1] Такі дослідження дають змогу порівнювати шляхи, якими різні народи йшли до формування системи національних цінностей, способів організації виробництва та взаємовідносин із навколишнім середовищем.

Незаперечними показниками, які вживають для порівняння економічних систем є: (1) рівень економічного розвитку, (2) соціальні і культурні чинники і (3) навколишнє середовище.[2] Рівень економічного розвитку характеризується макроекономічними показниками: рівнем доходу на душу населення, нормою зростання доходу на душу населення, часткою інвестицій у валовому національному продукті (ВНП), рівнем безробіття населення тощо. Соціальні та культурні чинники також мають помітний вплив на економічну систему. Вони відображають особливості, що базуються на расі, релігії, зайнятості, рівні доходів, рівні охорони здоров’я, традиціях, національних цінностях. Навколишнє середовище економічної системи характеризується такими основними елементами, як (1) розмір (площа і населення), (2) місцерозташування (топографія, клімат, вихід до морів) і (3) природно-ресурсне забезпечення економіки.[3]

Економічні системи та способи їх класифікації

У пошуках відповіді на запитання, які економічні системи ефективніші, досягають кращих результатів з меншими затратами, багато теорій звертаються до капіталізму, комунізму, соціалізму, фашизму та інших "ізмів".[4] Як арґументи наводять переваги чи хиби різних економічних систем у залученні ресурсів, макроекономічних показниках та стабільності. Головними перевагами, які одержують люди, вважають зростання добробуту при обмежених затратах, забезпечення ефективності, законності та свободи у сфері виробництва, підприємництва чи споживання.[5]

Класифікація економічних систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм[6] (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Юґославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

Формалізуючи такий підхід, матимемо

ЕС_{капіталізм} = f (ЗВ_{приватна}) (1.1)

ЕС_{соціалізм} = f (ЗВ_{державна}), (1.2)

де

ЕС - економічна система;

ЗВ - власність на засоби виробництва.

Спроби підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними були капіталістичні економічні системи у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні - в СРСР та Юґославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем.[7]

Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність.

Класифікація економічних систем

за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

1) сектор вільного підприємництва;

2) сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;

3) економічне планування;

4) урядове реґулювання.[8]

Цю економічну систему часто називали "середнім шляхом" (англійською - Middle Way Economy).[9]

Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, реґулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконґ у ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Приклади охоплюють США, Японію, Канаду, а також більшість країн Західної Європи.[10]

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання".[11]

Соціалізм розрізняють:

1) плановий соціалізм, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;

2) ринковий соціалізм, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл реґулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Юґославія та Угорщина другої половини 80-х років.[12]

Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше наближеною до реальності. Формалізовано це виглядає так

ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР), (1.3)

де

ЕС - тип економічної системи;

ЗВ - характер власності на засоби виробництва;

ОВ, ОР - спосіб організації виробництва та розподілу.

"Прагматична теоретична модель"

Богдана Гаврилишина

На думку Б.Гаврилишина, попередні класифікації побудовані на "доктринерських теоріях XIX ст.", не можуть дати відповіді на багато запитань. Сучасна економічна теорія потребує "ідеологічного визволення" та утвердження прагматичної теорії, що стала б привабливою для всіх.

В основі "прагматичної теорії" має бути абсолютна цінність - людина та її життя. Усі інші явища повинні розглядатись через призму людини.[13]

Економічну систему Б.Гаврилишин розглядає як елемент в архітектурі суспільного ладу. Отже, суспільний лад, як певна система, включає в себе відповідні компоненти:

1) цінності - переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами, на відносини всередині суспільства;

2) політичне правління - сукупність політичних інституцій та процедур;

3) економічна система - спосіб організації виробництва і розподілу створеного у суспільстві багатства.[14]

Цінності

В окремих країнах основні цінності зрозумілі і підтримуються суспільством; в інших - вони плюралістичні. У більшості країн проголошується система переконань, що панує у суспільстві. Найдоцільніший спосіб класифікації цінностей пов’язаний зі ступенем значущості, який особа приписує сама собі, іншим особам або суспільству в цілому.

Зважаючи на критерій значущості, Б.Гаврилишин виділяє такі види цінностей: (а) індивідуалістсько-конкуренційні; (б) групово-кооперативні; (в) еґалітарно-колективістські.

а) Індивідуалістсько-конкуренційні цінності. Суть цього виду цінностей полягає в тому, що індивідуум розглядається як унікум; "об’єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження".[15]

Така система цінностей у найбільш чистому вигляді сформувалась у США та Канаді. З еміґрацією до Північної Америки відбувався штучний відбір людей, схильних до індивідуалізму ще задовго до того, як вони покинули батьківщину. Це були, звичайно, люди енерґійні, які через певні економічні чи політичні умови не змогли реалізувати своєї енерґії у Старому Світі. Пригадаймо хоча б Галичину чи Буковину 100 років тому. Більшість людей втікала від економічного визиску, релігійної дискримінації або політичних обмежень. Люди, не схильні до індивідуалізму, не покидали насиджених місць. Отже, ті, хто еміґрували з Австро-Угорщини чи Німеччини, Великобританії чи Ірландії були схильні до індивідуалістської поведінки, готовими рішуче відстоювати свої інтереси.[16]

У Новому Світі, багатому природному середовищі успіх індивідуума мав тенденцію бути здебільшого вигідним для суспільства в цілому. Навіть, коли епоха освоєння прерій поступилася тріумфальній ході технологій, винахід однієї людини міг не лише забезпечити її добробут, а й примножував можливості для багатьох.

Для кожної людини мірилом власних досягнень у будь-якій справі є порівняння з успіхами інших. Отже, стосовно інших людей успіх досягається шляхом конкуренції. Одні виграють, а інші програють. Суспільне благо - побічний продукт устремлінь індивідуума до самореалізації. Суспільство, побудоване на сприянні устремлінням індивідуума, служінню його інтересам, "приречене" жити заможно.

б) Групово-кооперативні цінності. Суть цього виду цінностей полягає у тому, що особа розглядається лише як "частинка всесвіту і частинка суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими".[17]

Основні принципи цієї системи цінностей ґрунтуються на тому, що кожен індивідуум органічно вплетений у тканину суспільства, шукає свого місця у його структурі, добровільно підпорядковує себе груповим чи суспільним цілям. Достоїнства людини оцінюються її бажанням жити так, щоб відповідати сподіванням інших, а не демонструвати свої переваги над ними. Доброчесність людини полягає скоріше у стримуванні себе, аніж у самореалізації, пристосуванні до сподівань, ніж в індивідуалістському самоутвердженні і диференціації. Такі погляди на доброчесність формують поведінку, яка є більше групово-, ніж індивідуально-орієнтованою, більше узгодженою, ніж конкуренційною.

в) Еґалітарно-колективістські цінності. Назва цього виду цінностей походить від французького égalité - рівність, одного з гасел Великої французької революції.

У цьому виді цінностей людина розглядається як член громади, невіддільний від суспільства; як частинка (складовий елемент) колективної сутності.

В основі еґалітарно-колективістських цінностей є колективістські ідеї та ідеали, що походять від певних етичних мотивів, релігійних вірувань, але найчіткіше окреслені в теорії марксизму. Конкретні вияви цих ідеалів спостерігалися у різні історичні періоди, починаючи від ранніх (Платон), середньовіччя (Томас Мор, Томазо Кампанелла), до сучасних держав (сьогодні вже колишніх так званих "соціалістичних" країн Східної Європи та колишнього СРСР) і до проектів майбутнього "комуністичного" суспільного ладу.

Основний принцип ідеї Мора-Маркса такий: люди народжуються рівними щодо прав на задоволення своїх потреб і щодо обов’язків перед суспільством. "Кожному за його потребами", але необхідною умовою його здійснення є "від кожного за його здібностями".

Походження еґалітарних ідеалів часто приписують християнству, за яким всі люди створені за образом і подобою Бога, а отже, рівні перед Творцем. Хоч, якщо розглядати усі християнські заповіді, то вони, очевидно, набагато ближчі до групово-кооперативних цінностей.[18]

Протилежна арґументація, значно ближча до еґалітарно-колективістських цінностей базується на теорії матеріалізму, що розглядає людину як продукт еволюції, підпорядкованої законам розвитку природи. Якщо стисло - це марксистська школа мислення.

Марксизм пропонує історичний аналіз, на його погляд, класово-антагоністичного суспільства, в якому спільність інтересів об’єднала людей у суспільні класи, що конфліктують між собою. Марксизм прогнозував на майбутнє зростання конфлікту між зростаючим чисельно пролетаріатом і власниками засобів виробництва, наслідком якого мало бути повалення класу капіталістів і створення "раціональної" системи виробництва та розподілу. Це повинно було створити основу матеріального достатку і можливостей задоволення матеріальних потреб усього населення, тобто, як говорили раніше, так званої "матеріально-технічної бази комунізму".

Спроби застосувати на практиці еґалітарно-колективістські цінності у всі періоди історії - від примітивного комунізму у ранньому суспільстві до спроби побудови комунізму у колишньому СРСР чи країнах Східної Європи - виявились неефективними, нежиттєвими порівняно з іншими видами цінностей.

Політичне правління

Другою складовою компонентою будь-якого суспільного ладу є політичне правління (чи, як ще часто її називають, політична система). Існує багато способів класифікації і визначення характеру політичних систем, що відрізняються потребами практичного застосування. Найпоширенішими є "політичні ярлики", які не мають нічого спільного з науковим аналізом, не сприяють істинному розумінню явища, оскільки люди приписують їм різні значення. Зразком таких "ярликів" є соціалізм, капіталізм тощо.

Для характеристики власних політичних систем їх представники часто зловживають привабливим поняттям демократія: "народна демократія", "західна демократія", "представницька демократія", "конституційна демократія" тощо, хоч часто за ними можуть стояти звичайні тоталітарні режими.[19]

Використання таких самохарактеристик, очевидно, створило певні труднощі для з’ясування суті та класифікації форм політичного правління.

Мабуть систематика, що базується на аналізі того, як насправді здійснюється влада, хто реалізує право на управління і прийняття рішень, краще виявляє форми політичного правління. Б.Гаврилишин виділяє три форми політичного правління: (а) противага (боротьба за владу); (б) колеґіальність (співпраця при владі); (в) унітарна влада - якими можна охарактеризувати будь-яку (або більшість) країн.

а) Влада типу противаги (боротьба за владу). Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує у країнах, де переважають такі цінності (США, Великобританія, Канада тощо).

Ця форма політичного правління передбачає "...представницький уряд з однією партією при владі та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади...".[20]

Така форма політичного правління для ґарантування громадянських свобод звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується на припущенні, що кожна людина може помилятися і бути схильною до зла. Поділ влади здійснюється для запобігання можливих помилок. Такий спосіб мислення обґрунтовує необхідність опозиції - "іншого наріжного каменя розвитку інституцій політичного правління".[21]

б) Колеґіальна влада (співпраця при владі). Така політична система передбачає прийняття рішень представниками в уряді від різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у прийнятті рішень, а отже, поділяють відповідальність за їх наслідки.

Колеґіальна влада є демократичнішою від влади типу противаги, оскільки у відповідних, реальних пропорціях відображає різні погляди у суспільстві. Марно, наприклад, чекати, що у США партія "зелених" одержить місця в Капітолії, а у Німеччині "зелені", відразу ж після появи, на виборах у Бундестаґ (парламент) у 1983 році одержали 27 мандатів, що відповідало їх підтримці в країні. Це стосується й інших малочисельних партій та рухів, які мають своїх прихильників.[22]

в) Унітарна влада. Унітарна форма політичного правління, яку ще часто називають абсолютизмом, автократією, деспотією, диктатурою (правою чи лівою, військовою чи пролетаріату), характеризується концентрацією влади на верхівці соціальної піраміди без існування офіційної (та навіть леґальної) опозиції чи противаги. Це властиво усім диктатурам - від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.

Як бачимо з історії, така форма політичного правління є неефективною, непопулярною в очах інших держав і тому гине разом із смертю диктатора чи занепадом правлячих диктаторських структур (звичайно партій).

Економічні системи

Цінності суспільства та форми політичного правління визначають основні прототипи економічних систем. Б.Гаврилишин виділяє такі основні економічні системи: (а) вільне підприємництво; (б) узгоджене вільне підприємництво; (в) адміністративно-командна економічна система.[23]

а) Економічна система вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

б) Економічна система узгодженого вільного підприємництва. Групово-кооперативні цінності при колеґіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

в) Адміністративно-командна економічна система. Еґалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

Крім цих трьох основних характерних прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні: (г) розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціалізм.

г) Економічна система розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Юґославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.

Така ідея сприяла формуванню специфічної колективної власності на більшість засобів виробництва: робітники підпримств не мали права приватної власності на них; вони могли користуватись своїм колективно-груповим правом власності доти, поки працювали на даному підприємстві. Це право реалізувалось через обраних представників - раду трудового колективу.[24]

Така класифікація ґрунтується на характеристиці економічних систем за такими пятьма ознаками:

а) головний мотив і / або критерій діяльності (максимізація приросту, прибутку чи виробництва, життєздатність);

б) характер власності (приватна, державна чи колективна);

в) характер ринку (вільний, керований чи контрольований);

г) роль уряду в економічній системі;

ґ) першопричина і головна мета (економічна, соціальна чи політична).[25]

Формалізовано "прагматична модель" Б.Гаврилишина виглядатиме як

ЕС = f (К, В, Р, У, М), (1.4)

де

ЕС - тип економічної системи;

К - головний мотив і / або критерій діяльності;

В - характер власності;

Р - характер ринку;

У - роль уряду;

М - першопричина і головна мета.

Модель Михайла Тугана-Барановського

Михайло Туган-Барановський (1865-1919), досліджуючи "господарський лад в його історичному розвиткові" виділяє "...боротьбу двох родів господарства: капіталістичного господарства, в якому працююча людина підлягає власникові засобів виробництва - капіталістові, і трудового господарства, в якому на чолі господарства стоїть сам працівник".[26] Він зазначав, що "від розвитку цієї боротьби залежить більший чи менший добробут працюючих народних мас і загальний напрямок світової історії".[27]

Селянське господарство і трудова промисловість, на думку М.Туган-Барановського, є тією основою, на якій може ефективно розвиватись кооперативний рух. Незважаючи на те, "... що капіталістична система не є наслідком певного суспільного заміру, а виникає "сама собою", як наслідок боротьби багатьох приватних господарів за свої приватні інтереси, кооперація виникає як наслідок певного суспільного заміру, свідомого стремління деяких груп суспільства перетворити в певному напрямку громадське господарство і утворити нову систему господарства за відомим планом".[28] Проте, кооперативний рух "... твердо стоїть на ґрунті сучасної господарчої системи, бере від капіталізму усі вироблені ним форми господарчої організації. Кооперація цілком уміщається в ладі капіталістичного господарства, і якраз через те так швидко розвивається в оточенню сучасного суспільства".[29]

Таким чином, "історично кооперація утворена пристосуванням соціалістичного ідеалу до умов капіталістичного оточення. Соціалістичні ідеї, кинуті на капіталістичний ґрунт, дали своєрідний паросток - кооперацію".[30]

Розглядаючи "два роди господарства", що співіснують в єдиній економічній системі та конкурують між собою, М.Туган-Барановський обґрунтував основу для порівняння ринкових економічних систем. Сімдесятирічне співіснування ринкової та планової економік, акцентування досліджень на їх протиставленні відволікало увагу дослідників від "моделі" М.Туган-Барановського, яку сьогодні можна високо оцінити, оскільки формалізація її створює можливість порівняння економічних систем, що побудовані за однаковими принципами:

ЕС = f (ЗВ₁, ... , ЗВ_n), (1.5)

де

ЕС - тип економічної системи;

ЗВ₁, ... ,ЗВ_n- власність на засоби виробництва: велика промислова, трудова промислова, селянські господарства, кооперативи тощо.

Модель Семюелсона-Нордгауза-МакКоллума

Ориґінальний підхід до зіставлення економічних систем без чіткого поділу на певні, звичайно антагоністичні, їх типи спробували подати П.Семюелсон, У.Д.Нордгауз та Дж.МакКоллум у канадійському виданні підручника "Економіка" (1988).[31] Використовуючи ліберіалістичний погляд на економічну роль держави і відому тезу двох найвідоміших ліберіалістів, таких як Фрідріх Гайек та Мілтон Фрідмен, що "економічні реформи та урядовий примус є дорогою до рабства",[32] вони спробували проілюструвати залежність економічної системи від політичних та економічних свобод. Автори відклали на вертикальній осі політичні свободи - громадянські свободи та права особи, на горизонтальній - економічні чи ринкові свободи - право власності, свободу від надмірно високих та низьких цін, свободу від втручання уряду тощо.[33] Оскільки важко дати кількісну оцінку свободам, то показати місце однієї економічної системи на координатній сітці можна лише у порівнянні з іншими. Для прикладу автори скористались Німеччиною, Канадою та СРСР 30-х років та 1988 року і одержали цікавий результат (див.схему 1).

а) теоретична модель

б) практична модель

Схема 1. Залежність між політичними та економічними свободами

Джерело: Paul A.Samuelson, William D.Nordhaus and John McCallum. Economics.- Toronto etc.: McGraw-Hill Ryerson, 1988.- P.786.

У найбільш загальному формалізованому вигляді модель Семюелсона-Нордгауза-МакКоллума виглядатиме так:

ЕС = f (ПС, ЕС), (1.6)

де

ЕС - тип економічної системи;

ПС - політична свобода;

ЕС - економічна свобода.

Підсумок

Підсумовуючи різні погляди на класифікацію економічних систем, можна зробити висновок, що жоден із відомих нам підходів не заперечує один одного. Навпаки, кожна наступна модель поглиблює та удосконалює попередню. Спроба формалізувати згадані у роботі класифікації підтверджує складність їхньої структури. На думку Поля Ґреґорі та Роберта Стюарта, "економічні системи є багатовимірними... . Це означає, що економічна система не може бути повністю охарактеризована з точки зору однієї характеристики як показник права власності...".[34] Сучасний аналіз різноманітних економічних систем повинен враховувати що:

а) національна ментальність впливає на формування політичної системи держави;

б) політична система визначає характер власності на засоби виробництва, економічну роль уряду та спосіб розподілу створеного у суспільстві продукту;

в) економічна система функціонує в певному навколишньому середовищі.

Економічна та екологічна ефективність

економічних систем

Національні економічні системи не тільки функціонують у певному навколишньому природному середовищі, а й істотно впливають на його якість. Економічні системи можуть бути високоефективні економічно, але зовсім неефективні екологічно. Та навіть більше, короткочасного підвищення ефективності економічної системи можна досягнути шляхом забруднення та деґрадації довкілля. Сучасним зразком наслідків такої екологічної політики є Україна, яку Верховна Рада оголосила "зоною екологічного лиха". Промисловий розвиток держав Західної Європи та Америки наприкінці XIX та першій половині ХХ століття виявив зростання економічної ефективності національних економічних систем. Питання про екологічну ефективність навіть не ставилось. Але такий стан не міг тривати довго. Забруднення довкілля почало набувати загрозливого для здоров’я людей та життєдіяльності суспільства характеру і почало вимагати інвестицій для відвернення заподіяної природі шкоди. Такі витрати, зрозуміло, внесли певні поправки до економічної ефективності систем.

Графік 1. Часове порівняння ефективності вибору розвитку виробництва і вибору ресурсозбереження

Джерело: Stephen Trudgill. Barriers to a Better Environment: What stops us solving environmental problems?.- P.86.

Використавши статистичні дані, Т.О’Ріордан визначив, що економіка з розвинутою промисловістю не може іґнорувати екологічні питання більше 25 років, після яких починають з’являтись кризові явища. С.Траджілл на основі цього дослідження зробив висновок, "...що доходи при виборі розвитку виробництва набагато більші, але нетривалі; доходи при виборі ресурсозбереження спочатку значно нижчі, але згодом можуть зростати".[35] Цю тезу він проілюстрував на графіку 1. Фактично цей графік ілюструє рух в часі економічної та екологічної ефективності виробництва.

Цими проблемами почали займатись лише тоді, коли забруднення довкілля, нераціональне використання природних ресурсів дійшли до межі, за якою з’явилась загроза існування цілих міст, реґіонів, держав, а, можливо, й людства. Ця обставина змусила розглядати економічний розвиток невіддільно від збереження необхідної якості навколишнього середовища.

Ця обставина означала, що "галузь порівняльних економічних систем прямувала до дворівневої структуризації: моделі і реальності".[36] З одного боку, моделі розглядали економічну ефективність систем, а з іншого - ця ефективність часто кориґувалась попередньою діяльністю системи, зокрема станом навколишнього середовища. Так, наприклад, Україна змушена буде сотні років утримувати "саркофаг" Чорнобильської АЕС та тридцятикілометрову зону, десятки років витрачати кошти на нейтралізацію впливу наслідків чорнобильської катастрофи, занечищення довкілля на сході та півдні України. Навіть за однакових вихідних економічних умов екологічні чинники суттєво впливатимуть на економічну ефективність економічної системи. Звичайно, характеристики економічних систем, які трапляються у літературі, розглядають навколишнє середовище через такі елементи "...як розмір (площа і населення), місцерозташування (топографія, клімат, вихід до моря) і природно-ресурсне забезпечення економіки".[37] Ще рідше ці характеристики набувають формалізованого вигляду, а якщо й подаються, то надто узагальнено.

Так, Пол Ґреґорі та Роберт Стюарт, розглядаючи чинники, що впливають на економічні результати (див. схему 2), виділяють: 1) економічну систему; 2) економічну політику та 3) чинники навколишнього середовища.

Формалізовано такий підхід виглядає так:

O = f (ES, ENV, POL), (1.7)

де

O - економічний результат;

ES - економічна система;

ENV - чинники навколишнього середовища;

POL - політика, що визначається економічною системою.[38]

Схема 2. Чинники, що впливають на економічні результати

Джерело: Paul R.Gregory, Robert C.Stuart. Comparative Economic Systems.- 2nd ed.- Boston etc.: Houghton Mifflin, 1985.- P.29.

Проте автори досить своєрідно тлумачать термін "чинники навколишнього середовища" як "...чинники інші, ніж навколишнє середовище - природно-ресурсне забезпечення, рівень економічного розвитку, розміри економіки, наявність праці та капіталу, випадкові події тощо...".[39]

Екологічна ефективність (як і економічна ефективність) економічної системи відображається на основних макроекономічних показниках: динаміці ВНП, рівні доходу на душу населення, нормі зростання доходу на душу населення, частці інвестицій у ВНП тощо. А визначає екологічну ефективність економічної системи вся сукупність медико-біологічних, техніко-економічних, організаційних та правових чинників, про що говоритимено у наступних темах.

Схема 3. Розвиток як коеволюція

Джерело: Richard B.Norgaard. The Coevolution of Economic and Environmental Systems and the Emergence of Unsustainability // Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by Richard W.England.- Ann Arbor: The Michigan University Press, 1994.- P.217.

Ані економічна, ані екологічна системи не існують в ізольованому середовищі. Більше того, їх розвиток взаємопов’язаний і взаємозумовлений. Обґрунтовуючи необхідність власне такого підходу, Річард Норґаард вважає за необхідне "розглядати розвиток як процес коеволюції між знаннями, цінностями, організацією, технологією та навколишнім середовищем. Кожна з цих підсистем пов’язана з кожною з інших; окрім того, кожна також змінюється і впливає на зміну інших".[40] Схематично цей підхід зображено на схемі 3.

Взаємозалежність у функціонуванні економічної та екологічної систем та спільний вплив на ефективність національної економіки вказує на потребу спільного їх аналізу.

§3. Визначення економічної системи

Порівняльне дослідження сучасних економічних систем вимагає погодження деяких основних визначень. Погоджуючись з тим, що сучасну економічну систему потрібно розглядати лише як еколого-економічну систему, ми зустрічаємось із поняттям, яке складається із трьох слів - екологія, економіка та система.

Термін екологія (від грецьких: οίκος - середовище і λόγος - вчення), запровадив у науку 1866 року німецький учений Ернст Геккель (1834-1919).[41] Використовували цей термін понад 100 років тільки для означення науки, що вивчає взаємовідносини між живими організмами та середовищем їх існування. Лише у 60-ті роки його почали використовувати у дослідженні проблем життєдіяльності людини та її взаємостосунків із навколишнім середовищем.

Термін економіка (від грецького: οίκονομική - вміння вести господарство) найчастіше просто означає господарську діяльність людини для забезпечення її матеріального добробуту. Як наука економіка "...вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей".[42]

Система (від грецького: συστημα - поєднання, устрій, утворення) є сукупністю якісно визначених елементів, між якими існує закономірний взаємозв’язок чи взаємодія. Специфічна ознака системи - системні, інтеґративні чинники, які забезпечують цілісність системи. Підручниковим прикладом системи є людина, інтеґративними ознаками якої є життя і душа. Можна мати усі елементи людського організму, але ми не знайдемо нікого (хіба що Бога Творця), хто зміг би зробити з них людину, здатну жити, мислити і творити.

Еколого-економічна система має у своїй структурі дві великі підсистеми - екологічну та економічну.

Навколишнє середовище як сукупність природних і штучних систем є не лише місцем існування людини та об’єктом її трудової діяльності, але одночасно і результатом такої діяльності. Аналіз навколишнього середовища як системи "...є надзвичайно різноманітним, як і з погляду ділянок (природні ресурси, забруднення, геологія, використання землі, екологія та ін.), так і проблем (моделювання, передбачення, менеджмент і т.п.)".[43] Погляд на навколишнє середовище як на певну систему спричинив появу ідеї про взаємозв’язок та єдність усіх явищ і предметів на земній поверхні, про взаємодію живих організмів та середовища, що їх оточує. Якщо коротко, це є вчення про екосистему, яке сформулював на початку століття англійський природознавець А.Тенслі.[44]

Навколишнє природне середовище є сукупністю екологічних систем, які перебувають у стані внутрішньої рівноваги і спроможні її підтримувати. З біологічної точки зору, екологічна система - це відкрита сукупність популяцій рослин, тварин та мікроорганізмів, що пристосовані до спільного існування у певному просторі. Прикладом екологічної системи є ліс, степ, море тощо. До певного часу людина жила у навколишньому середовищі, не порушуючи загальної екологічної рівноваги, екологічні системи були спроможними "пом’якшувати" неґативний вплив, спричинений господарською діяльністю. Але бурхливий розвиток промисловості, починаючи з кінця XIX ст., у тисячі разів посилив неґативний вплив господарської діяльності людини на екологічні системи, які все частіше ставали неспроможними його нейтралізувати. Результ - зародження глобальної екологічної кризи.

Сьогодні людина не спроможна відтворювати екологічні системи (можливо, що не зможе і у майбутньому). Для прикладу - неможливо відновити ліс, якщо він був зруйнований як екологічна система. Ми можемо мати лісове насадження дуже схоже на екосистему під назвою "ліс", а ще більше на те, що називають "англійським парком".

Людина також є елементом екологічної системи, до речі, дуже аґресивним до неї. Економічна система, сформована людиною, надзвичайно швидко розвивається і є дестабілізуючим чинником екологічної системи, що порушує її загальну рівновагу.

Дослідження, яке провів Т.О’Ріордан та С.Траджiлл[45] про вплив екологічно зорієнтованої та екологічно іґноруючої господарської діяльності на економічні показники в часі дають змогу охарактеризувати екологічну систему.

Екологічні системи надзвичайно складні динамічні утворення, що перебувають у стані внутрішньої рівноваги, надзвичайно уразливої на господарську діяльність людини. Вони характеризуються здатністю до акумуляції неґативного впливу, до синергізму, а особливо, до запізнілих наслідків.

Незважаючи на те, що усі матеріальні блага створені з сировини, вилученої з екологічної системи, господарська діяльність та життєдіяльність суспільства проходять в екологічній системі, наслідки такої діяльності деформують та руйнують її, багато досліджень з порівняльних економічних систем обмежуються лише згадкою про "чинники навколишнього середовища",[46] а то й не згадують про них.

Що ж таке економічна система? За визначенням Фредеріка Прайора, "...економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)".[47]

Економічна система характеризується місцем та роллю "...влади та суспільних верств у виробництві, розподілі і споживанні товарів та послуг", особливістю того, як "...суспільство визначає (1) що буде вироблено...; (2) як це буде вироблено, включаючи (а) інституції та інструменти, які будуть використані і (б) способи залучення ресурсів; і (3) як утворюватимуться особисті доходи і які будуть вимоги до розподілу товарів та послуг (і перерозподілу) між членами суспільства".[48]

Проте якими б не були підходи до характеристики економічних систем та їх функцій, усі б вони залишились мертвою теорією без екологічної системи. Адже жодне із матеріальних благ не може бути створене інакше як із сировини, вилученої із навколишнього середовища. Якщо ширше поглянути на цю проблему, то можна сказати, що економічна система виникла, розвивається і функціонує в екологічній системі. Цікаву схему, ілюструє цю тезу, пропонує В.Голесовський, розглядаючи структуру соціальної підсистеми та її взаємозв’язки (див. схему 4).

Схема 4. Схематичне представлення соціальної підсистеми та її взаємозв’язків

Джерело: Vaclav Holesovsky. Economic Systems: Analysis and Comparison.- P.28.

За визначенням Дж.Ґовді, "...економічна система є частиною біофізичного світу", в якому "економіка, суспільство та навколишнє середовище поєднані сьогодні коеволюційними відносинами".[49]

Економічна система для забезпечення свого існування змушена залучати із навколишнього природного середовища землю, як об’єкт сільськогосподарського виробництва. Залучена земля забруднюється хімічними добривами, отрутохімікатами, що вживаються для боротьби із шкідниками, розорані землі швидше піддаються ерозії та опустелюванню. Землі, залучені під будівництво промислових об’єктів, доріг, летовищ, а також прилеглі до них, є зонами активного забруднення важкими металами, нафтопродуктами тощо. Особливість землі полягає у тому, що вона (1) не є продуктом людської праці і не може бути відтворена, (2) не може бути замінена у сільському господарстві іншим засобом виробництва, (3) не може бути збільшена у розмірах чи переміщена у просторі.

Економічна система залучає у процес виробництва мінеральні ресурси, які умовно можна поділити на дві групи: (1) одноразового використання (нафта, вугілля, ґаз); (2) багаторазового використання (чорні та кольорові метали). Перша група характерна тим, що ці ресурси споживаються повністю (як, наприклад, ґаз для приготування їжі, бензин як пальне для автомобілів тощо). Друга група включає такі природні ресурси, які після споживання можуть бути використані як вторинна сировина у виробництві (це стосується насамперед металів).

Біологічні ресурси - це ресурси рослинного та тваринного походження, що можуть ефективно відтворюватись.

Здатність національної економіки більше чи менше ефективно використовувати ці ресурси свідчить про рівень екологічної ефективності економічної системи.

Функціонуючи, економічна система створює, використовуючи згадані ресурси, необхідні суспільству блага, а також відходи виробництва та відходи споживання.

Сучасні держави створили ефективні економічні механізми стимулювання переробки вторинних ресурсів. Серйозною проблемою є утилізація відходів, які не можуть бути використані як вторинної сировини (радіоактивні, деякі хімічні сполук тощо).

Отже, взаємозв’язки, які існують між економічною системою та навколишнім природним середовищем, свідчать про те, що національна економіка є цілісною еколого-економічною системою.

§4. Екологічні концепції економічної системи

"Екологічна парадигма економічної науки" Сергія Подолинського. Помітний вплив на сучасні еколого-економічні дослідження має праця Сергія Подолинського "Людська праця і єдність сили" (1880), яка вперше була опублікована французькою мовою у паризькому "La Revue Socialiste" (1880), ширший варіант німецькою - у штуттґартській "Die Neue Zeit" (1882), згодом - італійською і набула широкого розголосу серед тогочасних учених. С.Подолинський своїми висновками випередив час, і праця, хоч була позитивно, проте оцінена не належно до свого значення. Певні теоретичні обмеження, сформовані наукою XIX ст., перешкоджали тогочасним науковцям "...розглянути економічно-екологічну модель українського ученого в усій масштабності, новизні та значущості для сучасних еколого-економічних проблем".[50] Ця теорія пізніше одержала назву - "екологічної парадигми сучасної економічної науки".

У чому ж суть цього вчення? С.Подолинський, розглядаючи теорію Р.Клаузіуса (1865) про ентропію (розсіяння) енерґії, пов’язану із тенденцією енерґії до загальної рівноваги, звертає нашу увагу на такі два висновки: "1) Енерґія Всесвіту є постійною. 2) Ентропія Всесвіту має тенденцію досягти максимуму."[51] Це означає, що у зв’язку з ентропією кількість енерґії, що її люди можуть одержати із навколишнього природного середовища, постійно зменшується. Але С.Подолинський водночас робить висновок: "...людина може певними - від нього залежними діями - збільшувати кількість нагромадженої енерґії рослинного життя і зменшувати кількість енерґії, що розпорошується...".[52]

С.Подолинський у своєму дослідженні зробив такі висновки:

"1. Загальна кількість енерґії, яку ми одержуємо від поверхні Землі, з її нутра і від Сонця, поволі зменшується. Але одночасно з цим збільшується нагромадження енерґії на поверхні Землі.

2. Це збільшення відбувається під впливом праці людей і тварин. Під працею ми розуміємо кожде уживання механічної або фізичної сили людей або тварин, яке веде до збільшення бюджету енерґії на земній поверхні.

3. Людина, якщо розглядати її, як термічну машину,- має певний економічний коефіцієнт, який зі зростанням потреб людини все зменшується.

4. Але одночасно з сим продуктивність праці зростає в вищій мірі, ніж зменшується економічний коефіцієнт і, таким чином, потреби задовольняються легше і в більшій кількості.

5. Доки людина має змогу розпоряджати такою кількістю хімічних споріднень і вільної механічної праці, що ця кількість перевищує його власну силу стільки разів, скільки разів знаменник економічного коефіцієнта більший від чисельника,- доти існування людства матеріально забезпечене".[53]

"Екологічна парадигма", яку століття тому сформулював С.Подолинський, дає відповідь на запитання, які способи господарювання роблять економічну систему ефективною - "Найкращі способи ті, які дають найбільше нагромадження енерґії на Землі".[54]

Цю теорію високо оцінив В.Вернадський, зазначивши, що цими питаннями цікавилось багато вчених, але саме С.Подолинський підійшов до цієї проблеми самостійно, "зрозумів усе значення цих ідей і намагався їх застосувати до вивчення економічних явищ".[55]

Вчення про ноосферу Володимира Вернадського. В.Вернадський, розробляючи своє вчення про ноосферу,[56] фактично завершив теоретичну концепцію С.Подолинського. Він узагальнив, що "створення на нашій планеті культурної біохімічної енерґії є основним фактом у її геологічній історії. Воно готувалось протягом усього геологічного часу".[57] А ноосфера, за визначенням В.Вернадського, є "...таким станом біосфери, в якому повинні виявлятись розум та спрямована ним праця людини як нова небувала на планеті геологічна сила".[58]

Якщо ж поглянути на ноосферу В.Вернадського з точки зору нашого предмета, то ми повинні відзначити, що ноосфера в нашому розумінні є глобальною еколого-економічною системою.

Екогомологічна концепція Степана Злупка. Дещо по-своєму підходить до аналізу еколого-економічних проблем С.Злупко. У 1987 році у статті, опублікованій у Віснику Академії Наук Української РСР, він вперше обґрунтував необхідність існування окремої науки екогомології, яка вивчає взаємини суспільно-економічних та природних систем.[59]

С.Злупко виходить з того, що "...що людина разом з навколишньою природою творить єдине ціле. Остання входить не тільки в біологічну, але і в психологічну природу людини. Наприклад, ментальність, духовну культуру, господарську культуру українців не можна пояснити без урахування природного середовища їхнього споконвічного проживання".[60]

Таким чином, С.Злупко розглядаючи систему національних цінностей народу, вважає за необхідне починати аналіз із того природнього середовища, в якому цей народ сформувався. Роль екогомології автор вбачає "у створенні передумов розвитку національної економіки, яку персоніфікує людина. Між екогомологією і національною економікою спільне те, що вони враховують єдність економічної та екологічної безпеки"; економіку не можна вважати ефективною, "...якщо зруйновано трудовий потенціал, вимирає населення, забруднені ґрунти й водойми, повітря, якщо марно витрачають мінеральні, лісові та інші ресурси, якщо функціонують застарілі технології, знищують фауну і флору", оскільки всі ці явища тісно взаємопов’язані, а із системи цих зв’язків "не можна вилучити освіту, духовність, вірування, бо все це елементи єдності світу".[61]

Екогомологічна концепція аналізу національної економіки є продовженням і логічним завершенням теорії Подолинського-Вернадського. Ці три наукові підходи окреслюють в загальних рисах межі науки,[62] яка постає все виразніше.

Поняття для засвоєння

економічна система

ринковий капіталізм

"середній шлях"

змішаний капіталізм

соціальна ринкова економіка

плановий соціалізм

суспільний лад

цінності

індивідуалістсько-конкуренційні цінності

групово-кооперативні цінності

еґалітарно-колективістські цінності

політичне правління

економічна система вільного підприємництва

економічна система узгодженого вільного підприємництва

адміністративно-командна економічна система

економічна система розподільчого соціалізму

економічна система ринкового соціалізму

економічні свободи

Питання для обговорення

1. Чи політична свобода є обов’язковою передумовою економічної свободи? У яких реальних співвідношеннях існують в Україні політична та економічна свободи?

2. Економічні системи Заходу часто називають капіталізмом. Чи однаковим є американський, німецький, французький, шведський та японський капіталізм? Чи можна усі ці системи назвати власне капіталістичними? Яке визначення економічної системи капіталізму Ви вважаєте справедливим?

3. Економічну систему Швеції часто називають "шведським соціалізмом", колишньої Юґославії - "ринковим соціалізмом", у 80-ті роки СРСР називав свою економічну систему "розвинутим соціалізмом". Які економічні системи Ви зарахували б до соціалістичних? Який критерій "соціалістичності" Ви обрали б? Обґрунтуйте свою думку.

4. Дайте визначення економічної системи. Чи справедливо було б називати економічну систему соціально-еколого-економічною?

5. У чому полягає суть екологічної парадигми економічної науки?

Рекомендована література

Бласко Г. Економічне диво чи економічна загадка? Соціальне ринкове господарство та його застосування: Теорія А.Мюллер-Армака.- К.: Світовид, 1992.- 59 с.

Вернадский В. Размышления натуралиста.- М.: Наука, 1977.- Кн.2.- 340 с.

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.124-205.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Ч.1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Грабинський І. Формування національної еколого-економічної системи: світовий досвід та українські реалії // Науковий Збірник Українського Вільного Університету.- Мюнхен; Львів, 1995.- Т.17.- С.313-316.

Злупко С. Відкриття С.А.Подолинського // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці.- Львів: Меморіал, 1992.- С.318-338.

Злупко С. Екогомологія і становлення національної економіки України // Науковий Збірник Українського Вільного Університету.- 1995.- Т.17.- С.330-336.

Злупко С. Наука про взаємодію суспільства та природи // Вісник АН Української РСР.- 1987.- №5.- С.70-75.

Подолинський С. Людська праця і єдність сили // Злупко С. Сергій Подолинський - вчений, мислитель, революціонер.- Львів: Каменяр, 1990.- С.112-151.

Туган-Барановський М. Остання мета кооперації // Злупко С. Михайло Туган-Барановський: Український економіст світової слави.- Львів: Каменяр, 1993.- С.151-176.

Туган-Барановський М. Політична економія. Курс популярний.- К.: Наук. думка, 1994.

Baird F.M. An Age of Environmental Concern // Building Operating Management.- 1989.- Vol.36, No.10.- P.20.

Bavaria J. An Environmental Code for Corporations // Sciences and Technology.- 1989.- Vol.6, No.2.- P.28-31.

Comparative Economic Systems: Model and Cases / Ed. by Morris Bornstein.- 6th ed.- Homewood; Boston: Irwin, 1989.- 500 p.

Dolan E.G., Lindsey D.E. Economics.- Chicago etc.: The Dryden Press, 1988.- P.808-828.

Ebenstein W., Fogelman E. Today's isms: Communism, Fascism, Capitalism, Socialism.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1985.- P.99-125, 128-178.

Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- P.213-225.

Gianaris N.V. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.12-52.

Goldberg M.A. On Systemic Balance: Flexibility and Stability in Social, Economic, and Environmental Systems.- N.Y. etc.: Praeger, 1989.- 181 p.

Gougis J.-M. La reconquête d'une forêt péri-urbaine: le reboisement du massif du Rouvray // Bulletin technique / Off.nat.forets.- 1991.- Nº21.- P.51-57.

Oxenfeldt A.R., Holubnychy V. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.1-6.

Samuelson P.A., Nordhaus W.D., McCallum J. Economics.- 6th canadian ed.- Toronto etc.: McGraw-Hill Ryerson, 1988.- P.785-787.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.17-146.

Snavely W.P. Theory of Economic Systems: Capitalism, Socialism and Corporatism.- Columbus: Charles E.Merill, 1969.- P.1-14.

Zimbalist A., Sherman H.J., Brown S. Comparing Economic Systems: A Political-Economic Approach.- N.Y. etc.: Harcourt Brace Jovanovich, 1989.- P.1-27.

Тема 2. Критерії порівняння економічних систем

У пошуках відповіді на запитання, яка національна економіка ефективніша як економічно, так і екологічно, має можливості для кращих результатів при найменших затратах, розглянемо порівняльну характеристику основних ознак країн з різними економічними системами.

§1. Підходи до порівняння економічних систем

Як нам порівнювати економічні системи? Яку мету ми ставимо перед собою? Насамперед ми намагаємось виявити спільне та відмінне між національними економічними системами та шляхи підвищення ефективності цих систем.

Економічні системи можна порівнювати по-різному. Найзагальніше - за формою власності на засоби виробництва та організації ринку. Такий підхід є дещо політизований, і його прихильники такі, як Мілтон Фрідмен та Фредерік Гайек були представниками дуже консервативного погляду, що природу економічної системи визначає політична система. Капіталізм автоматично дбає про створення демократії, коли соціалізм автоматично дбає про створення диктатури.[63] У цьому випадку національні економіки традиційно можна поділити на дві великі групи:

1) економіка вільного підприємництва (синоніми: капіталізм, демократія, ринкова економіка, економіка вільної конкуренції тощо), де панівною є приватна власність, а питання економічної організації - що, як і для кого виробляти - реґулює ринок; це так званий економічний лібералізм, принципом якого є laissez faire, laissez passé - "нехай кожен йде своїм шляхом";

2) командно-адміністративна економіка (соціалізм (деспотичний), комунізм, тоталітаризм, планова економіка тощо), де панівною є державна власність, а тому держава адміністративно вирішує що, як і скільки виробляти, як розподіляти і кому споживати. Інструментом цього є директивні плани.

Слід зазначити, що ні економічна система вільного підприємництва, ані командно-адміністративна, не виявили щонайменшої екологічної ефективності. І перша, і друга дбали насамперед про економічні результати - відповідно збільшення прибутку та збільшення обсягів виробництва.

Проте, як зазначав В.Снавелі, "шок від депресії 1930-х років дав поштовх для глибокого перегляду традиційних поглядів. Як наслідок цього, створена капіталістична система прямувала до зміни від відносно широкої політики laissez-faire до політики збільшення урядового впливу, спрямованого на протидію серйозним розладам, спричинених депресією. Традиційна капіталістична економіка таким чином еволюціонувала у нові форми відомі як змішано-капіталістичні системи".[64]

Насправді очевидним є вплив однієї системи на іншу, а "...термін змішана, який показує, що економічні системи багатьох країн поєднують головні інституції обох - капіталізму і соціалізму".[65] Ознаками, які притаманні цьому типу систем, М.Шнітцер та Дж.Нордайк вважають:

1) забезпечення повної зайнятості як основної економічної умови;

2) створення програм соціального добробуту;

3) важливим елементом є індикативне економічне планування;

4) забезпечення умов для повної зайнятості, соціального добробуту та економічного планування вбачається у націоналізації економіки;

5) "...Найбільша промисловість є у приватній власності. Виробництво і розподіл ... в руках приватного підприємництва. ...Уряд відіграє визначну роль в економіці цих країн, використовуючи монетарну та фіскальну політику. Контроль над бюджетом та кредитом дає урядові величезні засоби впливу на економічні рішення бізнесових фірм. Перерозподіл доходу у цих країнах завершується не проґресивним оподаткуванням, а через трансфертні платежі у формі різних критеріїв соціального добробуту".[66]

Ці висновки автори зробили, розглядаючи п’ять прототипів змішаних економічних систем - Францію, Об’єднане Королівство, Японію, Швецію та Німеччину.

Німеччина називає свою економічну систему соціальною ринковою економікою. Це зафіксовано і у Конституції Федеративної Республіки Німеччини (ст.20-28), де написано, що вона "...є демократичною і соціальною державою".[67] Тому вважається справедливим перерозподіляти доходи за допомогою соціально-політичних інструментів, щоб "принцип свободи на ринку поєднувати з принципом соціальної компенсації" (Мюллер-Армак).

Завдання соціальної політики - втілити в життя - справедливість, безпеку і мир на ґрунті свободи та добробуту:

1) соціальна справедливість вимагає, щоб усе добро в економіці чи вироблені дібра справедливо розподілялись серед членів суспільства;

2) соціальний захист охоплює всі заходи, які охороняють населення країни від таких ризиків для їх життя, як хвороби, нещасні випадки, старість чи безробіття;

3) соціальний мир створюється у суспільстві, якщо всі соціальні групи погоджуються з існуючим станом речей.[68]

Слід зазначити, що орієнтація на критерії соціального добробуту охоплює й певні екологічні чинники, насамперед право жити у чистому навколишньому середовищі, споживати екологічно чисті продукти тощо.

Той факт, що наприкінці ХХ ст. не збереглись у "чистому" вигляді ані економіка вільного підприємництва, ані командно-адміністративна, то порівнюючи сучасні економічні системи, ми порівнюємо еколого-економічну ефективність "змішано-капіталістичних систем" у різних їх національних відмінностях.

§2. Структура сучасних економічних систем

Відмінною особливістю будь-якої системи, у тому числі економічної, є внутрішня структура. Структура системи характеризує взаємозв’зки між її компонентами та елементами. Особливості кожного конкретного дослідження визначають підхід авторів до моделювання структури економічної системи.

Елементна структура

В.Голесовський, говорячи про систему, зазначає, що "...головною ідеєю у цьому визначенні є взаємозв’язок об’єктів, відносини між ними і між їхніми характеристиками".[69] У його аналізі структури (еколого-) економічної системи є чотири головні "класи елементів", які її складають: ресурси, населення, функціональні елементи та інституції.

До ресурсів В.Голесовський відніс а) частину природного навколишнього середовища, яку люди залучають у сферу їх діяльності - землю, води, повітря, земне тяжіння, а також фізичні, хімічні та біологічні ресурси, засоби транспорту та комунікації, комп’ютери, книжки тощо; гроші, працю б) технології та в) підприємництво. До населення - усіх людей. До функціональних елементів - "категорію елементів, необхідних для показу економічної системи в дії". До інституцій - "стійкі зв’язки відносин, які об’єднують учасників разом або специфічні форми та зразки функціональних елементів у дії. "Інституції" в цьому розумінні є аналітичними абстракціями".[70] Хоча концепція В.Голесовського і досить цікава, проте такий підхід надто узагальнений, щоб скористатися ним для порівняльного аналізу еколого-економічної ефективності сучасних національних господарських систем.

Вертикальна та горизонтальна структури

Організаційні структури систем зовсім інакше розглядає К.Гайтані, який наголошує на тому, що "відносини між частинами і цілим ... є або вертикально або горизонтально орієнтованими".[71]

Даючи визначення вертикальній організаційній структурі, автор зазначає, що вона "...включає прийняття рішень, мотиваційну та інформаційну структури, які розташовані ієрархічно, від вищого ешелону представників, що мають владу, до обмеження прийняття рішень органами управління нижчих ешелонів представників".[72] Як приклад вертикально організованої системи називають колишній СРСР.

Горизонтальна організаційна структура існує коли "...органи влади не є ієрархічно розташованими. Для прикладу, три гілки уряду США - виконавча, законодавча і судова - пов’язані між собою по колу і горизонтально".[73]

К.Гайтані підсумовує, що національна економіка, в якій економічна активність організована переважно вертикально, є командно-орієнтованою. Ринково-орієнтована економіка - це така економіка "...в якій горизонтальні економічні відносини добровільного обміну та індивідуального вибору переважають".[74] Такий підхід до аналізу структури систем не зовсім придатний для порівняння їх ефективності.

Багатовимірна структура

Цікаву методику для порівняння ефективності національних економічних систем розробив Б.Гаврилишин. У їх структурі він виділяє такі елементи: економічну структуру (систему); природні ресурси; населення; "know-how"; інвестиційний клімат; екологію (якість навколишнього середовища); національні цінності та ментальність; політичні установи.[75]

а) Економічна структура. Порівняння економічних структур різних держав передбачає пошук відповіді на такі запитання:

- Яка кількість, яка якість та яка конкурентноздатність різних секторів економіки?

- Яка природа економічної системи, яку ефективність вона успадкувала, який її поточний стан?

- Яка сумісність економічної структури з екологічними міркуваннями, а, отже, яка її довгострокова ефективність?[76]

Відповісти на ці запитання можна лише, порівнявши основні економічні характеристики:

економічну структуру, яка характеризується особливостями секторів економіки (первинного, вторинного, третинного) та темпами структурних змін;

економічну систему, характеристиками якої є характер власності, економічні стимули, податкова система, свобода ринків, наявність господарського законодавства, відкритість для іноземної конкуренції, економічна роль уряду та економічна політика;

інфраструктуру, що охоплює усі види транспорту, транспортну мережу та систему енергопостачання;

макроекономічну політику, завданнями якої є фінансова стабілізація та ефективна бюджетна політика, приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі та збільшення її частки у ВНП, конвертованість національної валюти, структурна політика, баланс між короткостроковою програмою подолання кризи та довгостроковою (екологічно сумісною) стратегією розвитку;

зовнішньоекономічну політику, яка передбачає формування ефективної структури зовнішньої торгівлі, визначення основних торгових партнерів, конкурентноздатного експорту, забезпечення позитивного торгівельного та платіжного балансів, характеристику структури та обсягу іноземних інвестицій, причини втечі капіталу за кордон, обсяг валютних резервів, характер і обсяг зовнішньої заборгованості, міжнародний кредитний імідж країни.

б) Природні ресурси. Порівняння природних ресурсів різних країн не вимагає аналізу усіх відомих нам ресурсів, які є у навколишньому середовищі. Нас цікавить насамперед, чи країна має достатньо енерґетичних (нафти, ґазу, гідроенерґії тощо), мінеральних (металевих руд, рідкісних металів тощо), земельних та водних ресурсів, необхідних сільському, лісовому та рибному господарству, а також питної води; наскільки оптимально вони експлуатуються і наскільки вони важливі для економіки країни. Для порівняння важливі і природно-кліматичні та топографічні умови країни, оскільки впливають на формування умов праці та транспортування, привабливості для туризму, будівництво летовищ, портів, підприємств тощо.

в) Населення. Населення є основним елементом національної економіки і тому особливе значення має порівняння показників, які його характеризують: чисельність, (занадто мале, достатнє чи завелике, густота), темпи зростання, розподіл за категоріями (за віком, сільське/міське тощо), зайнятість.

г) "Know-how". Для порівняння країн за цим показником, потрібно мати інформацію про те, скільки та які "know-how" має країна, скільки створює сама, а скільки купує та продає, чи вміло використовує "know-how", чи ефективний ланцюг "наука-технологія-бізнес";[77]

ґ) Інвестиційний клімат. Цей елемент дуже складний для порівняння, оскільки потрібно визначати схильність населення до заощаджень, готовність до інвестицій, які існують джерела капіталу, яка ефективність інвестицій;

д) Екологія. Стан навколишнього середовища - є також важливий елемент, що суттєво впливає на ефективність еколого-економічної системи в цілому. Насамперед потрібно знати, яка якість повітря, вод, земель, лісів тощо; чи якість навколишнього середовища погіршується, залишається стабільною, поліпшується; чи можна подолати забруднення.

е) Національні цінності та ментальність. Це один із найважливіших елементів у структурі еколого-економічної системи. Національна ментальність формує ставлення людей до праці, один до одного, до держави. Ментальність суттєво впливає на розвиток політичних інституцій держави.

є) Політичні установи. Аналізуючи політичну систему, Б.Гаврилишин пропонує порівнювати політичні установи за такими ознаками: чи система виборів ефективна і дозволяє народу виявити свою волю; чи закони пишуть для примирення особистих і групових інтересів заради загального блага або є результатом лобізму для вирішення окремих питань; чи сформована відповідна політична культура; чи існує сильне громадянське суспільство, чи "диктаторський" уряд; чи чітко розмежовані законодавча, виконавча та судова влади тощо.

Такий детальний підхід до структури економічних систем та їх ефективності неодноразово давав змогу Б.Гаврилишину точно оцінювати реальний стан національних економік і робити правдиві прогнози. Свідченням цього є насамперед доповідь Римському клубові, яка була опублікована під назвою "Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств" (1980), основні висновки якої підтвердило життя. Основні положення цієї методики ми використовуємо для порівняльної характеристики сучасних економічних систем.

§3. Модель економічної системи

Функціональну техніко-економічну структуру економічної системи можна проілюструвати схемою 5. Залучаючи працю і капітал для створення із продуктів навколишнього середовища (сировини) неохідних людям благ, національна економіка породжує проблему створення великої кількості відходів як виробництва, так і споживання, які при нинішньому рівні розвитку технології не можуть бути піддані рециклінґу. З економічної точки зору - будь які відходи, це є втрачена сировина. На сьогодні ці втрати є об’єктивними.

Відходи як виробництва, так і споживання, які не піддаються рециклінґу можна назвати "екологічним баластом". "Екологічний баласт", що об'єктивно утворюється в процесі функціонування економічної системи є показником її екологічної неефективності. Якщо ж розглядати функціонування еколого-економічної системи з погляду формування "екологічного баласту", то ми можемо її показати як систему функціональних залежностей або у вигляді моделі "затрати-вихід".

У першому випадку природу "екологічного баласту" можна описати так:

WM = f (NF, L, C), (2.1)

де

WM - "екологічний баласт",

NF - сили природи,

L - праця,

C - капітал.

Схема 5. Функціональна техніко-економічна структура економічної системи.

Ринкова економіка, що базується на принципі laissez faire, не створює економічного механізму подолання проблем, які можуть виникнути через 30-40 років. У таких умовах

||WM|| → max. (2.2)

Екологічна ефективність економічної системи безпосередньо залежить від її здатності зменшувати величину ЕВ. Проте, її зменшення не відбувається автоматично - для цього потрібна цілеспрямована діяльність держави. Лише в цьому випадку зможемо вважати, що:

||WM|| → min. (2.3)

Щоб зрозуміти, які із факторів виробництва підвладні людині, тобто, які із них людина може використовувати для впливу на ефективність еколого-економічної системи слід їх розглянути детальніше:

NF= f (a₁, a₂, ... , a_n), (2.4)

L= f (b₁, b₂, ... , b_m), (2.5)

C= f (c₁, c₂, ... , c_k). (2.6)

Показники a₁, a₂, ... , a_n характеризують якісний та кількісний стан розробки запасів родовищ корисних копалин (a₁), біологічних ресурсів (a₂), земельних ресурсів (a₃) тощо. Людина спроможна залишати помітний вплив, головним чином негативний, проте впливати на управління цим продуктивним фактором на сьогодні може ще дуже обмежено.

Показники b₁, b₂, ... , b_m характеризують функціональні елементи такого продуктивного фактору як праця у найширших його виявах, аж до таких як, наприклад, створення нових технологій тощо. Цей фактор може безпосередньо відобразитись на стані еколого-економічної системи, зменшуючи надходження до "екологічного баласту" чи створюючи технології утилізації тих речовин, які потрапили до нього раніше.

Показники c₁, c₂, ... , c_k характеризують елементи які живлять ринкову економіку та ринкові відносини. Насамперед, це стосується кредитно-банківської системи, монетарної політики уряду тощо. Капітал як продуктивний фактор є рушієм ринкової економіки і без нього нові технології не змогли б реалізуватись.

Отже, факторами, на управління якими людина може цілеспрямовано впливати, є лише два - праця і капітал. Через управління цими факторами можна впливати на зменшення пресу "екологічного балансу" на економічну систему.

У другому випадку ми можемо використати у найбільш загальному вигляді принцип "затрати-вихід" В.Леонтьєва[78]. Функціональні залежності, що існують в еколого-економічній системі ми можемо показати у вигляді певних залежностей.

Процес матеріального виробництва відбувається внаслідок взаємодії факторів виробництва:

P = NF + L + C, (2.6)

де

P - процес матеріального виробництва.

Матеріальне виробництво, затрачаючи природні ресурси, працю і капітал, має на "виході" ряд компонентів, що створюють різне екологічне навантаження на стан системи:

P = G_R + G_WM + R_P + WM_P, (2.7)

де

G_R - кінцеві блага, які піддаються рециклінгу;

G_WM - кінцеві блага, які не піддаються рециклінгу;

R_P - відходи виробництва, які піддаються рециклінгу;

WM_P - відходи виробництва, які не піддаються рециклінгу.

Метою процесу матеріального виробництва є створення матеріальних благ, які необхідні людям для задоволення їх потреб. Використовуючи попередні припущення, ми можемо сформулювати наступну залежність:

C = G_R + G_WM, (2.8)

де C - кінцеві блага, створені у процесі матеріального виробництва.

Підставивши (2.8) у (2.7), ми одержимо:

P = C + R_P + WM_P. (2.9)

Після споживання кінцеві блага трансформуються у відходи:

G_R = R_G, (2.10)

G_WM = WM_G, (2.11)

де

R_G - відходи споживання, які піддаються рециклінгу,

WM_G - відходи споживання, які не піддаються рециклінгу.

Тобто, (2.8) можна записати ще й як:

C = R_G + WM_G. (2.12)

В процесі матеріального виробництва, як ми бачимо, утворюються відходи 2-х видів: (1) які за нинішнього розвитку технологій можуть бути використані як вторинна сировина і (2) ті, що не піддаються рециклінгу:

R = R_P + R_G, (2.13)

WM = WM_P + WM_G, (2.14)

де

R - відходи виробництва та споживання, що піддаються рециклінгу;

WM - відходи виробництва та споживання, які не піддаються рециклінгу, або "екологічний баласт".

Якщо ж припустити, екологічна система не змінює речового потоку еколого-економічної системи, тобто, що вона є замкнутою системою, то ми можемо зробити наступні висновки:

1) що процес матеріального виробництва є процесом перетворення природних ресурсів у необхідні людям блага;

2) що процес виробництва та споживання завершується, у кінцевому підсумку, перетворенням створених раніше благ у відходи;

3) у процесі матеріального виробництва формується специфічна група відходів, які не піддаються рециклінгу.

Отже, відбувається поступове переміщення природних ресурсів в "екологічний баласт". Це можна зобразити так:

||WM|| → max, (2.15)

||NF|| → min. (2.16)

Тобто, кожен наступний цикл відбувається при зменшенні кількості природних ресурсів на величину збільшення "екологічного баласту":

ΔWM = ΔNF. (2.17)

Останнє рівняння підводить нас до категорії часу. Часовий лаґ, який можна теоретично виокремити з процесу функціонування еколого-економічної системи, дає можливість її точніше описати[79]. Зробимо лише одне припущенння, що усі блага створюються і споживаються проягом одного лаґу.

Тоді, розглядаючи фактори виробництва:

F = NF + L + C, (2.18)

ми звертатимемось не до усієї їх сукупності, а лише до тих, які протягом даного лаґу залучатимуться у процес виробництва:

F_t = NF_t + L_t + C_t. (2.19)

Проте, якщо бути точним, то разом із природними ресурсами новими, використовується і вторинна сировина, тобто ресурси попереднього лаґу:

F_t = NF_t + NF_t-Δt + L_t + C_t, (2.20)

і процес матеріального виробництва також набуває форми:

P_t = NF_t + NF_t-Δt + L_t + C_t. (2.21)

Результатами процесу виробництва стануть:

P_t = G_Rt+ G_WMt + R_Pt + WM_Pt= C_t + R_Pt + WM_Pt. (2.22)

Створені у суспільстві матеріальні блага у кінцевому підсумку стають відходами, частину з яких за нинішнього рівня розвитку технологій використати в якості вторинної сировини неможливо:

C_t = G_Rt + G_WMt, (2.23)

G_Rt→ R_Gt, (2.24)

G_WMt → WM_Gt, (2.25)

C_t → R_Gt + WM_Gt. (2.26)

А відходи, що піддаються рециклінгу, будуть використані протягом наступного лаґу:

NF_t+Δt = R_t = R_Pt+ R_Gt. (2.27)

Проте, частина NF втрачається під час кожного лаґу поповнюючи WM:

+ΔWM_t = ^_ΔNF_t. (2.28)

Формули (2.1) - (2.28) є моделлю еколого-економічної системи.

§4. Критерії ефективності економічних систем

Ефективність економічної системи визначається насамперед техніко-економічними умовами функціонування національної економіки. Найблагородніші побажання підвищити екологічну ефективність національної економіки може тривалий час стримуватись відсутністю необхідних для цього технічних та технологічних можливостей. Відомо, що викиди автомобільного транспорту дають до 70% забруднення атмосфери окисами азоту та вуглецю і до 90% забруднень сполуками свинцю[80], проте сьогодні ще немає техніко-економічних умов для вирішення цієї проблеми.

Залучаючи працю і капітал до створення із продуктів навколишнього середовища (сировини) неохідних людям благ, національна економіка породжує проблему створення великої кількості відходів як виробництва, так і споживання, які при нинішньому рівні розвитку технології не можуть бути піддані рециклінґу. З економічної точки зору - будь-які відходи, це втрачена сировина. Нині ці втрати об’єктивні.

За різними оцінками, сьогодні із 100% природних ресурсів, залучених у матеріальне виробництво, форму споживчих благ набувають не більше 20% з них. Решта 80% - це відходи виробництва. Створені ж матеріальні блага з часом стають відходами споживання. З економічної точки зору, не треба хвилюватись усіма відходами, а лише тими, які не можуть бути використані як вторинна сировина, оскільки такі відходи формують "екологічний баласт" еколого-економічної системи.

З погляду економічної теорії, політику держави на збереження певної якості навколишнього середовища можна проілюструвати, використавши криву виробничих можливостей (див. графік 2).[81] Рух у напрямку досягнення кращої якості навколишнього середовища (як, наприклад, від А до В) заставляє пожертвувати іншими товарами. Рух у напрямку до збільшення кількості інших товарів потребує можливих жертв у вигляді погіршення якості навколишнього середовища.

Графік 2.

Граничні соціальні кошти забруднення навколишнього середовища є загальною додатковою ціною для всіх членів суспільства внаслідок збільшення на одиницю забруднення (див. графік 3). При низькому рівні забруднення, поки навколишнє середовище спроможне самовідновлюватись, граничні соціальні кошти забруднення можуть дорівнювати нулю. Як тільки кількість забруднень зростає, то, мабуть, зростатимуть й граничні соціальні кошти для багатьох забруднювачів.

Графік 3.

Кривій зниження граничних коштів зменшення забруднення є додані кошти зменшення забруднення на одиницю. Граничні кошти уникнення забруднення тяжіють до збільшення тоді, коли відсоток усього забруднення, який повністю усунено, збільшується (див. графік 4). Внаслідок цього крива граничних коштів зменшення забруднення має нахил донизу.

Оптимальна кількість забруднення визначає перетин кривої граничних коштів зменшення забруднення і кривої граничних соціальних коштів забруднення (див. графік 5). Ліворуч від точки перетину всі вигоди від подальшого зменшення забруднення не виправдовують високих граничних коштів зменшення, а праворуч від неї, граничні кошти зменшення менші, ніж кошти, які суспільство накладає за забруднення у вигляді податків чи платежів.

Графік 4.

Графік 5.

Оптимальною у природокористуванні є така політика, яка збалансовує граничні соціальні кошти забруднення та граничні кошти пом’якшення забруднення, з метою підняти точно праву точку на межу виробничих можливостей (див.графік 6). Ефективною є та політика, яка хоч наближає до цієї межі, навіть, якщо ця точка не є оптимальною. У цьому випадку рух від А до В ефективний, а рух від А до С досягає того ж поліпшення якості навколишнього середовища, але воно є неефективним тому, що в результаті ми маємо велику втрату інших товарів. Рух від А до D ще менше ефективний.

Графік 6.

Криву граничних коштів зменшення забруднення можна назвати кривою попиту можливості забруднення.

Позиція кривої пропозиції можливостей забруднення залежить від того, скільки фірм можуть заплатити за знешкодження викидів та відходів у навколишнє середовище. Якщо їм можна було би не платити взагалі, крива пропозиції В збіглася б з горизонтальною віссю, як це зображено на графіку 7, а врівноважувальна кількості забруднення була б більша, ніж оптимальна кількість забруднення.

Графік 7.

Графік 8.

Розглядаючи вплив податків на зменшення забруднення, Е.Долан та Д.Ліндсей стверджують, що ідеально податок на забруднення можна зробити достатньо високим, щоб зменшити забруднення до оптимального рівня. Тут крива пропозиції можливості забруднення "зрізує" попит і криву граничних соціальних коштів у точці, в якій вони перетинаються (див. графік 8). На практиці такий чудово зроблений податок на забруднення досягнути важко.

У системі, що використовує ринкові дозволи на забруднення, люди які роблять екологічну політику, спершу повинні визначити, яку кількість забруднень може собі дозволити суспільство. Ідеально, якщо вони розв’яжуть проблему виміру, вони визначать цю кількість на рівні, на якому крива граничних соціальних коштів забруднення перетинається з кривою попиту для можливостей забруднення (це і є крива граничних коштів зменшення забруднення). Як тільки ці дозволи визначені, то крива пропозиції для можливостей забруднення буде вертикальною лінією (див. графік 9). Як тільки ці дозволи починають продавати від однієї фірми до іншої, вони під кінець опиняться в руках фірми з найвищим коштом зменшення забруднення. Ефект полягатиме в мінімізації витрат на досягнення цільового рівня зменшення забруднення.

Графік 9.

Якби забруднювачі завжди були зобов’язані компенсовувати жертвам забруднення за збитки або самій особі або його власності приватний ринок можливостей забруднення був би створений. Ідеально крива пропозиції на ринку точно збіглася б із кривою граничних соціальних коштів забруднення. Врівноважена кількість забруднення тоді б зрівнялась з оптимальною кількістю (див. графік 10).

Графік 10.

Для порівняння економічної ефективності різних систем застосовують такі показники, як валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), ВНП та ВВП в розрахунку на душу населення тощо. Ці показники дають уявлення, наскільки продуктивною є ця чи інша економіка.

Для з’ясування потенційних можливостей зростання продуктивності економіки застосовують показники структури робочої сили: яка частка населення зайнята у сільському господарстві, а яка у промисловості, показники освоєння природних ресурсів: відсоток земель, залучених у сільське господарство тощо.

Офіційна статистика дає дуже мало показників, за якими можна проаналізувати екологічну ефективність різних систем. Загальним показником, який свідчить про тиск економіки на навколишнє середовище, є величина ВНП у розрахунку на один квадратний кілометр.[82] Такий показник відображає інтенсивність взаємодії між суспільством та природою. Корисними були б і такі показники, як величина збитку завданого навколишньому середовищу у відношенні до ВНП; частка природоохоронних витрат у ВНП; площа природоохоронних територій до загальної площі країни (вважають, що для призупинення процесу деґрадації навколишнього середовища необхідно мати поза господарською діяльністю 12% території).

Т а б л и ц я 1

Основні економічні та екологічні показники

порівнюваних еколого-економічних систем^*

	Україна	ФРН	Франція	Швеція	США
Площа, тис.кв.км	603,7	356,91	551,5	449,96	9809,43
Населення, тис.осіб	51847	81088	57840	8778	257839
- міське населення, %	69,2	86	72,8	83,1	75,8
Робоча сила (від 15 до 64 років), тис.	24028	42089	25764	4360	124800
- у сільському господарстві, %	19	6	7	3	3
- у промисловості, %	41	41	31	21	31
Густота населення, осіб/кв.км	85,36	224,84	103,75	19,22	26,01
Сільськогосподарські землі, %	72,37	49,11	55,18	8,12	44,6
ВНП на особу, дол.	2500^а	17400	18900	16900	24602
ВНП, млрд.дол.	47,6^а	1398	1080	1456	6343,3
ВНП на кв.км, тис.дол.	78,8^а	3916,95	1958,3	323,58	646,7

Примітка: а - порівняння цих даних є некоректним.

^*Джерело: Social Indicators of Development, 1995.- Baltimore; London: The John Hopkins University Press, 1995; The World Almanac and Book of Facts, 1995.- Mahwah, N.J.: Funk & Wagnals, 1994.

Поняття для засвоєння

соціальна справедливість

соціальний захист

соціальний мир

елементна структура економічної системи

вертикальна та горизонтальна структури

багатовимірна структура

відходи

"екологічний баласт"

граничні соціальні кошти забруднення

попит можливості забруднення

Питання для обговорення

1. Чи характеризують економічні системи такі поняття, як соціальна справедливість, соціальний захист, соціальний мир? Чи можна вважати усі сучасні економічні системи змішаними?

2. Чи допомагає знання структур економічних систем їх порівняльному аналізу? Поясніть свою думку.

3. Які головні хиби математичного моделювання економічних систем?

4. За якими критеріями можна визначити соціальну, економічну та екологічну ефективність економічних систем?

5. Що таке відходи? Чи їх економічне та екологічне визначення тотожні? Чому?

6. Що, на Вашу думку, є ефективніше - адміністративне обмеження забруднення довкілля чи продаж прав на можливість його забруднення? Який із цих підходів придатний для української практики?

Рекомендована література

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.9-39, 206-238.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Ч.1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Comparative Economic Systems: Model and Cases / Ed. by Morris Bornstein.- 6th ed.- Homewood; Boston: Irwin, 1989.- 499 p.

Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- P.213-225.

Haslett D.W. Capitalism with Morality.- Oxford: Clarendon Press, 1994.- P.1-46.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.17-146.

Zimbalist A., Sherman H.J., Brown S. Comparing Economic Systems: A Political-Economic Approach.- N.Y. etc.: Harcourt Brace Jovanovich, 1989.- P.446-467.

Розділ ІІ. Система економічного лібералізму (капіталізм)

Тема 3. Економічна система США

Порівнюючи процес становлення та розвитку еколого-економічної системи США з рештою світу, спостерігаємо його особливості. Ці особливості пов’язані, насамперед, з історією формування Сполучених Штатів та їх заселенням.

Переселенці зі Старого Світу утворили на північноамериканських землях державу з відмінною, від європейської, системою цінностей. Ізольованість Сполучених Штатів від решти світу закріпила ці цінності, які визначили особливості політичної та еколого-економічної системи США.

Історико-географічні та політико-економічні особливості сприяли формуванню у Сполучених Штатах екологічної та економічної "системи капіталістичної експансії".[83]

§1. Національні цінності та політична система США

Визначити національні цінності американців досить важко, адже американці не є нацією у традиційному розумінні цього слова. "Америка - це нація націй, збагачена внеском різних народів та культур",[84] вона є результатом змішування нащадків переселенців із різних країн Європи, носіїв найрізноманітніших національних ментальностей. З першої половини XIX ст. це були переважно англійці, а також ірландці, голландці, з середини XIX ст. - німці, євреї, шведи, норвежці, з 80-х років - українці, італійці, поляки, чехи, угорці та інші. Крім добровільних переселенців, у XVIII-XIX ст. у США було завезено з Африки майже мільйон негрів-рабів, нащадки яких, майже 30 мільйонів чорношкірих американців, що становлять 12,1% усього населення країни, відрізняються своєю ментальністю.[85]

Корінне населення - індіанці - майже повністю було винищене під час колонізації. За підрахунками, до колонізації Північної та Південної Америки європейцями індіанців налічувалось майже 50 мільйонів осіб, а у США, навіть враховуючи природний приріст населення, у 1990 році їх налічувалось лише 1873,3 тисячі осіб (0,8% до населення країни), які жили, за даними на 1993 рік, у 333 резерваціях по усій території США.[86] Зрозуміло, що таке місце індіанців у суспільстві позбавило їх будь-якого впливу на формування системи цінностей у США.

Цінності

У структурі американського суспільства можна виділити три суспільні верстви, які відрізняються системами цінностей:

1) минулі та теперішні економічні та політичні іміґранти - 86,7%;

2) чорношкірі американці, нащадки негрів-рабів, яких завезли з Африки - 12,5%;

3) корінне населення - індіанці, ескімоси, алеути - 0,8% від населення США.[87]

Перша група найчисельніша - це наслідок штучного відбору найбільш енерґійних людей, схильних до індивідуалізму, які через певні економічні чи політичні умови не могли реалізувати своєї енергії на батьківщині. Люди, не схильні до індивідуалізму, не покидали насиджених місць. Еміґранти з Австро-Угорщини чи Німеччини, Великобританії чи Ірландії, які освоювали Новий Світ, були схильні до індивідуалістських переконань і поведінки, готові рішуче відстоювати свої інтереси. На новому місці, багатому на природні ресурси, успіх індивідуума мав тенденцію бути здебільшого вигідним для суспільства в цілому.

Друга група - нащадки негрів-невільників - переважно є повною протилежністю до першої. Кілька поколінь людей, які працювали підневільно, не виявляли жодної ділової активності, репродукували відповідне потомство, байдуже до підприємницької діяльності, сумлінної праці тощо. Проте збільшення питомої ваги цієї групи лише за 1980-1990 рр. на 13,2% може у майбутньому істотно вплинути на систему національних цінностей.[88]

Третя група - індіанці - має настільки низьку питому вагу, що зовсім не впливає на формування системи національних цінностей.

Отже, сформована система національних цінностей у США має на собі відбиток багатьох націй, представники яких тут оселились. Американські цінності є еклектикою елементів європейських цінностей. Носіями цих цінностей є найенерґійніші та найпридатніші для виживання в умовах постійної конкурентної боротьби люди.

Лі Йакокка знаходить пояснення "...американській ментальності у дарвінізмі: у боротьбі за виживання мусить вижити найсильніший. Тільки він і має право на виживання та продовження роду. Слабкий якомога раніше повинен відсіятися, так само, як це відбувається в природі. Лише рішуче здійснення цього принципу ґарантує просування вперед".[89] Такий підхід в економіці відстоює екстремальний лібералізм.

Проте у реальному житті лібералізм не є настільки екстремальним. З одного боку, висловлюється думка, що економіка повинна функціонувати в умовах повної свободи; найсильніший повинен існувати, навіть за рахунок слабших; держава не повинна втручатись в економіку. З іншого боку - "система лібералізму виходить з того, що людина настільки розумна та добра, що вона, якщо надати їй свободу, сама подбає про себе і своїх ближніх, навіть візьме на себе частину турбот про благо інших".[90]

Незаперечним є той факт, що система цінностей американського народу сформувалась під значним впливом християнства. Коментуючи цей вплив, М.Вебер у книзі "Протестантська етика і дух капіталізму" виходить з того, що Реформація не стільки усунула не таку вже й обтяжливу і жорстку реґламентацію поведінки, скільки наголосила на тому, що людина створена за подобою і образом Бога, і тому кожна людина є творінням унікальним і виправданним є зосередження на власному "Я".[91] Протестантські цінності знайшли родючий ґрунт на американському континенті, який заселяли прагматичні люди зі Старого Світу.

Проте штучно відібрані найбільш активні та прагматичні люди не можуть себе ефективно відтворювати. З кожним новим поколінням американців стає все більше людей, які не вкладаються в систему відносин яка існує, не поділяють переконань своїх батьків, схиляються до групово-кооперативно орієнтованих поглядів, а, отже, суперечливим сьогодні є твердження М.Вебера, що індивідуалістсько-суперницькі відносини, які підтримує протестантизм, залишатимуться і у майбутньому будуть високоефективні. Причиною цього, очевидно, є те, що ці цінності не змогли у молодій американській спільноті набути звичаєвого вигляду. Єдиним засобом підтримки сформованої у США системи цінностей може бути, на нашу думку, лише постійний імміґраційний процес.

Іґнорування ментальності народу, основних його цінностей та переконань веде до економічної та політичної неефективності держави, її занепаду. Яскравим свідченням цього є історія всіх імперій: чим сильніше панівна нація намагається нав’язати іншим свою систему цінностей та переконань, тим неефективнішими є ці спроби, тим більшим стає бажання пригноблених народів реалізувати систему своїх національних цінностей у власній незалежній державі. І тому в умовах існування у США представників інших систем цінностей (носіями яких є афро-американці та індіанці), можна очікувати у найближчому майбутньому їх вимог щодо формування власних державних утворень.

Політичні установи

Тип національних цінностей породжує й певну форму політичного правління. Американська ментальність вимагає "влади типу противаги". Така форма політичного правління для ґарантування політичних свобод ділиться на законодавчу, виконавчу та судову, а політичні інституції побудовані так, щоб функціонувати як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується на припущенні, що людина може помилятися і бути схильною до зла. Законодавча влада представлена Конґресом, виконавча - Президентом, судова - Верховним Судом та усіма судами США.[92]

Уряд формується за принципом: одна партія при владі, інша - в опозиції (якщо при владі республіканці, то демократи в опозиції, і навпаки). Мета опозиції полягає у виявленні зловживань та контролю за використанням влади.

Населення

На 1 квітня 1994 року із 257,9 мільйонів населення майже 26 мільйонів американців (9,9%) були іспанського походження, більше ніж 9 мільйонів (3,5%) ідентифікували себе з вихідцями з азіатсько-тихоокеанських островів; чорношкірі налічували 32,5 мільйони чи 12,5% населення, американські індіанці, ескімоси, алеути - майже 2,2 мільйони (0,8%); майже 20 мільйонів народжені не у США; середній вік американського громадянина становить 34 роки; понад 26% населення молодші 18 років, понад 12,7% мають понад 65 років.[93] Майже 66% американців були працездатними, безробіття становило 6,7%.[94]

§2. Економічна система вільного підприємництва

Американська ментальність, проникнута ідеєю лібералізму, витворила відмінну політичну систему, а разом вони сформували національну економіку та правила поведінки її із навколишнім середовищем.

Природні ресурси

США мають сприятливе природно-кліматичне розташування у помірному та субтропічному поясах (лише Аляска - у субарктичному та південь Флориди - у тропічному). Густота населення на 1993 рік становила 68 осіб на 1 кв.милю (або 36,4 особи/кв.км).[95]

США добре забезпечені природними ресурсами, хоча маючи порівняльну перевагу у виробництві інших товарів, ці ресурси не надто експлуатуються. Незважаючи на це, США є одним із найбільших у світі виробників мінеральних ресурсів, у вартісному відношенні яких виробляється на 634 дол. на мешканця країни; у світовому ранзі виробників мінеральних ресурсів США займають 14 місце.[96]

Надзвичайно сприятливими і у достатній кількості є землі для ведення сільського та лісового господарства. При земельній площі 916,66 мільйонів гектарів на 1000 гектарів припадає 272 особи, тобто землі є у багато разів більше, ніж потрібно для того, щоб прогодувати населення своєї країни.[97] Під ріллю використовується понад 189,9 мільйонів гектарів, під пасовища - 241,5 мільйонів гектарів, лісами зайнято 241,5 мільйонів гектарів, пустелями - понад 44 мільйони гектарів.[98]

Добре збережені природні ландшафти, розвинута транспортна інфраструктура та готельний бізнес роблять США привабливими для туристів.

Екологія

Забруднення навколишнього середовища стало у США чи не найголовнішою проблемою, яка пов’язана з економічним зростанням. Тривалий час американці не надавали належної уваги навколишньому середовищу та впливу виробництва на нього. Проте з кінця 60-х років, коли загострення екологічних проблем досягло граничної межі, ставлення до них кардинально змінилось. Американці зрозуміли дві важливі речі: (1) що забруднення навколишнього середовища є однією з цін, які ми платимо за економічне зростання та, (2) що чистіше навколишнє середовище не є безкоштовним. У 70-ті роки були запроваджені стандарти якості навколишнього середовища та екологічна експертиза, у 80-ті - екологічне управління та планування заходів, пов’язаних із збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. Створивши відповідний економічний механізм, американцям вдалося не лише зупинити подальше забруднення навколишього середовища, а істотного поліпшити його якість. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Аґенцією з охорони навколишнього середовища США (Environmental Protection Agency) "талонів" на допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у навколишнє середовище. Цей захід дав змогу фірмам, обсяг викидів забруднюючих речовин яких є меншим, ніж встановлений для них ліміт, продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на забруднення навколишнього середовища. Створення такого ринку дало змогу компанії "Standard Oil of Ohio" побудувати нафтовий термінал біля Лонґ Біч у Каліфорнії, відкупивши права на забруднення у фірми "California Edison"; "Volkswagen of America, Inc." побудував автомобільний завод у штаті Пансильванія за рахунок прав на забруднення, що надав йому штат, який зменшив викиди вуглецю, використовуючи нову технологію асфальтування доріг; "General Electrics" була перед проблемою закриття своїх заводів у Луізвіллі, штат Кентуккі, через неможливість забезпечити норми охорони навколишнього середовища, але купівля прав на забруднення у фірми "International Harvester" розв’язала цю проблему.[99]

Графік 11.

Таким чином, сформувавши банк дозволів на забруднення навколишнього середовища, уряд США пом’якшив екологічну ситуацію в країні, і не порушив основних лібералістичних традицій (див. графік 11).

Головними все ж таки є закони прямої дії, що демонструють політичну волю та інституціональну можливість для розв’язання екологічних проблем, що виникають у CША. Це стосується насамперед законодавства, яке визначає екологічні нормативи, програми заходів щодо ліквідації екологічних проблем тощо. Основним серед цих законів є Федеральний закон про Суперфонд чи, як його ще називають, Закон про комплексні компенсаційні заходи та відповідальність у галузі охорони навколишнього середовища (1980), а також Поправки до нього і Закон про передачу повноважень (1986) є обов’язковими для штатів і не можуть бути делегованими.[100] Паралельно до федеральних діють закони штатів. Ці закони передбачають першочергове очищення найбільше забруднених територій та ефективний контроль за цим федеральних служб. Вся юридична та фінансова відповідальність за екологію цих місць лежить на власниках та орендаторах, які зацікавлені у своєчасному, ефективному та недорогому очищенні.[101] Силове вреґулювання екологічних проблем, хоч і не зовсім відповідає американським традиціям, залишатиметься ще певний час основним засобом у екологічній політиці уряду. Так, у Каліфорнії мають намір запровадити посаду прокурора з охорони навколишнього середовища, який виявлятиме порушників та притягатиме їх до суду.[102] До 2000-го року викиди окису вуглецю необхідно скоротити на 20% і більше в районі Лос-Анжелесу, в якому не дотримані стандарти якості повітря; до 1997 року передбачається заборонити (в основному) використання хлорфторвуглецю.[103] Ці заходи коштуватимуть нафтохімічним виробникам сотні мільйонів доларів. Планується здійснити емісію 300-мільйонної позики для викупу із приватних рук лісів та для насадження дерев; приватних забудовників зобов’язуватимуть посадити одне дерево з розрахунку на 45 м² займаної землі.[104] Екологічна "надсвідомість" певних груп населення, що вимагають встановлення стандартів очищення викидів понад технічні можливості промисловості, може мати певні неґативи для економіки в цілому. Так, для прикладу, сьогоднішні технології скорочують шкідливі викиди автомобілями на 96%, Каліфорнія планує підняти цю цифру до 98,4%, а деякі федеральні законопроекти - до 98,7%.[105] Кілька десятих відсотка мало можуть додати до чистоти повітря, проте вимагають значних додаткових затрат. Підвищені вимоги до нових моделей автомобілів вплинуть на зростання цін на них, а отже, до зниження попиту на нові автомобілі. Зміна старих автомобілів сповільниться, на дорогах залишатиметься усе більше старих, зношених машин, які набагато перевищують норми забруднення довкілля, що неґативно вплине на якість повітря. Висновок з цього повинен бути один - боротьба за екологічні показники не повинна підривати національної економіки.[106]

Про належну екологічну свідомість підприємців та громадських природоохоронних організацій США свідчить створення у 1989 році Коаліції по розвитку екологічно відповідальної економіки. До її складу увійшли великі інвестори капіталу, організації, що захищають їхні інтереси, а також найбільші природоохоронні організації.[107] Члени коаліції об’єднані переконанням, що можна уникнути загострення екологічних проблем та зберегти природу, якщо розумно реґулювати і скеровувати капіталовкладення. Засновники коаліції є власниками капіталів на суму 150 мільярдів доларів.[108] Вони підготували Екологічний кодекс корпорацій "Принципи Валдіза" (назва цього документу пов’язана з відомою аварією нафтового танкера "Ексон-Валдіз"). Кодекс оформив норми екологічної поведінки підприємців у сформульованих 10 принципах, серед яких - захист довкілля, раціональне використання природних ресурсів, скорочення та нейтралізація відходів, мінімізація екологічного ризику, запровадження екологічно безпечної техніки та послуг, компенсація екологічного збитку тощо. Керівники корпорацій, які підписали цей документ, стурбовані тим, що його дотримання послабить конкурентоспроможність їх корпорацій щодо тих фірм, які не приєднались до кодексу.

США успішно розв’язують локальні екологічні проблеми. Так, щоб уникнути ускладнень в майбутньому, місцеві органи влади практикують з 1965 року викуп, із залученням коштів федерального бюджету, екологічно уразливих земель, які потім використовують переважно для розширення національних парків та організації нових.[109] Останніми роками деякі штати здійснюють емісію позик для нагромадження коштів на аналогічні потреби (наприклад, Флорида). Каліфорнія та Невада за допомогою федеральних коштів викуповують тисячі гектарів довкола унікального озера Тахо, розташованого на кордоні між ними, щоб запобігти забрудненню його вод, зберегти дичину та створити зони для відпочинку.[110]

Американська міська цивілізація, як певне доповнення до себе, витворила "зони дикої природи", які позитивно впливають на навколишнє середовище. У зонах дикої природи дозволяється випасати худобу, інколи навіть проводити гірничо-видобувні роботи. Американці вважають, що дикій природі потрібно залишати місце в межах будь-яких ділянок. За нею слід закріпляти завойовані нею об’єкти: заросла травою дорога чи, навіть, тріщина в асфальті. Тільки за цієї умови можна говорити про гармонію між людиною та природою; дика природа починається там, де вона здатна себе підтримувати; будь-який ландшафт повинен включати ділянки дикої природи.[111] Такий підхід є елементом вже суто американської культури.

При досить задовільному стані навколишнього середовища у США ми повинні відзначити високу екологічну свідомість і політичну волю до збереження та поліпшення якості навколишнього середовища, технічної можливості усунення відходів та рециклювання.

"Know-how"

США у ХХ ст. сформували велику кількість наукових центрів, які спочатку були комплектовані випускниками переважно американських університетів, а починаючи із 30-х років, їх почала поповнювати велика кількість учених спочатку з Європи, а пізніше - із Азії та інших частин світу. Відносно вища заробітна плата науковців у США порівняно з іншими країнами, політична та економічна нестабільність на батьківщині, сприяли постійному поповненню науковими силами з інших країн. США у другій половині ХХ ст. стали найбільшим виробником та експортером наукової продукції у світі.[112]

Інвестиційний клімат

США створили ефективний інвестиційний клімат як для імпорту, так і для експорту інвестицій. Політична та економічна стабільність США роблять їх надійним партнером у інвестиційних відносинах. Причому обсяги як імпорту, так і експорту інвестицій постійно зростають. Так, якщо у 1992 році іноземні інвестиції в США становили 426 мільярдів доларів, то у 1993 році - вже 445,3 мільярда доларів.[113] Більше половини іноземних інвестицій надходило з Європи.

Американські інвестиції у 1990 році становили 424 мільярди доларів, у 1992 - 499 мільярдів, а у 1993 році вже 549 мільярдів доларів.[114] Але лише 38% американських інвестицій припадало на Європейське Співтовариство.[115]

Якщо ж розрахувати обсяг інвестицій як відсоток до ВНП, одержимо такі цифри: у 1992 році імпорт інвестицій становив 7% від ВНП, а експорт - 8,2%, то у 1993 році імпорт залишився на рівні 7%, а експорт інвестицій зріс до 8,6%, тобто збільшився на 0,4%.[116]

Економічна структура

Економічна структура визначається насамперед інфраструктурою, кількістю, якістю та конкурентоспроможністю різних секторів економіки, особливістю макроекономічної політики та позицією у світовій торгівлі. США як високорозвинута держава має розбудовані усі необхідні елементи економічної структури.

У 50-70-ті роки США належало місце абсолютної першості у світі, "що міцно трималася на трьох стовпах могутності:

- найсильніша у світі економіка;

- найпотужніший воєнний арсенал;

- висока мораль народу і його віра у високе призначення своєї країни".[117]

З 70-х років роль США дещо знизилась. Як вважає Б.Гаврилишин, це сталося "...внаслідок часткового послаблення трьох названих стовпів могутності. Хоч економіка, поза всяким сумнівом, залишається найпотужнішою, вона не є найефективнішою".[118] США поступаються місцем з основних економічних показників: зростанні ВНП, частці ВНП на душу населення тощо. Так, наприклад, ВНП на душу населення у США у 1989 році становив 20910 доларів, і вони поступались Швеції, в якій цей показник досяг 21570 доларів, Фінляндії -22120, Норвегії - 22290, Японії - 23810, Швейцарії - 29880 доларів.[119] Крім того, американський долар поволі знецінюється, експортні операції сповільнюються, з американськими корпораціями починають конкурувати японські, корейські, західноєвропейські фірми.

Уряд США здійснює мінімальний тиск на бізнес, який тут має найсприятливіші умови. Інтереси уряду і бізнесу не суперечать одні одним. Бізнес прагне працювати і одержувати прибутки, а уряд - помірні податки від бізнесу. Відносини між бізнесом та робітництвом не є такими ж безхмарними. Ці відносини оформляються колективними договорами між керівництвом фірми та місцевим посередником трудової спілки. Такий порядок узгодження інтересів запроваджений Законом про національні трудові відносини (стаття 7), який був прийнятий у 1935 році[120] для того, щоб уникнути тривалих трудових суперечок та страйків як інструменту тиску на підприємців.

Трудові спілки хоч і поволі, але зменшуються чисельно, з 19,8 мільйона у 1980 році до 16,6 мільйона членів у 1993 році, або з 21,9 до 15,8% від загальної кількості тих, хто працює.[121] Страйк, як засіб тиску на підприємців, залишався і після 1935 року на озброєнні трудових спілок. Так, у 1993 році було 35 страйків, в яких взяли участь 182 тисячі працівників, а найнапруженішим за останні 25 років був 1974 рік, коли відбулося 424 страйки з участю майже двох мільйонів осіб.[122]

Проблеми, з якими стикаються трудові спілки у 90-х роках, мало чим відрізняються від проблем, які були перед ними 50 чи 100 років тому: страйки, перед укладенням колективних договорів, конкуренція з працівниками, які не є членами спілок, норми виробітку тощо. Крім того, позиції спілок підривають дереґулювання багатьох галузей, імпортне проникнення товарів обробних галузей промисловості на американський ринок, внаслідок чого іноземні робітники з Сіменса, Міцубісі, Тойоти тепер відкрито конкурують з американськими робітниками. Інтереси уряду, підприємців та робітництва не є, всупереч переконанням марксистів, антагоністичними: робітник прагне працювати і мати високу зарплату, щоб купувати потрібні йому матеріальні блага; підприємець прагне налагодити виробництво цих благ, більше їх продати і одержати більший прибуток; уряд зацікавлений, щоб підприємці одержали більший прибуток, з якого можна буде зібрати більший податок.

* * *

Політика економічного лібералізму, яку проводить уряд США, зробила національну економіку високоефективною. Порівняно невисоке оподаткування позитивно впливає на ціни товарів, на їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Сполученим Штатам вдалось розробити механізм забезпечення екологічної ефективності національної економіки в традиціях економічного лібералізму - через створення ринку прав на забруднення навколишнього середовища.

Сучасні еколого-економічні системи, що сформувались у країнах Західної Європи за своїми основними ознаками нагадують ознаки еколого-економічної системи США. Це і не дивно, адже Америку розбудовували головно вихідці із Європи. Проте у Європі еколого-економічна система має й свої особливості. Як і у США, суспільний порядок європейських націй "...ще сьогодні є визначений вартостями і силами, які походять з християнської культурної традиції. ...Не тільки Захід як політична цілість, але також усі західні суспільні групи, які навіть вороже настроєні до Католицької церкви (соціалізм, лібералізм, протестантизм); всі вони живуть культурною спадщиною католицизму".[123] Американці обґрунтовують свій тип поведінки "протестантською етикою", оскільки вона підтримує прагматизм і егоїстичність людини, посилаючись на те, що людина створена за образом та подобою Бога.[124] Але ж й інші люди також створені за образом та подобою Бога. З цього можна зробити висновок, що усі люди рівні перед Творцем. А якщо виходити з таких заповідей, як "люби ближнього свого, як себе самого" (Матей 22:39), "і як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само" (Лука 6:31),[125] то людину можна розглядати як частинку людської спільноти, суть якої полягає у співіснуванні з іншими. Це є зміст європейської, католицької етики. Європейські системи відрізняються "...узгодженістю економічних цілей в межах ділової спільноти, рівнем консультацій між бізнесом, урядом, а в деяких випадках - робітничими лідерами, а значить, можливістю визначати національні економічні цілі і пріоритети, не вдаючись до імперативного планування або адміністративного розподілу ресурсів".[126]

Сформовані у сучасній Європі різні еколого-економічні системи хоч і відрізняються одна від одної, але мають багато спільних рис:

1) уряди вважають однію із головних своїх функцій сприяння економічній діяльності, а не просто її реґулювання або контроль. Законодавча і виконавча влади різко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже, законодавство й управління краще узгоджені;

2) уряди, бізнес і робітництво усвідомлюють важливість роз’язання екологічних проблем для своїх економік та держав;

3) групи з різними економічними інтересами добре організовані й усвідомлюють значення національних інтересів;

4) надійно відпрацьований процес консультацій між урядом та бізнесом, бізнесом та робітництвом, який чітко виконується;

5) страйки перестали бути в Європі засобом розв’язання питань між робітництвом та бізнесом (на відміну від США);

6) є компетентна, віддана справі і стійка управлінська еліта.[127]

Життя доводить, що чим більше загальне визнання "справедливості" системи і схильність до відносин співробітництва між урядом, бізнесом та робітництвом, тим ефективнішими є як екологічна, так і економічна підсистеми.

Європейські еколого-економічні системи мають багато спільного, оскільки розвивались у схожих природно-кліматичних та історичних умовах, під однаковим впливом християнства на формування системи національних цінностей тощо. Із сукупності національних еколого-економічних систем для порівняльного аналізу ми вибрали три, що мають свої окремі специфічні ознаки: німецьку соціальну ринкову економіку, французьке узгоджене вільне підприємництво та шведський розподільчий соціалізм.

Поняття для засвоєння

екстремальний лібералізм

економічний лібералізм

"влада типу противаги"

поділ влади

ринок прав на забруднення навколишнього середовища

банк дозволів на забруднення навколишнього середовища

Питання для обговорення

1. Які особливості формування американської системи цінностей? Які способи її підтримання?

2. Скориставшись статистичним довідником, проаналізуйте ефективність економічної системи США (астрагуючись від абсолютних та відносних переваг їх зовнішньої торгівлі). Які переваги економічної системи США?

3. Чи справедливо говорити, що сьогодні у США існує система економічного лібералізму? Обґрунтуйте свою відповідь.

4. Чи структура політичної влади у США справді демократична?

5. Чи сформована у США форма політичного правління, а також економічна система прийнятні для України? Поясніть.

Рекомендована література

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.21-39.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Bej E. U.S. Trade with Centrally-Planned Economics: Prospects and Realities" // Studien zu Nationalitätenfragen.- 1987.- Nr.3.- S.108-132.

Bongaerts J.B., Kraemer A.R. Liability Rules, Insurance and Reduction of Risk of Environmental Damages // The Environmental Professional.- 1989.- Vol.11, No.3.- P.209-219.

Birch T.H. The Incarceration of Wildness: Wildness Areas as Prisons // Environmental Ethics.- 1990.-Vol.12, No.1.- P.3-26.

California May Tighten Environmental Rules // The Oil and Gas Journal.- 1990.- Vol.88, No.6.- P.30.

Cleaning the Air Can Foul Up the Economy // Economist.- 1990.- Vol.314, No.7641.- P.41-42.

Comparative Economic Systems: Model and Cases / Ed. by Morris Bornstein.- 6th ed.- Homewood; Boston: Irwin, 1989.- 499 p.

Dolan E.G., Lindsey D.E. Economics.- Chicago etc.: The Dryden Press, 1988.- P.808-828.

Ethnicity and National Identity: Demographic and Socioeconomic Characteristics of Persons with Ukrainian Mother Tongue in the United States / Ed. by Oleh Wolowyna.- Cambridge: HURI, 1986.- P.31-44.

Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- P.213-225.

Fink R.J. Public Land Acquisition for Environmental Protection // Ecology Law Quarterly.- 1991.- Vol.18, No.3.- P.485-557.

Gerhard V. Europe 1992: Repercussion on Environmental Protection Policies and Problems of Harmonisation of Environmental Protection Derectives" // Ziegelind. Int.- 1990.- Vol.43, No.4.- P.210-215.

Gianaris N.V. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.12-25, 53-67.

Gowdy J.M. Coevolutionary Economics: The Economy, Society, and the Environment.- Boston etc.: Kluwer, 1994.- 246 p.

Haslett D.W. Capitalism with Morality.- Oxford: Clarendon Press, 1994.- P.47-86.

Oxenfeldt A.R., Holubnychy V. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.7-73.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.147-210.

Розділ III. Формування та розвиток "змішаних" економічних систем у Західній Європі

Тема 4. Німецька соціальна ринкова економіка

Еколого-економічна система, що сформувалась після другої світової війни у Німеччині на теоретичних засадах неолібералізму, відома як соціальна ринкова економіка. Знаний учений, представник фрайбурзької школи Вальтер Ойкен та його колеги - політики Людвіґ Ергард і Альфред Мюллер-Армак спробували реалізувати неоліберальну концепцію соціальної ринкової економіки, поєднавши принципи лібералізму та соціальну орієнтацію національної економіки.[128] Такий підхід передбачає активну роль держави як реґулюючого органу, який повинен:

1) забезпечити умови для конкурентної боротьби на принципах справжньої ефективності (політика в царині конкуренції);

2) відкоректовувати наслідки ефективної конкуренції за допомогою соціальних компенсацій (соціальна політика);

3) реґулювати взаємовідносини між людиною та природою у процесі виробництва та у побуті (екологічна політика);

4) формувати та реґулювати господарську діяльність (організаційна політика, політика реґулювання процесів, структурна політика).[129]

§1. Цінності

На формування системи національних цінностей істотно вплинула історія Німеччини. Загарбання королем Оттоном І у Х ст. північної і середньої Італії, утворення Священної Римської імперії наблизило Католицьку церкву і католицькі цінності до німецьких держав-князівств. У XVII ст. Священна Римська імперія налічувала понад 300 окремих держав-князівств. Після наполеонівської війни рішенням Віденського конґресу 1814-1815 рр. було створено Німецький союз з 35 держав і 4 вільних міст. Завершилось об’єднання Німеччини 18 січня 1871 року проголошенням імперії та прийняттям конституції, а прусського короля Вільгельма І - імператором.[130]

Важливим у формуванні системи національних цінностей є усвідомлення загальної волі нації чи ідеї нації. У випадку Німеччини ідея нації сконкретизувалась як прагнення народу "...до національного об’єднання в одній національній незалежній державі".[131]

Зважаючи на тисячолітню близькість Римського Престолу до Німеччини, треба відзначити, що її систему цінностей "...формувала протягом цілих століть Католицька церква. Вона дала ... підставові поняття свободи, природного права і справедливості".[132] Незважаючи на те, що сьогодні римо-католики становлять 37% населення, а протестанти - 45%,[133] німці "...живуть культурною спадщиною католицизму", навіть якщо деякі "...суспільні групи ... ворожо настроєні до Католицької церкви (соціалізм, лібералізм, протестантизм)".[134] На національну ментальність вплинули також тривалі війни на захист та утвердження власної державності; складніші, порівняно із сусідами, умови для землеробства тощо.

До ознак національної ментальності німців слід віднести: (1) акуратність та пунктуальність, що визначило їх особливі досягнення у точних науках, механіці, хімії, машинобудуванні, суднобудуванні тощо; (2) релігійність, яка сформувала певні норми взаємоповедінки людей; (3) особливе піклування про інтереси Німецької держави. Така ментальність формує групово-кооперативні цінності, які вплинули на формування типу політичної та еколого-економічної систем.

Німеччина є найбільшою державою центральної Європи. Її територія до 1914 року становила 540520 кв.км; Версальський мир зменшив її до 472030 кв.км; а Потсдамські домовлення 1945 року - до 356270 кв.км. У 1945 році Німеччина була окупована і поділена на дві частини: Федеративну Республіку Німеччини - площею 248680 кв.км із 61,42 млн.мешканців та Німецьку Демократичну Республіку - 108330 кв.км із 16,7 млн.мешканців, які 3 жовтня 1990 року знову з’єднались у єдину Німецьку державу.[135]

Населення Німеччини становить 81,1 мільйона мешканців, причому 16% молодші 15 років, а 15% старші 65 років.[136] Густота населення - 588 осіб на квадратну милю (або 228 осіб на кв.км); у містах мешкає 95% населення.[137] З усіх працюючих - 6% зайняті у сільському господарстві, 41% - у промисловості.[138]

§2. Політичні установи

Німеччина є федерацією 16 земель. Головою держави є Президент. Верховну законодавчу владу у Німеччині здійснює Бундестаґ - федеральний парламент, важливе значення у процесі законотворення належить і Бундесрату, що складається із представників земельних урядів. Бундестаґ формується шляхом виборів і представляє різні політичні групи пропорційно до їх підтримки суспільством. Поряд з федеральною конституцією 1949 року кожна з земель має свою конституцію і своє законодавство. Землі мають свої земельні парламенти (лантаґи) та уряди.

Виконавча влада належить уряду, який очолює Федеральний Канцлер, який встановлює основні положення політики і несе за них відповідальність.[139] За законом 1956 року в часі війни або при оголошенні "стану оборони" йому передаються функції головнокомандуючого.

Конституція Німеччини чітко розмежовує законодавчу, виконавчу та судову гілки влади.

§3. Еколого-економічна система

Природні ресурси

Німеччина розташована у Центральній Європі на перетині основних міжнародних шляхів і займає територію площею майже 360 тисяч кв. км. Німеччина межує на півночі з Данією, на заході - з Нідерландами, Бельгією, Люксембургом та Францією, на півдні - із Швейцарією та Австрією, на сході - із Чеською Республікою та Польщею. Зрозуміло, що і торгові шляхи між цими країнами пролягли головно через Німеччину.

Німеччина має досить сприятливий для сільського господарства помірно континентальний клімат, порівняно теплий, з тривалим літом та м’якою зимою.

Серед корисних копалин найбільше значення для економіки мають кам’яне та буре вугілля, поташ, залізо, уран. На заході Німеччини знаходиться найбільший у Західній Європі Рурський кам’яновугільний басейн.

Екологія

Німеччина є європейським лідером в екологічних питаннях. Про це свідчать такі цифри: за 1970-1989 рр. ВНП ФРН збільшився на 56% (у постійних цінах 1980 року) при зменшенні емісії основних забруднюючих речовин на 40-72%: SO₂ - на 72% (із 3,75 до 1,05 млн.тонн), пилу - на 59% (з 1,3 до 0,53 млн.тонн), СО - на 40% (з 14 до 9,45 млн.тонн). У 1988 році на охорону навколишнього середовища було виділено 35,7 мільярдів марок, що становить 1,7% від ВНП[140]; для порівняння - в інших країнах ці витрати становили: у Великобританії - 11,7 млрд.марок, у Франції - 10,3, в Італії - 6,7 млрд.марок, але у всіх випадках менше 1% ВНП.[141] На думку керівників деяких хімічних концернів, сьогодні природоохоронне законодавство та екологічні нормативи Німеччини, спричинили досягнення граничного рівня фінансових затрат на ці потреби.[142]

Актуальною для Німеччини залишається проблема викидів окису азоту теплоелектростанціями та автотранспортом. Німеччина планує скоротити до 1998 року викиди NO_x на 30% (порівняно із 1985 роком), оскільки вона взяла таке зобов’язання підписавши, разом з іншими 11 країнами Західної Європи "Софійську декларацію".[143] Для того, щоб досягти такий рівень, необхідно скоротити промислові викиди окису азоту до 1998 року більше, ніж на 50%, забруднення від легкових автомобілів - на 27-49%, хоча й передбачається збільшення викидів вантажним автотранспортом на 11%.[144] Німці надіються, що цього збільшення можна буде уникнути, якщо збережеться тенденція переорієнтації перевезення вантажів з автомобільного на залізничний транспорт.

Законодавчо екологічні питання реґулюють чисельні закони та директиви, такі як "Федеральний закон про захист від шкідливих впливів", "Директива про великі теплоелектростанції", "Директива про промислові об’єкти, що потребують спеціальних дозволів", "Директива про малі ТЕС", "Директива про аварії" тощо; трансконтинетальні потоки забруднень реґулюють документи, які Німеччина підписала з країнами ЄС та іншими європейськими державами, прикладом яких є згадана вище "Софійська декларація".[145]

У Німеччині переглядають законодавчу практику в галузі екології. Німці, враховуючи події останніх років, зокрема великі аварії на промислових підприємствах, вважають, що нинішнє законодавство не є ефективним і потрібно якнайшвидше перейти до принципу прямої відповідальності (компенсації збитку). Такий принцип вже частково діє у Німеччині, але на шляху втілення його в правничу практику стоїть право на страхування, за яким "екологічні порушники" одержують страхову компенсацію за нанесені ними збитки від судових позовів. Пошуки виходу із цієї ситуації німці бачать у розробці критеріїв допустимого ризику, який може спричинити екологічний збиток.[146]

Корисний досвід набула Німеччина в пом’якшенні впливу наслідків господарської діяльності на навколишнє середовище. Це стосується насамперед проблеми очисних споруд, утилізації відходів, виробництва продукції із вторсировини. Так, наприклад, лише в землі Гессен щороку утворюється 14,6 мільйонів тонн побутових відходів, з них лише ¼ повторно використовується, а 67% зберігається на спеціальних складах і у сховищах; вже сьогодні передбачається збільшити обсяг повторного використання паперу з 9 до 15%, а кількість компостованих відходів - з 95 до 555 тисяч тонн.[147]

Найцікавішим європейським екологічним проектом (не лише з природоохоронної точки зору), стало створення національного парку "Баварський ліс", як реалізація ідеї, що виникла наприкінці 60-х років, створення спільного (ФРН та Чехословаччина) національного парку у найбільшому лісовому масиві Центральної Європи, який займає понад 2000 квадратних кілометрів. З німецького боку національний парк "Баварський ліс" було створено у 1970 році на площі 131 кв.км, з чеського боку національний парк "Шумава" був створений лише у 1991 році на площі 700 кв.км Богемського лісу.[148] Сьогодні цей лісовий масив є вагомим чинником збереження екологічної рівноваги на європейському континенті.

"Кnow-how"

У повоєнні роки майже зруйнована німецька економіка потребувала нових технологій для відновлення підприємств. Закупівля іноземних патентів та ліцензій ще у 50-ті роки стала важливим чинником відновлення конкурентоспроможності німецької продукції на світовому ринку. Перші два повоєнні десятиліття "...характерною рисою ліцензійної торгівлі була її переважно одностороння орієнтація - на використання щоразу у більших розмірах іноземного науково-технічного та технологічного досвіду".[149]

У 1961 році окупаційна влада зняла обмеження на торгівлю патентами та ліцензіями і з цього часу торгівля ліцензіями розвивається у 3-4 рази швидше, ніж торгівля товарами, у 70-ті роки Німеччина увійшла у число світових лідерів, поступаючись лише Японії за купівлею ліцензій та патентів, а за продажем - США та Великобританії. Німеччина торгує науковою продукцією головно із промислово розвиненими державами. Так, у 1988 році майже половина куплених патентів та ліцензій припадало на США, ¹/₆ - на Швейцарію.[150]

У 1988 році до Європейського Патентного Відомства було подано 50270 заяв на реєстрацію патентів, з яких 13190 були із США, 8976 - з Японії, 10311 - з Німеччини; водночас у Німецьке патентне відомство було подано 41745 заяв, з яких 31932 - із Німеччини і лише 3527 з Японії та 1521 - із США. Галузева структура патентних заяв у Німецькому патентному відомстві була такою: 29,9% усіх заяв стосувались механіки, 22,9% - машинобудування, 18,1% - електротехніки, 16,7% - хімії і 12,4% - фізики.[151]

Інвестиційна політика

Німеччина сформулювала для себе і дотримується 10 основних принципів інвестиційної політики:

1) орієнтація на "інтеліґентні", сучасні товари високої якості, за допомогою яких можна знижувати витрати виробництва і забезпечувати високу конкурентоздатність товару;

2) прискорена обнова виробничої програми, відмова від виробництва малоприбуткових товарів;

3) раціоналізація системи управління;

4) вміле використання переваг міцної валюти, якою є німецька марка;

5) постійне розширення власної збутової мережі за кордоном;

6) розширення та зміцнення мережі технічного обслуговування клієнтів, оскільки машини, які не експлуатуються, для покупця не мають ніякої вартості;

7) підвищення "іміджу" німецьких виробів;

8) покращення дизайну німецьких виробів;

9) удосконалення німецької реклами;

10) розширення інвестицій та власного виробництва за кордоном для легшого подолання зовнішньоторгових бар’єрів.[152]

Економічні структури

Серед економічних структур важливе місце належить інфраструктурі, зокрема транспорту та енерґопостачанню. Німеччина має розвинену інфраструктуру: довжина залізниць - 90743 кілометри, досконалі автодороги, які доходять до кожного населеного пункту, 35,5 мільйона пасажирських автомобілів (або 438 автомобілів на 1000 осіб), 2,7 мільйона вантажних, 40 аеропортів, морські порти Гамбурґ, Бремен, Бременгавен, Любек. Добре розвинені усі сектори національної економіки: промисловість (сталеливарна, корабле-, автомобіле-, вагонобудівна, машинобудівна, електронна, вугільна, хімічна), сільське господарство (у рослинництві - вирощування жита, картоплі, цукрових буряків; 34% земель - рілля; у тваринництві - 15,3 мільйонів голів великої рогатої худоби, 10 мільйонів свиней, 1,2 мільйона овець), рибальство (241 тисяча тонн), гірничовидобувна промисловість (кам’яне та буре вугілля, поташ, залізні та уранові руди), енергетика (580 мільярдів кВт/год електроенерґії). 6% працездатного населення, яке складає робочу силу Німеччини, зайнято у сільському господарстві, 41% - у промисловості, решта - 53% - у невиробничій сфері.[153]

Валовий внутрішній продукт у 1992 році становив 2362,6 трильйона марок, що в розрахунку на особу складало 29406 марок. Обсяг експорту сягнув 713,2 мільярда марок, а імпорту - 679,4 мільярди, причому основними партнерами Німеччини були країни ЄС (55% експорту та 52% імпорту) та інші європейські країни (19% експорту та 16% імпорту).[154]

Економічні структури побудовані на неоліберіалістичних засадах і є соціально-зорієнтованими. В умовах формування в ЄС єдиного економічного простору власне німецькі особливості економічних структур поволі стираються.

Поняття для засвоєння

соціальна ринкова економіка

групово-кооперативні цінності

граничний рівень фінансових затрат

допустимий ризик

Питання для обговорення

1. На яких теоретичних засадах збудована сучасна німецька економічна система.

2. У 1950 році 1 фунт стерлінгів, 1 долар США та 1 французький франк коштували відповідно 11.70, 4.30 та 1.20 німецьких марок. У 1996 році ці валюти коштували відповідно - 3.20, 1.52 та 0.17 німецької марки. Чи свідчать ці цифри про динаміку макроекономічної ефективності відповідно німецької, британської, американської та французької систем?

3. Економічна система Німеччини після другої світової війни була практично зруйнована. У цих умовах фрайбурзьким неолібералам вдалося запропонувати модель соціальної ринкової економіки. Чи відповідає ця модель системі національних цінностей німців? Чи повоєнна економічна криза у Німеччині не нагадує Вам сучасну українську? Обґрунтуйте свої міркування.

4. У чому, на Ваш погляд, причина екологічної ефективності економічної системи Німеччини?

Рекомендована література

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.82-84.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Жуковський А. Німеччина // Енциклопедія Українознавства.- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1995.- Т.2. Кн.11.- С.142-153.

Німеччина у фактах. 1996.- Frankfurt/Main: Societäts-Verlag, 1996.- 544 S.

ФРГ / Отв.ред. Г.А.Буланов.- Москва: Междунар. отношения, 1990.- 128 с.

Die Abfallentsorgung ist eine der brennendsen Fragen unserer Zeit // Unser Wald.- 1990.- Band 42, Nr.5.- S.26.

Ahrens G.-A., Friedrich A., Gorissen N. Entwicklung verkehrsbedingter NO_x-Emissionen 1985-1998 und Maßnachmen zu ihrer Minderung // GIT: Fachzeitschrift für das Laboratorium.- 1990.- Band 34, Nr.7.- S.861-866.

Bavaria J. An Environmental Code for Corporations // Sciences and Technology.- 1989.- Vol.6, No.2.- P.28-31.

Bej E. Codetermination Principle in Labor-Managed Economy: An Institutional Approach // Jahrbuch der Wirtschaft Osteuropas.- München; Wien: Günter Olzog Verlag, 1981.- Band 9, Halbband 1. - S.11-33.

Gianaris N.V. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.68-88.

Gianaris N.V. The European Community, Eastern Europe, and Russia: Economic and Political Changes.- Westport; London: Praeger, 1994.- P.23-82.

Grosser D. Sociale Marktwirtschaft - Sociale Sicherheit: Erfahrungen in der Bundesrepublik - Perspektiven im wiedervereinigten.- Bad Homburg vor der Höhe: Gehlen, 1991.- 78 S.

Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutchland.- München: Bayerische Landeszentrale für Politische Bildungsarbeit, 1995.- S.98-240.

Haslett D.W. Capitalism with Morality.- Oxford: Clarendon Press, 1994.- P.1-46.

Henley A., Tsakalotos E. Corporatism and Economic Performance: A Comparative Analysis of Market Economies.- Brookfield: Edward Elgar, 1993.- 218 p.

Lohrer W. Luftreinhaltemaßnahmen der Bundesrepublik Deutschland // Staub-Reinhaltung der Luft.- 1990.- Band 50, Nr.4.- S.131-138.

Martin H. Probleme und Resultate des Umveltschutzes in der Elektrizitätwirtschaft der BRD // IPW Berichte.- 1990.- Band 19, Nr.4.- S.1-6.

Müller-Witt H. Umveltschulz und Informationstechnik // Umweltmagazin.- Band 19, Nr.10.- S.78-80.

Nationalpark Bayerischer Wald // Unser Wald.- 1992.- Band 44, Nr.1.- S.10-12.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.374-406.

Umweltbericht das BMU 1990 // GIT: Fachzeitschrift für das Laboratorium.- 1990.- Band 34, Nr.7.- S.870.

Тема 5. Французьке узгоджене вільне підприємництво

Як зауважив Б.Гаврилишин, "складається враження, що Франція може жити за наявності певних суперечностей і, незважаючи на них, досить ефективно функціонувати".[155] Справді, незважаючи на часті зміни урядів, що передували Шарлю де Ґоллю, втрата колоній (а, отже, джерел сировини та ринків збуту), постійні заворушення серед робітництва, соціальні вибухи 1968 року, реальна загроза перемоги на виборах коаліції комуністів та соціалістів, "...економіка функціонувала досить ефективно. Темпи зростання продуктивності праці залишалися постійно високими. ...Зростав валовий національний продукт. Істотно підвищився життєвий рівень більшості населення. ...Стабілізувався грошовий обіг. Присутність Франції на міжнародній арені стала відчутною".[156] Очевидною є, навіть з першого погляду, економічна ефективність системи узгодженого вільного підприємництва, яка сформувалась у Французькій Республіці.

§1. Цінності

Одна із найбільших держав Західної Європи - Франція - є однією із найдавніше заселених територій. З прадавніх часів тут господарювали кельтські племена, з 1 століття до Різдва Христового Ґаллія входить до складу Римської імперії, у кінці I тисячоліття Франція утверджується як самостійна держава. Певні національні особливості сформували систему демократичних цінностей, які багато в чому сприяли успіхові Французької Революції (1789-1793) і появі Першої Республіки.[157]

Ринкові економічні відносини, у сучасному розумінні цього явища, починають активно розвиватись з початку XVI століття завдяки поширенню мануфактур. Наприкінці XVI на початку XVII ст. Франція вступає в епоху економічного піднесення. Правління Генріха IV (1589-1610), першого із королівської гілки Бурбонів, та Людовика XIII (1610-1645) відзначені завершенням об’єднання Франції в єдину централізовану державу.[158] Поява на королівському престолі Людовика XIV (1661-1643) ознаменована політикою найвищого абсолютизму. Саме до цього періоду належить поява "...поняття "узгоджене", застосоване до економічної системи...".[159] Те, що його вперше використали французи і саме у Франції, свідчить про те, що тут "...у нього найглибші історичні корені".[160] Людовик XIV та його міністр фінансів Ж.Б.Колберт заснували ряд державних компаній і ввели пильний урядовий контроль над економікою. Сучасне відродження колбертизму у Франції розпочалось після другої світової війни у формі індикативного планування та націоналізації ряду підприємств. Для управління французькою економікою у січні 1946 року створено Генеральний Комісаріат Планування, але оскільки більша частина власності знаходиться у приватних руках, уряд не втручається у ринковий розподіл та розміщення ресурсів.[161] Така ситуація, очевидно, не суперечить системі національних цінностей французів.

Населення Франції становить 57,84 мільйона осіб; густота населення 275 осіб на 1 кв.милю (або 105 осіб на 1 кв.км); 20% населення молодші 15 років, 15% - старші 65 років; 74% населення живуть у містах.[162]

М’які кліматичні умови (від морського помірного до субтропічно середземноморського), щедра земля, достатньо великі простори, зайняті ріллею, пасовищами та лісами, багаті запаси корисних копалин сформували основні риси національної ментальності французів. Складається враження, що національний характер є продовженням природно-кліматичних умов: французи відрізняються від німців настільки, наскільки клімат Франції відрізняється від німецького.

Загально можна так описати цінності французів:

а) вони схильні до співпраці, до гармонізації проблем, що виникають між робітництвом, підприємцями та урядом шляхом консультацій та переговорів;

б) вони схильні до сприйняття колективістських та соціалістичних ідей; до сприйняття практики соціально-економічного урівнювання;

в) вони підтримують "меритократію" (систему відбору за оцінками), яка пов’язана з елітарною системою освіти для підготовки тих, хто призначений для керівництва.[163]

§2. Політичні установи

Франція поділена на 22 адміністративні райони, що складаються із 95 департаментів. Існує також поділ та на 37 історичних провінцій. До складу Франції, крім метрополії, належить ще 4 заморські департаменти, одна територіальна одиниця та 5 заморських територій.[164]

У Франції діє конституція П’ятої республіки - "Конституція Республіки та Співтовариства", прийнята 28 вересня 1958 року. Політичний устрій П’ятої республіки характеризується концентрацією політичної влади в руках президента і посиленням виконавської влади через обмеження прав парламенту.

Президент є головою держави, обирають його загальним прямим голосуванням строком на сім років. Президент призначає прем’єр-міністра та міністрів без затвердження їх парламентом. Парламент Франції має дві палати: Національне Зібрання та Сенат. Парламент Франції представляє політичні сили пропорційно до їх підтримки народом. Для полагодження соціально-економічних питань при уряді створено консультативний орган - Соціально-Економічну Раду, що складається із представників різних професій.[165]

§3. Еколого-економічна система

Природні ресурси

Площа Франції - 551,6 тисяч кв.км, вона омивається Атлантичним океаном та Середземним морем та межує на півдні з Іспанією, на сході - з Італією, Швейцарією, Німеччиною, на півночі - з Люксембургом та Бельгією. Дві третини території континентальної Франції займають низовини та рівнини, решту - гори та узгір’я. Найвищі гори - Альпи (на кордоні з Італією) та Піренеї (на кордоні з Іспанією). Франція має достатньо річок, у тому числі судноплавних, багато з яких з’єднані розгалуженою мережею каналів.[166]

Лісами зайнято понад 20% території країни, головним чином на заході Аквітанії, на сході Паризького басейну, в Альпах та Піренеях.

Франція має великі родовища залізних руд, кам’яного вугілля, бокситів, калійних солей, природного газу та уранових руд. Є родовища вольфраму, сурми, плавикового шпату, свинцю, цинку, олова, срібла, сірки тощо.[167]

Екологія

Територія Франції тисячі років активно використовується у господарській діяльності, тому зрозуміло, що і екологічні проблеми тут стали відчутніші раніше, ніж в інших частинах світу. Ще у 60-ті роки у Франції, як і в багатьох інших країнах Західної Європи, виникає широкий громадський рух на захист навколишнього середовища, який дістав своє логічне завершення у формуванні спеціальних урядових структур. До них належать Міністерство охорони навколишнього середовища та захисту природи Франції, створене у січні 1971 року, але яке неодноразово реорганізовувалось, змінювалась його структура і лише у квітні 1986 року Міністерство набуло сучасного вигляду.[168]

Лише за період з 1970 по 1990 рік ВНП зріс на 55%, на 55% збільшилось і сільськогосподарське виробництво, виробництво ядерної енерґії зросло у 50 разів, довжина автомобільних доріг - у 4 рази, енерґоспоживання - у 2,8 раза, кількість використовуваних автомобілів - у 2 рази, хімічне виробництво - на 85%, кольорових металів - на 70%, енерґії - на 65% тощо; за той же час скоротились: сільськогосподарські площі на 10%, виробництво чорних металів - на 10%, цементу - на 20%, споживання нафти - на 25%, активне сільське населення - на 45%.[169] Це двадцятиліття - період піднесення економічного розвитку Франції, наслідком чого є зростання чисельності індивідуального автотранспорту та будівництва власного житла. Хоча зростання заможності французів стимулює розвиток екологічно чистих технологій, проте збільшення кількості особистих автомобілів збільшує тиск на навколишнє середовище.[170]

Транспортна мережа має значний вплив на розвиток економіки Франції та її реґіонів, проте екологічні наслідки її функціонування, особливо поблизу Парижу, відбиваються як на навколишньому середовищі, так і на здоров’ї населення. Зокрема, на автотранспорт припадає від 5% до 70% забруднення атмосфери викидами окисів азоту та вуглецю і до 90% забруднень з’єднаннями свинцю.[171]

Сучасна система природних територій, що перебувають під охороною, почала формуватись у 60-ті роки. Сьогодні у Франції діє 30 природних парків, 100 резерватів, зони, що охороняються, які займають сукупну площу біля 10% території країни.[172] Це досить висока частка, яка створює сприятливі умови для процесу самозбереження навколишнього середовища та підтримання екологічної рівноваги.

Не можна не згадати і високої екологічної культури французів. Підтвердженням цього є історія із старовинною дібровою "Руврей", що у промисловому передмісті м.Руан, яка внаслідок надмірних вирубок, пожеж та інших несприятливих обставин була до 1970 року практично знищена. У 70-х роках виник план відновлення цього лісу. Спочатку відновили ґрунти, а потім посадили дуби, буки та каштани. На сьогодні діброву відтворено.[173]

Оскільки Франція володіє ядерними технологіями, то проблеми екологічної безпеки зокрема ядерної енерґетики дуже важливі. Комісаріат з ядерної енерґетики був створений ще у 1945 році рішенням ґенерала де Ґолля для розвитку фундаментальних та прикладних наукових досліджень і впровадження їх результатів у виробництво в мирних та військових цілях. За весь час існування Комісаріату не зафіксовано жодної великої аварії чи смерті внаслідок радіоактивного ураження на підприємствах ядерної енерґетики. Незважаючи на це, після аварії на Чорнобильській АЕС, Комісаріат підвищив вимоги до безпеки та до запобігання можливих аварій.[174]

"Know-how"

Франція визначила прискорення науково-технічного проґресу пріоритетом національної економічної політики, у зв’язку з чим державні органи постійно спостерігають за новітніми технологіями, науково-технічними досягненнями; в посольствах Франції за кордоном працюють аташе з наукових питань.[175]

Це пов’язано насамперед з тим, що Франція відчуває недостатній обсяг наукових досліджень в складних науковомістких галузях. Ця обставина гальмує експорт технологій із країни через технологічну залежність від зарубіжних країн таких провідних галузей як електроніка, точна механіка та оптика, нафтохімія тощо. У цих галузях від 70 до 90% заяв на патенти у Франції надходить від іноземних фірм.[176]

Проте це не означає, що Франція не має здобутків у створенні конкурентоспроможних технологій. Вона сама є активним учасником світового ринку технологій. Специфіка географічної спрямованості передачі технологій із Франції полягає у концентрації основного обсягу торгівлі ліцензіями на ринках промислово розвинутих країн Заходу (до 80%). До пріоритетних галузей в експортній торгівлі ліцензійними технологіями належать хімічна промисловість і електротехнічне машинобудування; в хімії основний обсяг ліцензійної діяльності припадає на фармацевтичну промисловість, виробництво хімікатів, а в електротехнічному машинобудуванні - на електроніку та обчислювальну техніку.[177]

Інвестиційний клімат

Важливим показником, що свідчить про економічну ефективність еколого-економічної системи є схильність до заощадження та готовність до інвестицій. Так, у Франції показник середньорічного рівня зростання валових внутрішніх інвестицій у 1965-1980 рр. становив 3,8%, а у 1980-1989 рр. - 1,8%, середньорічні рівні зростання загального урядового споживання за аналогічні періоди становили 3,6 і 2,3%, приватного споживання - відповідно 3,6 і 2,4%.[178] Наведені цифри динаміки внутрішніх інвестицій у Франції свідчать про зниження схильності французів вкладати кошти в інвестиційні проекти. У таких умовах джерелом капіталу можуть стати іноземні інвестиції.

Уряд Французької Республіки, починаючи з 1985 року, підтримує політику лібералізації іноземного інвестування національної економіки. Інвестиційні проекти реґламентують два декрети - №67-78 від 27 січня 1967 року та №68-1021 від 24 листопада 1968 року, які видані згідно зі Законом про фінансові відносини Франції з закордоном, що був прийнятий у грудні 1966 року (№66-1008).[179] У ці документи пізніше вносили чисельні зміни та доповнення відповідно до змін у загальній стратегії Франції стосовно іноземних інвестицій.

Зовнішньоінвестиційна політика Франції в умовах модернізації національної економіки є цілеспрямована щодо залучення в країну капіталовкладень, які стимулюють розвиток передових, наукомістких галузей, збільшення експорту, створення нових робочих місць та розвиток промислово відсталих реґіонів країни.[180]

Франція пильно слідкує за іноземними інвестиціями в країні. Ця функція покладена на Міністерство економіки, фінансів та бюджету, а зокрема - Директорат скарбниці. Хоча процедура реґулювання іноземних інвестицій у Франції значно спрощена, для більшості операцій, пов’язаних із здійсненням прямих інвестицій на її території, потрібно попередньо повідомити владу про свої наміри чи одержати дозвіл.[181] Проте, коли фірма з іноземним капіталом вже створена, вона працює за французькими законами, користуючись усіма правами та пільгами.

Економічні структури

Важливою складовою економічної структури є інфраструктура. Франція має розвинену транспортну інфраструктуру: 34067 кілометрів залізниць, експлуатується 23,8 мільйонів легкових (або 411 автомобілів на 1000 осіб) та 5,1 мільйонів вантажних автомобілів, 64 летовища, порти Марсель, Гавр, Нантес, Бордо, Руен.[182]

Важливим елементом інфраструктури є енерґопостачання. Франції вдалося зменшити власну залежність від імпортних енерґоресурсів з 16 до 10%, зокрема, через збільшення виробництва енерґії та зменшення енерґоспоживання. Так, середньорічний рівень зростання виробництва енерґетичних ресурсів у 1965-1980 роках становив -0,9%, а у 1980-1989 роках вже 7,2%, споживання енерґоресурсів було відповідно 3,7% та 0,7%; енерґоспоживання на особу (у кг нафтового еквівалента) становило у 1965 році 2468 кг, а у 1989 році - 3778 кг.[183] Електроенерґії у 1992 році було вироблено 426 мільярдів кВт/год (або 7768 кВт/год на особу).[184]

Структура внутрішньої продукції є такою: 3% - сільськогосподарська продукція, 29% - промислова, 21% - обробна промисловість, 67% - послуги.[185] Близькою є й структура зайнятості - 7% у сільському господарстві, 31% у промисловості та зв’язку, 62% у сфері обслуговування.[186]

Економічна система Франції має ту особливість, що у провідних галузях промисловості 55% капіталу є в руках держави,[187] а така ситуація породжує і стимулює політику державного протекціонізму для підтримки таких галузей.

Загалом Франція є державою з високорозвиненою економікою. Вона має сучасні сталеливарну, хімічну, текстильну, виноробну, парфумерну, авіабудівну та електронну промисловість; серед мінеральних ресурсів, на які багата Франція є боксити, залізна руда, вугілля.[188]

Сільське господарство Франції спеціалізується на вирощуванні жита, кукурудзи, рису, фруктів та овочів; у 1992 році відгодовувалось 20,9 мільйонів великої рогатої худоби, 12,3 мільйона свиней та 10,6 мільйона овець. Крім того, рибальство дає 812 тисяч тонн риби річно.[189] Франція є найбільшим експортером продуктів харчування у Європі.

Податкова політика Франції є досить гнучкою, спрямованою на стимулювання потрібних для держави інвестицій. Так, існує розвинена система заохочення як національних, так і іноземних інвестицій, що спрямовуються на розвиток пріоритетних, науковомістких галузей або на розвиток менш економічно розвинених районів країни.[190] А в деяких районах Франції, так званих спеціальних зонах підприємницької діяльності (Дюнкерк, Ля Сіот, Ля Сен), підприємства цілком звільняються від сплати податку на прибутки корпорацій протягом перших десяти років роботи.[191]

Поняття для засвоєння

узгоджене вільне підприємництво

меритократія

"співпраця при владі"

колбертизм

індикативне планування

Питання для обговорення

1. Які характерні риси національної ментальності французів Ви б відзначили? Чи ці риси сприяють чи заважають підвищенню економічної ефективності національної економіки?

2. Чому, на Ваш погляд, Франція є сприйнятливішою до соціалістичних чи марксистських ідей, ніж, наприклад, США або сусідні Великобританія чи Німеччина?

3. Із якою економічною системою - німецькою чи французькою - Україна має більше спільного? Обґрунтуйте свої думки.

4. Чи економічна система Франції є екологічно ефективною?

Рекомендована література

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.80-82.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Франция / Отв.ред. В.Пресняков и Н.Шулюкин.- Москва: Междунар. отношения, 1990.- 175 с.

Debiar A. Stratégie de maitrise des risgues // Preventique.- 1991.- Nº38.- P.16-19.

Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- P.213-225.

Gianaris N.V. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.68-88.

Gianaris N.V. The European Community, Eastern Europe, and Russia: Economic and Political Changes.- Westport; London: Praeger, 1994.- P.23-82.

Gougis J.-M. La reconquête d'une forêt péri-urbaine: le reboisement du massif du Rouvray // Bulletin technique / Off.nat.forets.- 1991.- Nº21.- P.51-57.

Kempf H. Sur les chemins de la découverte // Sciences et avenir.- 1990.- Hors ser. Nº78.- P.74-77.

Oxenfeldt A.R., Holubnychy V. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.167-239.

Perrin R. Environmental Policy in France // Plann. Outlook.- 1989.- Vol.32, No.1.- P.15-22.

Picard A.-M. Transports et environnement // Transports.- 1990.- Vol.35, Nº340.- P.210-244.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.237-272.

Тема 6. Шведський розподільчий соціалізм

Країни Скандинавії формувались у дещо відмінних, від решти Європи, умовах. Близькість Полярного кола, довга зима і надзвичайно коротке літо вплинули на формування їх національних ментальностей, способу життя і господарювання. Найхарактернішою із цих держав є Швеція.

§1. Цінності

Територія Швеції є однією із найдавніше заселених у Європі. Шведи жили у "сьогоднішній Швеції протягом 5000 років".[192] Вперше люди тут з’явились приблизно 12 тисяч років тому. Але лише у IX ст. Європа дізнається про скандинавів, головно через походи вікінґів. Шведські вікінґи займались піратством та торгівлею. Морем добирались до Європи, річками, через Русь-Україну, добирались до Чорного та Каспійського морів і торгували з Візантією та арабами. В XI ст. Швеція приймає християнство і "розвиває строго централізовану монархію".[193]

Незважаючи на подібність, народи Скандинавії не змогли існувати у єдиній державі ні під керівництвом Данії (XIV-XVI ст.), ні під шведським правлінням у XVII ст. Зовнішня схожість систем національних цінностей не означала тотожності їхнього національного самоусвідомлення. Кожен народ Скандинавії збудував свою національну державу, опираючись на власну систему національних цінностей та пріоритетів.

Населення Швеції становить 8,8 мільйона осіб, із них 18% молодші 15-ти років, 18% - старші 65-ти.[194] До другої світової війни Швеція була "етнічно практично однорідною, а імміґрантами у 30-ті роки були переважно шведи, що повертались із США".[195] У 50-60-ті роки економічне зростання стимулювало приплив робочої сили із сусідніх країн, особливо з Фінляндії. На сьогодні шведи становлять 91% населення, а фінни - 3%.[196]

Швеція з XIV по XVII ст. прагнула, не без успіху, реалізувати свої великодержавні інтереси у Європі і навіть заснувала свою колонію у Північній Америці (там, де сьогодні розташований штат Делавер).[197] Зазнавши невдач у війнах за чужі землі, Швеція вже у 1718 році залишилась у межах сучасної Швеції та Фінляндії, а у 1809 році вона втрачає й останню. Після короткочасної війни з Норвегією у 1814 році Швеція більше не брала участі у війнах і з часів першої світової війни "...веде зовнішню політику вільну від союзів у мирний час і нейтралітету під час війни".[198]

Віковий досвід військово-політичних поразок та майже 200-літній нейтралітет суттєво вплинув на систему національних цінностей шведів. Складні природно-кліматичні умови виховали у них почуття обов’язку і відповідальності за інших. Малородючі ґрунти, коротке літо і надто довга зима сприяли формуванню працьовитості та раціональності у використанні ресурсів. У цілому система національних цінностей, що сформувалась у шведів, є більше групово- ніж індивідуально-орієнтованою; шведи є сприйнятними до співпраці та кооперації. Тобто, за класифікацією Б.Гаврилишина, шведи підтримують групово-кооперативні цінності.

§2. Політичні установи

Політичні установи у Швеції мають давню і цікаву історію. Швеція, яка і сьогодні є конституційною монархією, мала вже свою конституцію - Форму правління - ще у 1634 році, згідно з якою було створено ряд центральних адміністративних органів і частина влади перейшла до рук аристократії.[199] Правда, ця конституція вже за короля Карла XI у 1680 році втратила свою чинність. Після смерті короля Карла XII шведський парламент - ріксдаґ, який існує з XV ст., запровадив нову конституцію.[200]

Нині чинна шведська конституція складається із трьох окремих документів: Форми правління (1974), Акту про успадкування престолу (1810) та Акту про свободу друку (1949). Діяльність парламенту реґулює окремий закон - Акт про ріксдаґ (1974).[201]

Голова держави - король, з вересня 1973 року Карл XVI Ґустав, за яким закріплені суто представницькі функції.[202]

Гілки влади у Швеції не є чітко розмежовані. За конституцією, політична влада належить уряду і партії чи партіям, що входять до нього. Уряд складається із 28 міністрів, що представляють, як правило, політичні партії. Часто вони є членами ріксдаґу, які зберігають свої місця на час перебування в уряді. Для затвердження рішень щотижня збирається Рада міністрів, яка несе колективну відповідальність за прийняття рішень.[203]

Законодавча влада у Швеції належить однопалатному (з 1971 року) парламенту - ріксдаґу, що вибирається прямим голосуванням на основі пропорційного представництва. Ріксдаґ постійно діє у Швеції з XV ст. і походить, за твердженнями шведів, від виборів старійшин племен та вождів у вікінґів.[204]

Цікавим органом попередження зловживань, що існує у Швеції з 1809 року, є інституція парламентського омбудсмана, який уповноважений ріксдаґом слідкувати за діями посадових осіб усіх рівнів, розслідувати і припиняти зловживання владою та порушення законів; уряд призначає інших омбудсманів для контролю за додержанням норм торгової практики, прав споживача, інших законів.[205] Ця інституція певним чином згладжує проблеми, що виникають через відсутність чіткого поділу гілок влади.

Сучасна політична система Швеції сформована переважно соціал-демократами, які були тут при владі з 1932 по 1976 рік, із 1982 по 1994 рік вони формували коаліційні уряди, а після виборів 1994 року знову повернулись до влади.[206]

§3. Еколого-економічна система

Еколого-економічна система Швеції привертає до себе увагу механізмом розв’язання соціально-економічних проблем. Аналогічно Швеція підходить і до пошуків шляхів оптимізації стосунків із навколишнім середовищем. Ця система - "своєрідне поєднання соціалістичних цілей і насамперед системи вільного підприємництва", яке Б.Гаврилишин називає розподільчим соціалізмом.[207]

Природні ресурси

Швеція - велика європейська держава. Її територія становить 173,7 тисяч кв.миль або 450 тисяч кв.кілометрів; вона займає понад 60% Скандинавського півострова; понад 25% території займають гори.[208] У Швеції багато озер, які займають 9% площі, вздовж узбережжя - тисячі островів, що творять великі архіпелаги.[209]

Серед мінеральних ресурсів Швеція багата запасами цинку, заліза, свинцю, міді, золота та срібла.[210]

Екологія

Незважаючи на нібито географічну віддаленість Швеції від решти світу, вона має ті ж проблеми, що й інші: посилення парникового ефекту, окислення ґрунтів та води, відпрацьовані ґази автотранспорту, промислові відходи, виробництво небезпечних для навколишнього середовища речовин - це далеко не повний перелік екологічних проблем. Як і в решті Європи у Швеції екологічні проблеми загострились у 60-х роках, для розв’язання яких у 1967 році було створено Державне управління охорони навколишнього середовища.[211]

Для ефективного розв’язання екологічних проблем у Швеції ще у 1909 році був прийнятий Закон про збереження природи, який двічі змінювався - у 1952 та 1964 роках; у 1969 році ріксдаґ прийняв Закон про охорону навколишнього середовища.[212] Згодом кількість природоохоронних законів значно зросла. Використовуючи їх, Швеція досить ефективно розв’язує свої екологічні проблеми.

Для деяких типів підприємств Закон про охорону навколишнього середовища передбачає необхідність одержання ліцензії; Закон про хімічні продукти 1985 року має на меті зберегти здоров’я населення та природу від хімічних речовин; Закон про вміст сірки у паливі 1968 та 1976 років встановлює обмеження для викиду двоокису вуглецю при спалюванні рідкого палива; закон 1971 року забороняє будь-яке скидання відходів із суден у шведських територіальних водах, а також із шведських суден у міжнародних водах.[213]

Закон про збереження природи 1964 року визначає природу як національний здобуток, який потрібно охороняти та зберігати. Природа відкрита для усіх згідно із правом рівного доступу, яке є більше традицією, аніж законом. Такий підхід відрізняється від прийнятого у більшості країн. Це право передбачає свободу пересування по країні, у тому числі й по приватній власності, за умови, що не буде завданий збиток землі чи власності. Подорожуючий може у межах приватних володінь збирати ягоди, гриби чи квіти, купатись у водоймах чи плавати на човнах.[214] Зони охорони берегової лінії забезпечують доступ шведів до берегів морів, річок та озер для купання та відпочинку.

У Швеції організавано 68 державно захищених територій загальною площею 17,07 тисяч кв.км, що становить 4,1% загальної площі країни.[215]

Шведська екологічна політика досить ефективна. Внаслідок її проведення зменшився вміст фосфору у воді; скоротилось забруднення ртуттю; поступово з допомогою податків зменшено вміст свинцю у бензині; викиди двоокису сірки скорочені з 1970 по 1988 рік із 900 тисяч до 250 тисяч тонн; раціональніше використовується нафта; промисловість очищає ґазові відходи; для забезпечення житла теплом використовується центральне опалення.[216]

Успіхові шведської екологічної політики сприяло сприйняття концепції "мислити глобально і діяти локально".[217] Так, наприклад, у Швеції останніми роками ефективно використовують ґідроенерґетичний потенціал малих річок. Побудовано багато малих ГЕС (потужністю 1300 кВт - 1,5 МВт) з комп’ютеризованим управлінням, які мають вищу екологічну ефективність.[218]

"Кnow-how"

Порівняно з деякими іншими європейськими державами чи США, Швеція не має особливих досягнень у проведенні науково-дослідних чи дослідно-конструкторських робіт. Проте це не означає, що Швеція не має потреби в них. Характер спеціалізації економіки країни на науковомістке виробництво, вимагає використання сучасних науково-технічних досягнень для підтримання конкурентоспроможності шведської продукції на світовому ринку. Науково-технічний проґрес потребує збільшення видатків на науково-дослідні проекти. Так, за 1971-1989 роки частка видатків на ці потреби у ВВП збільшилась удвічі - з 1,5 до 3%. За цим показником Швеція вийшла на перше місце у світі, хоча в абсолютних цифрах це становить 1% світових витрат на науково-дослідні роботи у світі і за абсолютними витратами на ці цілі вона знаходиться у кінці першої десятки провідних країн.[219]

На промислові науково-дослідні проекти у 1987 році припадало 20,4 мільярди крон із 31 мільярда, чи понад 65% всіх видатків на ці цілі; 64% видатків припадало на удосконалення існуючої продукції та технологічних процесів, менша, але постійно зростаюча частка (18%) використана на прикладні розробки - створення нової продукції та технологій.[220]

Основними напрямками науково-технічних досліджень у Швеції є розробка та удосконалення техніки та технологій у складних, науковомістких галузях, таких як мікроелектроніка, біотехнологія, фармацевтика, інформатика, альтернативна енерґетика, екологія тощо.

Інвестиційний клімат

Швеція, якщо її порівнювати з іншими європейськими країнами, має "не дуже сприятливий" інвестиційний клімат, що пов’язано із досить високим проґресивним оподаткуванням. Наслідком цього є втеча капіталів за кордон, зокрема в Латинську Америку, а в останні роки до 30% капіталовкладень йдуть у США. Сприятливіший інвестиційний клімат за кордоном зумовив швидке зростання прямих інвестицій з 3 мільярдів крон у 1980 році до 53,2 мільярдів у 1989 році, з них 36 мільярдів (або 68%) припадало на Європейське Співтовариство.[221]

За цей же період середньорічний рівень зростання загального урядового споживання скоротився з 4,1% у 1965-1980 роках до 1,6% у 1980-1989 роках, приватне споживання скоротилось за цей період з 2,3 до 1,9%, а середньорічний рівень валових внутрішніх інвестицій зріс з 1,2 до 4,2%.[222]

Прямі іноземні капіталовкладення в економіку Швеції порівняно невеликі і становили у 1988 році 7,9 мільярда крон.[223] 90% всього іноземного капіталу у Швеції припадає на промислово розвинені держави, насамперед США, Великобританію та Фінляндію, і сконцентровані у чотирьох галузях: оптовій торгівлі, машинобудуванні, хімічній та харчовій промисловості.[224]

Економічні структури

Економічна інфраструктура характеризується насамперед розвитком транспортної мережі. У Швеції, наскільки це можливо для країни, розташованої на Північному полярному колі, добре розвинена транспортна мережа - автомобільний, залізничний, повітряний та водний транспорт. Довжина залізниць становить 6960 миль чи 11200 кілометрів; у власності шведів є 3,6 мільйона пасажирських автомобілів (або 410 автомобілів на 1000 чоловік) та 329 тисяч - вантажних; 42 летовища; 3 великі морські порти - Ґьотеборґ, Стокгольм та Мальмьо.[225]

Важливе місце в інфраструктурі Швеції належить енерґопостачанню. За споживанням енерґії Швеція є на одному із перших місць світу. Причина цього - холодний клімат. Енерґоспоживання у 1989 році становило 6228 кілограм нафтового еквівалента на особу.[226] Імпорт енерґоресурсів скоротився з 12% торговельного експорту у 1965 році до 7% у 1989 році.[227] Це скорочення пов’язане насамперед із зменшенням споживання нафти частка якої впала з 70 у 1979 році до 45% у 1988 році.[228]

Економічна структура Швеції має добре розвинені усі сектори. Робоча сила розподілена так: 3% працюючих зайнято у сільському господарстві, 21% - у промисловості та гірництві, 38% - у соціальному обслуговуванні.[229]

Промисловість Швеції представлена сталеливарною, машинобудівною, інструментальною, паперовою, автомобіле- та суднобудівною галузями; сільське господарство - вирощуванням жита, картоплі, цукрових буряків; тваринники утримують 1,7 мільйона голів великої рогатої худоби та 2 мільйони свиней; рибалки добувають 227 тисяч тонн риби річно.[230]

Особливістю економічної системи Швеції є те, що поряд із конкурентними ринковими відносинами активно використовується державне реґулювання. Соціально-економічне завдання держави шведи вбачають у вирівнюванні доходів та наданні фінансової допомоги пенсіонерам, сім’ям з дітьми і з низькими доходами, інвалідам тощо. З цією метою активно застосовувалось проґресивне оподаткування.

Шведську економічну систему часто називають змішаною економікою. При цьому мають на увазі, що шведська ринкова економіка поєднує приватну, державну та кооперативну форми власності.

Майже 85% шведських компаній, де працюють понад 50 осіб, належать приватному капіталу; приватні фірми дають роботу 75% зайнятих у виробничій сфері, з них 8% працюють у фірмах, які належать іноземному капіталу.[231] Усі інші зайняті на державних та кооперативних підприємствах.

Державний сектор у Швеції покликаний нагромаджувати та перерозподіляти грошові засоби на соціальні та економічні цілі відповідно до своєї національної концепції. Швеція має найвищі показники частки державного споживання у ВВП (29,3%), частки податків у ВВП (55,3%), частки зайнятих у державному управлінні та соціальних послугах (36,7%).[232]

Отже, основний принцип функціонування шведської еколого-економічної системи "полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша виконується приватним сектором за принципами вільного підприємництва. Друга здійснюється через пряме втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи, визнані несправедливими у розподілі, що відрізняються від механізмів вільного ринку".[233]

* * *

"Змішані" економічні системи сформовані, безперечно, на ринкових засадах, але їх соціальна орієнтація накладає на ринкові відносини певні обмеження, які не послаблюють економічної ефективності.

Екологічна ефективність цих економічних систем є соціальною проблемою і складовою частиною соціальної політики держав.

Поняття для засвоєння

групово-кооперативні цінності

парламентський омбудсман

розподільчий соціалізм

змішана економіка

Питання для обговорення

1. На яких основних засадах побудована система шведського соціалізму?

2. Які переваги і хиби економічної системи розподільчого соціалізму? Чи ефективною була б ця система у США чи Україні? Обґрунтуйте свою думку.

3. Чи стимулює ця система розвиток великого підприємництва (як, наприклад, авто-, судно-, машинобудування, важку індустрію тощо) і чому? Чи може бути національна економіка ефективною без цих галузей?

Рекомендована література

Волков А. Швеция: социально-экономическая модель.- М.: Мысль, 1991.- 188 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.90-93.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Bergander B., Johansson D. Small-Scale Hydro Power Developments in Sweden and its Environmental Consequences // Латвийский физико-технический журнал.- 1991.- №6.- С.50-55.

Ebenstein W., Fogelman E. Today's isms: Communism, Fascism, Capitalism, Socialism.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1985.- P.181-218.

Gianaris N.V. The European Community, Eastern Europe, and Russia: Economic and Political Changes.- Westport; London: Praeger, 1994.- P.23-82.

Schnitzer M.C., Nordyke J.W. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.341-373.

Zimbalist A., Sherman H.J., Brown S. Comparing Economic Systems: A Political-Economic Approach.- N.Y. etc.: Harcourt Brace Jovanovich, 1989.- P.60-91.

Розділ IV. Проблеми становлення економічної системи України

Тема 7. Економічна система України

Відродження державності України висвітлило проблему формування атрибутів політичного, економічного, військового суверенітету. Проголошенню незалежності передувала глибока політико-економічна криза адміністративно-командної системи імперського СРСР, пошуки шляхів його реанімації, критичний рівень забруднення та деґрадації навколишнього середовища, ускладнені аварією у Чорнобилі тощо. У таких умовах на карті світу з’явилась молода незалежна Українська Держава, якій необхідно сформувати свою національну еколого-економічну систему. Орієнтація на ринкову економіку робить можливим використання набутого іншими країнами досвіду.[234] Потрібно критично подивитись на еколого-економічні системи, які базуються на подібних засадах. Яку із них можна взяти за основу для проведення економічних реформ і формування екологічної політики в Україні?

§1. Передумови формування економічної системи України

Аналіз національної економіки України переконує нас у тому, що визначальне місце природи України як фактора соціально-економічного розвитку. Вислів Д.Дорошенка, що "вплив природи краю на зародження і розвиток у ньому історичного життя віддавна вже вважається за аксіому історичної науки",[235] правдивий не лише для історії, а й національної економіки.

Україна - це "вислід труду і праці багатьох поколінь. Природа не дала українському народові вигідних умов життя, не забезпечила йому легких успіхів і безтурботного існування. Важкими зусиллями доводилося добувати життєвий простір. Довгі сторіччя тривали змагання й боротьба, поки наші предки закріпили за собою свою землю, ... , поки опанували і скультуризували дикі поля та зорганізували державу".[236] Український народ є автохтоном[237] на своїй землі. Свою національну територію він здобув на початках свого розселення на просторах між Центральною Європою та Азією, "...мало уступивши з цієї території чужим народам, а те, що він здобував, було продуктом колонізації порожніх, незаселених просторів, з яких не було потреби когось усувати та проганяти. Отже, український народ був не завойовник, лише мирний колонізатор".[238]

Географічне положення України визначається "...Чорним морем, яке служить географічною, політичною й господарською основою української землі. Сюди пливуть всі українські річки, і тільки невеличкий окрайчик української території на північнім заході належить через Сян і Буг до Балтійської системи".[239] Як вважає Д.Дорошенко, ця обставина мала великий вплив на формування української народності та держави, оскільки головна водна артерія - Дніпро, з’єднана безпосередньо чи через допливи з усіма річковими басейнами України, а Середнє Подніпров’я було, крім цього, ще й "правітчиною українського народу".[240] Не менш важливе значення мав і Дністер, яким можна було добратись до Чорного моря із Західної України. Чорне море як східний басейн Середземного моря дало вихід Україні до європейської середземноморської цивілізації.[241]

Вздовж річок, які слугували торговими шляхами, поселялись люди, вони будували міста і села, розвивали торгівлю. Населення, яке жило далі від річок і займалось землеробством, лісництвом, тваринництвом, полюванням тощо, також тяжіло до річок, де воно знаходило збут продуктів своєї праці. Маючи великий "...вплив на народногосподарське життя, річки мали і велике значення політичне. За розміщенням населення по басейнах річок ішов і політичний поділ краю. По річках укладались політичні області землі, і літописець ясно вказує нам гідрографічну основу найстарішого поділу України на племінні землі, позначаючи, понад якою річкою жило кожне з цих племен".[242]

Географічне положення України, на думку В’ячеслава Липинського, було основною причиною її недержавності. Це насамперед розташування на (1) "битому шляху між Азією та Європою"; (2) "на географічно несталому пограниччю двох різних культур: Візантійської і Римської"; (3) "без захищених природою кордонів з сусідніми державами".[243]

Говорячи про Україну, ми завжди наштовхуватимемось на проблему її меж. Існують два поняття, які зовсім не тотожні. Це насамперед сучасні політичні кордони України та етнографічні межі суцільної української території.

Політичні чи державні кордони України сьогодні охоплюють територію площею 603,7 тисяч кв.км.[244] Суцільна українська національна територія становить 720,2 тисячі кв.км, а якщо врахувати національно мішані території, де українці є у меншості, то площа українських земель становитиме 947,3 тисячі кв.км.

Суцільні українські національні території за межами України є у Росії - 114,3 тисячі кв.км (це дорівнює території Австрії та Швейцарії разом узятих), у тому числі (а) Білгородська, Курська (частково) та південь Воронезької областей - 43,9 тис.кв.км; (б) Донщина (західна частина Ростовської області - 23,8 тис.кв.км; (в) Західне Передкавказзя (Кубань) - 46,6 тис.кв.км.[245] Бєларусь має 27,0 тисяч кв.кілометрів українських земель (частинно Берестейська та Гомельська області); Словаччина - 3,5 тис.кв.км на сході; Румунія - 1,7 тис.кв.км.[246]

За межами України також є території, де українці живуть компактно, проте не становлять більшості серед кількості населення. Це у Брянській області (Північна Чернігівщина) на площі 14,2 тис.кв.км; у Східному Передкавказзі (східна частина Краснодарського краю разом з Адиґейською автономною областю і Ставропільським краєм з частинами Карачаїво-Черкеської автономної області) - 163,4 тис.кв.км; у Польщі - 19,5 тис.кв.км.[247] Ці цифри свідчать про те, що Україна практично не має міжнародних, а лише міждержавні кордони, оскільки по обидва боки кордону живуть українці.

Як зазначає І.Крип’якевич, в Україні людина здавна "...жила в тісних зв’язках з природою, і як її господарські заняття, так і весь світогляд єдналися з явищами природи"; дохристиянська релігія українця, за визначенням І.Крип’якевича, "була культом природи. Головні боги - Дажбог-сонце, Перун-грім, Стрибог-вітер, все це образи природи".[248] Хрещення України-Руси усунуло поганських божків з життя українців, але залишило в них пошанівок до природи.

Як писав С.Рудницький, "чоловік є частиною земної поверхні".[249] Різні природно-кліматичні умови Землі поділили її на чисельні географічні одиниці: степи, пустелі, ліси, вічна мерзлота тощо. Ці відмінності породжують "...тілесні й духовні відмінності між народами Землі. Кожен народ пов’язаний з краєм, у якому живе, безліччю вузлів. ...Нині допевне знаємо, що природа краю, тобто суцільність географічних чинників його - суші, води, підсоння, рослинні й тваринні - має непереможну силу над людиною".[250]

Вплив навколишнього середовища є очевидним не лише у формуванні національних особливостей народу, а й в історичному та культурному розвитку. Але і національна економіка, "...господарський розвиток на кожному кроці залежний від природи краю".[251] Взаємозалежність та взаємозумовленість економічних та природних чинників свідчать про справедливість розгляду національної економіки як цілісної еколого-економічної системи.

§2. Комуністичний експеримент над економічною системою України

Ту економічну модель, яку 74 роки намагалися побудувати в СРСР, прийнято вважати спробою реалізації економічної концепції Маркса-Енгельса-Леніна. Часом кажуть, що ця спроба не вдалася через відхід від їхньої економічної концепції. Але, очевидно, що жорстокі реалії були ближчі до теоретичної концепції, ніж можна було б собі уявити. Хотіли цього, чи не хотіли "класики марксизму-ленінізму" (швидше за все, що таки хотіли), але на їх концепції можна було збудувати лише державу, яку описав ще Томас Мор у своїй "Утопії" (1516). Ось основні її характеристики:

- "Розпланування міст ... однакове; схожий і їхній зовнішній вигляд, наскільки це дозволяє місцевість."[252] Як тут не згадати "шедеври соціалістичного містобудування" з "типовими" проектами, які часто ставали причиною трагікомічних ситуацій на зразок змальованої у відомому фільмі Е.Рязанова "Іронія долі...";

- "Мова їхніх жителів, звичаї, установи і закони цілком однакові." Згадати б хоча "мовну" політику в СРСР на "злиття мов", а фактично на русифікацію; практику запровадження, так званих "радянських звичаїв та обрядів"; досвід у "калькуванні" законодавства, як це було у кодифікації чи при прийнятті конституцій. До речі, до цього процесу були залучені не лише республіки СРСР, а й східноєвропейські країни;

- "Коли настає пора жнив, сільські філархи повідомляють керівників міста, яку кількість городян треба їм прислати." Осінні сільгоспроботи відомі, очевидно, усім городянам, а особливо, студентам колишнього СРСР;

- "...Утопійці не мають приватної власності." Комуністична влада намагалась обмежити можливості для "приватної" власності, визначивши лише вузьке коло речей широкого вжитку, які могли становити "індивідуальну" власність громадян;

- "Посада правителя довічна..." - Й.Сталін, Л.Брежнєв, Ю.Андропов, М.Черненко;

- "Посередині ... є ринок з усілякими товарами, куди кожна сім’я звозить свої вироби... . Будь-який голова сім’ї приходить сюди, просить те, чого він сам або його сім’я потребує, і ... одержує потрібну річ." Т.Мор описав, у загальних рисах, механізм "соціалістичного розподілу";

- "Якщо хтось забажає відвідати друга, який проживає в іншому місті, або просто оглянути якусь місцевість, то він ... одержує дозвіл у своїх сифогрантів і траніборів... . В дорогу вирушає ... з листом правителя, котрий засвідчує дозвіл на подорож з визначенням дня повернення." Цей принцип на практиці був реалізований у вигляді інституту прописки, відсутністю паспортів у селян, дозвільній системі поїздок за кордон тощо;

- "... Із золота й срібла вони роблять нічні горщики та всілякий посуд на нечистоти для вжитку не тільки в громадських палацах, а й в приватних будинках."[253] Це була думка Т.Мора, але як її не порівняти із мрією В.Леніна: "Коли ми переможемо в світовому масштабі, ми, на мою думку (виділення наше - І.Г.), зробимо із золота громадські відхожі місця на вулицях кількох найбільших міст світу."[254]

Зрештою й сам В.Ленін у бесіді з А.Луначарським у квітні 1918 року, говорячи про книгу "Місто Сонця" (1623), яку написав однодумець Т.Мора італієць Томмазо Кампанелла, відверто зауважив: "Мені здається, що це зовсім не наївно і з певними змінами могли б засвоїти й здійснити тепер-таки...".[255]

Які ж головні продукти спроби побудови комуністичної моделі економічної системи в Україні? Їх можна звести до трьох моментів: (1) відчуження від власності на засоби виробництва; (2) відчуження виробника від створеного ним продукту; (3) відчуження від влади.

В основі цієї моделі була централізована збалансована планова економіка, яка зовсім не орієнтувалась на ефективність того, чи іншого підприємства. Так, якщо одному радгоспу було заплановано надоїти від кожної корови по 2500 л молока, а він здав по 2600 л, а іншому планувалось 4500, а одержано 4400 л, то вважалося, що перше підприємство працює краще, тому що виконало план і таке підприємство матеріально стимулювалось. Отже, основним завданням для робітників було добитись низьких норм виробітку, а для підприємств - низьких планових завдань. А оскільки планування велося від досягнутого рівня, то старались план більше, ніж на 102,5% не виконувати.[256] Екологічні питання підприємства вирішували тільки тоді, коли вони були внесені у план. А оскільки теоретично вважалось, що при "соціалізмі" не може бути "хижацького ставлення до навколишнього середовища", то на екологічні проблеми особливої уваги не звертали.

Оскільки завдання підприємствам "спускали" міністерства, то й продукцією розпоряджалися вони. Тобто реальними власниками як засобів виробництва, так і створеного суспільством продукту були державні адміністративні структури - міністерства і відомства. Але виробники були усунені не лише від власності на засоби виробництва чи створеного ними продукту, вони були усунені і від можливості впливу на адміністративну систему.

Теоретики марксизму говорили, що при "комунізмі" брати участь в управлінні державою зможе кожна кухарка, але пізніше В.Ленін зробив певну поправку до цієї тези, сказавши, що це повинна бути особлива група людей. Очевидно, малося на увазі, що в ході встановлення "диктатури пролетаріату" управлінням повинен займатись її "аванґард" - партія більшовиків. Спочатку так і було. Але з часом кількість членів єдиної в країні партії перевищила потрібну кількість управлінців. Партійні "чистки" не дали змоги контролювати приріст чисельності комуністів і в рамках політичної партії виділився певний прошарок партійно-державних чиновників, так званих "номенклатурних працівників". Суть цього утворення полягала в існуванні чіткої замкненої ієрархічної системи, яка реально управляла державою.

"Номенклатурну систему" можна зобразити у вигляді величезної піраміди, яка мала в СРСР щонайменше шість рівнів: (1) районний, (2) обласний, (3) республіканський, (4) всесоюзні органи, міністерства та відомства, (5) центральний комітет компартії, і, на верхівці піраміди, (6) генеральний секретар КПРС. Піраміда мала чотири сторони: (а) партійно-комсомольську; (б) профспілкову; (в) державну та (г) господарську (у тому числі, так званий "директорський корпус") (див.схему 6). Людина, що потрапила у "номенклатуру", залишалась у ній практично постійно. Так, наприклад, якщо інструктор райкому не влаштовував керівництво, його могли призначити директором школи, якщо він не міг впоратись з цією роботою, то його призначали директором радгоспу або "обирали" головою районної ради і тощо. Тобто відбувався рух по горизонталі. За сприятливих обставин "номенклатурний" працівник міг потрапити на вищий рівень (рух по вертикалі), але переміщення донизу було надзвичайно рідкісним явищем.

Схема 6. Номенклатурна піраміда в колишньому СРСР

Політичні та економічні зміни, що відбулися в Україні з 1991 року, після здобуття державної незалежності, дещо ослабили, на короткий час, лише одну її грань - компартійно-комсомольську. В цілому ця структура існує й донині.

Отже, в Україні, як і в СРСР у цілому, було створено економічну систему, яка пов’язувалась з еґалітарно-колективістськими цінностями, що базувались на марксистській ідеології, основна теза якої полягає в тому, що економічні відносини визначають усі інші. Про екологічні проблеми згадували лише тоді, коли вони істотно впливали на економічні показники. Питання про естетику довкілля, ландшафтів тощо, роглядали лише теоретично, оскільки естетичним еталоном став промисловий пейзаж.

В Україні, як і у цілому СРСР, сформувалась еколого-економічна система, що базувалась на державній власності, заорганізованому ринку, повному контролі на засоби виробництва та розподілі створеного у суспільстві продукту, байдужому ставленні до навколишнього середовища, іґноруванні суспільних потреб, яку називали "соціалізмом", "розвинутим соціалізмом" тощо. З економічної точки зору, це була адміністративно-командна економічна система. Зрозуміло, що така система з відчуженням членів суспільства від політичної влади, власності та розподілу створеного продукту була далека від власне соціалістичних (у західному розумінні) принципів. Створена еколого-економічна система була безпосередньою реалізацією марксистсько-ленінської концепції побудови "соціалістичної" (у розумінні Маркса-Леніна) економічної системи унітарної, тоталітарної держави "диктатури пролетаріату".

Ідеологічні нашарування такі, як "соціалізм", "розвинутий соціалізм", "комунізм" в унітарній державі (диктатурі) не мають жодного істотного значення - вони можуть бути від найлівіших до ультраправих. Тоталітарна держава потребує адміністративно-командної системи.

Соціалізм, за Леніним, є "першою фазою комуністичного способу виробництва." Тобто соціалізм розглядали як недорозвинений комунізм. Ленін підтримав оцінку Марксом комуністичних ідей минулого, викладених у "Маніфесті комуністичної партії" (1848), які К.Маркс називає соціалістичними. Ці думки є суто комуністичними, що проповідують повну спільність: майнову, духовну та ідейну.[257]

§3. Характеристика компонентів економічної системи України

Україна хоч і не мала тривалі відрізки історії своєї політично та економічно незалежної державності, проте мала сформовану еколого-економічну систему з багатьма виразно окресленими національними ознаками. Ці ознаки характеризуються компонентами еколого-економічної системи.

Населення

Україна за чисельністю неселення, яке становить 51,847 мільйона осіб (1994), є на п’ятому місці у Європі, після Німеччини (81,088 млн.осіб), Італії (58,138 млн.осіб), Великобританії (58,135 млн. осіб) та Франції (57,84 млн. осіб); та на 21 місці серед країн світу.[258] Для порівняння - за площею Україні належить 40 місце у світі; їй належить 5,7% площі та 7,3% населення Європи; 0,44% площі та 1% населення світу.[259] Ці цифри свідчать про те, що Україна належить не лише до великих європейських, а й до великих світових держав.

Густота населення в Україні становить 86 осіб на 1 квадратний кілометр. Це може видатись багато, але якщо б в Україні була така ж густота населення як сьогодні у Німеччині, то у ній проживали б 137 млн.осіб. Отже, порівняно з іншими державами Україна має ані занадто велике, ані занадто мале населення. Стурбованість викликають дві обставини: (1) що немає приросту населення (а з 1979 року почали відзначати від’ємний приріст сільського населення); (2) що різко збільшується частка людей пенсійного віку. На сьогодні 33% населення є непрацездатного віку.[260]

За категоріями населення України розподілилось так: середній вік населення - 36,6 років, молодь до 15 років - 21%, старші 65 років - 12%; на 1000 осіб працездатного віку припадає 791 непрацездатний; міське населення становить 68%, сільське - 32%.[261]

Сьогодні дуже важко дати оцінку зайнятості населення України, оскільки офіційний відсоток безробітних не є високим, проте приховане безробіття, спричинене зупиненням підприємств, охоплює чи не половину усього працездатного населення.

Ментальність

Національна ментальність формується під впливом багатьох чинників, найпомітнішими з яких є географічні, історичні, суспільні, культурні.

Географічні чинники пов’язані з природними даними навколишнього середовища: підсонням, кліматом, краєвидами тощо. Розглядаючи, як впливають географічні чинники на формування української ментальності, О.Кульчицький робить такий аналіз окремих природних зон.

Так, географічне середовище української північної низовини вирізняється особливостями свого підсоння, що характеризується меншою в лісовій смузі дією соняшного світла, лісовими гущавинами, трясовиннями, більшою хмарністю й кількістю опадів, які діють на ментальність "...у напрямі зменшення життєрадісності, якщо не до рівня сумовитості, то хоча б до рівня настрою поваги".[262] Людина починає відчувати, як звертав увагу В.Янів, "...загрозливу обережність, яка веде до обачності, обережності, підозрілості, стриманого вичікування, терпеливості. Почування хитаються між лячністю, бажанням боротьби за життєвий простір, без віри в остаточну перемогу й схильністю до пристосування, до резигнації", але і така в цілому сувора природа "...спричиняється до активної життєвої постанови, але з певним песимістично позитивістичним забарвленням".[263]

Лісостеп через тепліше та сухіше підсоння смуги лісостепових височин впливає "...на самопочуття й життєвий настрій в напрямі життєрадісності й оптимізму".[264] Багатство лісостепу (в розумінні селянина-хлібороба) лежить в родючому чорноземі, але родючість землі, її "ласкавість" не "...спричиняється до активності. Людина чується певною, вона відчуває певну безмежність, але вона не потребує напружуватися", в людини виникає потреба "...якоїсь постійної гармонії з землею, що є справжнім відбиттям Божества і родить потребу віри й вдячності".[265]

Неоднозначний вплив на формування особливостей української ментальності мав степ, внутрішня суперечність якого виявляється "...у протилежності піднесеного почуття самооцінки, зміцненого честолюбства й почуттів недостатності з усіма їх характорологічними наслідками": світонастанова людини українського степу характеризується, з одного боку, "евтузіастичною настановою", коли "...панує стан душі, що його філософи і поети описують як сп’янілість, розмріяність, любов і шал", з іншого, - "...протилежна, ніґілістична настанова (за Ясперсом) "радикального заперечення всякої цінності й бажаності".[266] Прикладом такої "двоїстості" є, з одного боку, запорізьке козацтво, з іншого, - анархісти Н.Махна. Цю двоїстість В.Янів пояснює тим, що степ "...одночасно породжує активну життєву поставу, сповнену ентузіазмом і сильними бажаннями ..., але скриває в собі протилежну небезпеку: при найменшім розчаруванні постанова зміняється, ентузіазм і сп’яніння перемінюються в розчарування з ніґілістичною поставою".[267]

Отже, ці три основні географічні зони мали основний вплив на формування географічних особливостей української ментальності. Гірський краєвид мав значення лише "...на периферіях України, тим то він більше позначився психологічно на племінних особливостях, ніж на загальнонаціональних", а вплив моря взагалі ніколи не був постійним і не охоплював переважної частини нації.[268]

Історичні чинники сформували "дружинницький, а згодом лицарсько-козацький тип людини, підпорядкованої ідеалові оборони честі, волі і віри, героїчній формі життя".[269] Це так званий тип "vita heroica" або "maxima", поряд з яким існує "vita minima", що характеризує "інтроверсію". "Інтровертивне зосередження життя у власному нутрі, - зазначає О.Кульчицький,- визначається замкненістю вдачі, ...настороженим ставленням до оточення і часто також зверненням психічної енерґії на розбудову внутрішнього життя".[270] Отже історичні чинники сформували два різні стилі національного життя. Історична свідомість українського народу, опосередкована домінантою "...поразки й даремного, хоч інколи дуже близького до мети зусилля, що взагалі характеризує почини нашої історії, безперечно, могла іноді надавати нашій національній психіці деякого забарвлення фаталістичного песимізму".[271]

Суспільні чинники. Перевага селянського класу в українській історії безпосередньо і опосередковано вплинула на формування особливостей національної ментальності: "...вона наклала на українську психіку відбиток психічної селянськості - близькості до "землі", отже "конкретності" і "органічності". ...Ця перевага відбилася на змісті й формі української культури, надавши їй почасти характеру специфічної "народності"... . Перевага селянського класу в українській суспільності визначала, нарешті, рід і обсяг людських взаємин...", оскільки "...селянський побут сприяє особистим контактам характеру "сусідства", збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств, тобто творенню малих груп типу "спільнот переживання", "сутніх спільнот".[272] Тобто, використовуючи попередню термінологію, український селянський побут є групово орієнтованим.

Культурні чинники пов’язані з геокультурною переферійністю України, з її межовим розташуванням між європейським сходом та азіатським заходом, що позначається в "..."рецепції" (сприйманні) західної духовності".[273]

Розглядаючи національну ментальність українців, О.Кульчицький звертає увагу на те, що для кожного поневоленого народу притаманний "комплекс меншовартості", що збуджує тенденцію до "надолуження", "надкомпенсації" шляхом піднесення "аореолу страждання", чи настановою реактивної аґресії.[274]

Національна ментальність українців, загалом, зумовлена "більше споглядальною, ніж активно-дійовою настановою",[275] тому їхній індивідуалізм більше групово-кооперативно, аніж конкуренційно зорієнтований.

Слід пам’ятати, що в Україні існують чинники, які суттєво впливають на систему національних цінностей. Так, по-перше, за офіційною статистикою, українці становлять 73% населення держави[276], по-друге, як ми вже говорили раніше, на формування системи національних цінностей істотно впливають релігійні переконання та цінності. А за релігійною ознакою населення України поділене так: православні конфесії - 76%, греко-католики - 13,5%, мусульмани - 8,2%.[277] У зв’язку із поверненням, зокрема кримських татар в Україну та їх швидшим природним приростом, можемо прогнозувати збільшення у майбутньому чисельності мусульман та поширення впливу ідей і цінностей ісламського фундаменталізму на досить велику частину населення України. У майбутньому проблема Криму може набути іншого, проте не менше складного, вигляду.

Політичні установи

Україна складається з 24 областей та автономної Республіки Крим. За чисельністю населення областей дуже нерівномірне - від 938,6 тисяч осіб у Чернівецькій до 5346,7 тисяч - у Донецькій області.[278]

Політичні установи в Україні є спадком тоталітарної комуністичної системи. Затягування Парламентом прийняття Конституції України залишало, майже п’ять років, чинною "радянську" систему, яку рішуче відстоювали ліві сили. Наслідком цього було чітке розмежування, аж до протистояння, влади Президента та Верховної Ради. Влада ж підпорядкованого Президентові уряду як і судова влада були надмір залежні від законодавців.

Єдиним документом, який понад рік розмежовував виконавчу владу, а особливо Президента України, від парламенту був Конституційний договір 1995 року. Загалом же ліва більшість у Верховній Раді була проти існування інституту Президентства в Україні, або за його лише представницькі функції.

У квітні 1996 року Президент України Л.Кучма передав у Верховну Раду новий проект Конституції України, який передбачав побудову нової системи політичних установ України.

На формування політичних інституцій та їх характер важливий вплив мають "з економічного боку - система власності; ціноутворення та ступінь його реґулювання; з політичного боку, - влада закону; виборча система".[279] Успадкована система політичних установ створена для функціонування в умовах командної економіки, з державними підприємствами, директивними методами. Процеси приватизації, зародження ринкових основ ціноутворення позбавили урядові інституції традиційних для них функцій. Вибори до Рад усіх рівнів на демократичних засадах зробили цю систему економічно й політично малоефективною.

Виборчу систему в Україні суспільство вважає недосконалою, оскільки вона формує парламент пропорційно до кількості населення, ставлячи у нерівне становише різні області та Республіку Крим. Проект Конституції передбачав двопалатний парламент, де ще повинна була бути "палата представників" з однаковою кількістю представників від кожного реґіону. Проте прийняття такого принципу побудови парламенту нинішнім складом Верховної Ради було нереальним.

Структура політичних установ України була перехідною формою від "радянської" до нової, яка повинна бути сформована відповідно до прийнятої 28 червня 1996 року Конституції України.[280]

Природні ресурси

Україна має добре розвідані і досить багаті природні ресурси. Вона була важливим джерелом природних ресурсів спочатку для Росії та Австро-Угорщини, а потім для Польщі та СРСР. Природні ресурси в Україні давно експлуатуються і багато родовищ вже вичерпані.

Дані таблиці свідчать, що Україна не лише видобувала значну кількість корисних копалин, а й посідала вагоме місце за їх запасами. Так, посідаючи 2,7% території колишнього СРСР, Україна володіла понад 70% запасів марганцевих руд, 60% первинних каолінів, 31% залізних руд, 25% коксівного вугілля та вогнетривких глин, понад 15% вугілля та вторинних каолінів; є великі поклади самородної сірки, кухонної та калійної солей, цементної сировини та інших цінних викопних ресурсів, за масштабами та якістю яких "...Україна виділяється не лише серед країн Європи, а й серед країн світу та може направляти значну їх кількість на експорт".[281]

Порівняно з іншими країнами, Україна добре забезпечена мінерально-сировинними ресурсами, з яких одних є великі поклади, інші - інтенсивно використовуються в економіці України та експортуються. Видобуток корисних копалин у порівнянні з власними потребами становив у 1990 році, наприклад, по залізних рудах 140%, марганцевих рудах - 175%, ртуті - 250%, титанових рудах - 140%, графіту - 700%, каоліну первинному - 400%, сірці - 200%, солі кухонній - 150% і так далі, що свідчить про те, що "...багато цінних мінерально-сировинних ресурсів Україна може експортувати у великих кількостях практично в усі зацікавлені країни".[282]

Т а б л и ц я 2

Запаси корисних копалин в Україні*

Види корисних копалин	Балансові за категоріями		Питома вага України в запасах	Забезпеченість запасами,
	промислові	непромислові	кол.СРСР, у %%	роки
Вугілля, всього, млрд.т	48,6	8,6	16,9	200
У тому числі:
коксівне	16,8	2,8	25,6
буре	3.1	0.2	3
Торф, млрд.т	0,87	0,72	0	40-50
Залізні руди, млрд.т	27.4	5	31	90-100
Марганцеві руди, млн.т	2193	280	74,5	90-100
Флюсові вапняки, млн.т	2847	372	26,4	60-70
Вогнетривкі глини, млн.т	498	379	34,6	80-100
Первинні каоліни, млн.т	326	575	60,5	75-85
Вторинні каоліни, млн.т	94	30	18,5	30-35
Кухонна сіль, млрд.т	9,17	17,7	9,8	100
Калійні солі, млн.т	297	83	5,3	200
Цементна сировина:
карбонатна, млн.т	2237	538	127	90-100
глиниста, млн.т	559	248	136	...

* Джерело: Заставний Ф. Географія України.- С.61.

Найважливішими із природних ресурсів є, звичайно, енерґетичні (див.таблицю 3). Без енерґетичних ресурсів не може функціонувати жодне підприємство, рухатись транспорт тощо. Незважаючи на велику залежність України від імпортних (досі головним чином з Росії) енерґоносіїв, вона має їх обмежені запаси. Україна задовольняє власні потреби у нафті на 8% та горючого газу на 22%.[283]

Серед енерґетичних ресурсів, з яких користає Україна, слід згадати гідроенерґетичні ресурси та атомну енерґетику. Освоєння їх в Україні спричинило серйозні екологічні та економічні проблеми.

Т а б л и ц я 3

Постачання та споживання первинних паливно-

енерґетичних ресурсів^*

Рік	1990	1991	1992	1993	1994
1	2	3	4	5	6
Виробництво первинних паливно-енерґетичних ресурсів:
Вугілля (млн.т)	130,7	108,7	105,4	91,0	75,9
Нафта та ґаз-конденсат (млн.т)	5,3	4,9	4,5	4,2	4,2
Природний ґаз (млрд.м.куб.)	27,8	24,0	22,0	19,2	18,3
Торф та деревина (млн.т)	4,3	4,0	3,7	4,1	4,0
Вироблено АЕС (млрд.КВт/год)	76,2	75,1	73,7	75,2	68,9
Вироблено ГЕС (млрд.КВт/год)	10,3	11,5	7,8	11,2	12,3
Виробництво - всього (мтне)^а	116,8	102,1	97,0	88,4	78,8
Імпорт первинних паливно-енерґетичних ресурсів:
Вугілля (млн.т)	21,1	12,7	11,7	8,7	7,5
Нафта (млн.т)	54,3	49,6	35,3	19,7	15,8
Природний ґаз (млрд. м.куб.)	87,3	89,5	89,1	79,8	69,1
Нафтопродукти (млн.т)	11,5	13,1	5,0	6,2	6,5
Імпорт - всього (мтне)	150,6	145,1	121,9	98,1	84,8
Експорт первинних паливно-енерґетичних ресурсів:
Вугілля (млн.т)	20,0	13,7	7,8	3,5	4,6
Нафтопродукти (млн.т)	11,3	8,4	6,4	1,1	1,7
Електроенергія (млрд. КВт/год)	28,0	14,3	4,6	1,2	1,1
Експорт - всього (мтне)	28,3	18,8	11,5	3,2	4,3
Споживання первинних паливно-енерґетичних ресурсів	239,0	228,4	207,5	183,4	159,3
Примітка: а - мтне - млн. тонн нафтового еквіваленту

^* Джерело: Україна: Реальна економіка та її сектори. Статистичний огляд.- К.: Всесвітній Банк, 1995.-Т.1, №1.- С.15.

Кліматичні особливості України сприятливі для праці (як у закритих приміщеннях, так і на відкритому повітрі) і для розвитку та експлуатації транспортних мереж. В Україні є багато об’єктів - історичних, природно-заповідних, рекреаційних, які при створенні відповідних інфраструктур можуть бути привабливими для туристів.

Екологія

Колоніальний стан України упродовж десятків років визначав і ставлення колонізаторів до її природних багатств. Природні ресурси використовувались на виснаження, тут розміщували промислові підприємства, які особливо неґативно впливали на навколишнє середовище.[284] Інформація про екологічні наслідки російсько-більшовицької окупації України нагадують зведення про бойові дії:

- за цей час зникло 20 тисяч малих річок;

- непридатні для використання 60% чорноземів;

- для потреб вугільної промисловості віддано 260 тисяч гектарів землі, з них рекультивовано менше половини;

- відходи промисловості займають понад 200 тисяч гектарів родючих земель;

- ядерні енерґоблоки виробляють щорічно три мільйони кубометрів радіоактивних відходів при відсутності можливостей їх утилізації чи складування;

- ліквідація первинних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС коштувала державі 8 мільярдів рублів. Цих грошей вистачило б для створення в Україні екологічно безпечної енерґетики;

- 90% електроенерґії Ровенської АЕС та 100% - Хмельницької АЕС - експортується;

- в Україні є понад 1000 хімічних заводів із шкідливими для здоров’я людини виробництвами. У 21 місті концентрація шкідливих речовин перевищує гранично допустимі норми більше, ніж у 15 разів;

- із 45 великих міст України лише у чотирьох концентрація шкідливих речовин не перевищує норми.[285]

Україні притаманна висока територіальна концентрація населення у промислових районах. Так, гранично висока концентрація населення й виробництва, які неґативно впливають на екологічну ситуацію, створилась у Донбасі. Донбас займає лише 8,8% площі України, а кількість населення досягає 16% від загальнодержавного, у тому числі майже 22% міського; у той же час на цей район припадає 21% промислової продукції України, у тому числі 64% паливної, 43% чорної металургії, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенерґетичної.[286] Якщо ж згадати про застарілу технологію та недостатні природоохоронні заходи, то екологічні проблеми являються тут дуже чітко.

Другим екологічно несприятливим районом є Придніпров’я. На цей район припадає 9,8% площі та близько 12% населення України, у той же час він дає 18% промислової продукції, зокрема 52% металургійної, понад 22% електроенерґетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.[287]

Екологічно складними є Прикарпаття, північ Криму, північ Сумської та придніпровська частина Черкаської областей, місто Київ, деякі райони Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей.[288]

За питомими масштабами (на одну особу, на один кв. км.) та за інтенсивністю використання природних ресурсів "...Україна випереджує всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі".[289] Ця обставина не випливає з об’єктивної спеціалізації національної економіки, а є наслідком її колоніального минулого.

Спеціалізація української економіки у структурі СРСР була пов’язана з інтенсивним використанням сировини, палива, матеріалів у надзвичайно великих масштабах виробництв. Так, у 1989 році питома сума витрат на сировину, основні матеріали та паливо становила в Україні 69,9% сумарних витрат на виробництво всієї промислової продукції.[290]

Про масштаби використання природних ресурсів свідчать такі цифри: в Україні у 1989 році видобуто 180,2 мільйонів тонн вугілля, 109,8 мільйонів тонн залізної руди, 7,3 мільйонів тонн марганцевої руди, виготовлено 23,4 мільйони тонн цементу, 1263 тисячі тонн кальцинованої та 471,6 тисячі тонн каустичної соди тощо; кількість шкідливих речовин, що викидались у повітря, становила 10,4 мільйони тонн, в лісах державного значення було вирубано 26,4 тисяч гектарів лісу; в Україні використовувалось 29,9 мільярди кубометрів свіжої та 66,0 мільярдів кубометрів оборотної та послідовно використовуваної води.[291] Щороку 500 мільйонів кубометрів неочищених стоків скидалось у водойми України.[292]

Україна традиційно є важливим виробником сільськогосподарської продукції - рослинницької та тваринницької. 56% усіх земель зайнято ріллею.[293] Це набагато більше, ніж в інших європейських країнах. Крім того, використання хімічних речовин захисту рослин та добрив на таких площах також неґативно впливає на загальну якість навколишнього середовища. Великі тваринницькі комплекси - породження тоталітарного минулого, збільшують забруднення довкілля азотом, метаном тощо.

Усі екологічні проблеми є "незначні", порівняно із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого Верховна Рада оголосила Україну "зоною екологічного лиха". Внаслідок катастрофи рівень радіоактивних опадів у 90 разів перевищив рівень, який був зафіксований після вибуху бомби над Гіросімою у 1945 році.[294] Сумарний викид радіоактивності склав 6,4 мільярди кюрі, що означає, за словами Ю.Щербака, "...що ми маємо у центрі Європи ... зону атомної війни. ...Лише по цезію викид із Чорнобильського реактора склав 60% всіх глобальних вибухів атомних бомб, які були проведені в атмосфері".[295]

Те, що дещо знижено напруження у стосунках із навколишнім середовищем, яке ми сьогодні спостерігаємо, не є заслугою ані уряду, ані виробничників. Економічні проблеми, що спіткали Україну, спричинили призупинення багатьма підприємствами виробничої діяльності, а отже, і забруднення ними навколишнього середовища.

В Україні розроблений пакет природоохоронного законодавства, який повинен сприяти оптимізації відносин в еколого-економічній системі. До таких документів належать: Закон "Про охорону навколишнього природного середовища", Земельний Кодекс України, Водний Кодекс України, Лісовий Кодекс України, Кодекс України про надра, Закони "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про екологічну експертизу", "Про використання ядерної енерґії та радіаційну безпеку" тощо. Ефективність цих документів ще дуже низька. Не цілком опрацьовані механізми використання цих законів на практиці.

Економічні проблеми ускладнюють можливості інвестування екологічних технологій, виробництв по рециклюванню та знищенню відходів тощо.

"Know-how"

Україна - одна із великих і розвинених держав Європи і світу. Тут зосереджений значний науковий і дослідно-технологічний потенціал колишнього СРСР. На Україну припадає значна частка винаходів та "know-how". Проте головною проблемою є практична реалізація науково-технологічних розробок. В Україні не було раніше, і не створено ще й сьогодні, надійного механізму трансформації у ланцюгу "наука-технологія-бізнес".

Інвестиції

Проблеми інвестицій пов’язані насамперед схильністю до заощаджень. Проте в умовах податкового пресинґу, коли податки та обов’язкові відрахування забирають до 95% зароблених коштів, заощаджень практично немає. Наслідком цього є старіння технологій та устаткування, неможливість здійснення значних інвестиційних проектів тощо.

Сподівання на надходження закордонних інвестицій в економіку України, а разом з ними і впровадження сучасних технологій досі були марними. Так, якщо на 1 січня 1994 року весь вкладений капітал становив 212379,15 тисяч американських доларів, то на 1 січня 1995 року - 483512,93 тисяч доларів, збільшившись на 271133,78 тисяч; на початку 1996 року він зріс ще на 281454,3 тисячі і тепер становить 764967,23 тисяч доларів.[296] Тобто інвестиції спрямовані в економіку України за останній рік зросли на 10 мільйонів доларів. Але міністерство статистики зафіксувало у статті "Зменшення капіталу" цифру 14911,40 тисяч доларів, а це означає, що інвестиційний потік в Україну не зріс, а навпаки, зменшився приблизно на 5 мільйонів доларів. 281 мільйон доларів не надійшов в Україну повністю у вигляді грошей. Понад 170 мільйонів або 60,6% від загального обсягу становили інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна, часто морально і фізично застарілого.[297]

Структура ж іноземних інвестицій на 1 липня 1995 року була такою: 90 мільйонів доларів інвестовано у машинобудування, 78,9 мільйонів - у харчову промисловість, 37,5 - у металургію, 28,3 - у легку промисловість, 26,3 - у хімічну, 11,7 - у лісову, деревообробну, целюлозно-паперову промисловість, 6,9 мільйона доларів - у паливну промисловість.[298] Найбільшими інвесторами України сьогодні є США та Німеччина.

Часто в аналітичних оглядах звертають увагу на той факт, що серед зарубіжних інвесторів збільшується питома вага фірм, зареєстрованих в офшорних зонах світу, зокрема на Кипрі; висловлюється припущення, що таким чином в Україну повертаються гроші з тіньового обороту, що може розцінюватись як ознака оздоровлення української економіки.[299] Але такі інвестиції є умовно "іноземними".

Створений в Україні інвестиційний клімат за привабливістю для іноземного інвестора сьогодні займає 146 місце у світі.[300]

Уряд сподівається, що прийняття Закону "Про режим іноземного інвестування" та пакету інших документів сприятиме збільшенню інвестиційних проектів в Україну, але, на нашу думку, мине ще багато часу, поки зарубіжні інвестори переконаються у стабільності інвестиційного клімату і розпочнуть боротись за український ринок.

Економічні структури

Важливим елементом економічної структури є інфраструктура, а зокрема, транспорт та енерґопостачання. В Україні розвиваються усі види транспорту, але провідна роль у транспортно-економічних зв’язках належить залізницям. Загальна довжина залізничних колій становить 22,8 тисячі кілометрів, або 376 кілометрів на 10000 кв.км території (1989).[301] Крім залізничного транспорту загального користування, в Україні є залізниці, що належать промисловим підприємствам. Довжина цих відомчих залізниць 26,8 тисячі кілометрів (що майже на 4 тисячі кілометрів перевищує довжину залізниць загального користування).[302]

Важливе місце в Україні посідає морський та річковий транспорт. Через морські порти Україна пов’язана з багатьма країнами світу. Головні порти - Одеса, Херсон, Жданів, Севастополь, Бердянськ.[303]

У вантажообороті України друге місце після залізниці належить автомобільному транспорту. Усі населенні пункти країни сполучені автомобільними шляхами, довжина яких у 1989 році становила 166,8 тисяч кілометрів, у тому числі з твердим покриттям 154,7 тисяч кілометрів.[304]

Повітряний та трубопровідний транспорт займають відносно незначне місце у транспортуванні вантажів.

Економіка України за відсотком зайнятих структурована так: 19% зайняті у сільському господарстві, 41% - у промисловості, 28% - у сфері обслуговування.[305] Технічний стан підприємств України не можна вважати задовільним. Підприємства працювали в умовах автаркії, де ефективність роботи оцінювалась за підприємством, що працювало найгірше. Підприємства працювали, звичайно, на тому обладнанні, яке встановили на час будівництва заводу чи фабрики. І тому часто на ткацькій фабриці можна було побачити станки кінця XIX ст., чи у друкарні - машину 1905 року виробництва. Зрештою й сьогодні ще більша частина друкованої продукції створюється за технологією, яку вже півстоліття не використовує цивілізований світ, по-перше, через шкідливість, по-друге, через економічну неефективність - коли текст набирається рядок за рядком на лінотипах і відливається зі свинцю. Якщо відкинути сировину, то лише лічені підприємства можуть запропонувати на світовий ринок конкурентноспроможну продукцію. Це стосується насамперед заводів колишнього військово-промислового комплексу, таких як Південмаш, Арсенал, Конструкторське бюро ім.Антонова тощо.

З початку 90-х років в Україні почали виникати недержавні фінансові, страхові, інформаційні структури. Ефективність їхньої діяльності не можна назвати високою, оскільки велика частка таких структур, залучивши кошти населення, вкладала їх у ризиковані проекти, або й просто займалась шахрайством. Як наслідок, урядовими рішеннями діяльність таких структур була припинена. Водночас втратили довіру і ті, хто працював не порушуючи законів.

Велике значення для розвитку економічної системи має рівень освіти та її якість. В Україні у 1989 році на 1000 осіб населення віком від 15 років припадало 932 особи, що мали освіту, у тому числі 104 - вищу, 15 - незакінчену вищу, 180 - середню спеціальну, 311 - середню загальну, 184 - неповну середню і 138 - початкову.[306] Проте рівень освіти серед людей різних національностей не був однаковим. Така ситуація виявилась наслідком колоніального статусу і національної політики московського компартійного керівництва щодо України. Про це свідчать дані таблиці 4.

Т а б л и ц я 4

Рівень освіти всього населення України

по найчисельніших національностях, 1989 рік*

Національ-	На 1000 осіб у віці 15 років і більше мають освіту
ність	вищу	незакінчену вищу	середню спеціальну	середню загальну	неповну середню	початкову
Українці	85	13	169	315	189	152
Росіяни	158	21	218	301	168	93
Євреї	358	27	245	193	104	54
Білоруси	116	16	198	299	181	133
Молдавани	40	8	103	328	239	175
Болгари	66	13	146	291	182	180
Поляки	69	9	145	286	183	202

* Джерело: Заставний Ф. Географія України.- С.146.

Економічна система України ще не набула сформованих рис. П’ятирічна відсутність Конституції держави, яка повинна була б визначити основні параметри та характер національної економіки, такі як природа власності, характер ринку, рівень відкритості для іноземної конкуренції, завдання уряду, характер економічної політики тощо, заважає прийняттю стабільних і несуперечливих економічних законів. Відсутність чіткого і зрозумілого законодавства створює Україні імідж нестабільної держави, ризиконебезпечної для капіталомісткого бізнесу.[307]

Економічну ситуацію, що склалась в Україні характеризують дані, наведені у таблиці 5. Держава змушена фінансувати державні структури, які постійно зростають, армію та флот, освіту та охорону здоров’я тощо. Фінансування потребує надходження коштів. Кошти можна одержати головно із оподаткування підприємств та населення. Чи здатні підприємства України навіть теоретично поповнити державний бюджет? На момент введення в механізм господарювання принципів госпрозрахунку (липень 1979 року) у колишньому СРСР з’ясувалось, що 60% підприємств збиткові, 20% самоокупні, а лише 20% давали прибуток. Враховуючи, що матеріально-технічне оснащення заводів та фабрик в Україні є старшим, ніж було в інших республіках, то, очевидно, що й відсоток прибуткових підприємств був би меншим. Реально, оскільки переважна кількість великих підприємств повністю або частково не працює, то податковий тиск збільшується на малу частину підприємств, які ще працюють.

Т а б л и ц я 5

Основні макроекономічні показники економіки

України, 1990-1994 роки*

у %% до попереднього року	1990	1991	1992	1993	1994
ВВП (офіційний)	-2,4	-13,5	-16,8	-14,2	-23,0
Національний дохід	-2,4	-13,4	-17,5	-14,9	-24,5
Обсяг промислової продукції	-0,1	-4,8	-6,4	-7,6	-28,2
Обсяг продукції сільського господарства	-3,7	-13,2	-8,3	1,5	-16,0
Обсяг будівництва	...	-6,0	-8,3	-8,7	-40,7
Виробництво товарів народного споживання	5,8	-5,1	-9,4	-15,9	-26,7
Капітальні вкладення	1,9	-7,1	-36,9	-10,3	-25,0
Індекс інфляції	...	390	2100	10255	501
Платіжний баланс, млн.дол.	...	...	-2700	-1100	-1679

* Джерело: Україна: Реальна економіка та її сектори.

Статистичний огляд.- С.5.

Реально підприємства повертають державі майже 85% одержаного прибутку у вигляді податків, зборів та обов’язкових платежів: податок на додану вартість - 20% від обороту; податок на прибуток - від 30 до 60%; на формування Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи - 12% фонду оплати праці; у Державний фонд сприяння зайнятості - 2% фонду споживання; на будівництво, ремонт та утримання доріг - 1,2% від обсягу виробництва; на формування Державного інноваційного фонду - 1% обсягу реалізації; на формування Державного фонду сприяння конверсії - 3% від собівартості продукції; на формування фондів охорони праці - 1% від обсягу реалізації; у Пенсійний фонд - 1% від розміру оплати праці, а також мита, акцизи, за транспортні засоби, за використання води і так далі.[308]

Проте, незалежно від проблеми набрання чинності Державного бюджету України на 1997 рік, розвиваються зовнішньоторговельні відносини. Про їх ефективність свідчать такі дані: у 1995 році зовнішньоторговельний оборот України з країнами ЄС склав 3521,9 млн.дол., у тому числі експорт - 1348 млн., імпорт - 2173,9 млн., а у 1996 році відповідно - 4100 млн., 1528,6 млн. та 2571,7 млн.дол. Тобто, сальдо скоротилось з -825,8 млн. до -143,1 млн.дол. Незважаючи на те, що з країнами Європейського Співтовариства існують налагоджені торговельні відносини, вони займають лише 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Негативне сальдо у торгівлі з Європою пов’язане, насамперед, із практично реалізацією кредитних ліній. Проте, Україна не реалізує навіть ті можливості, які їй надає ЄС на свому ринку. Так, наприклад, у 1996 році до Європи було експортовано лише третину від виділеної для України квоти на сталеливарні вироби[309]. Проте на іншому ринку цієї продукції Україна є занадто активною. Так, вбачаючи для себе загрозу з боку дешевшого українського металу американські металовиробні компанії "Geneva Steel" та "Gulf States Steel Co." подали петицію у міністерство торгівлі США на українські підприємства - маріупольські підприємства "Азовсталь", імені Ілліча та Алчевський меткомбінат - у звинуваченні "у підриві економіки США" і порушенні антимонопольного законодавства, оскільки Україна контролює 9% ринку металопродукції США[310].

Про сучасний стан економіки України свідчать дані таблиці 5. На перший погляд, може виникнути думка, що Україна перебуває в стані економічної кризи, з якої можна вийти вже відомими шляхами. Проте проблема складніша. Україна не перебуває у кризовому становищі, зумовленому традиційними економічними причинами. Причина української кризи насамперед політична, і пов’язана зі зміною основи економічної системи - поверненням до приватної власності. Сучасний економічний стан України - це проблема перехідного періоду.

§4. Проблеми формування ефективної еколого-економічної системи України

Як ми з’ясували, визначення головних цінностей народу та особливостей його ментальності є основою для моделювання як політичної, так і еколого-економічної системи. Ментальність визначає форму політичного правління, а політичне правління - тип еколого-економічної системи. Іґнорування ментальності народу, основних його цінностей та переконань веде до економічної та політичної неефективності держави, її занепаду. Яскравим свідченням цього є історія всіх імперій: чим сильніше панівна нація намагається нав’язати іншим свою систему цінностей та переконань, тим неефективнішими є ці спроби, тим більшим стає бажання пригноблених народів реалізувати систему своїх національних цінностей у власній незалежній державі. Отже, для міцної держави потрібно, щоб народ сприйняв і підтримав основні цілі.

Українська національна ментальність остаточно сформувалась під впливом східного християнства. Вона хоч і близька до кооперативно-групових цінностей характерних для Європи в цілому, проте відрізняється чіткою індивідуалістичною зорієнтованістю. Українець завжди почував себе частинкою громади і не протиставляв себе їй, оскільки демонструвати свої переваги над іншими було не гарно. Проте у власному господарюванні та побуті він виявляв свій цілковитий індивідуалізм. Українські національні цінності було би доречніше назвати індивідуалістсько-кооперативними. Особливості національної ментальності - індивідуалізм у праці та побуті і схильність до співпраці - були вміло використані у розвитку кооперативного руху в Західній Україні у 20-30-ті роки. Цей рух був настільки потужнім, що ми можемо говорити про існування у цей період основ власної економічної системи.[311]

Індивідуалістсько-кооперативні цінності передбачають і певну форму політичного правління. Вони несумісні з владою однієї політичної сили чи партії. Така ментальність потребує представництва при владі різних політичних сил у реальних пропорціях їх підтримки суспільством. Представники у парламенті від різних верств населення, що мають різні погляди беруть участь у прийнятті рішень і поділяють відповідальність за їх наслідки. Ця обставина не вимагає чіткого поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Таку співпрацю при владі ми спостерігали, аналізуючи політичні установи Німеччини та Франції.

Описана форма політичного правління визначає і певну еколого-економічну систему, для якої обов’язковою і недоторканою є приватна власність, вільний ринок, здатність держави ефективно впливати на екологічні проблеми, а головним мотивом діяльності є одержання прибутку. Вагомою перевагою такої еколого-економічної системи є можливість досягнення згоди між урядом, підприємцями і робітниками з питань загальнонаціональних цілей та пріоритетів. Для неї нехарактерними є антагонізми між суспільством та природою, робітниками та підприємцями, підприємцями та урядом. Такий тип системи Б.Гаврилишин називає узгодженим вільним підприємництвом і розглядає три її моделі: німецьку, французьку та японську.[312] Система цінностей, що сформувалась в Японії є дуже віддаленою від української, а, отже, не має практичного значення для останньої. Серед німецької та французької систем цінностей для українців ближча все ж таки французька, на побудову якої український уряд якраз і орієнтує свої еколого-економічні реформи.

Чи може бути французька модель орієнтиром для формування національної еколого-економічної системи України? Чи буде вона високоефективною? Для цього вона має відповідати двом вимогам:

1) населення повинно зростати повільно, для того, щоб поступово і без обмежень можна було б нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, щоб відбувалась міґрація населення з сільського господарства у промисловість, підвищувалась продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій і у сільському господарстві;

2) країна в економічному розвитку повинна прямувати до стадії масового споживання, на якій найвищим пріоритетом є задоволення індивідуальних потреб споживача в якісних і екологічно чистих продуктах, створення необхідної якості навколишнього середовища, що вимагає великої кількості "вільних підприємств", здатних і зацікавлених у досягненні цієї мети.[313]

Такі умови в Україні є. Отже, створення еколого-економічної системи узгодженого вільного підприємництва (близької до французької моделі) є не лише придатним для України, а й обіцяє бути високоефективним. Хоча слід пам’ятати, що жодна із високоефективних економічних систем, які існують в інших країнах, сліпо перенесена на український ґрунт, не обов’язково буде ефективною (а швидше навпаки).

Слід зазначити, що національна еколого-економічна система повинна враховувати насамперед національні особливості. Формування ефективної еколого-економічної системи в Україні можливе лише з урахуванням християнських цінностей, на яких базується національна ментальність, а також загальновизнаних народом цілей та пріоритетів. Воно є невіддільним від становлення політичної системи і опосередковане ним.

* * *

Аналізуючи головні типи сучасних еколого-економічних систем, шукаючи придатного для України прикладу для наслідування, можемо зробити такі висновки:

1. Система цінностей, що сформувалась в Україні є більше індивідуалістсько-кооперативно, ніж індивідуалістсько-конкуренційно зорієнтованою. Ця обставина змушує нас шукати "приклад для наслідування" у Західній Європі. Серед розглянутих європейських систем українці дуже несхожі на високоорганізованих та педантичних німців, ще більше вони відрізняються від "соціалістично" зорієнтованих шведів. Найближчою за системою національних цінностей (можливо спричиненою подібними природно-географічними факторами) є сьогодні для України відносно малоефективна (економічно та екологічно) Франція;

2. Система індивідуалістсько-кооперативних цінностей, яку ми зазначали вище, пов’язана з певною формою політичного правління - колеґіальною, що потребує пропорційного представлення різних політичних сил у парламенті і сильною президентською владою. Тільки таку політичну організацію влади носії індивідуалістсько-кооперативних цінностей можуть вважати справедливою, і тільки вона обіцяє бути політично ефективною;

3. Такі передумови роблять можливою орієнтацію економічних реформ та екологічної політики на еколого-економічну систему узгодженого вільного підприємництва. Така орієнтація, на нашу думку, зможе послабити відмінності в ментальності та системі цінностей, які історично сформувались між Заходом та Сходом України;

4. Еколого-економічну систему узгодженого вільного підприємництва у її французькій моделі Україна може взяти за основу для політико-економічного творення, оскільки, як показує досвід, сліпе запозичення "чужої" еколого-економічної моделі для реформування національної економіки є, як правило, неефективним.

Поняття для засвоєння

автохтонне населення

суцільна національна територія

мішані національні території

номенклатурна система

еґалітарно-колективістські цінності

адміністративно-командна система

чинники національної ментальності

індивідуалістсько-кооперативні цінності

автаркія

Питання для обговорення

1. У 20-30-ті роки у Галичині був надзвичайно добре розвинений кооперативний рух. Можемо навіть стверджувати формування у межах Польщі ефективної української національної економічної системи. Формування української економічної системи велося цілеспрямовано, про що свідчить навіть назва друкованого органу РСУК "Кооперативна республіка". На Ваш погляд, чи відповідав кооперативний ідеал українським національним цінностям? Чи придатна ця ідея для формування національної економічної системи України сьогодні?

2. Яка система цінностей характерна для українців? Яка форма політичного правління відповідає цим цінностям?

3. У 1989 році Україна була на першому місці у світі за видобутком залізних руд (2126 кг) і виплавленням сталі (1060 кг) на душу населення. На другому місці були за видобутком руд - Франція (167 кг), виплавленням сталі - Німеччина (691 кг). У виробництві зернових та зернобобових Україна (1033 кг) поступалась лише Франції (1058 кг). Зважаючи на розташування основної частки чорноземів світу власне в Україні, перспективи виробництва зерна практично не обмежені. Крім цього, в Україні заробітна плата набагато нижча ніж, скажімо, у США чи Канаді. Враховуючи ці цифри, проаналізуйте, чи вигідна економічно стабільна і розвинута Україна для багатьох розвинених держав світу?

4. Чи впливають екологічні чинники на ефективність економічної системи України? Обґрунтуйте свою думку.

Рекомендована література

Баланси кооперативів членів РСУК за 1938 рік.- Львів: РСУК, 1939.- 214 с.

Бей О. Як нам облаштувати "пост-індустріальну" Україну // Вісник НАН України.- 1994.- №9-10.- С.139-150.

Бочковський О. Вступ до націології.- Мюнхен: УТГІ, 1991-1992.- 338 с.

Винар Б. Економічний колоніалізм в Україні.- Париж: Націоналістичне видавництво в Європі, 1958.- 186 с.

Гаврилишин Б. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993.- С.39-63.

Грабинський І. Економічна система України: проблема вибору // Державність.- 1994.- №1-2.- С.17-18.

Грабинський І. Еколого-економічна система України: порівняльний аналіз.- Львів: НТШ, 1997.- 240 с.

Грабинський І. Сучасні економічні системи // Економічна теорія: Частина 1. Вступ.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.123-150.

Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- К.: Абрис, 1994.- 253 с.

Зиґзаґи інвестиційної політики: у зачарованому колі // Діло.- 1996.- №27.- С.13.

Злупко С. Об’єктивні передумови і національні особливості формування української економічної системи // Розбудова держави.- 1996.- №6.- С.43-49.

Кононенко К.С. Україна і Росія: Соціально-економічні підстави української національної ідеї, 1917-1960.- Мюнхен: УТГІ, 1965.- 535 с.

Конституція України .- К.: Просвіта, 1996.

Кубійович В., Жуковський А. Україна: Карта України.- Мюнхен; Париж: [Книга], 1978.- 38 с.

Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Енциклопедія Українознавства.- Мюнхен; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1949.- Т.1, кн.2.- С.708-718.

Моргун О. Нарис історії промислової кооперації України.- Мюнхен: Український Вільний Університет, 1966.- 272 с.

Мороз О., Злупко С. Українське селянство першої половини ХХ століття: Трагедія і героїзм.- Львів: Універсум, 1997.- 165 с.

Неофіт О. Інвестиції не завжди пахнуть грішми // Галицькі контракти.- 1996.- №12.- С.9.

Паламарчук М., Маринич О., Шищенко П. Україна // Географічна енциклопедія України.- К.: Українська енциклопедія, 1993.- Т.3.- С.321-323.

Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу // Літопис Української Повстанської Армії.- Торонто: Видавництво Літопису УПА, 1982.- Т.9.- С.15-75.

Рудницький С. До основ українського націоналізму // Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994.- С.272-349.

Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії // Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994.- С.94-209.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України.- Київ: Основи, 1996.- 345 с.

Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості / Під ред. М.І.Долішнього та С.М.Злупка.- Ужгород: Карпати, 1997.- 422 с.

Янів В. Нариси до історії української етнопсихології.- Мюнхен: Український Вільний Університет, 1993.- 217 с.

Homo sapiens против homo technocraticus.- К.: Лыбидь, 1991.- 247 с.

Gianaris N.V. The European Community, Eastern Europe, and Russia: Economic and Political Changes.- Westport; London: Praeger, 1994.- 202 p.

Oxenfeldt A.R., Holubnychy V. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y. etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- 264 p.

Практикум

Порівняння економічних систем

Порівняння економічних систем є відносним. США є привабливими за одними показниками, а Німеччина - за іншими. Кожна економічна система має позитивні ознаки. Завдання порівняльного аналізу полягає в тому, щоб із усієї сукупності показників вибрати головні. Сьогодні існують різноманітні методики порівняльного аналізу, але найпридатнішою для використання на практичних заняттях є методика розроблена Б.Гаврилишиним, яка дає можливість проаналізувати поточний стан країни, зробити більш-менш обґрунтований прогноз її бажаного і вірогідного стану через 10 років[314]. Ця методика застосовувалась для оцінки перспектив розвитку політичними та урядовими інституціями різних країн, а також керівництвом кількох міжнародних організацій.

Для оцінки поточного стану країни рекомендується застосовувати шкалу оцінок від 1 до 5 за наступною системою:

"1" - незадовільно (гірша від більшості країн);

"2" - погано;

"3" - добре (паритет з більшістю країн);

"4" - дуже добре;

"5" - відмінно (краща від більшості країн).

За такими критеріями пропонується розглянути вісім факторів: (I) природні ресурси; (II) населення; (III) "know-how"; (IV) інвестиції; (V) екологію; (VI) цінності; (VII) політичні установи; (VIII) економічну структуру та економічну систему.

I. Природні ресурси

Аналізуючи цей фактор, дайте відповідь на такі запитання: Які важливі природні ресурси має держава? Чи оптимально вони використовуються? Наскільки важливими вони є для національної економіки?

I.1.Енерґія: (а) нафта; (б) ґаз; (в) гідроенерґія; (г) інші (сонячна, вітрова, біоенерґія тощо).

I.2. Мінеральні ресурси: (а) металеві руди; (б) рідкісні метали; (в) інші.

I.3. Земельні та водні ресурси: (а) сільське господарство; (б) лісові ресурси; (в) рибні ресурси; (г) питна вода.

I.4. Клімат та топографія: (а) умови праці; (б) умови транспортування; (в) привабливість для туризму; (г) площі для аеропортів, підприємств, портів, тощо.

II. Населення

З’ясуйте, чи фактори, які будуть відзначені нижче, є позитивними чи неґативними для розвитку країни.

II.1. Чисельність населення: (а) занадто мала; (б) достатня; (в) занадто велика; (г) густота; (ґ) наявність ресурсів для населення.

II.2. Темпи зростання: (а) помірковані; (б) стабільні; (в) знижуються.

II.3. Розподіл по категоріях: (а) за віком; (б) сільське та міське; (в) за етнічними ознаками; (г) за різнорідністю.

II.4. Зайнятість. Відсоток населення, що є: (а) зайнятим; (б) безробітним; (в) неповністю зайнятим.

II.5. Зайнятість (по секторах): (а) первинний; (б) вторинний; (в) третинний.

III. “Know-how”

Аналіз цього фактору має на меті з’ясувати: Чи має країна відповідний діапазон "know-how"? Скільки "know-how" держава генерує сама, скільки імпортує та експортує? Як впроваджуються "know-how" у власну економіку? Чи створений та відлагоджений процес трансформації у напрямку наука-технологія-бізнес?

III.1. Утворення та розповсюдження "know-how": (а) рівень винахідливості; (б) рівень інновації; (в) рівень “імпорту” технології; (г) рівень освіти; (ґ) рівень підготовки кадрів; (д) рівень експорту технології.

III.2. Здібність до управління: (а) країною; (б) установами; (в) підприємствами; (г) профспілками.

III.3. Технічне “know-how”: (а) теоретичне; (б) прикладне; (в) торгівельне та промислове; (г) екологічне.

IV. Інвестиції

Аналіз цього фактору передбачає з’ясування таких питань: Чи існує у суспільстві схильність до заощаджень та готовність до інвестицій? Чи зваженими є інвестиційні рішення? Чи впливають ці рішення на конкурентоздатність? Чи стимулюється спрямування інвестицій на структурні зміни?

IV.1. Темпи інвестицій: (а) у відсотках від ВНП; (б) збільшуються; (в) зменшуються.

IV.2. Джерела капіталу: (а) особисті заощадження; (б) прибуток підприємств; (в) урядові кошти; (г) зарубіжні інвестиції та допомога; (ґ) доступ до іноземних ринків капіталу; (д) реальні процентні ставки.

IV.3. Розподіл по секторах: (а) первинний; (б) інфраструктури; (в) вторинний; (г) третинний.

IV.4. Ефективність інвестицій: (а) якість проектів; (б) основні напрямки; (в) ефективність здійснення інвестицій.

V. Екологія

Цей етап аналізу ефективності національної економіки передбачає одержання відповіді на такі запитання: Чи якість навколишнього середовища погіршується, є стабільною або покращується? Чи існує розуміння необхідності симбіозу між технологією, економікою та екологією? Чи є політична воля та можливості для реалізації такого завдання?

V.1. Стан навколишнього середовища: (а) повітря; (б) ліси; (в) земля; (г) водне середовище.

V.2. Екологічна свідомість: (а) населення; (б) політичних груп; (в) в управлінні виробництвом; (г) в державному управлінні.

V.3. Демонстрація політичної волі: (а) законодавство (чи є воно ефективним); (б) регуляції (чіткі, ті, що втілюютьсяв життя); (в) втілення рішень виконавчою владою; (г) ясність обов’язків, стимулів; (ґ) ефективність міжнародних угод.

V.4. Можливість подолання забруднення: (а) технічне “know-how”; (б) ефективність усунення відходів; (в) рециклювання та знищення відходів; (г) захоронення відходів.

VI. Цінності та поведінка

Найскладніший і малодосліджений фактор. Його характеристика передбачає не лише володіння необхідною статистичною інформацією, а й глибоке знання традицій народу, системи національних цінностей та пріоритетів. Необхідно з’ясувати, чи культурно-філософська і політична спадщина сприяють настанові до сумлінної праці; до заощаджень та інвестицій? До уникнення та розв’язання конфліктів, пошуку співпраці, виконання обов’язків? Чи система національних цінностей породжує повагу до природи та стурбованість долею майбутніх поколінь?

VI.1. Наснага до сумлінної праці: (а) загальне ставлення до праці; (б) праця вважається лише потребою до виживання; (в) чи праця вважається засобом самореалізації; (г) шляхом до престижу або до влади; (ґ) чи вважається вона як необхідне зло, “доля дурнів”?

VI.2. Надбання кваліфікацій: (а) чи є добра відповідність між системою освіти та необхідними уміннями; (б) чи навчання має престиж; (в) чи всі професії достатньо поважаються; (г) чи є добрий зв’язок між теорією і практикою; (ґ) чи росте продуктивність праці.

VI.3. Відносини з іншими: (а) чи особи та групи мають конфліктні чи здорові конкурентні відносини; (б) чи можуть функціонувати в конкурентному дусі та одночасно у дусі співпраці; (в) чи визнають вони необхідність самодисципліни, є лояльними до цілей установ; (г) чи переслідують егоїстичні кар’єрні цілі; (ґ) чи переважає етична поведінка.

VII. Політичні установи

Запитання, на які потрібно відповісти, є надзвичайно складними особливо для країн, які перебувають на перехідній стадії: Чи населення вважає урядові структури законними та справедливими? Чи спроможні вони розробляти і реалізовувати довгострокову стратегію? Чи можуть вони мобілізувати населення на виконання корисних проектів? Чи здатні вони забезпечувати економічну ефективність, соціальну справедливість і симбіоз між соціумом та природою? Чи вони гарантують свободу, внутрішню та зовнішню безпеку? Чи історія свідчить про надійність політичних інституцій даної держави?

VII.1. Процеси: (а) чи система виборів ефективна, чи вона дозволяє народу проявити свою волю; (б) чи закони робляться для примирення особистих і групових інтересів заради загального блага або є результатом лобізму для вирішення окремих питань; (в) чи існує відповідна політична культура; (г) чи існує сильне громадянське суспільство, або ж уряд все "підминає" під себе?

VII.2. Структура: (а) чи є чітке розмежування між законодавчою, виконавчою та судовою владами; (б) ступінь децентралізації влади (завеликий, замалий); (в) чи влада, відповідальність та бюджетні кошти співпадають на різних рівнях управління?

VII.3. Люди: (а) чи політики є далекозорими, патріотами, чи вони є кар’єристами, корумпованими бюрократами; (б) який “імідж” вони мають у населення; (в) чи державна адміністрація є компетентною, непідкупною, незалежною від партій?

VIII. Економічна система

Оцінка ефективності економічної системи потребує аналізу наступних питань: Яка кількість та якість, конкурентоспроможність різних секторів економіки? Яка успадкована ефективність економічної системи? Який її поточний стан?

VIII.1. Інфраструктура: (а) транспорт (авіалінії, водний, залізничний, автодороги); (б) система постачання енерґії.

VIII.2. Економічна структура: (а) первинний сектор - сільське господарство, рибальство, лісництво, видобувні галузі; (б) вторинний сектор - широта розподілу по секторах, спеціальні ніші, стан технологій, вік заводів, обладнання, міжнародна конкурентноспроможність; (в) третинний сектор - асортимент послуг та їх ефективність; фінансові, страхові, інформаційні системи; юридична база; якість освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення; (г) темпи структурних змін.

VIII.3. Економічна система: (а) природа власності (державна, приватна та іноземна); (б) економічні стимули; (в) система оподаткування; (г) свобода ринків, ясність законів про конкуренцію, антимонополію, відкритість для іноземної конкуренції; (ґ) роль уряду (допомога, регулювання, контроль, обмеження, домінування); (д) економічна політика (свобода торгівлі, орієнтація експортна або протекціоністська, імпортозаміщення).

VIII.4. Макроекономічна політика: (а) фінансова стабілізація, бюджетна політика; (б) приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі (відкритість економіки, частка зовнішньої торгівлі в ВНП); (в) грошова реформа та конвертованість національної валюти; (г) структурна політика; (ґ) баланс між короткостроковою програмою подолання кризи та довгостроковою (екологічно сумісною) стратегією розвитку.

VIII.5. Зовнішня фінансова позиція: (а) структура зовнішньої торгівлі, основні торгові партнери, конкурентноспроможність експорту; (б) торгівельний та платіжний баланс; (в) обсяг іноземних інвестицій; (г) втеча капіталу за кордон; (ґ) інвалютні резерви (рівень резервів щодо обсягу критичного імпорту); (д) зовнішня заборгованість (частка боргу в ВНП, частка обслуговування боргу в експорті); (е) міжнародний кредитний рейтинг.

Дана методика передбачає два етапи. На першому - робиться аналіз та оцінка поточного “стану здоров’я країни”. На другому - формулюються риси бажаного стану через 10 років. Такий прозноз - це, за висловом Б.Гаврилишина,- "... не фантазування, ... а поєднання бажаного із можливим за певних умов"[315].

Перехід від поточного стану країни до бажаного майбутнього передбачає виявлення основних заходів, які необхідно реалізувати, тобто відповісти на запитання: хто (особи, групи, інституції, партії), яким чином та за допомогою яких ініціатив зможуть це зробити.

Примітки:

[1] Vaclav Holesovsky. Economic Systems: Analysis and Comparison.- N.Y.etc.: McGraw-Hill, 1977.- P.1.

[2] Такий підхід широко використовують автори багатьох підручників з порівняльних економічних систем як, наприклад, Comparative Economic Systems: Model and Cases / Ed. by Morris Bornstein.- 6th ed.- Homewood, Boston: Irwin, 1989.- P.5.

[3] Про навколишнє середовище економічної системи див., наприклад, на с.5-8 цит. праці.

[4] Детальніше про це див.: William Ebenstein and Edwin Fogelman. Today's isms: Communism, Fascism, Capitalism, Socialism.- 9th ed.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1985.- 229 p.

[5] Див.: Nicholas V. Gianaris. Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport, London: Praeger, 1993.- P.1.

[6] Найбільша плутанина, яку спостерігаємо в порівняльних дослідженнях економічних систем, пов’язана з вживанням терміну соціалізм до назв різних національних економічних систем. У цьому питанні притримуємось концепції, яку ще у 1903 році запропонував І.Франко у відомій праці "Що таке поступ?" (Франко І. Твори: 50-ти т, Т.46).

[7] Див., наприклад, Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by R.W.England.- Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1994.- P.4-8; Comparative Economic Systems: Models and Cases / Ed. by M.Bornstein.- Homewood, Boston: Irvin, 1989.- P.18-26; Nicholas V. Gianaris, Contemporary Economic Systems: A Regional and Country Approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.1-11.

[8] Див.: Alfred R. Oxenfeldt and Vsevolod Holubnychy. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y.etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.169.

У цій книзі Альфреда Оксенфельдта та Всеволода Голубничого, перше видання якої з’явилось у 1952 році, - перше порівняльне дослідження ринкових економічних систем - США та Франції. Ця праця спричинила до формування окремого розділу сучасної економічної теорії - порівняльних економічних систем.

[9] Див.: The Evolution of Economic Systems / Ed. by K.Dopfer and K.-F.Raible.- N.Y.: St.Martin's Press, 1990.- P.1-18; Alfred R. Oxenfeldt and Vsevolod Holubnychy. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y.etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.167-239.

[10] Див.: David R. Kamerschen, Richard B. McKenzie, Clark Nardinelli. Ekonomia.- Gdańsk: NSZZ "Solidarność", 1991.- S.939.

[11] Бласко Георг. Економічне диво чи економічна загадка? Соціальне ринкове господарство та його застосування: Теорія А.Мюллер-Армака.- К.: Світовид, 1992.- С.9.

[12] Див.: David R. Kamerschen, Richard B. McKenzie, Clark Nardinelli. Ekonomia.- S.939.

[13] Саме такий підхід виробили вчені Римського Клубу, до яких належить відомий швейцарський економіст українського походження Богдан Гаврилишин.

Учені, яких об’єднав Римський Клуб, поставили собі за мету створити модель соціально-економічного розвитку світу. У 70-ті роки з’явилось кілька серйозних досліджень (J.Forrester. World Dynamics. Cambridge, 1973; D.L.Meadows et al. The Limits to Growth. N.Y., 1975; M.Mesarovic and E.Pestel. Mankind at the Turning Point. N.Y., 1974; E.Laszlo, Goals for Mankind. N.Y., 1977; В.Леонтьев, Будущее мировой экономики. М., 1979), автори яких спробували математично змоделювати динаміку розвитку людства. Створені ними моделі виявились надзвичайно складними (понад 10000 змінних) і, як наслідок, неточними. Такі завдання потребують словесних моделей, які можна описати нескладними формулами-залежностями, що й зробив Б.Гаврилишин у цитованій праці. На відміну від попередніх, його прогноз - "Road Marks to the Future" (Oxford etc.: Pergamon Press, 1980), виявився надзвичайно "простим", але точним. Це, мабуть, єдиний науковий прогноз, в якому обґрунтовувалась, з погляду розвитку економічних систем, об’єктивна неминучість розпаду СРСР.

[14] Див.: Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові.- К.: Основи, 1993.- С.12-15.

[16] Див.: Економічна теорія. Частина 1. Вступ / За ред.З.Ватаманюка.- Львів: ЛДУ, 1992.- С.124.

[17] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові.- С.13.

[18] Див.: Євангеліє за Матеєм, 5-7 // Новий Завіт.- Рим: Вид-во Українського Католицького Університету ім.св.Климента папи, 1989.- С.18-26.

[19] Детальніше див.: Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.136-138.

[22] Див.: Економічна теорія. Частина 1. Вступ. - С.129.

[23] Викладено за: Гаврилишин Богдан Дороговкази в майбутнє.- С.153-201.

[24] Аналізові "типово юґославського типу реальної політики" присвячена низка ґрунтовних досліджень. Серед них стаття Омеляна Бея: Emil Bej. Codetermination Principle in Labor-Managed Economy: An Institutional Approach // Jahrbuch der Wirtschaft Osteuropas.-München; Wien: Günter Olzog Verlag, 1981.- Band 9, Halbband 1.- S.11-33.

[25] Гаврилишин Богдан Дороговкази в майбутнє.- С.151-152.

[26] Туган-Барановський Михайло. Політична економія.- Київ: Наукова думка, 1994.- С.62.

[28] Туган-Барановський Михайло. Остання мета кооперації // Злупко Степан. Михайло Туган-Барановський.- Львів: Каменяр, 1993.- С.151.

[31] Див.: Paul A.Samuelson, William D.Nordhaus and John McCallum. Economics.- 6th canadian ed.- Toronto etc.: McGraw-Hill Ryerson, 1988.- P.785-787.

[32] Див.: Friedrich Hayek. The Road to Serfdom.- Chicago: The University of Chicago Press, 1944.

Ф.Гайек зауважив, що політичні та економічні свободи тісно пов’язані між собою. Обмеження економічних свобод спричинює обмеження політичних свобод і навпаки. Наочним прикладом цього є спроба М.Горбачова лібералізувати економічні відносини в СРСР, які в підсумку змусили демократизувати і політичні відносини, що стало однією із причин розпаду радянської імперії.

[33] Економічна свобода є головною ознакою ринкової економіки. Вона означає, що жодна з гілок влади не може наказувати що, як і для кого виробляти. Більшість важливих економічних питань розв’язуються добровільно приватними рішеннями домашніх господарств і фірм, тобто родинами і підприємцями. Лише в умовах економічної свободи може реалізовуватись суверенність (або найвища влада, пріоритет) споживача. Головним у функціонуванні ринкової економіки є пропозиція товарів та послуг для споживачів, які мають свободу набувати такі товари і послуги, які спроможні дати їм найбільшу кількість задоволення (яку, звичайно, дозволяють їм їхні грошові доходи).

[34] Paul R.Gregory and Robert C.Stuart. Comparative Economic Systems.- 2nd ed.- Boston etc.: Houghton Mifflin, 1985.- P.12.

[35] Stephen Trudgill. Barriers to a Better Environment: What stops us solving environmental problems?- London: Belhaven Press, 1990.- P.87.

[36] Paul R.Gregory and Robert C.Stuart. Comparative Economic Systems. - P.26.

[37] Comparative Economic Systems: Models and Cases. - P.7.

[38] Див.: Paul R.Gregory and Robert C.Stuart. Comparative Economic Systems.- P.28.

[40] Richard B.Norgaard. The Coevolution of Economic and Environmental Systems and the Emergence of Unsustainability // Evolutionary Concepts in Contemporary Economics / Ed. by Richard W.England.- Ann Arbor: The Michigan University Press, 1994.- P.216.

[41] Див.: Ernst Haeckel. Generalle Morphologie der Organismen.- Berlin: Reimer, 1866.- Bd 2.- 462 S.

[42] Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка.- К.: Основи, 1995.- С.32.

[43] Rinaldi S. Systems Analysis and Environmental Modelling // Systems Sciences and Modelling / Ed. by A.Ruberti.- Dordrecht etc.: D.Reidel; Paris: UNESCO, 1984.- P.81.

[44] Див.: Tansley A.G. The Use and Abuse of Vegetational Concepts and Terms // Ecology.- 1935.- Vol.16, No.2.- P.284-307.

[45] Див.: Stephen Trudgill. Barriers to a Better Environment: What stops us solving environmental problems?- London: Belhaven Press, 1990.- P.86-87.

[46] Див., наприклад: Paul R.Gregory and Robert C.Stuart. Comparative Economic Systems.- P.29; Comparative Economic Systems: Models and Cases.- P.7; Vaclav Holesovsky. Economic Systems: Analysis and Comparison.- P.17.

[47] Frederic L.Pryor. A Guidebook to the Comparative Study of Economic Systems.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1985.- P.15.

[48] Comparative Economic Systems: Models and Cases. - P.4.

[49] John M.Gowdy. Coevolutionary Economics: The Economy, Society, and the Environment.- Boston etc.: Kluwer, 1994.- P.1-2.

[50] Злупко Степан. Відкриття С.А.Подолинського // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці.- Львів: Меморіал, 1992.- С.335.

[51] Подолинський Сергій. Людська праця і єдність сили // Злупко Степан. Сергій Подолинський - вчений, мислитель, революціонер.- Львів: Каменяр, 1990.- С.115.

[55] Вернадский Владимир. Очерки геохимии.- М.: Наука, 1983.- С.252.

Володимир Вернадський (1863-1945) був сином відомого українського економіста, професора Київського університету ім.Св.Володимира Івана Вернадського і правнуком запорізького козака Івана Никифоровича Вернадського. Його мати Ганна Петрівна походила з українського старшинсько-шляхетського роду Костантиновичів. (Ми звертаємо увагу на ці обставини, оскільки у більшості енциклопедій акад.В.Вернадський зазначений як російський учений).

[56] Вчення про ноосферу як теорія, що виникла на межі наук про живу та неживу матерію не лише не втрачає, а й набуває наукового зацікавлення у наш час. Біогеохімічна концепція еволюції біосфери упродовж геологічних періодів, яку сформулював В.Вернадський, є методологічною основою оцінки антропогенного впливу на біосферу та дослідження складних взаємодій біосфери та техносфери (тобто наслідків техногенного впливу).

Геохімічний та геофізичний вплив людини, що був пов’язаний з розвитком наукової думки, на біосферу цікавив В.Вернадського як біохіміка. Зібравши та узагальнивши, не лише з біохімічних, а з філософських позицій, великий матеріал він незадовго до своєї смерті опублікував теоретичну статтю "Кілька слів про ноосферу" (1944), яка відіграла помітну роль в оцінці наслідків як існуючих, так і потенційних антропогенних трансформацій у структурі та функціонуванні біосфери як планетарної екосистеми (Див.: Сытник К.М., Стойко С.М., Апанович Е.М. В.И.Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине.- К.: Наук. думка, 1984.- С.122-123).

[57] Вернадский Владимир. Размышления натуралиста.- М.: Наука, 1977.- Кн.2.- С.96.

[58] Там само.- С.150. Поняття ноосфери, що пов’язане з розвитком наукової думки в біосфері, її соціальне та економічне значення з геохімічної, біологічної, екологічної та соціальної точок зору, виникло внаслідок розвитку еволюційних концепцій природознавців. Ще на початку століття з’явились висловлювання, що зростання антропогенного тиску на розвиток Землі свідчить про нову еру, яку канадський геолог Ле-Конт назвав психозойською (Le Conte. Elements of Geology. 1915), а А.Павлов - антропогенною (Павлов А.П. Геологическая история европейских земель и морей в связи с историей ископаемого человека. 1936). Термін ноосфера вперше запровадив у наукову літературу французький філософ та математик Є.Ле Руа (Le Roy. L'exigence idéaliste et le fait de l'èvolution. 1927).

[59] Злупко Степан. Наука про взаємодію суспільства та природи // Вісник АН Української РСР.- 1987.- №5.- С.70-75.

[60] Злупко Степан. Екогомологія і становлення національної економіки України // Науковий Збірник Українського Вільного Університету.- 1995.- Том 17.- С.331.

[62] Предмет екогомології як науки та об’єкт її дослідження обґрунтував Степан Злупко (див.: Злупко Степан. Наука про взаємодію суспільства та природи // Вісник АН Української РСР.- 1987.- №5.- С.70-75; Злупко Степан. Екогомологія і становлення національної економіки України // Науковий Збірник Українського Вільного Університету.- 1995.- Том 17.- С.330-336). Однак сьогодні це ще залишається на рівні постановки проблеми. Одночасно екогомологічну концепцію аналізу національної економіки, С.Злупко сформулював у цитованих статтях досить детально.

[63] Детальніше про це можна прочитати у книзі: Andrew Zimbalist, Howard J.Sherman and Stuart Brown. Comparing Economic Systems: A Political-Economic Approach. - New York etc.: Harcourt Brace Jovanovich, 1989.- P.15.

Слід зазначити, що ця залежність не двобічна: капіталізм формує демократичні стосунки, але демократія не створює капіталізму. Демократична Запорізька Січ неспроможна була породити капіталізм, а буржуазні революції в Європі породили західну демократію.

[64] William P.Snavely. Theory of Economic Systems: Capitalism, Socialism and Corporatism.- Columbus: Charles E.Merill, 1969.- P.VII.

[65] Martin C.Schnitzer and James W.Nordyke. Comparative Economic Systems.- Cincinnati etc.: South-Western, 1971.- P.211.

[67] Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland.- München: Bayerische Landeszentrale für Politische Bildungsarbeit, 1995.- S.124.

[68] Див.: Horst Seidel, Rudolf Temmen. Grunlagen der Volkswirtschaftslehre.- Bad Homburg vor der Höhe: Gehlen, 1991.- S.381.

[69] Vaclav Holesovsky. Economic Systems: Analysis and Comparison.- P.16.

[71] Kanji Haitani. Comparative Economic Systems: Organizational and Managerial Perspectives.- Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1986.- P.10.

[75] Цю методику розробив Б.Гаврилишин. Її успішно застосовували при оцінці країн політичні та урядові кола, а, також, керівництво кількох міжнародних організацій. Цит. за: Гаврилишин Богдан. Аналіз та оцінка ефективності України: (методика).- Мюнхен: УВУ, 1994.- 11 с.(прозірки).

[77] "Know-how", що з англійської мови означає знаю як, є узагальнюючим терміном для різноманітних виробничих таємниць, повністю чи частково конфіденційних знань, технічної, економічної, адміністративної та фінансової інформації (не захищеної патентами), використання якої може надати особі, фірмі чи державі певні переваги.

[78] Див.: Clopper Almon, Jr. Input-output analysis // Encyclopedia of Economics / Ed. by D.Greenwald.- N.Y. etc.: McGraw-Hill, 1982.- P.526-530.

[79] Це поняття (від англ. lag - відставання, запізнювання) в економіці відображає відставання чи випередження в часі одного явища порівняно з іншим. Ним називають відрізок часу, що розділяє виникнення або кількісну зміну двох взаємопов’язаних економічних явищ, які звичайно періодично повторюються.

[80] Picard A.-M. Transports et environnement // Transports.- 1990.- Vol.35, Nº340.- P.210-224.

[81] Для ілюстрації еколого-економічної політики держави ми використали графіки 33.1 - 33.9 із книги: Edwin G.Dolan and David E.Lindsey. Economics.- Chicago etc.: The Dryden Press, 1988.- P.810-822.

[82] Див.: Helmbold Martin. Probleme und Resultate des Umveltschutzes in der Elektrizitätwirtschaft der BRD // IPW Berichte.- 1990.- Band 19, Nr.4.- S.1-6.

[83] Nicholas V.Gianaris. Contemporary Economic Systems: A regional and country approach.- Westport; London: Praeger, 1993.- P.53.

[84] Ethnicity and National Identity: Demographic and Socioeconomic Characteristics of Persons with Ukrainian Mother Tongue in the United States / Ed.by Oleh Wolowyna.- Cambridge: Harvard University Press, 1986.- P.IX.

[85] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.375.

[89] Бласко Георг. Економічне диво чи економічна загадка? Соціальне ринкове господарство та його застосування. - С.12.

[91] Max Weber. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism.- N.Y.: Scribner, 1930.- P.5-8.

[92] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.72.

[96] David Hargreaves, Monica Eden-Green and Joan Devaney. World Index of Resources and Population.- Aldershot etc.: Dartmouth, 1994.- P.34.

[97] World Resources, 1992-93: A Report by The World Resources Institute.- New York, Oxford: Oxford University Press, 1992.- P.262.

[99] David R. Kamerschen, Richard B. McKenzie, Clark Nardinelli. Ekonomia. - S.783.

[100] Floyd M.Baird. An Age of Environmental Concern // Building Operating Management.- 1989.- Vol.36, No.10.- P.20.

[102] California May Tighten Environmental Rules // The Oil and Gas Journal- 1990.- Vol.88, No.6.- P.30.

[105] Cleaning the Air Can Foul Up the Economy // Economist.- 1990.- Vol.314, No.7641.- P.41-42.

[107] Joan Bavaria. An Environmental Code for Corporations // Science and Technology.- 1989.- Vol.6, No.2.- P.28-31.

[109] Richard J.Fink. Public Land Acquisition for Environmental Protection // Ecology Law Quarterly.- 1991.- Vol.18, No.3.- P.485-557.

[111] Thomas H.Birch. The Incarceration of Wildness: Wildness Areas as Prisons // Environmental Ethics.- 1990.- Vol.12, No.1.- P.3-26.

[112] Див.: The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.174-178; 349-350.

[115] Розраховано за: Ibid.- P.125.

[116] Розраховано за: Ibid.- P.111, 123, 125.

[117] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові.- К.: Основи, 1993.- С.21.

[119] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- Київ: Абрис, 1994.- С.169.

[120] The World Almanac and Book of Facts, 1995. - P.444.

[123] Тулюк-Кульчицький Д. Суспільне питання в науці Католицької церкви.- Мюнхен: Б.в., 1963.- С.144.

"Захід як політична цілість", про яку пише автор у цій книзі, зумовлена не лише політичними чи економічними чинниками. З часу другої світової війни європейці почали задумуватись над тим, що існують й інші чинники сучасної світової політики та економіки, а саме - геополітичні. Геополітично було складно кожній із трьох десятків європейських держав прирівнятись до таких геополітичних велетнів, як США, колишній СРСР чи Китай, але об’єднавши свої потенціали, певних результатів можна було досягти. Наслідком такого підходу став, після тридцятирічної підготовки, політико-економічний союз західноєвропейських держав, які об’єднались у Європейське Співтовариство (навіть шляхом обмеження власного суверенітету). Розширення ЄС за рахунок держав Східної Європи може докорінно змінити геополітичну ситуацію у світі.

[124] Max Weber. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism.- P.5-8.

[125] Новий Завіт.- Рим: Видавництво Українського Католицького Університету ім.Св.Климента папи, 1989.- С.70, 163.

[126] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.164.

[127] Див.: Економічна теорія. Частина 1. Вступ. - С.137-138.

[128] Dieter Grosser. Sociale Marktwirtschaft - Soziale Sicherheit: Erfahrungen in der Bundesrepublik - Perspektiven im wiedervereinigten Deuthschland.- Melle: Knoth, 1993.- S.8.

Соціальна орієнтація національної економіки характерна не лише для Німеччини, а й для Європи в цілому, але саме у Німеччині вона вперше набула вигляду цілеспрямованої економічної політики держави.

[129] Див.: Horst Seidel, Rudolf Temmen. Grunlagen der Volkswirtschaftslehre.- Bad Homburg vor der Höhe: Gehlen, 1991.- S.374.

[130] Carlton J.H.Hayes, Parker T.Moon and John W.Wayland. World History.- New York: MacMillan, 1947.- P.679-681.

[131] Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу // Літопис Української Повстанської Армії.- Торонто: Видавництво Літопису УПА, 1982.- Т.9.- С.23.

Більшість народів Європи пройшли етап формування своїх національних держав у ранньому середньовіччі. Лише Німеччина і менше Італія закінчили середньовіччя існуванням на своїй землі сотень князівств. Ідея нації (як противага сепаратистським інтересам окремих князівств) допомогла реалізувати це завдання.

[132] Тулюк-Кульчицький Д. Суспільне питання в науці Католицької церкви.- С.144-145.

[133] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.769.

[134] Тулюк-Кульчицький Д. Суспільне питання в науці Католицької церкви.- С.144.

[135] Жуковський Аркадій. Німеччина // Енциклопедія Українознавства.- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1995.- Т.2, кн.11.- С.142.

[136] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.769.

[139] Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland.- München: Bayerische Landeszentrale für Politische Bildungsarbeit, 1995.- S.135-149.

[140] Umweltbericht das BMU 1990 // GIT: Fachzeitschrift für das Laboratorium.- 1990.- Bd 34, Nr.7.- S.870.

[141] Voss Gerhard. Europe 1992: Repercussion on Environmental Protection Policies and Problems of Harmonisation of Environmental Protection Derectives // Ziegelind. Int.- 1990.- Vol.43, No.4.- P.210-215.

[142] Belastungsgrenze erreicht // Chemische Industrie.- 1991.- Bd 114, Nr.12.- S.24-26.

[143] G.-A.Ahrens, A.Friedrich, N.Gorissen. Entwicklung verkehrsbedingter NO_x-Emissionen 1985-1998 und Maßnahmen zu ihrer Minderung // GIT: Fachzeitschrift für das Laboratorium.- 1990.- Bd 34, Nr.7.-861-862, 864-866.

[145] Wolfgang Lohrer. Luftreinhaltemaßnamen der Bundesrepublik Deutschland // Staub-Reinhaltung der Luft.- 1990.- Bd 50, Nr.4.- S.131-138.

[146] Jan C.Bongaerts, Andreas R.Kraemer. Liability Rules, Insurance and Reduction of Risk of Environmental Damages // The Environmental Professional.- 1989.- Vol.11, No.3.- P.209-219.

[147] Die Abfallentsorgung ist eine der brennendsen Fragen unserer Zeit // Unser Wald.- 1990.- Bd 42, Nr.5.- S.26.

[148] Nationalpark "Bayerischer Wald" // Unser Wald.- 1992.- Bd 44, Nr.1.- S.10-12.

[149] ФРГ / Отв.ред.Г.А.Буланов.- Москва: Междунар.отношения, 1990.- С.58.

[152] Детальніше див.: ФРГ.- С.49-50.

[153] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.769.

[155] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.80.

[157] Carlton J.H.Hayes, Parker T.Moon and John W.Wayland. World History.- P.545-556.

[158] Франция / Отв.ред. Пресняков В. и Шулюкин Н.- М.: Междунар.отношения, 1990.- С.9.

[159] Богдан Гаврилишин, Дороговкази в майбутнє. - С.164.

[161] Alfred R. Oxenfeldt and Vsevolod Holubnychy. Economic Systems in Action: The United States, The Soviet Union, and France.- 3rd ed.- N.Y.etc.: Holt, Rinehart & Winston, 1965.- P.190-191.

[162] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767.

[163] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.80.

[164] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767.

[167] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767.

[168] R.Perrin. Environmental Policy in France // Plann. Outlook.- 1989.- Vol.32, Nº1.- P.15-22.

[169] 1970-1990: Le poids des vingt dernières années // Environnement actualite.- 1990.- Suppl.spec.- P.8-12.

[171] A.-M.Picard. Transports et environnement // Transports.- 1990.- Vol.35, Nº340.- P.210-224.

[172] H.Kempf. Sur les chemins de la découverte // Sciences et avenir.- 1990.- Hors ser.Nº78.- P.74-77.

[173] Jean-Marc Gougis. La reconquête d'une forêt péri-urbaine: le reboisement du massif du Rouvray // Bulletin technique / Off.nat.forets.- 1991.- Nº21.- P.51-57.

[174] A.Debiar. Stratégie de maitrise des risgues // Preventique.- 1991.- Nº38.- P.16-19.

[178] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.183.

[182] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767.

[183] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.177.

[184] The World Almanac and Book of Facts, 1995. - P.767.

[185] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.173.

[186] The World Almanac and Book of Facts, 1995. - P.767.

[187] David R. Kamerschen, Richard B. McKenzie, Clark Nardinelli. Ekonomia.- S.949.

[188] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767.

[192] The World Almanac and Book of Facts, 1995. - P.823.

[195] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- Москва: Мысль, 1991.- С.182.

[196] The World Almanac and Book of Facts, 1995. - P.823.

[197] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель. - С.177-178.

[202] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[203] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.8-9.

[205] Детальніше про це можна довідатись у цитованій праці.- С.14.

[206] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[207] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.181.

[208] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[209] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.176.

[210] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[211] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.79.

[215] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.233.

[216] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.80.

[217] Harald Müller-Witt. Umweltschutz und Informationstechnik // Umweltmagazin.- Bd 19, Nr.10.- S.78-80.

[218] B.Bergander and D.Johansson. Small-Scale Hydro Power Developments in Sweden and its Environmental Consequences // Латвийский физико-технический журнал.- 1991.- №6.- С.50-55.

[219] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.77.

[222] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.183.

[223] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.69.

[225] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[226] Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку.- С.177.

[228] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.60.

[229] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.823.

[231] Волков Алексей. Швеция: социально-экономическая модель.- С.19.

[233] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє. - С.181.

[234] Запозичення чужоземного досвіду завжди викликало дискусії. Одні застерігають, що наслідування веде до хронічного відставання, інші, що перейнявши передовий досвід, можна досягти кращих результатів, ніж той, у кого вчимося. Про це реально довела група нових індустріальних країн. Молоді держави об’єктивно мають більше шансів, про що, на жаль часто забувають і політики, й економісти, адже політичні та економічні системи, як і люди, мають здатність старіти, тому й сьогодні актуальними є слова В.Липинського, що "збудована на нашому непочатому і буйному "дикому полі", сильна Держава Українська має дані перейняти від старіючої Західної Європи - може так, як колись Візантія від упадаючого Риму - весь її багатовіковий досвід, всі здорові зерна її великої культури, і ці зерна на своєму родючому ґрунті до ще більшої височини виростити" (Липинський В’ячеслав. Листи до братів-хліборобів.- Нью-Йорк: Булава, 1954.- С.468).

[235] Дорошенко Дмитро. Нарис історії України.- Львів: Світ, 1991.- С.32.

[236] Крип’якевич Іван. Історія України.- Львів: Світ, 1990.- С.22.

[237] Автохтонами називають в літературі народи, які виникли в процесі еволюції на певній території і проживають на ній. Латинською мовою автохтонів називають абориґенами (від ab origine - з початку).

[238] Дорошенко Дмитро. Нарис історії України.- С.32.

[241] Рудницький Степан. Українська справа зі становища політичної географії // Рудницький Степан. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994.- С.115.

[242] Дорошенко Дмитро. Нарис історії України. - С.33.

[243] Липинський В’ячеслав. Листи до братів-хліборобів. - С.421.

В.Липинський зазначає, що "з погляду політичного наше географічне положення - найгірше в Європі". Порівнюючи географічне положення України з іншими європейськими державами, він пише, що "навіть Московщина в положенні безмірно кращому, бо, захищена горами, лісами та болотами, вона ніколи не була таким битим степовим шляхом, через який перевалювались з Азії в Європу, і відступаючи під натиском Європи на Азію, різні кочовничі орди... . Крім того, Московщина прилягає до моря, яке на другім боці має вже Європу... . Ми маємо море, по другий бік якого - після знищення Візантії ...- став однією з найменш культурних частин Азії. Врешті Московщина, вся без винятку, знаходиться під географічно неподільним впливом східної культури так, як наприклад Чехія знаходиться під географічно неподільним впливом західної культури. Ми ж цю границю між Сходом і Заходом маємо в географічно невизначеному стані на своїй землі і по нашому живому тілу відбувається весь час пересування цієї рухомої границі то далі на Схід, то далі на Захід" (С.421).

[244] Паламарчук М., Маринич О. і Шищенко П. Україна // Географічна енциклопедія України.- К.: Укр.енциклопедія, 1993.- Т.3.- С.321.

[245] Кубійович Володимир і Жуковський Аркадій. Україна: Карта України.- Мюнхен; Париж: Книга, 1978.- С.4.

[247] Там само.

Голодомор 1932-33 років на радянській Україні і заселення вимерлих сіл неукраїнським елементом, операція "Вісла", яку провела польська комуністична влада у 1947 році і заселення Перемишльщини, Ярославщини та Холмщини польським національним елементом послабило цілість української етнічної території.

[248] Крип’якевич Іван. Історія України.- С.24.

Цікаво зазначити, що пошанування природи, яке ми спостерігаємо у таких народних звичаях, як, наприклад, колядування-щедрування (Різдвяні свята), гаївки (Великодні свята), замаювання на Зелені свята (Зіслання Св.Духа), святкування Івана Купала (Різдво Івана Предтечі) тощо, існували у нашого народу задовго до Різдва Христового.

[249] Рудницький Степан. До основ українського націоналізму. - С.290.

[252] Ця і наступні цитати взяті із видання: Мор Томас. Утопія // Томас Мор, Томазо Кампанелла. Утопія. Місто Сонця.- К.: Дніпро, 1988.- С.53, 54, 57, 63, 67.

[253] Там само.- С.69.

Звичайно, "будівничі світлого майбутнього" не ставили собі за зразок "Утопію" Т.Мора, але методи адміністративно-планового господарювання спричинили ті результати, які б замилували б око Мора чи Кампанелли. На відміну від стихійних "шанхайок", які повиникали по усьому західному світу, виявів "колективізму" серед певних прошарків західного суспільства (як, наприклад, у сучасній Данії), створення одноманітності у побуті, забудові, одязі, їжі в СРСР було державною політикою та метою комуністичного будівництва.

[254] Ленін Володимир. Про значення золота тепер і після повної перемоги соціалізму // Повне зібр. творів.- К.: Політвидав України, 1982.- Т.44.- С.215.

Ми спеціально виділили слова В.Леніна "про його думку", хоча тут є безпосереднє незастережене запозичення. Очевидно, В.Ленін вважав "Утопію" Т.Мора привабливою для "комуністичного майбутнього", хоча не цитував його.

[255] Див.: Акуленко Віктор. Тіньовий бік ленініани, або не зареєстрований у Ґіннеса рекорд // Пам’ятки України.- 1991.- №2.- С.52.

[256] Див.: Економічна теорія. Частина 1. Вступ. - С.146.

[258] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.767, 769, 788, 829, 830.

[259] Заставний Федір. Географія України: У 2 кн.- Львів: Світ, 1994.- С.11.

[260] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.829.

[261] Заставний Федір. Географія України. - С.116-131.

[262] Кульчицький Олександер. Риси характерології українського народу // Енциклопедія Українознавства.- Мюнхен; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1949.- Т.1/2.- С.711.

[263] Янів Володимир. Нариси до історії української етнопсихології.- Мюнхен: Український Вільний Університет, 1993.- С.60.

[264] Кульчицький Олександер. Риси характерології українського народу. - С.711.

[265] Янів Володимир. Нариси до історії української етнопсихології.- С.61.

[266] Кульчицький Олександер. Риси характерології українського народу .- С.712-713.

[267] Янів Володимир. Нариси до історії української етнопсихології.- С.61.

[268] Кульчицький Олександер. Риси характерології українського народу.- С.713.

[275] Янів Володимир. Нариси до історії української етнопсихології.- С.62.

[276] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.829.

[278] Заставний Федір. Географія України.- С.121.

[279] Gerhard Schwarz. Limitations to the Interdependence of Systems // The Evolution of Economic Systems / Ed.by K.Dopfer and K.-F.Raible.- N.Y.: St.Martin's Press, 1990.- P.33.

[280] Конституція України.- К.: Просвіта, 1996.- 48 с.

[281] Заставний Федір. Географія України.- С.61.

[284] Ґрунтовне дослідження анатомії економічного колоніалізму в Україні, починаючи з XVIII ст. і до економічних реформ М.Хрущова, зробив проф.Богдан Винар у праці "Економічний колоніалізм в Україні" (Париж, 1958).

[285] Homo sapiens против homo technocraticus.- К.: Лыбидь, 1991.- С.186.

[286] Заставний Федір. Географія України.- С.96.

[292] Homo sapiens против homo technocraticus.- С.180.

[293] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.829.

[294] Homo sapiens против homo technocraticus.- С.173.

[296] Неофіт Орест. Інвестиції не завжди пахнуть грішми // Галицькі контракти.- 1996.- №12.- С.9.

[298] Зиґзаґи інвестиційної політики: у зачарованому колі // Діло.- 1996.- №27.- С.13.

[299] Неофіт Орест. Інвестиції не завжди пахнуть грішми.- С.9.

[300] Зиґзаґи інвестиційної політики: у зачарованому колі.- С.13.

[301] Заставний Федір. Географія України.- С.305.

[303] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.829.

[304] Заставний Федір. Географія України.- С.309.

[305] The World Almanac and Book of Facts, 1995.- P.829.

[306] Заставний Федір. Географія України.- С.144.

[307] Зиґзаґи інвестиційної політики: у зачарованому колі.- С.13.

[308] Податки, збори та обов’язкові платежі (станом на 01.01.1996 р.) // Галицькі контракти.- 1996.- №5.- С.21-22.

[309] Див.: Василь Юричко. Україна півроку торгує з Європою. Але більше купує. А хоче більше продавати // Галицькі контракти.- 1997.- №7.- С.33.

[310] Див.: Юрій Аксьонов. Українських експортерів металу знову звинувачують у демпінгу // Галицькі контракти.- 1996.- №52.- С.12-13.

[311] Див.: Баланси кооперативів членів РСУК за 1938 рік.- Львів: РСУК, 1939.- С.172-177.

[312] Гаврилишин Богдан. Дороговкази в майбутнє.- С.164-166.

[314]Див.: Гаврилишин Богдан. Аналіз та оцінка ефективності України.- Мюнхен: [УВУ], 1994.- 11 с.

[315] Гаврилишин Богдан. Аналіз та оцінка ефективності України.- С.1.

Подано за виданням:

Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник.- Львів: Інтереко, 1997. - 176 с.

ISBN 5-7763-2738-5

Електронна бібліотека

кафедри міжнародних економічних відносин