ARCHE. ВЯЛІКАЯ АЙЧЫННАЯ ВАЙНА.

Менск, 1999. № 2. 272 с.

Білоруський суспільно-політичний часопис «ARCHE» був створений з метою висвітлення найбільш гострих питань історії, політики, інтелектуального життя Білорусі та зарубіжжя. Дане число журналу редакційна колегія вирішила присвятити проблемам Великої вітчизняної війни і місцю білорусів у ній, оскільки її наслідки відчутні ще й сьогодні, а деякі події 1941-1944 pp. і в наші дні викликають бурхливі дискусії, як у науковому середовищі, так і в широких колах громадськості. Автори статей, що ввійшли до видання, по-різному намагаються висвітлити маловідомі сторінки історії Білорусі, окупованої німецько-фашистськими військами (1941-1944). У журналі опубліковано також багато досі невідомих творів і документів воєнного часу, віднайдених і підготовлених до друку членами редколегії (В. Адамчик, О. Андрієвська, В. Автушко, В. Булгаков).

Відкривається цей номер журналу уривками з книги А. Адамовича (псевдоніми – Г. Альгердич, Д. Забранський, С. Юстапчик) «Тривога», яка створювалась у 1942-1943 pp. в окупованому німцями Мінську і відображає тогочасне життя глибокого радянського тилу. Дія відбувається в одному з невеликих російських міст у Сибіру. Героями твору виступають радянські цивільні та військові чиновники, котрі не потрапили на фронт і відсиджуються у тилу. Письменник показує моральну деградацію радянського чиновництва під час війни.

Продовженням теми війни у часопису є повість Ф. Алехновича «Страшний рік». Це автобіографічний твір, головний герой якого – колишній в’язень царських тюрем, а потім радянських таборів – волею долі опинився у ще непідрадянській Литві. Вся повість проникнута очікуванням приходу радянських військ, що супроводжуватиметься найжорстокішим терором проти інакодумства та інакомислячих. Ця повість не позбавлена ідеологічних штампів свого часу.

Заслуговують на увагу уривки з книги Ю. Туронка «Вацлав Івановський і білоруське відродження», яка присвячена одній з найяскравіших постатей білоруської інтелектуальної еліти І половини XX ст. Цей журнальний варіант книги відтворює найдраматичніший період життя її героя – 1939-1943 pp. На прикладі В. Івановського Ю. Туронак описує трагічну долю тієї частини білоруської інтелігенції, котра негативно поставилась до радянської влади і чекала приходу нацистів, плекаючи надії на здобуття з їхньою допомогою незалежності своєї Батьківщини.

Новий погляд на історію Великої вітчизняної війни пропонує білоруський філософ А. Єкадумов у своїй статті «Велика вітчизняна: міф плюс історія». Об’єктом дослідження автора стало використання радянськими істориками подій війни з метою закріплення комуністичної ідеології. Аналіз комунізму з погляду міфології дає вченому підстави стверджувати, що партійні ідеологи спекулювали тим фактом, що у війні з нацистською Німеччиною проливали кров представники усіх націй і народностей СРСР, оскільки саме ця кров, за словами автора, стала тією сполучною ланкою, що об’єднала народи СРСР під час війни. Місце і роль Білорусі у комуністичному міфі після П Світової війни визначались, на думку дослідника, насамперед її прикордонним розташуванням: у Білорусі саме у Велику вітчизняну з’явився особливий міфологічний статус – статус пограниччя нового соціального світу, що протистоїть імперіалізмові.

Стаття Л. Цанави, керівника НКВС БРСР у 1940-1953 pp., «Білоруський народ не пробачить буржуазним націоналістам їхніх кривавих справ» є зразком офіційного погляду радянського керівництва у питанні національного руху на білоруських землях під час німецької окупації. Автор не шкодує негативних епітетів на адресу націоналістів. Варто зазначити, що така тенденція їх оцінки збереглася і в сучасній білоруській історіографії.

Окремі аспекти культурного життя білорусів – як у радянському тилу, так і на окупованих землях – розкриває стаття В. Мухіна «Білоруська опера в 1941-1944 pp.». Автор порушує практично невідому широкому колу читачів тему функціонування національного театру у роки Великої вітчизняної війни. Зауважимо, що досі діяльність білоруських театрів у 1941-1944 pp. y радянській, а згодом і в сучасній історіографії фактично не розглядалась.

Темі Голокосту присвячені уривки з книг Д. Голдгагена «Добровільні помічники Гітлера. Звичайні німці і Голокост» і П. Леві «Хіба це людина?» У них відображена одна з найжахливіших сторінок II Світової війни – спроба знищення цілого народу. На запитання: «Чи винні прості німці у знищенні євреїв у роки ІІ Світової війни?», Д. Голдгаген дає ствердну відповідь. Опублікувавши цей твір, редакція журналу таким чином задекларувала контрверсійність піднятої у ньому теми.

На завершення необхідно відзначити, що редколегія журналу спробувала подати різні, часто цілком протилежні погляди на одну й ту ж проблему. Загалом же, сучасна білоруська історична наука, не обходячи багатьох гострих проблем, наприклад, питання про діяльність білоруських націоналістів у 1941-1944 pp. і національну політику німецької окупаційної влади у Білорусі, тим не менше розглядає їх однобічно.

Безсумнівно, що рецензований збірник викличе сильну полеміку в наукових колах не тільки Білорусі, але й сусідніх держав.

Сергій ДЕМИДОВ