МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ І МАЙБУТНЄ МІНЕРАЛОГІЧНОГО МУЗЕЮ ІМЕНІ
АКАДЕМІКА ЄВГЕНА ЛАЗАРЕНКА
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
(до 150-річчя з часу заснування)
О. Матковський,
Л. Волкова
Львівський національний університет імені Івана Франка
E-mail: geomin@geof.franko.lviv.ua
Проаналізовано
діяльність Мінералогічного музею імені академіка Євгена Лазаренка Львівського
національного університету імені Івана Франка за 150 років його офіційного
існування. Відображено внесок різних особистостей у розвитку музею, намічено
завдання його у майбутньому.
Ключові слова: мінералогічний музей, Євген Лазаренко,
колекції, структура музею, експозиційний фонд – стаціонарний і тематичний.
У 2002/2003 навчальному році минає 150 років з
часу офіційного заснування
Мінералогічного музею у Львівському університеті. Це була перша
структурна одиниця геологічного профілю, створена на базі мінералогічних
колекцій кабінету природничої історії, що перебував у віданні бібліотеки. Однак
витоки мінералогічних колекцій значно давніші, їхня історія тісно пов’язана з
історією університету, надзвичайно складна і досить суперечлива. Очевидно,
подібні колекції були ще в часи Єзуїтської колегії, на базі якої 1661 р.
створено Львівський університет [10].
Про це свідчать матеріали, присвячені 250-літньому ювілею Львівського
університету, в яких зазначено, що на час заснування університету діяли такі
важливі природничі об’єкти, як астрономічна обсерваторія, ботанічний сад і
мінералогічні зібрання [13]. Цей факт
дає підставу говорити про можливості читання геологічних дисциплін і ведення
наукових досліджень у цій галузі вже в той час [5].
Першим геологом
Львівського університету вважають француза з походження Бальтазара Гакета, який
наприкінці XVIII – на початку XIX ст. читав
курс спеціальної натуральної історії[1],
куди входили й геологічні дисципліни [3]. Б. Гакет був професором медичного
відділення філософського факультету (обраний за конкурсом 1787 р.), а також відомим науковцем широкого
профілю і мандрівником, який пройшов пішки Альпи, Балкани і Карпати, побував у
Молдові й Криму. Результати своїх мандрівок він вмілим природничим описом у
чотиритомній опублікованій 1790–1796 рр. в Нюрнберзі під назвою “Neucshe
physikalisch politische Reisan in den Jahren 1788–95
durch nőrdlichen Karpathen”. Йому належить зібрання багатого кам’яного матеріалу
(бурштин Волині, кремені Придністер’я, солі Передкарпаття), який значно
поповнив Кабінет природничої історії. Він також упорядкував і визначив зразки
гірських порід, мінералів і викопних решток, що надходили до кабінету за його
проханням з території Галичини [7, 10, 11]. На жаль, більшу частину цих зібрань
перевезено в Ягеллонський університет у Кракові. В цей же період викладання
природничої історії, яка охоплювала зоологію, мінералогію і ботаніку, було
запроваджено також на філософському відділені. Одним з перших її читав доктор
медицини Францішек Дівальтд [11].
Поступово кабінет
поповнювався новими колекціями, проте 1848 р. корпус університету, який був на вул. Театральній, згорів разом з усіма кабінетами
і бібліотекою. Відродження кабінетів розпочалося в другій половині ХІХ ст. На
базі мінералогічних колекцій кабінету природничої історії, що залишилися, засновано
1852/53 навчального року Мінералогічний музей. Оскільки
організатором музею був професор, доктор ботаніки Гіацинт Лобажевський, то
музей у той час мав мінералого-ботанічне спрямування і перебував у віданні
бібліотеки [10].
У 1864 р. відкрито
кафедру мінералогії, з якою тісно пов’язана вся подальша історія
мінералогічного музею. Її першим завідувачем і керівником музею став професор
Фердинанд Циркель – засновник мікроскопічного методу в мінералогії і петрографії,
автор знаменитої книги “Lehrbuch der Petrographie”, що видана
1866 р. в Бонні. Він за допомогою професора зоології Г. Шмідта та професора
X.С. Вейса, який замінив Г. Лобажевського, домігся асигнування на розвиток
музею і придбання колекції з 2800 зразків.
Музей у 1868 р.
поповнила нова колекція мінералів, подарована графом Станіславом
Дуніним-Борковським (учнем А.Вернера з Фрайберзької гірничої академії). Це були
переважно зразки (бурштин, сірка, мідь, нефрит, баварський танталіт, алуніт,
содаліт та інші), що їх він вивчав у власній лабораторії у Винниках піді Львовом.
Він же подарував у бібліотеку університету 5000 томів літератури, головно з
питань мінералогії та природознавства.
З 1868 р., після
переїзду Ф. Циркеля в Кіль, музеєм і кафедрою завідував Герман Шмідт, а з 1870
р. – професор Фелікс Крайтц, який значно розширив петрографічну частину музею. На той час у ньому були і палеонтологічні
зразки. В 1887 р. кафедру мінералогії
та мінералогічний музей очолив наш земляк професор Юліан Медвецький, відомий
працями з мінералогії Карпат і Передкарпаття, а також околиць Львова. У
1899–1925 рр. кафедрою мінералогії і музеєм завідував професор Еміль
Дуніковський, який, на жаль, не залишив жодних слідів в історії очолюваних ним
підрозділів. У цей період музей налічував 31 вітрину, у 14 з них експонували
вивержені й місцеві осадові породи (винятково збори проф. Ф. Циркеля), а в 17 –
колекції мінералів.
У 1892 р.
мінералогічний музей переведено у
новозбудований корпус для хімічного, геологічного і фізичного відділів на вул.
Длугоша, 6-8 (тепер Кирила і Мефодія),
а 1905 р. з огляду на відкриття кафедри геології з нього відокремлено палеонтологічну
колекцію, яка стала основою геологічного музею.
Після смерті проф.
Ю. Дуніковського (1925) мінералогічний музей знову переведено в старий будинок
на вул. Св. Миколая, 4 (тепер Грушевського), і разом з кафедрою його очолив за
сумісництвом проф. Зигмунд Вейберг, з іменем якого пов’язане відкриття (1922)
кафедри кристалографії (друга у світі).
З 1933 по 1939 рр.
кафедрою мінералогії і музеєм керував професор Юліан Токарський, відомий
працями з мінералогії та петрографії західних регіонів України, а з 1939 до
1944 – його учні: Стефан Біскупський і Казимир Смуліковський (відомий дослідник
мінералогії і петрографії північно-західної частини Українського щита і Карпат,
у післявоєнні роки академік Польської академії наук). Певних змін у розвитку
музею в цей час не відбулося.
Новий етап розвитку
Мінералогічного музею Львівського університету розпочався з 1944 р.; він
пов’язаний з іменем Є.К. Лазаренка, який у цьому році очолив кафедру
мінералогії, а 1945 р. організував геологічний факультет, став його першим
деканом, а пізніше проректором (з 1949 р.) і ректором (1951–1963) університету [6].
На той час музей
займав дві кімнати загальною площею 75 м2, у яких на 26 вітринах
експонували 3587 зразків мінералів переважно з родовищ Західної Європи і
Північної Америки, частково з інших країн світу. Майже не було колекції
мінералів з геологічних утворень України та інших республік колишнього
Радянського Союзу. Під час перевірки
каталогів надходження зразків виявилося, що в музеї залишилася лише
половина раніше зібраних колекцій мінералів.
|
|
Асистент О.
Матковський (в центрі) разом з доцентом А. Ясинською та асистентом А.
Сивковою в Мінералогічному музеї, 1959 р. |
Колекційний матеріал
поповнювали по-різному. Наприкінці 40-х і на початку 50-х років Є.К. Лазаренко
організував низку експедиційних та екскурсійних виїздів у різні регіони
колишнього СРСР (Урал, Забайкалля, Волинь, Карпати, Поділля та ін.) за участю
співробітників та аспірантів кафедри мінералогії, а також студентів, що
спеціалізувалися на цій кафедрі. Під час цих поїздок зібрано величезний і надзвичайно
різноманітний кам’яний матеріал, який значно поповнив колекції музею. В
подальшому колекції музею доукомплектовували зразками мінералів, що їх збирали
студенти у місцях проходження виробничих практик, випускники факультету на
місцях їхньої праці, співробітники й аспіранти на об’єктах, де вони провадили
науково-дослідні роботи. Є.К. Лазаренко переконував любителів-колекціонерів передавати
в мінералогічний музей цікаві й рідкісні мінерали. З його ініціативи відбулися
обміни колекціями мінералів з Празьким національним музеєм (Чехословаччина),
Мінералогічним музеєм Торонто (Канада) та ін. Надзвичайно важливу роль у
поповненні Мінералогічного музею відіграли персональні збори різних науковців і
працівників виробництва (Г.В. Букін,
О.С. В’ялов, М.П. Габінет, О.О. Годовіков, В.А. Калюжний, Ю.П. Дорошенко, І.
Костов, Є.К. Лазаренко, О.І. Матковський, Б.В. Мерліч, В.І. Павлишин, М.М.
Сливко, П.М. Чирвинський, Є.О. Янчинський, А.А. Ясинська та ін.) під час
проведення польових експедиційних робіт на різних геологічних об’єктах і в
різних регіонах, а також під час екскурсій для учасників міжнародних,
всесоюзних та республіканських наукових нарад.
У 1971 р. Мінералогічний музей поповнився великою кількістю мінералів (1264 зразки),
переданих з кафедри кристалографії, яку ліквідовано. Солідну кількість
мінералів (57 зразків) подаровано музею 1979 р. ІГН АН Казахстану.
З нагоди
100-літнього ювілею в 1953 р. наказом Міністерства культури СРСР музей виділено
в самостійний науковий підрозділ [4]. Було
введено посаду завідувача музею (у різні роки її обіймали М.С. Коробцова, Н.Я.
Лиса, С.С. Мартинова, О.М.Ушакова, М.В. Соболєв, Л.О. Григорчук, а сьогодні –
Л.М. Волкова). З цього часу кафедра мінералогії та її завідувачі є
науково-педагогічними кураторами музею. Після від’їзду Є.К. Лазаренка кафедру
очолювали доц. А.А. Ясинська
(1969–11974), проф. О.І. Матковський (1974–1999), доц. П.М. Білоніжка (1999–2000),
а нині – доц. Л.З. Скакун.
У 1956 р. був видано путівник по мінералогічному музею за редакцією М.М.
Сливка [8]. У цьому путівнику, крім короткого огляду історії музею, досить
детально схарактеризовано експонати по окремих вітринах, що розміщені згідно зі
структурою музею в чотирьох залах. Як додаток наведено класифікацію мінералів з
їхніми формулами, предметний покажчик і фотографії найцікавіших зразків мінералів.
Нині Мінералогічний
музей налічує понад 14 000 зразків мінералів з геологічних утворень України, держав СНД, Західної Європи, Америки, Африки та
інших місць світу. Вони розміщені у 83 вітринах на площі 330 м2.
Структура музею відповідає його цільовому призначенню – забезпеченню
навчального процесу студентів геологічного факультету, передусім з мінералогії,
а також суміжних дисциплін. Експозиційний фонд
музею розділено на стаціонарний і тимчасовий. Головною є стаціонарна експозиція
з чотирьох відділів [12], які відповідають головним напрямам сучасної
мінералогії та більшості мінералогічних курсів, які читають у вищих навчальних
закладах:
1) загальна мінералогія – підібрано зразки
мінералів, які найліпше характеризують особливості конституції (ізоморфізм,
поліморфізм та ін.), морфології кристалів мінералів, їхніх закономірних
зростків і агрегатів, деяких фізичних властивостей (спайність, твердість,
блиск, колір тощо);
2) генетична мінералогія – виставлено мінерали магматичних,
пегматитових, пневматолітово-гідротермальних і метасоматичних, метаморфічних,
гіпергенних та осадових процесів. Спеціальні вітрини присвячені онтогенії та
філогенії мінералів, а також синтетичним сполукам;
3)
систематична
мінералогія – колекції мінералів розміщені згідно з їхньою кристалохімічною класифікацією. Кожний мінеральний
вид представлений зразками, що відображають їхні індивідуальні особливості та
різні парагенетичні асоціації;
4) регіональна мінералогія – виставлено мінерали
з різних геологічних утворень і родовищ України, Кавказу, Закавказзя, Примор’я,
Кольського півострова, Уралу і Приуралля, Забайкалля, Алтаю, Канади, Словаччини,
Угорщини, Югославії.
Експозиції
перших двох відділів майже повністю відповідають загальній частині курсу
мінералогії, що охоплює розділи, присвячені конституції, морфології, фізичним
властивостям і генезису мінералів. Тут вдало підібрані експонати, що відображають
різноманітність кристаломорфології мінеральних індивідів, їхніх закономірних
зростків і агрегатів, особливості онтогенії – зародження, ріст і зміни мінералів.
Вражає багатство колекцій псевдоморфоз, особливо представлених скам’янілими
залишками рослин і тварин. Серед них треба назвати різноманітну колекцію
скам’янілих дерев. Найкрасивіший досить великий (60 см у поперечнику) зріз
скам’янілого дерева з Каліфорнії. На вітринах є також уламки скам’янілого
дерева з Саксонії, Угорщини й околиць Львова. Великі стовбури (розміром до 2,0
м у довжину і 0,4–0,8 м завтовшки скам’янілого дерева з околиць Львова, що
виявлені серед пісків нижнього тортону, виставлені на підставках біля входу в
будинок, де розміщено Мінералогічний музей.
У третьому відділі,
що є головним у музеї, експонують систематичні колекції мінералів. Тут
представлені зразки мінералів типу простих речовин (класи самородних металів і
неметалів), сульфідів і близьких до них сполук (класи простих сульфідів і їхніх
аналогів, персульфідів і їхніх аналогів, сульфосолей), кисневих сполук (класи
оксидів і гідроксидів; силікатів каркасної, острівної, кільцевої, ланцюжкової,
стрічкової і шаруватої будови; фосфатів; карбонатів; сульфатів; вольфраматів;
хроматів і молібдатів); галоїдів (класи фторидів, бромідів і йодидів). Вражає
багатство форм виділення і властивостей мінералів групи кварцу (гірський
кришталь, аметист, моріон, велике різноманіття агатів), польових шпатів (усі
представники ізоморфного ряду плагіоклазів – альбіт, анортит, лабрадорит та
ін.), відміни калі-натрових польових шпатів (санідин, ортоклаз, амазоніт та
ін.), кальциту й гіпсу.
Четвертий відділ
відображає особливості мінералогії окремих регіонів. В Україні найгарніші
мінерали з камерних і шерлово-мусковітових
пегматитів Українського щита, залізорудних родовищ Керчі, соляних та сірчаних
родовищ Передкарпаття, поліметалевих і ртутних родовищ Донбасу і Закарпаття.
Надзвичайно багатою і цікавою є експозиція з Уралу, представлена знаменитими
орськими яшмами, кольоровими та дорогоцінними каменями
Мурзинсько-Алабашкінського району, мінералами колчеданових родовищ Середнього
Уралу, Бакальського залізорудного, Баженівського
азбестового, Верхньокамського калійно-соляного та інших родовищ. Не менш
показовим є Забайкалля, відображене мінералами з родовищ олов’яно-вольфрамових,
молібденових, арсенових, стибієвих і поліметалевих руд, флогопіту Слюдянки,
рідкіснометалевих пегматитів натро-літієвого типу Борщовочного пасма з чудовими
зразками сподумену, мусковіту, лепідоліту, петаліту, різнозабарвлених
турмалінів.
У музеї є також
деякі нові мінерали, відкриті останніми роками – ферсманіт, гагариніт,
лазаренкоїт, сребродольськіт та інші, а також мінерали або їхні різновиди,
вперше виявлені на території України – унгварит (суміш опалу з нонтронітом),
волнін (морфологічна відміна бариту), сингеніт (калушит), донбасит, карпатит, Мn-феростильпномелан
та ін. Окраса музею – унікальні експонати зразків мінералів, серед яких
кристал-велетень апатиту (масою понад 160 кг) зі скарнів Забайкалля, великі кристали
моріонового різновиду кварцу (понад 50 кг) і польового шпату (розміром
25×16×15 см) з камерних пегматитів Волині, піриту з добре вираженою
штрихуватістю (масою понад 7 кг) з Березівського золоторудного родовища на
Уралі, прекрасні друзові агрегати димчастого кварцу з пегматитів Уралу і самородної
сірки з родовища Шор-Су в Середній Азії. Багато в музеї самоцвітів і ювелірного
каміння, серед яких – малахіт, лазурит, флюорит, бірюза, поліхромні турмаліни,
бурштин, гранати, корали тощо. На жаль, два унікальні зразки мінералів (кристал
голубого топазу масою понад 23 кг й уламок кристала трав’янисто-зеленого берилу
довжиною 50 см) з камерних пегматитів Волині викрадені з музею 1998 р.
|
|
|
Співробітники
кафедри мінералогії в мінералогічному музеї, 1985 р. Зліва
направо: Євгенія Сливко, Петро Білоніжка, Кароліна Чаєвська, Орест Матковський,
Ангеліна Ясинська, Сергій Бекеша, Лілія Волкова. |
Тимчасові експозиції
систематичні й тематичні або присвячені різним знаменним подіям і датам. Вони
найчастіше відображають нові надходження цікавих і рідкісних мінералів і
здебільшого короткочасні. Довготривалою тематичною виставкою є тематична
вітрина “Метеорити” (відкрита 1999 р.), у якій зібрано взірці з різних регіонів
світу, що їх вивчали відома дослідниця з космічної мінералогії доцент кафедри
мінералогії А.А. Ясинська та її учні [9]. Ця виставка вдало доповнена
ілюстративними плакатами про мінеральний склад і структури метеоритів, про
мінерали Місяця, а також про метеорити Марса (за інформацією, одержаною з мережі
Internet).
Мінералогічний музей
слугує не тільки базою для навчального процесу і ведення наукових досліджень,
його широко використовують для популяризації геологічних і мінералогічних знань
серед різних верств населення. Постійними його відвідувачами є учні середніх
шкіл, гімназій, коледжів, вищих навчальних закладів. Його відвідують учасники
різних наукових форумів, іноземні делегації. Про привабливість музею свідчать
відгуки його відвідувачів.
За багатогранну
діяльність Мінералогічний музей Львівського університету було високо оцінено на
Всесоюзному конкурсі-огляді вузівських музеїв (1983) і нагороджено Почесною
грамотою Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР. Такої ж
грамоти були удостоєні: завідувач музею Л.О. Григорчук і декан геологічного
факультету, голова музейної ради О.І. Матковський. У 1992 р. музею присвоєно
ім’я видатного українського вченого-мінералога, академіка Євгена Лазаренка,
який, без сумніву, зробив неоцінений внесок у його відновлення в післявоєнні
роки і подальший розвиток.
У 1996 р.
Мінералогічний музей імені Євгена Лазаренка разом з Мінералогічним музеєм
Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України брав участь в
організації і проведенні виставки
“Мінерали України” на ХV Міжнародній виставці-ярмарку мінералів у Міщкольці
(Угорщина). Від нашого музею експонували головно мінерали з геологічних
утворень Волино-Подільського і Карпатського
регіонів. Безпосередньо задіяними в роботі виставки-ярмарку були проф. О.І.
Матковський, доценти М.М. Павлунь і Ю.І.
Федоришин і завідувач лабораторії М.П. Горін [2].
Як і в попередні
роки, музей і нині є важливою науковою та навчальною базою у підготовці фахівців не тільки геолого-мінералогічного,
а й екологічного профілю. На жаль, діяльність мінералогічного музею не відповідає
вимогам сьогодення: знизився рівень нових надходжень, слабкою є реклама, нема
комерційної діяльності, не ведеться науково-дослідницька робота, хоча музей, як
зазначено вище, має статус наукового підрозділу.
З урахуванням
новітніх досягнень у мінералогії в другій половині ХХ ст. співробітники музею
разом з професорсько-викладацьким складом кафедри мінералогії останніми роками
розпочали роботу з перегляду музейних колекцій, їхньої комп’ютеризації,
утворення бази даних, обдумують його модернізацію як зі структурного, так і
науково-методичного та організаційного погляду. З метою поліпшення роботи
Мінералогічного музею імені Євгена Лазаренка Львівського національного університету
імені Івана Франка на найближчі роки передбачено такі головні завдання:
домогтися надання
музею статусу національного надбання України;
змінити структуру й
оформлення музею, зокрема, в генетичному відділі залишити (розширивши)
онтогенію і філогенію мінералів, окремо виділити в ширшому аспекті процеси
мінералоутворення, використавши для цього низку матеріалів з регіонального
відділу, який також потребує значної перебудови;
підготувати найближчим часом і видати сучасний довідник про мінералогічний
музей;
провести повну
інвентаризацію виставкового і фондового колекційного матеріалу з відповідною
оцінкою коштовного і напівкоштовного каміння згідно з чинними нормами [1]. За
допомогою сучасної комп’ютерної технології модернізувати музейну діяльність
шляхом створення бази даних;
домогтися виділення
в штаті музею посад наукових співробітників і розпочати науково-дослідні роботи
з музейної справи, зокрема, з діагностування деяких колекційних матеріалів;
продумати можливості
комерційної діяльності музею, яку нині провадить багато мінералогічних музеїв
європейських країн, брати участь у періодичних міжнародних мінералогічних
виставках-ярмарках у Мішкольці (Угорщина);
відшукувати
можливості й кошти для розширення і збереження мінералогічного розмаїття музею,
поповнення його новими зразками мінералів, модернізувати систему обліку,
каталогізацію та збереження експонатів;
через
державні органи домагатися збереження рідкісних і унікальних колекцій мінералів під час проведення геологорозвідувальних
робіт, особливо розробки родовищ з переданням їх у відповідні музеї.
Адже мінерали, передусім рідкісні, видобуті з надр Землі й використані у
промисловому виробництві, відновити неможливо.
1.
Індутний В.В.,
Татаринцев В.І., Павлишин В.І. та ін. Як
оцінювати коштовності з дорогоцінного каміння і металів. К., 2002.
2.
Квасниця В.М.,
Матковський О.І. Мінерали України на XV міжнародному виставці-ярмарку
мінералів в Угорщині // Мінерал. журн. 1997. № 3. С. 92–93.
3.
Лазаренко Є.К. 300 років
Львівського університету. Львів, 1961.
4.
Лазаренко Е.К., Коробцова
М.С., Мартынова С.С. Сто лет Минералогического музея Львовского государственного
университета имени Ивана Франка // Минерал. сб. 1953. № 7. С. 327–329.
5.
Матковський О.І. Геологічному
факультету 50 років // Вісн.
Львів. ун-ту. Сер. геол. 1999. Вип. 13. С. 3–12.
6.
Матковський О.І. Львівський
період життя і творчості Є.К.Лазаренка (до 20-річчя від дня смерті) // Мінерал.
зб. 2000. № 50. Вип. 1. С. 162–171.
7.
Мельник Ю.М. Про
мінералогічні дослідження у Львівському університеті в кінці ХVIII ст. //
Мінерал. журн. 1998. № 4. С. 96–100.
8.
Минералогический
музей Львовского государственного университета им. Ивана Франко. Путеводитель /
Под ред. М.М. Сливко. Составители: М.С. Коробцова, Н.Я. Лиса, С.С. Мартынова.
Львов, 1956.
9.
Ясинська А.А. Розвиток
космічної мінералогії у Львівському університеті // Мінерал. зб. 2000. № 50.
Вип. 1. С. 154–161.
10. Finkel L., Starszyńsky S.
Historya Universytetu Lwowskiego. Lwow, 1894.
11. Kamieński M., Pardro Z. Rozwoj
nauk mineralogicznych i geologicznych na Universytecie Lwowskim (Universytecie
Jana Kazimierza) do 1939 r. // Prace Muzeum Ziemi. Warszawa, 1980. Z. 31. S.
137–148.
12. Matkovsky O.I., Volkova L.M. The
modern structure of the mineralogical museum named after E. Lazarenko //
Mineralogika – Petrograhpica. Szagad, Hungaria. 1996. T. 37. P. 73.
13. Pamientnic
obchodu jubileuszowego w 250 rócznice zaloźenia Uniwersutetu we
Lwowie. Lwow, 1914