Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672-1698 /

Wydał i opracował J. Stolicki. Kraków: Towarzystwo Naukowe

„Societas Vistulana”, 2002. XC+238 s.

 

Після окупації Османською імперією (згідно з укладеним нею з Річчю Посполитою 18 жовтня 1672 р. в містечку Бучачі мирним договором) території Подільського воєводства тутешня шляхта емігрувала в різні воєводства Польського королівства. Там їй судилося перебувати до 1699 р., коли за Карловацьким миром окупована територія була повернена Речі Посполитій. Більшість подільських шляхтичів знайшли притулок у Руському воєводстві. Тож не дивно, що саме в ньому в основному й розгорнулась їхня політична діяльність. Найбільш виразним проявом цієї діяльності було функціонування шляхетських сеймиків. У 1672-1676 рр. їх скликали в Галичі, у 1677-1698 рр. – у Львові, у 1698 р. – в Окопах Святої Трійці – укріпленому поселенні, заснованому 1692 р. польськими військовиками праворуч впадіння Збруча в Дністер[1] (нині це село Окопи Борщівського р-ну Тернопільської обл.). Документація сеймиків 1672-1698 рр. відклалася головним чином у галицьких та львівських гродських реляційних книгах, які, дійшовши до нашого часу, стали джерельною базою для вивчення цих сеймиків у вигнанні (in hostico, як мовилося в ті часи). Документацію ж окопних сеймиків досі не виявлено. На підставі матеріалів названих книг на тодішні подільські сеймики спеціальну увагу звернули Казімєж Пуласький[2] та Антоній Прохаска[3], однак рівень розкриття цими авторами питання не відповідає нинішнім науковим вимогам. Відповіддю на ці вимоги, а також гостру потребу видання документів подільських сеймиків є праця Ярослава Столицького. Водночас її можна вважати тематичним продовженням монографії цього ж історика, в якій аналізується, зокрема, на матеріалах згаданих сеймиків[4], політична доля подільських шляхтичів-емігрантів у Речі Посполитій.

Рецензована книга включає в себе передмову (с. IX-XIII), вступ (с. XV-LXXIII), бібліографію (с. LXXV-LXXVIII), документи сеймиків (с. 3-222), перелік цих документів (с. LXXXIII-XC), покажчики – іменний та географічний (с. 224-236) і предметний (с. 237-238).

У вступі йдеться про історіографію подільського сеймику, джерела, котрі дають змогу його вивчати, про його організацію й діяльність. Історіографія подається в зв’язку з висвітленням сеймикової проблематики в польській літературі, яка має великий доробок у цій галузі. Проте впадає у вічі, що Я. Столицький необґрунтовано використав лише незначну частину цієї літератури. Особливо ж помітним є майже цілковите неврахування досліджень про сеймики, що діяли на українських землях, передовсім – у Руському воєводстві, де подільські сеймики скликалися. У нашій рецензії на монографію Я. Столицького про подільську шляхту у вигнанні вже вказувалося на абсолютне ігнорування ним української історіографії – те саме, на жаль, мусимо констатувати і щодо позиції автора в сеймиковому питанні[5].

Характеристика джерел певною мірою перегукується з інформацією про них, опублікованою Я. Столицьким у 1999 р.[6] Сеймиковий матеріал він майже повністю почерпнув у зазначених реляційних львівських і галицьких гродських книгах, частково – в протокольних фасцикулах львівської й галицької гродських канцелярій. Інші джерела, котрі мають допоміжне значення, виявлено автором у Центральному державному історичному архіві України в Києві, Головному архіві давніх актів у Варшаві, Бібліотеці Чарторийських у Кракові тощо. Дивує те, що в бібліографії відомості про ці рукописні матеріали відсутні. Використовує Я. Столицький, з порівняльною метою, й видання сеймикових документів різних воєводств Речі Посполитої, у т. ч. Руського[7], Волинського, Київського й Брацлавського[8].

Розповідь про організацію й діяльність сеймиків займає у вступі чільне місце. Чимало уваги при цьому відведено аналізові тематики роботи сеймиків, причому акцентовано, зокрема, на вимогах подільської шляхти своєчасно й справедливо розподіляти серед неї грошове відшкодування за втрачені на території Подільського воєводства маєтки – згідно з сеймовими постановами.

Публікаторська частина рецензованого видання містить 161 документ – не 154, як стверджує Я. Столицький (усі ці 154 документи ним наскрізно пронумеровані); річ у тім, що реляцій (повідомлень) про сеймики насправді на сім більше. Всупереч переконанню автора вважаємо, що не менше двадцяти документів мають надто опосередковане відношення до сеймиків (№ 2, 15, 16, 30-36, 38-39, 47-49, 68, 76, 99, 123, 141). На нашу думку, їх слід було виділити в окрему (прикінцеву) частину публікації. Серед них, зокрема, акти т. зв. Комісарського суду Подільського воєводства (№ 30-36, 38-39, 47-49), що зберігаються у ЦДІА України в Києві. Суд діяв у Львові у 1678-1679 рр. згідно з конституцією варшавського сейму 1677 р.[9] – розподіляв одержані суми між подільською шляхтою. Варто при цьому наголосити, що Я. Столицький видає себе за першого, хто використав ці акти (с. LIII), тимчасом як ще задовго до нього ними користувались Олексій Баранович[10] й автор цих рядків[11]. Більше того – історик навіть не вказав на те, що про матеріали цього суду було повідомлено у рецензії на його монографію про шляхту-вигнанців[12], що, очевидно, й „навело” дослідника на них. Принагідно потрібно зазначити, що Я. Столицький помилково в публікації декларації Комісарського суду щодо розподілу згаданого грошового відшкодування подав не 1629, а 1620 р. (с. 51). Він мав би знати, що 1629 р. вперше в Речі Посполитій був зібраний подимний податок і що саме за тогочасними кількостями димів (житлових будівель), засвідченими реєстром (списком) цього податку, Комісарський суд виплачував подільській шляхті компенсацію за втрачені нею маєтки[13].

Опубліковані Я. Столицьким документи стосуються 64 сеймиків. З них 26 були передсеймові – на них обирали послів на сейми; у це число входять 22 власне передсеймові сеймики – вони збиралися з нагоди скликання звичайних і надзвичайних сеймів; 2 передконвокаційні і 2 передкоронаційні сеймики – діяли у зв’язку зі скликанням відповідно конвокаційних (під час безкоролів’їв) і коронаційних (на них відбувалася коронація обраного короля) сеймів. 12 сеймиків звалися реляційними – на них згадані посли після повернення з сеймів інформували про їхню роботу і звітували про свою участь у ній; один з них був поконвокаційним. 21 сеймик іменували депутатським (там обирали депутатів-суддів до коронного шляхетського трибуналу, що працював сесіями в Любліні та Пйотркові), 2 – водночас реляційними й депутатськими, 3 – елекційними (тут обирали чотирьох кандидатів на вакований земський уряд, одного з яких король за поданням воєводи номінував на його зайняття)[14]. Отже, у 1672-1698 рр. 40 подільських сеймиків були „прив’язані” до сеймів, тому їх можна називати сеймовими; решта сеймиків були позасеймові, несеймові.

Сеймові сеймики відносяться до скликаних у 1673-1698 рр. сеймів – дев’яти звичайних, двох надзвичайних, двох пацифікаційних (по суті – надзвичайних), двох конвокаційних і двох коронаційних[15]. Відсутні матеріали про сеймики, які діяли з нагоди скликання елекційних сеймів 1674 і 1697 рр. (на них відбувалося обрання короля).

Необхідно зауважити, що сім власне передсеймових сеймиків (зі 40 сеймових) були повторними – кожен з них скликали після того, як попередній передсеймовий сеймик був зірваний; при цьому відомості щодо одного з семи „первинних” сеймиків Я. Столицькому віднайти не вдалося. До зірваних належали депутатський сеймик 1679 р., принаймні один елекційний сеймик (1680 р.), можливо – й передкоронаційний сеймик 1697 р., а реляційний сеймик, що відбувався 16 вересня 1679 р., продовжив роботу (був, як говорили, z limity) сеймика, який працював 21 травня 1679 р. (такі сеймики називали лімітованими); z limity виявився і передсеймовий сеймик від 5 травня 1698 р. – його діяльність була спричинена повторним сеймиком, датованим 25 березня 1698 р.

Потрібно підкреслити, що подільськими передсеймовими сеймиками (їх, нагадуємо, відбулося 26) були забезпечені всі 17 згаданих сеймів, тоді як реляційними (14-ма) – 14.

Із 141 документа подільських сеймиків королівських універсалів про їх скликання було 11, королівських універсалів, адресованих їм, – 2, універсалів воєвод про скликання елекційних сеймиків – 3, сеймикових ухвал (лявд) – 24, інструкцій послам на сейми – 15, атестацій, котрі засвідчували обрання депутатами до трибуналу, – 18, протестацій учас-ників сеймиків – 33, „записів” у гродські книги – 11, реляцій про сеймики, з яких частина вносилася у ті самі книги, – 15, інших – 9.

Повноцінними вважали сеймики, що приймали постанови. Такими у світлі виявлених Я. Столицьким матеріалів виглядають 37 сеймиків: 10 з них представлені ухвалами, 6 – інструкціями, 8 – ухвалами й інструкціями, 8 – атестаціями, 5 – атестаціями й ухвалами. Повноцінними були й деякі інші сеймики, ухвали й інструкції яких не виявлено.

В організаційному відношенні подільські сеймики на вигнанні фактично не відрізнялися від сеймиків, що їх скликали в Речі Посполитій. Так, зокрема, відбувалися вони в католицьких храмах (і в Галичі, й у Львові – у францисканських костелах, причому за певну, по суті символічну, їм платню), тривали звичайно один день (деякі – кілька днів), відкривав їх котрийсь із сенаторів (воєвода, каштелян) або хтось вищий за рангом з інших земських урядників, вів засідання обраний зібраними маршалок (ним здебільшого ставав земський урядник).

Відомості про те, скільки осіб брало участь у сеймиках, уривкові. Я. Столицький твердить, що ця кількість залежала від важливості питань, які розглядались. На реляційному сеймику протестацію підписало близько 70 його учасників (с. 39-41). На думку Я. Столицького, стільки ж шляхти могло брати участь у роботі цього сеймика (с. XL). Якщо погодитись з ним, то слід визнати, що на передсеймовому сеймику 1688 р. були присутні 33 особи (троє із шести шляхтичів при обранні послами на сейм набрали по 33 голоси (suffragia); з трьох інших послів один набрав 32, один – 31, один – 23; (с. 121)), на депутатському 1687 р. – 25 (обраний депутатом здобув 11 голосів; інші троє претендентів здобули відповідно 8, 4, 2 голоси (с. 104-105)).

За підрахунками Я. Столицького, загалом на сейми 1674-1697 рр. подільські сеймики обрали послами 53 особи (ця цифра не включає обраних на коронаційний сейм 1697 р., бо кількість їх невідома). З них 32 особи послами були по одному разу, 12 – двічі, 4 – тричі, 2 – чотири рази, 2 – п’ять, 1 – шість разів (с. XLVIII-XLIX). Подільське воєводство до 1685 р. делегувало на сейми чотирьох осіб, відтоді – шістьох. Винятками з цього правила стали 8 і 9 послів на елекційні сейми – відповідно 1674 і 1697 рр. (с. XLVIII). Депутатами обирали по одній-дві особи.

З питань, котрі піднімалися на сеймиках, вкажемо на два. В інструкції передсеймового сеймика 1685 р. послів на сейм зобов’язано домагатися того, щоб подільській шляхті надали право повернути собі підданих, „виведених” (wyprowadzonych) з її маєтків куди б то не було (с. 96). Тут ідеться про організоване шляхтою переселення її підданих з території Подільського воєводства під час панування на ній Ос-манської імперії. Мало місце й стихійне переселення простолюду[16].

В інструкції, ухваленій передсеймовим сеймиком 1676 р., читаємо, що ремісники, котрі емігрували з Кам’янця-Подільського, зазнають там, де перебувають, дискримінації від цехів, бо ті приймають їх до свого складу тільки за певний грошовий внесок; тож посли повинні на сеймі звільнити цих кам’янчан на 15 років від такої платні, а також подбати про те, щоб польський посол, відправлений до Порти (для ратифікації Журавенського договору, укладеного Річчю Посполитою з нею 1676 р.), клопотав про повернення дружин і дітей кам’янчан з турецького полону і щоб кам’янчанам було дозволено продати будинки й господарства, залишені ними в Кам’янці-Подільському (с. 37).

Книга Я. Столицького – цінне й дуже потрібне видання. Публікацією документів подільських сеймиків він вагомо доклався до вивчення українських земель останньої чверті XVII ст.

Микола КРИКУН

 


[1] Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. 1672-1699. Warszawa, 1994. S. 123.

[2] Pułaski K. Szlachta podolska w czasie zaboru tureckiego (1672-1699) // Ejusd. Szkice i poszukiwania historyczne. Petersburg, 1898. Ser. II. S. 201-279.

[3] Prochaska A. Sejmik podolski in hostico // Pamiętnik Naukowy i Literacki. Lwów, 1920. Rok 48: 1920. S. 804-822.

[4] Stolicki J. Egzulanci podolcy (1672-1699). Znaczenie uchodźców z Podola w życiu politycznym Rzeczypospolitej. Kraków, 1994. (Див. нашу рецензію на це видання у: Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – Записки НТШ). Львів, 1996. Т. CCXXXI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. С. 594-598). Про долю подільської шляхти у 1672-1699 рр. писали також у вже вказаних працях К. Пуласький та А. Прохаска.

[5] В останні роки спостерігається відновлення студій українськими істориками сеймикової проблематики, що були започатковані ще в середині XIX ст. і тривали до Першої світової війни. Див.: Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року // Записки НТШ. Т. CCXXXI. С. 415-436; Вінниченко О. Невиданий 26-ий том „Aktów grodzkich i ziemskich” // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1998. Вип. 33. С. 207-217; Його ж. Позиція шляхти Руського воєводства стосовно соціально-економічного та політичного стану Речі Посполитої в другій чверті XVII ст. (за матеріалами інструкції вишенського сеймика послам на сейми 1632-1647 років) // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2-3. За 1997-1998 рр. С. 7-36; Його ж. Типологія шляхетських сеймиків XVI-XVIII ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка: Зб. наук. праць. Львів, 1999. Вип. 2. С. 47-49; Його ж. Інститут сеймикового маршалка в Руському і Белзькому воєводствах в останній чверті XVI – першій половині XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. 1999. Вип. 34. С. 109-121; Його ж. Матеріали сеймику Холмської землі останньої чверті XVI – першої половини XVII століть // Записки НТШ. 1999. Т. CCXXXIII: Праці Історично-філософської секції. С. 415-433; Його ж. Сеймики та з’їзди шляхти Львівської, Перемишльської і Сяноцької земель Руського воєводства в останній чверті XVI – першій половині XVII ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. 2000. Вип. 3. С. 41-47; Його ж. З історії діяльності депутатських сеймиків Руського воєводства в першій чверті XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2000. Вип. 35-36. С. 511-520; Його ж. Шляхетські сеймики Руського і Белзького воєводств в останній чверті XVI – першій половині XVII століття: Авторефер. дис. … канд. іст. наук. Львів, 2001. 20 с.; Його ж. Інструкція передсеймового сеймику Холмської землі 1593 року // Записки НТШ. 2002. Т. CCXLIII: Праці Історично-філософської секції. С. 318-341; Кулаковський П. Інструкція сеймику Чернігівського воєводства 1646 року // Україна модерна. 2001. Ч. 6. С. 113-136. Варто зазначити, що Я. Столицький не зауважив і праць люблінського історика Вєслава Бондири про сеймики Руського і Белзького воєводств. Див.: Bondyra W. Chronologia sejmików ziemi chełmskiej. 1697-1762 // Rocznik Chełmski. Chełm, 1996. T. II. S. 341-370; Ejusd. Chronologia sejmików bełskich w dobie saskiej (1697-1763) // Res Historica. Lublin, 1999. Zesz. 7: Z dziejów społecznych i politycznych Polski przedrozbiorowej / Pod red. H. Gmiterka. S. 99-149.

[6] Stolicki J. Materiały Рródłowe do dziejów sejmiku podolskiego w latach 1672-1699 w zasobie Centralnego Państwowego Historycznego archiwum Ukrainy we Lwowie // Biuletyn Ukrainoznawczy. Przemyжl, 1999. Nr. 5. S. 107-112.

[7] Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tzw. Bernardyńskiego we Lwowie. Lwów, 1909-1935. T. XX-XXV.

[8] Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Киев, 1861-1910. Ч. ІІ. Т. 1-3.

[9] Stolicki J. Egzulanci podolscy… S. 52.

[10] Баранович А. И. Украина накануне Освободительной войны украинского народа середины XVII в. Москва, 1959. С. 105.

[11] Крикун М. Г. Населення Подільського воєводства в першій половині XVII ст. // Український історико-географічний збірник. Київ, 1971. Вип. 1. С. 115-135. До матеріалів Комісарського суду 1678-1679 рр. довелося нам звернутись і зовсім недавно – див.: Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства в першій половині XVII століття // Записки НТШ. Т. CCXLIII. С. 374-521.

[12] Записки НТШ. Т. CCXXXI. С. 597-598.

[13] Крикун М. Г. Населення Подільського воєводства… С. 115-116; Його ж. Кількість і структура поселень… С. 376-377.

[14] Види сеймиків у Речі Посполитій описано у: Вінниченко О. Типологія шляхетських сеймиків… Земські уряди охарактеризовано в: Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV-XVIII століттях // Записки НТШ. 1994. Т. CCXXVIII: Праці Історично-філософської секції. С. 65-122.

[15] Konopczyńsky W. Chronologia sejmów polskich. 1493-1793 // Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. T. IV (Ogólnego zbioru tom XVI). № 3. S. 156-159.

[16] Про переселення з цієї території в період її турецької окупації йдеться у: Крикун М. Матеріали про переселення народних мас з Поділля в останній чверті XVII ст. // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. Київ, 1964. № 6. С. 63-68.