Микола КРИКУН

ІНСТРУКЦІЯ ПОСЛАМ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

НА ВАРШАВСЬКИЙ СЕЙМ 1664 РОКУ

Ставши в січні 1663 р. гетьманом Війська Запорозького, Павло Тетеря наполегливо проводив розпочатий його попередниками на гетьманстві Іваном Виговським і Юрієм Хмельницьким курс на зближення керівництва Війська з правлячими колами Речі Посполитої. Цей курс значною мірою мав характер васальних відносин Війська щодо Польщі. Такий їх характер особливо проявився під час походу короля Яна Казимира у Лівобережну Україну, який відбувався з листопада 1663 р. до березня 1664 р. Метою походу, що, зрештою, закінчився невдало, було повернути Речі Посполитій цей край, і П. Тетеря всіляко – і політично, і військово – підтримував короля у її досягненні. Поляки, зі свого боку, у 1664 р. допомогли П. Тетері придушити козацький рух у Правобережній Україні, спрямований проти їхнього тут панування і нього як такого, що останнє відстоював.

На кінець осені – початок зими 1664 р. цей рух загалом припинився. Саме на цей час припадає поява інструкції Війська Запорозького, публікацію якої ми здійснюємо.

Інструкції (інколи звані також супліками або інформаціями) були одним із видів козацької документації в XVII ст., особливо в третій його чверті. Вони складались верхівкою Війська Запорозького, в багатьох випадках дороблялись і схвалювались на радах, в яких брала участь старшина, а також, не завжди, чернь – рядове козацтво і некозаки. Інструкції, до появи яких рада не мала відношення, видавались від імені гетьмана, а ті з них, що проходили через раду, видавались від її імені. Вони адресувались королю або сейму і королю і містили перелік вимог, скарг, пропозицій і прохань, які слід було, на переконання авторів інструкцій, задовільнити. Їх доставляли до адресатів призначені гетьманом або радою посланці – посли.

Інструкції являють собою важливе джерело для вивчення діяльності гетьманів і наближеної до них старшини, особливо стосовно відносин Війська Запорозького з Річчю Посполитою, для вивчення стану городового козацтва у той чи інший час, труднощів, які воно переживало, проблем, які його турбували, їх можна розглядати як свого роду програми діяльності керівництва Війська Запорозького.

Зі всіх знаних нам інструкцій городового Війська Запорозького[1] та, яку ми публікуємо, є найбільшою за обсягом і найзмістовнішою. Вона міститься в рукописній книзі, де зібрані документи з історії козацтва третьої чверті XVII ст. Книга під № 402 зберігається в Бібліотеці Чарториських у Кракові. Тут інструкція займає сторінки 545-586, списані розбірливим почерком набіло. Текст її скріплено печатками Війська Запорозького та підписами П. Тетері як гетьмана, генеральної старшини, полковників і деяких інших осіб зі старшини. Документ, отже, дійшов до нас в оригінальному вигляді.

На основі заголовка документа можна твердити, що останній схвалено в козацькому таборі під Лисянкою*. Судячи з того, хто підписався під ним, можна твердити, що це схвалення відбулося на раді старшини. Інструкцію повинні були, за дорученням ради, доставити на варшавський сейм посли генеральний обозний Михайло Радкевич, генеральний писар Святослав (Swientosław) Кривицький та білоцерківський полковник Самійло (Samuel) Фрідріхович. То був звичайний сейм; він працював з 26 листопада 1664 р. до 7 січня 1665 р.[2]

У заголовку інструкції зазначено, що її козацькі полки одержали 30 листопада. Видається, що тут ідеться про число за старим (юліанським) стилем, оскільки останнім переважно датувалася документація канцелярії Війська Запорозького**.

Інструкція включає в себе такі компоненти: власне інструкцію (с. 545-576), додаток (supplementum; c. 577-580), дописку П. Тетері (с. 581-582), супліку (с. 583-585), підписи старшини (с. 585-586), дописку наприкінці (с. 586).

Власне інструкція поділяється на 77 пунктів, з яких 75 пронумеровані, а два – ні; ці два пункти нами умовно пронумеровані як 49а і 76 і дані числа проставлені в круглих дужках. Два перші пункти складають вступ до власне інструкції, а решта – такі тематичні розділи її: „Грецька релігія” – 12 пунктів, „Вільності Війська” – 29, „Зброя (munitia) Війська Запорозького” – 8 (в тому числі пункт 49а), „Подяка” (Podziękowanie) – 3, „Прохання” (Petita) – 23 ( в тому числі пункт 76). Інші компоненти документа на тематичні частини і пункти не поділені.

Зміст інструкції в сукупності всіх її складників значною мірою навіяний враженнями козацької старшини від антипольського і антитетерівського руху на Правобережжі у 1664 р., переконаністю її у причетності І. Виговського до нього. Внесені до документа пропозиції і прохання були націлені на те, щоб правлячі кола Речі Посполитої зробили для себе висновки з тогочасної політичної ситуації в даному регіоні.

З широкого кола пропозицій і прохань виділимо деякі, на наш погляд, найголовніші, ті, реалізація яких спричинилася б, на думку П. Тетері та наближених до нього зі старшини, до помітних змін у Війську Запорозькому і поза ним. Вони, до речі, майже не зустрічаються в іншій, знаній нам, козацькій документації. Подаємо їх в тій послідовності, в якій вони викладені в інструкції.

Мають бути призначені комісари, завдання яких – провести повернення православним захоплених у них уніатами маєтків, церков, монастирів, єпископій (пункт 4). В обранні православного митрополита повинні, нарівні зі шляхтою, брати участь гетьман, генеральна старшина і полковники (пункт 6). Щодо безпеки доми і хутори реєстрових козаків потрібно урівняти зі шляхетськими домами, в жодному разі не дозволяти жовнірських постоїв у них (пункт 16). Покласти в обов’язок київському гродському судові карати „на горло” шляхтича за вбивство реєстрового козака, причому позбавити такого шляхтича права оскаржувати відповідний судовий декрет (пункт 17). Звільнити козацьких вдів від жовнірських постоїв, вважати їх приналежними до козацької юрисдикції (пункт 21). Заборонити втручатися в цю юрисдикцію. У кожному полку хай діє полковничий суд, уповноважений розглядати „всі” справи між козаками; рішення його можуть бути оскаржені перед гетьманським судом. Якщо ж та чи інша справа стосується козака і міщанина, то її хай розглядатиме змішаний суд – в складі представника полку і старостинської юрисдикції (пункт 22). Аби уникати замішань, які мають місце при вільному виборі гетьмана, вибір, як і зняття гетьмана, слід проводити лише зі згоди королівського комісара; за поданням останнього король затверджує вибір і щойно по цьому новообраний одержує від того ж комісара гетьманську булаву; а в разі незатвердження король пропонує зі складу Війська Запорозького свою кандидатуру на гетьмана (пункт 23). Гетьманську резиденцію з міркувань безпеки з Чигирина перенести до Білої Церкви, відповідно не Чигиринське, а Білоцерківське староство має бути гетьманським маєтком (пункт 24). Вільний вибір полковників у полках зберегти, але проводити його за попередньою згодою гетьмана – аби уникати небажаного тиску черні під час цієї акції (пункт 30). Оскільки надмірна чисельність Війська Запорозького призводить до внутрішніх чвар у ньому, то щоб зіслані комісари встановили 12-тисячний його контингент в складі шести полків – Чигиринського, Корсунського, Черкаського, Канівського, Білоцерківського, Переяславського (пункт 31). Полковий козацький устрій на території Чернігівського і Брацлавського воєводств потрібно ліквідувати (пункти 33 і 37). Козаків, які ігнорують заклики полковників і сотників вирушати в похід (а таких чимало) або замість себе відправляють в похід найманців (naymita), безжально виписувати з реєстру і карати „на горло” (пункт 34). Всі духовні і шляхетські (дідичні) маєтки звільнити назавжди від козацьких військових постоїв – щоб не страждали доходи духовних установ і піддані (пункт 36). Потрібно проводити щорічний огляд полків, аби мати уявлення про їхній особовий склад та озброєння (пункт 38). Хто зі шляхти числиться в козацькому реєстрі, той, незалежно від його родовитості, підлягатиме гетьманському судові. Разом з тим він може будь-коли виписатись з реєстру; це саме може зробити будь-хто з козаків, які отримали польське шляхетство (пункт 41). Військо повинно мати добре налагоджену артилерійську справу, а саме: 24 гармати (пункт 44), піхотний полк з найманців для охорони їх (пункт 45), а з маєтку у центрі з Лисянкою – доходи для утримання персоналу артилерії (пункт 46). Потрібно на Запорізькій Січі спорудити фортецю, де розмістити польсько-німецько-козацьку залогу – з метою краще захищати південно-східний кордон Речі Посполитої. Звернути увагу на необхідність розмістити польські залоги в Корсуні, Чигирині, Миргороді, на Андрійовому Острові (десь в районі степової течії Богу). Кошового отамана на Січі має призначати гетьман за порадою старшини. Гетьман може видавати листовні дозволи на вилов риби тим лише, хто викликає довір’я (додаток). Необхідно нобілітувати багатьох з козацької старшини (подано перелік їхніх імен і прізвищ; пункт [76]). У документі порівняно значна увага приділена П. Тетері. Слід, зазначено у ньому, врахувати його внесок в справу боротьби з тими, хто виступав у 1664 р. проти польського панування на Правобережжі, за встановлення московської протекції над ним, зокрема, врахувати його боротьбу з І. Виговським (пункт 53). За вірну службу Речі Посполитій П. Тетерю потрібно винагородити маєтками і грошовими сумами (пункти 54-58, 60, 61), захищати його маєткові інтереси (пункт 59). А в дописці П. Тетері міститься його скарга на дії польських військових загонів, які призвели до руйнування волинського містечка Межиріча Корецького, що його в заставі гетьман тримав. Вказано на намір останнього захистити маєткові інтереси малолітнього сина І. Виговського (пункти 73-74). У супліці робиться спроба вигородити П. Тетерю – довести, що він не має жодного відношення до загибелі І. Виговського, хоч дії останнього його обурювали. Вина за цю загибель покладена на польського полковника Себастіана Маховського, який начебто підштовхував колишнього гетьмана на виступ проти П. Тетері, на повторне здобуття гетьманської булави, а коли І. Виговський, на його (С. Маховського) думку, зайшов надто далеко, то наказав його схопити і без суда розстріляти.

Документ підписали: П. Тетеря – двічі (після своєї дописки і після супліки), всі шість осіб генеральної старшини (з них один суддя не лише від себе, а й за другого суддю, який „не вміє писати”), 10 городових правобережних полковників (з них замість одного, що „не вміє писати”, – писар з його полку), піхотний полковник, полковник з Запорозької Січі (він же – і „від імені всіх полковників (очевидно, запорозьких. – М. К.), які прийшли до послушенства Й[ого] Королівської] М[илості]”), а також дві особи, стосовно яких уряди не подано, та один осавул (очевидно, полковий. – M. К.).

Слід зазначити, що, за інструкцією, один із генеральних осавулів та полковники черкаський і чигиринський в табір під Лисянкою, де проходила козацька рада, з’явилися після того, як цей документ на ній був „закінчений” (напевно, це означає, що він на час їхньої явки був уже схвалений, прийнятий).

Жодних відомостей про перебування у Варшаві, під час роботи сейму і після нього, козацьких послів з цією інструкцією, ми не маємо. Щоправда, можливим відлунням цього перебування є згадка про супліку (supplicato) козаків, яку вони у Варшаві подали. Згадка, заснована на повідомленні з Варшави, міститься у відправленому до римської курії з Генуї листі, написаному 21 лютого 1665 р. У супліці йшлося про необхідність зберегти за козаками всі їхні права і привілеї[3].

Дотепер документ привернув до себе увагу дослідників лише своєю суплікою, її використали, для розповіді про загибель І. Виговського, В’ячеслав Липинський[4] та Василь Герасимчук[5], причому перший з них навів значні фрагменти зі супліки[6].

Нижченаведена публікація інструкції передає польськомовний оригінал буквально, за винятком того, що в багатьох випадках нам довелося проставити діакритичні знаки над літерами о, c, s, z i здебільшого подати пунктуацію, яка в оригіналі надто довільна і далеко не скрізь присутня.

Документ насичений латинськомовними словами і зворотами. Для облегшення сприймання його тексту наводимо їх в українському перекладі.

До публікації додано примітки, завдання яких – зорієнтувати читача в іменах, подіях, поняттях та інших відомостях, якими документ наповнений.

Публікуємо також оригінальний документ, що містить зізнання одного із ватажків антипольського й антитетерівського руху на Правобережжі 1664 р. (і 1663 р. також) Дмитра Сулимки, дане ним 3 серпня (напевно, за ст. ст.) 1664 р. перед старшиною Війська Запорозького в таборі під Ставищами – містечком Київського воєводства*. Зізнання знаходиться в тій же рукописній книзі Бібліотеки Чарториських у Кракові, звідки взято інструкцію від 30 листопада 1664 р.[7]; воно, до речі, згадане в пункті 2 цієї інструкції. У зізнанні розповідається про те, що І. Виговський підбурював козаків проти П. Тетері, щоб стати знову гетьманом. Зізнання значною мірою перегукується з зізнанням кількох учасників того самого руху, даним 15 березня 1664 р. в Лисянці перед С. Маховським та трьома молодшими за чинами від нього польськими офіцерами[8] – за день до розстрілу 1. Виговського. Обидва зізнання ніби доповнюють одно одне.

Зізнання Д. Сулимки підписали ті самі особи, що підписали інструкцію, за винятком П. Тетері та канівського полковника.

Цей документ відомий кільком дослідникам[9].

До речі, сам факт, що Д. Сулимка давав зізнання 3 серпня 1664 р., спростовує твердження Самовидця, що він загинув до розстрілу І. Виговського[10].

Публікацію зізнання Д. Сулимки здійснюємо на тих засадах, що й публікацію інструкції.

ДОДАТКИ

l

1664 р., листопада 30. Табір під містом Лисянкою. –

Інструкція послам Війська Запорозького, відправленим

на варшавський сейм, який відкрився 26 листопада того ж року

Instructia na seym walny Warszawski, w roku 1664 dana ode mnie, Hetmana, y wszytkiego Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego posłom naszym, p.p. Michayłowi Radkiewiczowi, oboźnemu generalnemu, Samuelowi Frydrychowiczowi, pułkownikowi Białocerkiewskiemu, Swientosławowi Krzywieckiemu, pisarzowi Woyska JE°Kr. Mci Zaporoskiego, w obozie pod Lisianką, mca nouembra dnia trzydziestego.

1. Naprzód. Po pocałowaniu ręki Pańskiey y wierney poddańskiey oddaniu pod nogi Maiestatu JE°Kr. Mci veneratiey pokorne oddadzą solenniter dzięki za nieżałowaną podeszłych lat JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo y Pańskiey Monarszey osoby, ¹”fatigę przez Ukrainę, kiedy od kilku wieków inauditam a nam desideratam, vspakaiaiąc poddanych swoich pomieszkania y vtwierdzaiąc kraiów securitatem, przeniósł praesentiam, nadto nieprzyiacielskie na swe Państwo, ad ipsam famam ogłoszonego Pana in armis swym assistere granicom, auersit potęgi y acz iniurio caeli jesienney y zimney reuolutiey królewską wygodę w polu praecisam, atoli, z wrodzoney do obrony poddanych inclinatiey na stłumienie, by y sam w polu car moskiewski compareret, ąuaesitam, na wylot przez Państwa swoie venerabuntur occasionem belli’¹.

2. Gdy summa miała po deditiey ledwo nie całego Zadnieprza, pod nogi Maiestatowi JE°Kr. Mci skłonionego, vigore w Ykrainie tranąuiłlitas y z wiosną ²Tesiduum obstinatorum przy zimnego Monarchi protectiey sczęściem JE°Kr. Mci a ręką mężnego//rycerstwa infnngi”², ³”poskaczą na niedolą et fatales po niezarosłych JE°Kr. Mci ścieszkach, które Ykrainne JE°Kr. Mci Państwo afflixerunt, calamitates, gdy sub specie ścia do boku JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, niebosczyk Pan Wyhowski, woiewoda kiowski, wyszedszy z Baru, snuiąc się długo po podeyzrzanych miastach y miasteczkach, w narodzie vkrainnym, nouandarum rerum chciwym, mouet bunt y tumulty y staliste prawie vincula conclusit w Szawulisie coniuratią”³, ‘Hako szerzey wyraża confessata zdraycy Sulimki, tey roboty instrumentum”⁴.

Religia Grecka

3. A że od wielu wieków pod sczęśliwym Królów JchMć, Panów naszych młcwych y dziś panującego, panowaniem wiara nasza grecka, nie w vniey będąc, ale pod posłuszeństwem Stolice Apostolskiey Konstantynopolskiey, suis zawsze cieszyła y sczyci immunitatibus, pokorną pp. posłom zlecamy do Króla JE° Mci y całey Rptey supplikę, aby Pańskiey żebrzeli clementiey w zachowaniu praw, narodowi y religiey naszey nie vniatskiey służących, ile aby ad liberum, które tey Rptey, coaeuum w Państwach JE°Kr. Mci exercitium religiey naszey nie vniatskiey cerkwi, nam, nie vniatom, od oyców vnitów w Koronie y w W^raX^eL^m in conuulsionem praw naszych pozabieranych, była⁵. Tandem ^6-tak wielą seymów y JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, całemu światu iawnemi assecuratiami obiecana restitutio^-6, gdyż po te czasy nasze duchowieństwo tylko cieszy łaskawemi JE°Kr. Mci obietnicami, a oycowie vnici beneficia⁷//y cerkwie dzierżą. Powabi ta łaska JE°Kr. Mci y Rptey y w buntach będące ^8-Woyska Zaporozkiego scissie^-8 ad unitatem z nami, gdy usłyszą, iż innata regnantibus clementia, nie patrząc na ich errores przeciwko Maiestatowi swemu y Rptey, na proźbę nas, którzyśmy z vtratą zdrowia ostradali ogułem wszytkie za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci y Rptey, całość mienia powrócić naszemu duchowieństwu nie vniatskiemu każe legę scripta y samym skutkiem ^9-od vnitów w Koronie y w W^mX^eL^m zabrane archiepiscopie, episkopie, archimandrie, cerkwie, manastery y iakieżkolwiek ritus nostri fundatie^-9. O co gdy od początku JE°Kr. Mci Panowania kołatamy y ^10-obietnice, seymowemi constitutiami utwierdzone^-10, odbieramy, ^11-iednego episkopstwa Przemyskiego, iescze pactis conuentis sczęśliwey electiey y coronatiey ś. pamięci Króla JE° Mci Władysława Czwartego, brata Króla JE° Mci, vindicatam*, nie możemy od oyca Chmielowskiego, vniatskiego władyki, iniusta competentia in potiori parte osiągnionego, dźwignąć, wolność et vsum naszemu vniatskiemu** episkopowi^-11. Kołatać tedy do łaski Króla JE° Mci y Rptey iak o wolność równo rzymskiemu w Koronie y w W^mX^eL^m nabożeństwa naszego nie yniatskiego, tak y o restitutią w Koronie y w W^mX^eL^m archiepiscopii, episkopii, archimandryi, cerkwi, monasterów naszemu duchowieństwu nie yniatskiemu, y supplikować pokornie będą pp. posłowie nasi.

4. ^12- A że w przeszłey constitutiey napisano siłę commissarzów, których zwodzić do odbierania naszych cerkwi esset immensum, zwłascza kiedy ta constitutio absentiarum wtrąciła obstacula y u nas niektórzy rozumieią, że ta liczba gromadna commissarzów//excludit effectum łaski JE°Kr. Mci y Rptey w restitutÿ cerkwi naszych ruskich nie vniatskich duchowieństwu naszemu ruskiemu, nie vniatskiemu^-12, prosić będą o czterech commissarzów tylko, z Korony dwu a z Litwy dwu, ieden rzymskiego, drugi naszego ruskiego nie Yniatskiego wyznania, z Korony w Litwie administrare maią tę commissią, a z Litwy w Koronie, y na przyszłym seymie sub paenis*** swey commissiey dane rationes. Czas po seymie commissiey w pułroku decidi, prosić będą.

5. Jako nouitates y starych porządków immutatie zwykły confundere siłę w kożdym stanie, tak aby według dawnego zwyczaiu nieprzerwanym, a saeculo toczącego**** się torem do ^13-collatury episkopii prawosławnych^-13, pogotowiu metropoliey Kiowskiey, nie w vniey z rzymskim kościołem, ale pod posłuszeństwem Patriarchy Konstantynopolskiego, będących, zwierzchność żadna duchowna rzymskiego nabożeństwa y posłuszeństwa nie interessowała y nie należała, iako to y ^14-Jm. Xdz arcybiskup lwowski coś za praetext do episkopiey naszey Lwowskiey, nie w vniey będącey, usurpował^-14, ale ^15-sam Król III° Mc iako supremus arbiter praeuia electione legitime et immediate do niey cleru należącego, iako diplomata wolności religiey naszey sonant y jus patronatus collationis exigit, był collatorem^-15. W czem aby legę scripta caueatur dawny porządek a nie słuszne praecidantur, iako to Jm Xdza arcybiskupa lwowskiego y innych Jch Mciów, ad collationem et praesentam¹⁶ praetensie, imponimus p.panom posłom naszym u JE°Kr. Mci y Rptey staranie. Więc y ^17-wsi Perehińska toties obiecaną restitutią episcopiey Lwowskiey^-17 taż sollicitudo p. posłów naszych pokornie u JE°Kr. Mci Pana naszego y stanów Rptey exposcet, gdyż dosyć iusta petit ta cathedra od dawnych czasów, gdy sądu Pańskiego żebrze.//

6. Ponieważ metropolita kiowski iest directe et immediate pasterzem Ykrainy y miał by per omne ius et *-aequum electem^-* decidi Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego równo z szlacheckim y duchownym stanem głosami, ypraszać będą pp. posłowie nasi, ^18-aby per legem scriptam caueatur samotrzynastego Hetmana równo z szlachtą do electiey metropolity kiowskiego sensus y głos wolny, to iest Hetman, oboźny, pisarz Woyska, sędziowie, assawułowie y sześć pułkowników, ponieważ niżey na sześć pułków dzielimy Woysko, a te głosy porównane z stanem szlacheckim, directe do obrania metropolity należącym, prędszą facilitabunt na iednego zgodę y Woyska non derogabitur do tegoż posłuszeństwa pasterza należącego honori^-18.

7. W Ykrainie rzek y stawów monastyrów kiowskich¹⁹ y wszytkiey Ykrainy oby zławiać y iakimżekolwiek praetextem w ich wtrącać vsum nikt nie ważył, legę caueri prosimy, ile kiedy fortec na Zaporożu y gdzie indziey erigentur y żachnęliby participować monasterów pożywienie y wygodę.

8. Niemało na tym kraiów tych porządkowi należy, aby młódź erudiri mogła, czym by samym ad saniorem mentem w dojrzalszym kożdy mógł powabić się wieku. Zaczym aby akademia²⁰ y szkoły kiowskie²¹ były immunitatibus, academiom in Regno służacęmi, insignitae y nasi w niey professorowie nie vniaci były y promotie²², academiom zwyczayne, inualeant, supplikować będą, iako y o to, ^23-aby oycowie jezuici nigdy szkół nie fundowali ani erigować przez się albo subordinatas personas nie ważyli w Kiowi&, iakoby młódź rełigiey naszey greekiey spokoynie mogła erudiri y wolności academickich cieszyć vsura, gdyż oyców jezuitów szkoły musiałyby tylko tumultów przy//niepodobney z akademią naszą zgodzie być okkazią, y żadne szkoły rzymskiego nabożeństwa ad proportionem collegy albo academiey żeby w Kiowie nie były^-23, o constitutiey warunek vpraszać będą.

9. Więc przy academiey iż może stanąć burss et semmariorum na studentów fundatia, vpraszać będą pp. posłowie, aby kożdemu chcącemu erigować y fundować wolność pospolitym prawem, w constitutiey wyrażonym, caueatur.

10. W Wielkim X^eL^m iż też szkół naszych religiey greckiey *-nie w vniey^-* dotąd nigdzie non instaurata erectio nie pozwala młodzi religiey greckiey, nie w vniey bądącey, wyzwolonych uczyć nauk²⁴, sollicite prosić będą, aby academią wolno było fundować nie yniatską, mianowicie w Mohilowie Litewskim²⁵, y w niey professorowie ad proportionem kiowskiey akademiey byli, która temiż, iako y kiowska, cieszyć się ma academiom służącemi immunitatibus, y burss et seminariorum na studenty aby y przy tey akademiey legę pozwolona była institutio. Także oyców jezuitów y żadnych szkół rzymskiego nabożeństwa ad proportionem collegÿ albo academiey żeby w Mohilowie erigować y fundować nie wolno było, legę decidatur.

11. ^26-Lubelskiey cerkwie commissia, która iuż effectualiter z łaski JE°Kr. Mci stanęła y nasi nie vnici tey cerkwie cieszą vsu, aby podpisana była od JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo^-26, pokornie u Maiestatu JE°Kr. Mci instabunt pp. posłowie nasi.//

12. Wrodzona JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, clementia zawsze narodu ruskiego y religiey naszey greckiey nie vniatskiey osobliwemi releuabat łaskami indemnitatem, y teraz aby z teyże dobrotliwey nasze nie było wyłączone in genere duchowieństwo łaski, prosimy: gdyż iako kożdey religiey w tym naywięcey vertitur immunitas, aby duchowni mieli suam obseruantiam, tak y za naszemi nie vniatskiemi świesczennikami – popami w Koronie y w W^mX^eL^m, instabunt pp. posłowie nasi, aby per constitutionem eximantur od wszelkich exactÿ żołnierskich y domów ich securitas iako chwaków wielkiego Imienia Bozkiego była porównana z szlacheckimi w Koronie y w W^mX^eL^m domami et immunitatibus, iako y o gwałtowny naiazd, aby eodem sądzili się z kożdym inuastorem** iudicio na seymie za episkopa swego instantią; iako szlachta w Koronie y w W^mX^eL^m, a mianowicie w dziedzicznych panów maęmościach równo z chłopami do powinności aby nie byli pociągani y episkopom aby o to z panami wolno było agere na seymie za mandatem z kożdym szlachcicem, prawo yproszą.

13. Ponieważ też po ś. pamięci oycu Kossowie, metropolicie kiowskim²⁷, trzydziestu tysięcy w gotowiźnie summa na reparatią cerkwi S. Sophiey cathedralney w Kiowie została, krom inszych splendorów ruchomych, y cessit successori ś. pamięci oycu Bałabanowi, metropolicie także kiowskiemu²⁸, a nie przyszło opatrzenie tey cerkwie y do namnieyszego skutku y owszem ociec Bałaban in usum suum y krewnych swoich tę obrócił summę, zaczym prosi Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie, aby tę summę successori²⁹ krewni niebosczyka oyca metropolity restituant a in defectu//na dobra zeszłego pasterza authoritate seymu introducatur executio w summę, a zaś żeby successor z tey summy albo z dóbr, w summie obiętych, wypełnił intentią niebosczyka oyca Kossowa około reparatiey cerkwie S. Sophiey, cauendo y to, aby odtąd ecclesia y w niey successores metropolitowie, iako y episcopi, po kożdego zeyściu wszytkę pozostałość, excludendo krewnych (ponieważ u nas zakonnicy tey cerkwi Bożey na sobie maią dostojeństwa), zabierali y dziedziczyli, krom dóbr ziemskich ich własnych, które metropolita y episcopi pro libitu suo módz będą disponere.

14. A że z temi rzeczoma, które religią naszą nie vniatską conseruunt y iey duchowieństwo, non temera* mente supplikuiemy do JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, ale dobrze zważywszy, ąuanta ztąd Rptey ma accedere pociecha, kiedy y duchowieństwo nasze sute cieszyć będzie immunitatibus z clementiey Pańskiey y młódź eradiri w akademikach swoich, która dziś, artibus liberatibus non exculta, wszystko sobie audere pozwala y persuasyi y** naysłusznieyszych excludit consideratią.

Wolności Woyska

15. Wolności Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego iako są od Naiaśnieyszych Antecessorów Króla JE° Mci y samego Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, nam młcwie nadane y seymowemi constitutiami utwierdzone, tak aby wszytkich praw, przywileiów, wolności, nam służących, stanęła na ninieyszym seymie//innouatia y approbatia, uniżenie prosić będą tak dla nas, którzy persistimus in fide, iako ^30-y tych alliciendo, którzy rospaczaią w clementiey JE°Kr. Mci y Rptey, aby mieli cieszyć się wolności*** przodkom y sobie nadaną vsura^-30. Wolności zaś naszego**** ta iest interpretatio.

16. Naprzód. Aby domy, futory nasze z szlacheckimi w Koronie y w W^mX^eL^m in securitate porównane byli***** przez constitutią y żołnierz, któryby ważył stanowić się u Kozaka, pro inuasore był sądzony.

17. Jeśliby szlachcic Kozaka regestrowego zabił, lubo w Woysku merens stipendia lubo nie, cauemus to sobie, żeby o ten criminał popełniony na gardle był karany peremptorie przez ^31-decret grodu kiowskiego^-31, nie upatruiąc ^32-cadentÿ roczków^-32, tylko ad reąuisitionem Hetmana albo pułkownika gdzie się owe stanie zabóystwo. Któremu grodowi kiowskiemu aby publica legę w sprawach criminałów kozackich dana była suprema nad kożdym zabóycą sine ulla appellatione executiey³³ na gardle facultas, rzecz y nam y Rptey pożyteczną widzimy, gdyż tak wnętrzne diffidentie a z tego na szkodę Rptey motus compescentur.

18. In casu zaś na zabóycą vcieczki z gorącego vczynku, żeby ^34-infamia grodzka kiowska publikowana tak była ważna, iako y trybunalska^-34, y trybunał³⁵ nie mógł decretów grodowych w sprawach kozackich znosić, legę cautionem.

19. Similiter in ciuilibus³⁶ publicowana banitia³⁷ w grodzie aby też miała wagę, iako y w trybunale, y banitus³⁸, kiedy mu kto zada w trybunale albo sianai, poko nie dosyć uczyr stronie.//

20. ^39-Na gród zaś, w niedosyć czynieniu sprawiedliwości y ieślib; zwlekał executią, aby paenae* vstanowione były, doyrzą y o forum z groden za mandatem przed Królem JE° Mcią o sąd nieprawny iako y o zwłoki sprawiedliwości upraszać będą^-39.

21. ^40-Wdowy kozackie według dawnych praw, zwyczaiów, porządków y przywilejów Naiaśnieyszych Królów Polskich y teraźnieyszego, nań: panuiącego, nadanych^-40 aby byli** wolne od stanowisk żołnierskich y da kozackiey należeli jurisdictiey, a nie do zamkowey⁴¹. ^42-Hetman zaś z starszyną sub fide et consistentia doyzrzeć et decidere ma należytą usługę woienną, czyniąc tak, iakoby plenus dwu tysięcy z pułku każdego na usługę JE°Kr. Mci był numerus^-42. ^43-A wdowy kozackie całkiem wolne być maią podług dawnych praw y przywileiów^-43.

22. W sądy kozackie⁴⁴ żadna wtrącać się nie powinna jurisdictia, ale w kożdym pułku samego pułkownika sąd wszystkie discemere sprawy powinien cum appellatione libera do hetmańskiego sądu, a to między Kozakami tylko; a ieżeli miedzy miesczaninem a Kozakiem sprawa o iakieżkolwiek praetensie, poswary, ranienia, zabóystwa, w gruntach różnicę, w stawach, pasiekach, futorach y inno*** excessus, nie powinna sama decidere starosty iurisdictio⁴⁵, ale ^46-sąd compositi judicÿ^-46 z pułkownikiem albo hetmańskim wysłanym.

23. Co do electiey Hetmana. Iż sub specie wolnego obierania bunty wsczynać zwykły, gdy iedno co w niespokoyney in plebe zaczwała głowie, zaczym libera electio aby była w granicach swoich opisana prawem pospolitym. To iest ^47-żeby Hetman od seymu do seymu nie był składany, ale po seymie//ziedżał commissarz od JE°Kr. Mci y Rptey przesłuchać starszyny y woyska, ieśli zmianę promouent Hetmana; którego przy commissarzu in locum deponentis hetmaństwo**** substituere maiąj nie pierwo iednak zupełną podać mu władzę pan commissarz ma nomine JE°Kr.Mci, aż JE°Kr.Mć ostrzeźe o elekcie y ieśli będzie Panu do smaku, ma od JE°Kr. Mci functłą insignire, ieśli nie, ma Król JE° Mc proponere sufrragio powagi swey Hetmana, byle iednak z Woyska Zaporozkiego y w nim bene meritum Panu y oyczyźnie; y ieśliby, nie czekaiąc seymu, ważyli się złożyć y bez commissarza y obrać drugiego, za buntowników rozumiani być maią^-47.

24. Widzi y to Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie zatrzymaniu dobra pospolitego proficuam*****, aby hetmańska residentia nie była w Czehrynie na pograniczu, gdzie zawsze Hetman iak wół pod obuchem y w osobie iego musi periclitari vniuersitas tych kraiów, mnożąc aż do uszkodzenia Rptey całey trudność⁴⁸, ale in meditullio Ykrainy w Bialey Cerkwi⁴⁹. Ile gdy y Czehryńskie starostwo⁵⁰ z wszytką intratą cessit praesidio⁵¹, które tam potrzebne w tym miescu, otwieraiącym y zamykaiącym od pól Ykrainę y Zaporoże, przeto starostwo Białocerkiewskie potrzebnie z wszytką intratą cedere ma Hetmanowi, czemby y sam cum sua mógł żyć assistentią, y posłów przyimowanie y odprawowanie y na gości expensa zbywał, Rptey nie przykrząc o impensas. A zosobna kożdy Hetman propter assistentiam, która przy hetmanach gromadnieysża, boni publici iest wielkim stróżem, powinien będzie mieć legę impositam sobie sześciudziesiąt dragoniey⁵² pod chorągwią przy boku swoim perpetuam freąuentiam y na to koszt impendi ma z starostwa y teyże intraty, na hetmanów obróconey, Białocerkiewskiego.

25. A że pisarz woyskowy, sędziowie dwa, assawułowie y inni consiliarze, muzyka woyskowa są eo necessitio, bez którego* hetman żaden subsistere nie może, z tegoż//providebit tych sług JE°Kr. Mci y Rptey starostwa pożytków.

26. Jescze y z tey ratiey w Białeycerkwi hetmanów promouemus residentią, że w Czehrynie Chmielnicki stary⁵³ instituował swe mieszkanie, na tatarskiey innitens przyiaźni i na ich colligationes y braterstwo, na szkodę Rptey zapatrzony; teraźnieyszy zaś Hetman, Maiestatowi JE°Kr. Mci wierny y Rptey życzliwy, aby in contrarium w Białeycerkwi subsistat y successores, oyczyzny utile upatruiemy.

27. Więc że w Białeycerkwi na ingruentia** w owym kraiu oppositum praesidium pericula, zaczym te gdzieindziey dosyć opportune ex importandis niżey*** legalibus przeniesie, ponieważ hetmańska residentią w swey osobie wszytkim założy się niebezpieczeństwom cum sua assistentią.

28. ^54-Szlachta białocerkiewska, która należała antiąuitus do jurisdictiey zamku Białocerkiewskiego, a mianowicie Lesiewicze, Kowszowata, Nastaska, Skarżewka, Mazepince, Kierdany y inne którekolwiekby pokazały y ktokolwiekby tych dóbr cieszył vsu y cieszy y teraz praw swych porządkiem stringitur y należy^-54, aby, gdy nie wątpimy o młcwey JE°Kr. Mci y Rptey łasce, że cedet residentÿ hetmanów starostwo Białocerkiewskie y ta szlachta osobliwym prawem w posłuszeństwo do vsługi JE°Kr. Mci y Rptey hetmanom militet iako starostom swoim y zawsze, gdy Hetman na woynę wsiadać będzie na koń, y oni w porządku, u nich zdawna za wszytkich starostów białocerkiewskich zwyczaynym, armis se accingant przy boku Hetmana, prosić będą pp. posłowie nasi o constitutią.//

29. Ponieważ zaś ^55-starostwo Białocerkiewskie iest tanti in Republica herois, Jaśnie Oświeconego Хсіа JE° Mci Dmitra Korybuta na Zbarażu y Wiszniowcu, woiewody bełzkiego^-55, uniżenie prosimy, aby naszey non imputet tak wielkich w oyczyźnie zasług woiennik ani Hetmana teraźnieyszego nieostrożności, że, uważywszy tych kraiów securitatem z residentÿ Hetmana dzisieyszego y nastempców, nie respectem osoby teraźnieyszego Hetmana, ale buławy y directiey tego Woyska w Białeycerkwi, Rptey życząc post tot fluctus gruntownego uspokoienia, o tę starostwo prosimy w nagrodę Czehryńskiego, pewni będąc, że wielkiemu senatorowi, walecznemu woiennikowi, Król Jmc, Pan nasz młcwy, y wszytka Rpta intramieyszym nagrodzi starostwem.

30. Pułkowników w Woysku JE°Kr. Mci Zaporozkim lubo maią liberam zawsze electionem pułki, iednak aby praeuio sensu Hetmana składano y obierano, caueri legę ma, gdyż, aemulatie w te czasem wrzucaiąc in plebem, factie przychodzą, zawziętości, że y publiczne mieszaią sprawy, kiedy życzliwemu pułkownikowi sub specie wolney electiey zgotuią ruinę. Zaczym arbitrium circa instituendam na nowego pułkownika electionem Hetmana antecedere powinne. Setnicy zaś ex arbitrio pułkownika swego deponi et institui, byle ludzie w dziele rycerskim doświadczeni, maią.

31. A iako widzi Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie liczbę Woyska, w wielki comput extendo-wanego, sobie szkodliwą y tey woyny domowey y rozruchów być po wielkiey części przyczyną, tak ^56-aby iuż stanęła przez pp^w commissarzow, do nas zesłanych, pewna y w potomne czasy nieodmienna dwunastu tysięcy liczba, dzieląc na sześć pułków Woysko a pułk kożdy we dwa tysiąca regestrowych, zamiescza//iąc Kozaków iudicio Hetmana y starszyny, ludzi rycerskich. Pułki zaś te być maią: Czehryński, Czerkaski, Korsuński, Pereasławski, Kaniowski, Białocerkiewski^-56.

32. W pułkowych miastach przez woynę na usłudze JE°Kr. Mci y Rptey albo śmierć naturalną numerus decrescens aby adimpleatur z tychże miast z ludzi, do boiu Hetmana iudicio zgodnych, o constitutią prosimy y na pp. starostów paenas*, inąuantumby swą władzą temu Hetmana wpisowi dobrania zupełney dwu tysięcy ludzi w kożdym pułku liczby, z kogo będzie rozumiał Hetman supplere służby woienney defectum, przeszkadzali.

33. ^57-Więc iż w woiewództwach Brasławskim y Czernihowskim, tak w dobrach Króla JE° Mci, iako y ziemskich, nie bywała Woyska Zaporozkiego consistentia^-57 y teraz, do starych porządków y zwyczaiów Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie obracaiąc sensum, w iednym województwie Kiowskim cauet sobie teraz y w potomne wieki consistentia sześciu pułków⁵⁸, których defectum w liczbie dwu tysięcy realney kożdego pułku, ponieważ są zdezelowane, aby wolno nie tylko z pułkowych, ale y innych tegoż województwa supplere staróstw y królewsczyzn y z Niżyńskiego starostwa⁵⁹, lubo iest w woiewództwie Czernihowskim, cauemus sobie y legę caueri uprosić maią p. posłowie nasi. ^60-Kiów iednak y Czernihów same iako grodowe miasta^-60 od consistentjj Kozaków Woyska naszego excludimus y mieć w samych miastach żadney namnieyszey liczby, cedendo wczasowi ^61-publicznych ziazdów w tych dwu miescach^-61, nie chcemy.

34. ^62-Disciplinae militaris iż w tym Woysku ten inualuit error, że za chorągwią zaraz nie idą Kozacy, lecz ledwo drugi w tydzień za pułkownikiem albo setni//kiem na woynę zbierze w drogę, tedy aby Hetmanowi, przywodząc w dobry porządek te Woysko, ktoby za chorągwią zaraz nie wyszedł tegoż dnia, iako pułkownik albo setnik, sine legali impedimento nie tylko z tey woienney służby wolno było excludere y bez przeszkody pp. starostów substituere inszego, dbalszego swey powinności żołnierza, z tegoż miasta y wsi, ale by y na gardle karać, gdyż przez omieszkany pośpiech dla niezgromadzonego na czas naznaczony woyska siłę woiennych zwykło mieszać się sczęśliwości. Takowym że sposobem kara praefigi, ieśliby się przez naymita ważył regestrowy Kozak, a nie sarn, na woynie być^-62. Y ^63-ieśliby pułkownicy albo setnicy taili vrzędy, za dowodem przed Hetmanem tracić maią y wszelkiemu woyskowemu, podług hetmańskiego rozsądku, podpadną karaniu^-63.

35. Pułkowników* iż z pisarzem y asawułą w kożdym pułku musi być publicis negotÿs intenta consistentia, zaczym aby panowie pułkownicy kożdy w swego pułku starostwie na się mieli wyłączono po młynie y po drugim na pisarza, asawułę y innych officialistów swoich, supplicabunt pp. posłowie.

36. Dobra in genere wszystkie duchowne wszelakiego wyznania Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie z pobożności swoiey k usługom Bożym y lego chwale świętego imienia fundatiom od consistentÿ swoich, iako y dziedziczne, wyłącza y perpetuis temporibus w te dobra, aby nie nisczeli przez to miesca święte, którym służą te imiona, nie chcą mieszać swemi siedliskami y poddanych errory augere ku panom z swoiey tam consistentÿ.

37. Ponieważ tedy ^64-przenosić do swych consistentÿ z dóbr ziemskich y duchownych, iako y z dóbr Króla JE° Mci, w woiewództwie Brasławskim muszą Kozacy^-64, waraie to sobie Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie, aby grunta, domy, zasiewki, stawy//pasieki, futory y wszytkę zgoła maietność swoią libere y bez żadney przeszkody od panów y ich namieśników od wypisu intra medium annum sprzedać, zamieniać, dać, darować wolno było, iako swą własność; y ieśliby ^65-dziedzic albo dzierżawca dóbr Króla JE° Mci^-65, z których excludetur consistentia Kozaków, miał wyście z całością substantiey impedire albo sprzedania się z gruntami, pasiekami, futorami, stawami, domami nie dopuścić, z takowym kożdym aby na seymie za mandatem Króla JE° Mci Hetmanowi wolno było y Woysku Zaporozkiemu agere iako cum violatore pospolitego pokoiu o prawo y constitutią, prosić vniżenie imponimus pp. posłom naszym.

38. Jako wszytkie woyska porządkami stoią a nieporządkami nisczeią, tak y naszego Woyska, w liczbie dwunastu tysięcy będącego, chcąc cieszyć rządną sprawą, w kożdym roku chcemy mieć w kożdym pułku raz ^66-vizią Woyska naszego, która lustratia ludzi rycerskich^-66, do boiu zgodnych, y ich oręża ma przez Hetmana czyniona być, w czem starszyny z Hetmanem fides et conscientia obligatur**. Wolno też Hetmanowi będzie niezgodne albo*** złym orężem excludować subiecta a do usługi JE°Kr. Mci sposobnieyszemi dopełnić. W czem na żadne zapatrować się corruptie eadem flde et conscientia Hetman y starszyna obligantur.

39. Niemało y na tym Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego okkaziom woiennym, gdy iuż minuitur liczba, należy do dzielney sprawy, aby ^67-przy kożdym pułku chorągiew kwarciana practicato przed woyną była ехеmріо^-67, w którey powinien będzie compleri stu dwudziestu koni numerus, krom Białocerkiewskiego pułku, gdzie ^68-chorągiew szlachty tameyszey supplebit^-68, którzy z gruntów Nastaskich, Lesiewickich, Kowszowatskich, Kierdanowskich, Mazepiniec, Szkarowki y innych przy hetmańskiey//będą kożdą woienną usługę osobie iako starosty swego.

40. Chorągwie zaś kwarciane, do pułków przydane, maią iako effectiuum mieć stu dwudziestu koni numerum, sub sigillo testimony, ieśli completa liczba, od Pana Hetmana naszego do JE°Kr. Mci y Rptey, tak, aby rotmistrze assistant chorągwiom, nie udalaiąc się nigdzie, prosić będą legę caueri. Sub paenis* i pod czyią commendą zostawać będą**, aby się z Jm Panem Hetmanem znosił*** y do woiennych stawał okkazyi na kożde P^a Hetmana zawołanie z wszytką gotowością, zasłaniaiąc Rptey periculum w osobie Hetmana, supplikować będą pp. posłowie.

41. Jeśliby kto chciał z szlachty być w regestrze kozackim y vsługę JE°Kr. Mci między Kozakami tractować, ten by naystarożytnieyszey był familiey, lubo sądowi hetmańskiemu subesse powinien, poko tu zostaie. Jednak gdy w Koronie albo w Wielkim X^eL^m comparebit, porzuciwszy tę służbę, aby, że był w regestrze Kozackim, nie szkodziło y nie derogowało nic honorowi iego. Także nobilitowani Kozacy⁶⁹, iako sczycą kleynotem szlachectwa koronnego, aby wolno było porzucić**** tę posługę y wszytkich honorów w kożdym woiewództwie y powiecie byli capaces, legę caueri prosimy.

42. Więc y to Rptey ypatruiąc utile, widzimy potrzebne, aby woiewództwa vkraińskie mieli legę assignatam sobie obrony obradę y gotowość na woienne wszytkie okkazie y pod czyią commendą nieprzyjacielskim resistent potęgom, legę caueatur.

43. Ponieważ Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie stanie regestrowe dwunastu tysięcy, iako było płatne za Naiaśnieyszych Przodków JE°Kr. Mci, tak aby y dziś panuiącego y nastempców nie zagładzona była na te Woysko łaska. Zachęcaiąc ie do życzliwych posług woiennych, prosimy, aby stipendium we dwie lecie z kożdego seymu, iako ziedzie commissarz, miało po złotych dzieściu***** na osobę. lednak teraz Rptey folguiąc impensis, y o ten płacenia porządek******, aby się zaczynał aż za cztery lata a trwał perpetuo.//

Munitia⁷⁰ Woyska Zaporozkiego

44. Armata⁷¹ Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego aby miała swą ordinatią. Liczbę iey dwadzieścia cztery sztuki continuo abyśmy mieli w Woysku naszym ta okkazie woienne, ma lex* praescribi. A ieżeliby walnieysza potrzebowała Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey posługa przyczynienia, za wiadomością JE°Kr. vlci augere wolność cauemus z fortece Czehryńskiey⁷², na którey munitia Woyska Zaporozkiego z zawiadowania Hetmana naszego excludi niema, ponieważ oney tam w Czehrynie subsistentiey naysposobnieysze miesce, a nianowicie na prochy, względem sklepu murowanego, sposobna depositia.

45. Przy Hetmanie Woyska lubo z pułków mogłaby ordinowana być issistentia, iednak aequius osądziliśmy mieć piechoty trzysta zwyczayney nercenariomm Rptey naszey, na wybór kozackiey y złożoney z ludzi rletmana y starszyny iudicio, życzliwych Królowi JE° Mci, którzy się by ligdy od armaty nie oddalali y byli w zupełney liczbie, w czem obligabitur tldes p^a oboźnego naszego. Tey zaś piechocie viuende Hetman z starostwa Białocerkiewskiego prouidebit, a Rpta ąuotannis, nie uchybiaiąc terminu y roku, roczne na osobę po złotych dwudziestu exoluet stipendium, pułkownikowi po złotych dwieście, asawule złotych sto, setnikom dwum po złotych pięćdziesiąt, pisarzowi złotych pięćdziesiąt, chorążym po złotych trzydziestu.

46. Cieszy się iuż ^73-Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie łaską Maięstatu Pańskiego, że ma Lisiankę za przywileiem JE°Kr. Mci cum attinentÿs na armatę woyska, to iest na munitia y wszytkie in genere potrzeby, do artueriey należące, daną, y aby etiam legę publica ta JE°Kr. Mci Woysku Zaporozkiemu militet donatia^-73, pokorną do JE°Kr. Mci y Rptey wniosą supplikę. Gdyż iako artileria z tey//intraty sufficientiam na wszytkie woyny, które tu silere nie mogą, mieć będzie za dozomym Hetmana y starszyny staraniem, tak y wychowanie oboźny, asawuł, pisarz armatny, chorąży, puszkarze, armaszowie, szyposze⁷⁴, kowale, stelmasi, rymarze, którzy według zwyczaiu Woyska Zaporozkiego powinni ustawicznie być przy armacie y iey inserdare** vsługą swoią reąuisitom. Z teyże intraty koni pod armatę y furmanów albo raczey woźnic suppleri będzie musiała potrzeba y conseruatia vsłudze. Jednak nie sam oboźny będzie o tey wiedział intracie, lecz Hetman z wszytką starszyną powinien verificować percepta et ехpеnsa, intraty y roschód, inąuiruiąc exquisitissime, y disponować temi pożytkami Lisianki sam Hetman ad usum artileriey za wiadomością starszyny, przy sobie będącey, ex communicatis consilÿs będzie.

47. W Samaru, Orelu⁷⁵ y innych kozackich rzeczkach y vchodach⁷⁶, zdawna usum*** Woysku naszemu służącego****, aby nie ważył nikt zawadzać y przeszkadzać – starostowie, dzierżawcy y na praesidiach commendanci, lecz* ad arbitrium Hetmana z starszyną te były vchody kozackie, prosiemy.

48. Należy y na tym niemało do porządku tych Państw Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, pogranicznych, aby od JE°Kr. Mci y Rptey zesłany był z seymu na visią wszytkiey w Ykrainie artileriey commissarz, któryby tak będące ustawicznie w Woysku widział działa, iako y na zamkach Czehryńskim y Białocerkiewskim, y w ich dawnieyszey y teraźnieyszey przeyzrzał liczbie, żeby zabierać nikomu z zamków y miast nie wolno było bez osobliwey na to JE°Kr. Mci woli, upraszać będą.

49. ^77-Monastyr Trechtemirowski, z dawnych czasów od Królów Ich Mciów, Panów naszych młcwych y dziś Panuiącego yprzywileiowany, naszego Woyska postrzelanych y laty zeszłych na vsłudze JE°Kr. Mci y Rptey będąc szpitalem^-77, aby swe miał seymową constitutią warowane w potomne czasy immunitates, prosić będą.//

(49^а). A iż expensa hetmanów niemałą u nas potrzebuią spcze**, pokornie prosić będą o te prawo w constitutiey, aby Hetmanom Zaporozkim wolno było w starostwie Czehryńskim robić szmalcugi y potasze, krom ^78-Subotowa y Nowosielicy iako dóbr ziemskich^-78.

50. Te tedy wolności Woyska Zaporozkiego interpretatią dobrze zważyliśmy y że tym sposobem subsistere dzieło Woyska naszego conseruatiey w powinnym Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey poddańskim poshiszeństwie może***, ex adaeąualis**** sądziliśmy rationibus. Pokornie tedy prosić będą, aby suppliki nasze, na stronę dobra pospolitego formowane, pomyślny łaski JE°Kr. Mci y Rptey sortiantur skutek.

Podziękowanie

51. Lubo nieznośnemi w tym teraźnieyszego zamieszania razie afflixit nas tumultów wzbudzona nawalność calamitatibus, iednak releuauit one czuła ^79-wielkiego w oyczyźnie wodza directia Jasnie Wielmożnego JE° Mci Pana Stephana na Czarney y Tykocinie Czarnieckiego, woiewody y generała ziem Kiowskich, regimentarza woysk JE°Kr. Mci y Rptey koronnych^-79, który longo vsu, quaesita et acquisita experientia belli, na szedziwy włos, na spracowane lata, cum dispendio fortun, nieosczędną zdrowia resolutią vpadaiące Ykrainy Maiestatowi JE°Kr. Mci obseąuium zatrzymał y nieleniwe, we wszystkie contaguione buntowniczey pestis zarażone Ykrainy kąty daiąc pamiętny przykład, iako bella momentis constant, czynił gressus y woiennych czynów, iako w nas wyraził gratam tak wielkiego woiennika recordationem, tak na nieprzyiacielskich karkach triumphów Maiestatowi JE°Kr. Mci accumulauit aceruum. Pokornie tedy podziękuią Królowi JE° Mci, Panu naszemu młcmu, za tak dzielnego, mężnego y odważnego wodza in subsidium tych kraiów, pochylonych ku ypadowi, przysłanie.

52. ^80-Woyska koronne, vstawicznością woienney roboty za Dnieprem w oczach Maiestatu JE°Kr. Mci spracowane y na te. Dniepra stroną przeszedszy^-80, iako wielki dały swey ku oyczyźnie miłości dowód, gdy miasto gotowanego spoczynku tantis et tot sudoribus classicum canere tak na nowo zaczęli y tonącey y diffidentiami rostargnioney podały dextram ^81-Vkrainie, w którey plebs, wzbudzone morus nie mogąc inaczey połknąc,//do postronney caeco impetu lepiła protectiey^-81. Tak prac, trudów, borowania, odwag y znacznych strat Ich Mciów napatrzywszy, spółhoruiące Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkie dziękuią Maiestatowi JE°Kr. Mci za tak mężne y nieustraszonego serca woyska, którym, iż JE°Kr. Mc y Rpta, iako własnym synom lubo nie wątpi, zgotowała pamiętną w potomne wieki wdzięczność. lednak y my prosimy, aby tak odważnie służące oyczyźnie Woyska łaską JE°Kr. Mci y Rptey releuent swoie z uweredą substantiey y dispendio zdrowia poronione krwawe posługi.

53. Nie tayna JE°Kr. Mci wierność y życzliwość Jm Pana Pawła Tetery, Hetmana Woyska naszego, ^82-którą*, iako eluxit, przodkuiąc przed wszytkimi reflexią do Pana y oyczyzny od zimnego Monarchi dosyć sobie słodzoney łaski, dał Królowi JE° Mci uberrimam naonczas kasztelan wołyński, a dziś woiewoda czernihowski Jm Pan Bieniowski in facie Rptey na seymie relationem^-82, ^83-iako go y w confidentią, którey tu, podzieliwszy z Koroną, horrebant wspomnieć accessum, wprawił^-83 iako swoią w Woysku naszym y naonczas powagą mouit niebosczyka Wyhowskiego, bywszego Hetmana, y nas wszytkich sensum, abyśmy do przyrodzonego Pana nad nami panowania obrócili serca, od moskiewskiey, która y dziś nas nisczy, wyrzekli protectiey, pokazał z siebie y ten życzliwości Maiestatowi JE°Kr. Mci y oyczyźnie dowód, że ^84-pierszy z Ykrainy transtulit animum y siebie do Korony^-84 y tam, różne posług swoich Królowi JE° Mci dawszy specimina, w Ykrainę znowu wolą JE°Kr. Mci y Rptey potrzebą skierowany, wszystko Woysko Zaporozkie w powinney Królowi JE° Mci utwierdzał wierze y cnocie, aby oycowską dobrotliwego Pana w serca nasze wpoił miłość. ^85-Vproszony potym albo raczey przymuszony za Hetmana^-85, aby swoią wiernością wszystkie woyska do Pana y Rptey praecideret, niesmaki iedynie usiłował nad to na tym kłopotliwym vrzędzie hetmańskim, egit to, co competebat czułości wodza, nie osczędzał zdrowia na wszytkie woienne//actus, własnych fortun, hoynym był szafarzem na zatrzymanie moskiewską protectią zarażoney Ykrainney prouinciey, kiedy w niebytności woysk koronnych, iedney niemaiąc in subsidio chorągwi⁸⁶, nieprzyjacielskim siebie opposuit potęgom y wszytkiey zadnieprskiey swawoli, ^87-sprowadził sołtanów nieżałowaną wielką spczą y gromadne kilkudziesiąt tysięcy ordy rok cały pretio utrzymywał^-87, aby dotrzymał Ykrainy zmieszaną*, bez succursów koronnych, faciem w wiernym Królowi JE° Mci poddaństwie, iescze y ^88-strasznym ordzie restitit kołmyckim militiom, gdy tym ciężey, im mniey spodzianie, na Cebulniku spłoszyli ordy^-88, ^89-bunty, iako y dziś krwią gasimy przez iednego pawołockiego wzbudzone rospopę, in herba zgasił^-89 i cale hetmańską cura et sollicitudine ^90-do Sczęśliwego Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, przybycia dotrzymał Ykrainę^-90. Y teraz, gdy Pan Wyhowski, woiewoda kiowski, zapalił tumultów incendium y staliste in plebe na szkodę Rptey spracticował vincula, lubo ^91-depozyta swoie w Bracławiu zabrawszy, których lekko na million bona fide et conscientia kładzie stratę^-91, sama suadebat ratio ^92-ustąpić do Polskiey y oyczystych sił większą uspokoienia Ykrainy aggredi opus freąuentią, zwłascza gdy w kilku chorągwi zbuntowaney Ykrainie resistere nie podobno było. Wolał y tę milliona stratę ponieść a proprio periculo zatrzymać Ykrainę, niż na Dnieprze potymby samey zimy resolutią nieprzyiaźnym** woysko koronne wdać w to periculum, aby na przeprawie, iako miał intentią, wykonał zastęp woysku z Sulimką złączony niebosczyk Wyhowski y lubo by przeszło woysko do ogułem zbuntowaney Ykrainy, nie zastawszy in meditullio iey życzliwego Królowi JE° Mci Hetmana, nieprzystępne by musiały odyskania Ykrainy aggredi opus^-92. Y teraz acz wynisczony y cudze pocieraiąc kąty, iednak non defficit w swoiey do usługi wiemey Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey zawziętości. Podziękuią tedy p. posłowie Mtowi JKr. Mć, iż suffragio swey Pańskiey powagi promouit do nas takiego Hetmana, który y takroczne compescere vmiał bunty y w teraźnieyszym rozerwanych nas diffidentiami a non practicato exemplo ciężkim nie odstąpił nas razie,//ale wszytkie na to czułości hetmańskiey impendit molimina, aby y własnego życia stratą y substantiey reszty hoynym szafunkiem na ordę y piechoty⁹³ od tey tu ściany redimat oyczyczny tranąuillitatem. Czego spółhoruiący Jm Pan woiewoda kiowski⁹⁴ y woyska koronne są viuo testimonio za te tedy y tak wielkie Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey merita, za tak znaczne straty y wynisczenie swoie dla Rptey, aby miał ex distributiua JE°Kr. Mci iustitia leuamen y całey Rptey wyrażoną w constitutiey ad perennaturam w oyczyźnie recordationem gratificatią, pokorną pod nogi Pańskie złożą supplikę p.p. posłowie nasi.

Petita

54. Ponieważ starostwo Białocerkiewskie na buławę zaporozką aby cedat, prosimy y nie wątpimy, iż JE°Kr. Mci y Rptey w tem uznamy inclinatią. Nie możemy silere y za Hetmanem dzisieyszym naszym, Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey życzliwym, Jm Panem Pawłem Teterą, naszey suppliki, aby w nagrodę iego wierności, którą y nas y Ykrainę w wiernym JE°Kr. Mci conseruował poddaństwie, y daley gruntownego vspokoienia z odwagą zdrowia y kosztów roni indefesso studio sudores, ieśli mniey wdzięcznemu JE°Kr. Mci łaski y Rptey, ale nieprzyiacielowi, który tu y teraz buntami wzbudzonemi wzruszył y zerwał pospolity pokój, ^95-był dany Wyhowskiemu Bar y Luboml^-95 y ^96-woiewództwa kiowskiego insignitus był^-96, eminenter temu, tak życzliwemu, tak wiernemu, tak nieoglądaiącemu się na żadne za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci y Rptey całość pericula, iako probauit wielą swoiey poddańskiey powinności dowodów, słudze JE°Kr. Mci y Rptey, aby y sam cieszył y successores za dotrzymaną cnotę, y wiarą Panu y oyczyźnie, był z młcwey JE°Kr. Mci conferowany y całey Rptey łaski ieden przynamniey Luboml. Clementia Pańska Korony Polskiey na życzliwość Hetmana naszego obeyzrzeme się przywiedzie, etiam reprobos ad saniorem sensum, gdy obaczą wiaw, iako życzliwa wierność od JE°Kr. Mci y Rptey osobie naszego Hetmana y w nim y w potomkach iego zapłaci.

55. Wiadoma całey Ykrainie Pana Hetmana naszego wszytkiego ogułem mienia za wierność Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey strata, kiedy od niezbożney wzbudzoney rebelliey ^97-krom strat w bo//gatych gumnach, w gromadnych oborach, w stadach, bawołach, wielbłądach, gospodarskich sprzętach y porządkach, potaszach, pasiekach^-97, w ^98-samey gotowiźnie, w kleynotach, w złocie, srebrze, więcey niż million w Brasławiu^-98 poniósł uszkodzenie. Aby za tą ruiną substantiey swoiey, niemniey y za to, że kilkadziesiąt tysięcy ordy z sołtanami dwiema w przeszłym roku włąsney fortuny trzymał pretio* usłudze JE°Kr. Mci y Rptey, co y reiestrem donieść zlecił Pan Hetman posłom naszym, czego poświadczy y attestatia Jm. Pana woiewody kiowskiego⁹⁹, iako wielkie y takrok y teraz erogowal summy, o inductą¹⁰⁰, która tu przez te wszytkie czasy iescze nie przy takiey desolatiey nie czyniła w województwach Kiowskim, Brasławskim y Czemihowskim nad sześć tysięcy roczney intraty, Panu Hetmanowi, in casu śmierci successorom iego, ieśli nie daley przynamniey do dwudziestu lat od daty constitutiey militet, w tych tylko woiewództwach trzech, vniżenie prosimy.

56. ^101-Olchowiec z Hulaypolem w starostwie Białocerkiewskim, wieś Szanderowka cum attinentÿs w Korsuńskim, za przywileiem JE°Kr. Mci y teraz w possessiey Pana Hetmana będące, prosić będą, aby zasługom iego w oyczyźnie stanąła seymem onych wiecznością donatia cum approbatione wsi, mu przeszłym seymem ‘danych, Demidowka, Litwinowka y innych, w przywileju y constitutiey wyrażonych, w woiewództwie Kiowskim leżących, także Soroczyniec za Dnieprem, aby perpetua stanęła donatia^-101, prosić będą.

57. Rozumiemy, iż sama uolando fama zaniosła notitiam Steblowa, maiętności Pana Hetmana, tak wielką ruinę, iż nie tylko ludzi, mężów y niewiast z wszytkim wybrała orda mieniem y same niemowiątka kopytami kónskiemi stante depraedata, ale ledwo miesca z gruntu spalonego extat pamięć, zaczym ^102-aby, ponieważ to Pan Hetman Zaporoski kupił za niemałą summą prawa ziemskiey przedaży, stanęła na grunt approbatia^-102, pokornie do łaski JE°Kr. Mci y Rptey supplikować będą pp. posłowie nasi.//

58. Jescze odważamy wnieść supplikę naszą za Panem Hetmanem Zaporozkim, ^103-aby Brasławskie starostwo z kilką iedno wiosek, do Brasławia należących, gdyż inne wsi wszytkie tegoż starostwa są pooddawane osobliwymi JE°Kr. Mci y caley Rptey przywilejami, od stanowisk y ciężarów żołnierskich do dwu żywotów iego y małżonki eximatur^-103. Jako bowiem same woyska JE°Kr. Mci koronne widzą y, rozumiem, poświadczą w swoiey instructiey Pana Hetmana naszego pracom, trudom, horowaniom y odwagom z sobą indefessi studÿ, tak osobliwie Jaśnie Wielmożnych Jch Mci PPanow ^104-hetmanów koronnych, których to competit władzy y łasce, tak teraźnieyszych^-104, iako y post sera, day Boże, fata Jch Mciów nastempców y rycerstwa wszytkiego, pokornie prosimy, aby uniżona instantia nasza repulsy nie odniosła.

59. Więc przy uniżonych supplikach y tą iescze krzywdę, szkodę y żal P^a Hetmana Zaporoskiego przypominami do JE°Kr. Mci y Rptey politowania, że Pan Gralewski, ^105-gdy tu na usłudze JE°Kr. Mci był Pan Hetman^-105, regiment¹⁰⁶ P^a Korffow przez Polesie prowadząc, ^107-funditus Międzyrzecz, maiętność onego naonczas, znisczył^-107 y barziey, niż nieprzyjaciel, depraedans, czego regestra w grodzie poprzysiężone na dwadzieścia cztery tysiące szkody authentico są argumento, ponieważ spalił część miasta y w jassyr kilkanaście niewiast zabrał. Ze tedy Pan Hetman, urzędu swego zabawny publiczną hetmańską vsługą y ustawiczną a w odległym kraiu functią, nie może tey sprawy poprzeć effectum, vpraszamy, aby mu decretem seymowym imponatur satisfactio.

60. ^108-Dworek w Lublinie P⁸ Hetmana Zaporozkiego na Podzamczu, który tam dla przyiazdów swych wygody nabył u Dawida Konstantynowicza, miescza//nina podzameckiego, aby porównany był z wolnością inszych domów szlacheckich, w Lublinie będących, nie podpadaiąc więcey pod żadne in genere jurisdictie y ich ciężary, o libertatią seymową prosić będą^-108.

61. Nad te suppliki y ^109-za Panią Hetmanową Zaporozką, którey w Brasławiu wszytka także zaległa fortuna^-109, wniosą proźbę, ^110-aby iey y successorom prawa wieczystego na Subotów y wieś Nowosielice z wszytkiemi lasami, pasiekami, gruntami, sianożęciami, stawami, młynami y innemi attinentiami tak, iako ociec iey zażywał Bogdan Chmielnicki, stanęła donatia^-110.

62. Jako wiemy, iż pod nogoma JE°Kr. Mci, Pana naszego Młcgo Maiestatu, zmiesczą utrapienia w teraźnieyszym zamieszaniu starszyny, życzliwey przy boku Pana Hetmana, nie tylko ad fortunae, ale y ad vitae dispendia horuiących*, tak y rozerwaney¹¹¹ dla miast in fide conseruatiey, osobliwie za temi, którzy¹¹² z Ymania, Kaniowa, także Periasławia y Mirgroda, żony swe ostradawszy y dostatki wierności swoiey Królowi JE°Kr. Mci y Rptey, emendicatis żyiąc suffragÿs, ściśle dochowuią, aby ich Pańska non deserat clementia y owszem declaratia łaski releuet utrapienia. Nadto y ta starszyna, która y z żonami, lecz z dostatków y wszytkiego mienia za cnotę y wierność swoią cale wyzuta, aby do tegoż Pańskiego zmieściła się miłosierdzia, prosić będą. Także Panów pułkowników y starszynę pułkową z miast życzliwością Czehryńców, którzy odważnie restiterunt nieprzyiacielskim oblężeniom y wszytkim następom y teraz resistunt; Czerkasców, którzy na spalonych popieliskach od nieprzyjaciela, znowu swe instaurowawszy siedlisko, nie tylko sami nieprzyiacielskiey opędzaią potędze, ale y za Dnieprem za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci tameyszą swawolą moskiewską zmieszaną, protectią rriężną znosząc ręką,//odważnie stawaiaj Korsuńcy, gdzie kilką cladibus z nieprzyjaciela, z woyska koronnego partią oblali swe siedlisko y, iako pierwo, nie zmazali powinney Maiestatowi JE°Kr. Mci wiary y cnoty, niżeli woyska koronne weszli z Jm. Panem woiewodą kiowskim¹¹³, tak y teraz mężnie continuunt fidem; Kaniowa cum praesidio woyska koronnego oppositi y Brzuchowieckiego¹¹⁴ na Państw JE°Kr. Mci ruinę imprezom; Białocerkiewcy, którzy z pułkownikiem swoim y miasta życzliwością gromadne hultayskie zebrane Wyhowskiego in subsidium na szkodę Rptey zamysłom sczęściem JE°Kr. Mci rozsypali kupy. Takowych tedy cnot, życzliwości poddańskiey, strat wszytkiego mienia, odwag rycerskich aby JE°Kr. Mc, Pan nasz młcwy, y cała Rpta Panom starszynie y wszytkiemu Woysku JE°Kr. Mci Zaporozkiemu declaret y cała Rpta gratam recordationem y wzgląd w takowym ich teraz vtrapieniu, pokornie p. posłowie supplikować maią.

63. A że iednych żony, drugich synowie y bracia y inni krewni z Woyska naszego dostali się za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci y Rpta w więzy nieprzyiacielskie y są iednych po miastach zadnieprskich do więzienia porozsyłani, a drugich aż do Moskwy pozawożeni, pokornie do miłosierdzia JE°Kr. Mci y politowania nad wiernemi poddanemi supplikować y całey Rptey będą, aby przez zamianę albo JE°Kr. Mci Monarsze instantie do cara moskiewskiego albo iakim inszym z łaski Pańskiey y na wiernych poddanych wrodzoney clementiey sposobem mogli być dzwignieni z niewoli.

64. ^115-Danin, od JE°Kr. Mci y Rptey zasłużonym z Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego danych^-115, iako ta iest pociecha, iż wierni z tey Pańskiey cieszą łaski y teraz, statecznie onerati JE°Kr. Mci beneficÿs, persistunt in fide przy Panu Hetmanie Zaporozkim, a źli rumpuntur odio, tak pokornie prosić będą, aby seymowa constitutia wszytkie dane z Woyska Zaporozkiego bene meritis legę publica nada//niny approbet prawa.

65. Nie trzeba wywodu, iako wielkie elucescunt wrodzoney cum dispendio fortun miłości ku oyczyźnie dowody w osobie Jaśnie Oświeconego Хсіа JE° Mci Pana woiewody bełzkiego¹¹⁶, kiedy y tu do Pana Hetmana naszego boku z wiosny dwie chorągwie jazdy ludzi rycerskich¹¹⁷, complete złożone, y chorągiew dragońską¹¹⁸, od boku swego odłączywszy, pod sam rozruch zapalonego buntów ognia przysłał w Ykrainę, to iest chorągiew Jm P⁸ Wrzescza y Jm P⁸ Zaradnego, rotmistrzów Хсіа JE° Mci, y dragońską kompanią* ¹¹⁹, iako obibant odważnych munia żołnierzów, niżeli Jm Pan woiewodą kiowski¹²⁰ accelerauit pośpiech z woyskiem koronnym, y gdy w osobie naszego periclitabatur Rpta od tey tu ściany Hetmana, ci ludzie Хсіа JE° Mci strażą czuyną, męstwem nieustraszonym restiterunt nieprzyiacielskirn imprezom y potym, gdy woysko koronne złączyło z Panem Hetmanem naszym w odyskanie Ykrainy, zarażoney buntami, ad obseąuium JE°Kr. Mci, ci ludzie kwarcianą powinnością¹²¹ Hetmana naszego astiterunt wszytkim woiennym czynom¹²². Zaczym aby im JE°Kr. Mc y Rpta dwie czwierci służby¹²³ przyznała y do przyszłey commissiey zapłaty woysku exolutią naznaczyła, pokornie supplikuiemy.

66. ^124-Dragonia niebosczyka Wyhowskiego, woiewody kiowskiego^-124, a teraz Pana Hetmana naszego, sto dwadzieścia ludzi, iako swey nieustraszoney dzielności po wszytkie czasy, równo z woyska koronnego pracuiąc ustawicznością, dali dowód y w krwawych mężnie opalali boiach, tak aby także czwierci dwie za krew przelaną, ponieważ y Jm Pan woiewoda kiowski¹²⁵ swoią artestatią euincit ich prace woienne, mieli przyznane, gdy y na// dalsze usługi JE°Kr. Mci y Rptey przy boku P^a Hetmana desudant ochotnie y nieosczędną zdrowia swego stawaią resolutią, prosić będą p. posłowie nasi.

67. Lubo są insze wielkie y wysokie w oyczyźnie zasługi Jaśnie Wielmożnego Jm Pana Stanisława Kazimierza Bieniowskiego, woiewody y generała czernihowskiego¹²⁶, iednak y my, żołnierze y słudzy JE°Kr. Mci y Rptey, non praeterimus milczeniem tak wielkiego w Koronie Polskiey senatora¹²⁷, który zdrowia swego odwagami, mądremi persuasiami y zatwardziałe niektórych do wiernego JE°Kr. Mci poddaństwa persuasit geniusze. Jako tedy wiekopomną cieszyć Korona Polska tak mądrego y w niebespieczeństwach vkraińskich ochronionego pro bono publico senatora ma pamięcią, tak gdy pamiętamy wielkie koszty w legatiach¹²⁸ łożone, zdrowia, odwagi, czuyne starania około vspokoienia y mądre persuasie, a tylko iednym ^129-cieszy z łaski JE°Kr. Mci starostwem Bohusławskim^-129, teraźnieyszą woyną zruinowanym z gruntu, imponimus p. posłom naszym pokorną do JE°Kr. Mci y Rptey supplikę, aby, zachęcaiąc Jm Pana woiewodę y do dalszych posług odwag y strat dla Rptey, distributiua JE°Kr. Mci satiet iustitia.

68. Pewniśmy y tey JE°Kr. Mci y Rptey łaski, że y w tey uniżoney do JE°Kr. Mci Oycowskiego miłosierdzia supplice uznamy clementią, kiedy ^130-za JE° Mcią oycem Tukalskim, episkopem białoruskim, za oycem Gedeonem Chmielnickim y Panem Hrehorym Hulanickim yniżenie prosimy, aby z tego zatrzymania, w którym teraz są, uwolnieni byli^-130.

69. Doznawa Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie w swoich do JE°Kr. Mci cancellariey¹³¹ recursach per sufrragia łaski ^132-Pana Stephana Hankiewicza, pisarza decretowego wołyńskiego^-132, facilitatem y mądremi radami wszytkich spraw swoich releuat grauitatom. Aby tedy gratificatia od Woyska naszego stanąć mogła tych prac, które impendit dla nas, zawiaduiąc Metryką woiewództw ruskich¹³³, pokornie ^134-supplikuiemy o kleynot koronnego// szlachectwa onemu^-134, aby tak godnemu cedat na tym seymie z łaski JE°Kr. Mci y Rptey słudze, y ^135-o libertatią, z dworów szlacheckich comformem, kamienicy iego, w samym mieście Warszawie będącey, gdyż prędsze porządne y snadnieysze expeditie, po które my y woiewództwa ruskie recurrimus, gdy excludetur z kamienicy onego stanowisk y innych niewczasów praepeditia, odbierać będziemy^-135.

70. Jm Pan Stepkowski, rotmistrz JE°Kr. Mci¹³⁶, dał iescze za Dnieprem, gdy ze mną koronne woyska JE°Kr. Mci pod directią Jm Pana chorążego koronnego¹³⁷ odbierali Maiestatowi JE°Kr. Mci ^138-z deditiey miast zadnieprskich triumphos^-138, nieustraszonego serca y dzielnego męstwa dowody, czego, gdy krwawe farbuiąc odwagami rycerskimi poboiowiska, był ścisłym stróżem iako swey żołnierskiey powinności, w trybunale stanęli nań condemnaty¹³⁹. Lubo tedy te sama eximit z swey wagi służby woienney ratio y nullitatem ich arguit prawa koronnego institutio, iednak y my za tak odważnym prosimy kawalerem, aby constitutia seymowa relaxowała y cale zniosła nań in quocunque subsellio decidowane condemnaty.

71. Są tego respectu życzliwe Maiestatowi JE°Kr. Mci w bywaniach tu u nas w Ykrainie P^a Bazylego Korendowicza¹⁴⁰ posługi godne, aby szlachectwa koronnego kleynotem insignitus był za swą wierność y życzliwość Maiestatowi JE°Kr. Mci. Którego Pańską clementią zawsze tu depraedicabat pleno ore, któremu wiele ludzi naszych wierzało y złe deserebant do inszey protectiey zawziętości iako iednegoż nabożeństwa człowiekowi. Pokornie tedy prosić będą, aby authoritate seymu terażnieyszego otrzymał nobilitatią.

72. Do łaski JE°Kr. Mci y Rptey zaleca nomine Woyska naszego Jm Pana Ludwika Woroszyłę, chorążego żytomirskiego¹⁴¹, aby za swe praeclara facinora y życzliwe Maiestatowi JE°Kr. Mci z brata y siebie posługi daniny, sobie za Dnieprem nadaney, cieszył vsu et roboratione prawa.//

73. Lubo to constat wszytkim nam niebosczyka P^a Wyhowskiego, woiewody kiowskiego, deliąuium y nie tayny error przeciwko Panu y oyczyźnie, że zmieszał wzbudzonemi tumultami Ykrainę y wzruszył pospolity pokóy, jednak iż JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, wrodzoney confidimus clementiey y całey Rptey, pokornie prosimy, aby, ponieważ iuż luit paenas* executią nad sobą kary śmiercią, przynamniey w synie¹⁴² nie był karany, gdyż nie rozumiemy, aby na tego sieroty ostami upad miał ostrzyć appetit, y koronnego syna nie może to strawić gieniusz, aby dziedzictwo iego odbierać odważył się, a mianowicie, gdy concipimus, iż iako od ^143-niewdzięcznika Pańskich łask y Rptey^-143 będzie udalona Baru y Lubomla danina, żeby ^144-wieczyste dobra kupne, iako to Ruda, y zastawne Braiłów^-144 legę publica byli** ^145-a jurę caduco excipowane y successori w pamięć JE°Kr. Mci y Rptey clementiey zostawione^-145.

74. Więc że Pan Hetman Zaporoski zwykł generositate przy życzliwości swoiey Maiestatowi JE°Kr. Mci y z naywiększym swoim certare nieprzyiacielem, chcąc etiam post fata niebosczykowi Panu Wyhowskiemu, ^146-pamiętaiąc iura spokrewnioney przyiaźni^-146, iż miał rodzoną iego sociam thori¹⁴⁷ dobrą odmierzyć przyiaźnią y za kamień oddać chlebem, syna swey opiece, aby non corruat przez krewnych, łakomszych na mienie, niż staranie o nim, aby erudiatur, wziąć chcę* y Rudę i Braiłów, ieśliby wyższych ludzi nie była wola eam obiąć opieki prouinciam.

75. Z których maiętności oyca Chmielnickiego, ponieważ nie wątpimy, iż deliąuium leuitatis suae w młodości będzie do łaski JE°Kr. Mci y Rptey restituowany cum socÿs¹⁴⁸, swego seąuestru dług sześciudziesiąt tysięcy z wiadomością wszytkich ludzi tuteyszych, od niebosczyka in usum suum wzięty, aby był na tychże dobrach assecurowany oycu Chmielnickiemu y siestrze iego rodzoney, Paniey Hetmanowey naszey, gdyż constat to nam dobrze, że tę summę niebosczyk Pan Wyhowski, na swe obróciwszy usus y//woyska koronnego, z Jm Panem obóznym koronnym¹⁴⁹ naonczas będącego w Ykrainie, satiauit potrzebę, iednak w skarbie seymową constitutią assecuratam odyskał summam, aby tedy na iego dobrach niebosczyka y ta była legę cauta summa, pokornie Woysko nasze prosi.

(76). Jako zawsze bene meriti w Woysku JE°Kr. Mci Zaporoskim Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey do szlacheckiey accedebant eminentiey, tak y teraz Woysko z P^m Hetmanem na seym yprasza uniżenie o niżey mianowane rycerstwo, aby nobilitatią z tego seymu otrzymali y w potomkach swych za cnotę swą tym kleynotem szlachectwa cieszyli y nie umierali w pamięciach ludzkich: P^a Theodora Dżułaia, pułkownika Czerkaskiego, P^a Hrehorego Pododnię, pułkownika Korsuńskiego, P^a Samuela Frydrychowicza, pułkownika Białocerkiewskogo, P^a Jarosza Hrycynę, pułkownika Pawołockłego, Bazylego Chelkiewicza, Łukasza Bużkiewicza, Jana Sohurkiewicza, Jana Kucewicza, Daniła Jeżewskiego, Grzegorza Sitkowskiego, Jana, Daniela y Hrehorego Sienkiewiczów, Athanazego Hrebienickiego, Charitona Tarasowicza, Jozepha Kuryłowicza, Philipa Skorohodowicza, Hrehorego Połowca, Konstantego Masiutę, Jana Butrymę, Jana Hrycynę, Jana Czomiszewicza, Jakoba y Krzysztopha Charkiewiczów, Kondrata Wasilewicza, Leona Robacha, Alexandra Kuniewicza, Hrehorego Słuckiego, Michayła Herbowskiego, Jana Kodenskogo, Eliasza Hirę, Koźmę Kucewicza, Awerkia Antonowicza.

Nie wątpimy tedy, iż JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, y całey Rptey accedet ta łaska, że tę bracią naszą na tym seymie cnoty ich rycerskie y dotrzymaną Maiestatowi JE°Kr. Mci, zachęcaiąc y inszych sudores, potka nobilitatią, kleynot koronnego szlachectwa, o co pokorna p. panom posłom naszym do JE°Kr. Mci y stanów Rptey zlecamy supplikę.//

In supplementum instructiey. Lubo extra sphaeram actiuitatis naszey podawać Maiestatowi JE°Kr. Mci y Rptey do zatrzymania Ykrainy in obseąuio JE°Kr. Mci y do buntów ledwo nie wieczney niespokoynym subiectom tamy sposoby, jednak poddańskiey, co iedno nasza zdołać może longo usu ąuaesita et acąuisita w tych kraiach experientia belli, maiąc za to, iż acz JE°Kr. Mc y Rpta poważnemi swemi lepiey y doskonaley consulet* dobra pospolitemu obradami, atoli y nasze młcwie przyimie rozumienie, czyniemy dosyć powinności.

Naprzód. Znaiąc y rozumieiąc, ąuanto Rptey incommodo z Zaporoża wynika swawola y confundit vniuersitatem Vkrainy na Koszu alias Siecz fortecy erectia y tam tysiąc piechoty niemieckiey**¹⁵⁰, a folguiąc kosztom Rptey, przynamniey sześciuset perpetui praesidÿ institutio iako rzecz potrzebną wielce JE°Kr. Mci y Rptey proponimus, te albowiem praesidium raz utamuie licentią, która confluit do Sieczy z tey strony y z Zadnieprza y ztamtąd classicum canit, druga – moskiewskiey protectiey, która teraz libere gości, excludet accessum teraz y naporym, nadto przyiaźń z Tatary utwierdzi, kiedy ^151-excurssie w pola y piraticas na morze^-151 czułość praesidÿ zabroni; do którego y kozackich pułków regestrowych, po pułku na czwierć roku, dodawać będzie assistentia y chorągwi iedney kwarcianey¹⁵², zaczym ^153-Kozaków wiernych dwa tysiąca a z czeladzią pewnie trzy^-153, sześćset niemieckiey piechoty y chorągiew polską¹⁵⁴ na Koszu, perpetuo maiąc praesidio, łatwo wszytkiey Rptey od tey tu ściany zatrzyma pokóy, szlachta panowie, w Ykrainie będący, ledwo nie iak koło Wisły życia swe, a periculo exclusa, prowadzić będą. Effectiue tedy zawsze Rpta trzech tysięcy tam zasłoni ludzi praesidio, gdyż lubo utili practicatum Rptey dobra exemplo fortec w Ykrainie, teraz do*** Jm Pana woiewody¹⁵⁵ z Panem Hetmanem naszym spoiną namową poczynionych, instauratia, y mądrze y potrzebnie barzo, iako wielki woiennik ^156-Jm Pan woiewoda te fortece y praesidia na nich disposuit^-156, lecz te praesidia licentią**** ścia na Zaporoże pohamować cale nie mogą, lubo są potrzebne podczas niebezpieczeństw, gdyż od buntów do Korsuńskiey y innych fortec confluere może nobilitas y wierni Kozacy, lednak y sarn commendant w mieście ustrzedź nie może, kto się wyrwie na Zaporoże, aby tam swawoli instiruowało się classicum. Daleko barziey niepodobna z kilkunastu miasteczek y wsi, do miasta y zamku należących, wiedzieć kogo na swawolą do Zaporoża idącego, bo pod różną farbą może w tę drogę utaić swóy zapęd. Lecz praesidium na Zaporożu tak potężne zastawszy, pewnie deseret swą zawziętość, y ta nasza ratio promo//uet te praesidium na Zaporożu, na które kto zaydzie bez Hetmana, pułkowników y commendantów wiadomości, będzie karany.

^157-Białocerkiewska forteca ponieważ iest dalsza a periculo a nie wątpiemy, że na vniżoną supplikę naszą cedet te starostwo hetmanów zaporozkich residentiey*****^-157, nie rozumielibyśmy, aby te miesce, Hetmana assistentia y osobą securitatis summae, potrzebowało przesidium y koszt Rptey na to exhauriri miał.

W Korsuniu poko Rpta w tey woynie z Moskwą persistit y protectia moskiewska słodzi do siebie, ^158-recurss na zamku dwieście piechoty^-158 dla zbiegów samey szlachty aby było, uważyliśmy rzecz potrzebną.

W Czehrynie y teraz y w potomne czasy, iako w mieście, które otwiera y zamyka od pól y Zaporoża Vkrainę, dwieście piechoty aby na zamku Czehryńskim perpetuo declaret Rpta praesidio, proponent pp. posłowie.

Zadnieprza iako nie wątpiemy redituram fidem, iako y tak rok niemal wszyscy pod nogi Maiestatu JE°Kr. Mci inclinarant*, kiedy Pańska comparuit pożądana Królów Panów od kilku wieków w Ykrainie praesentia, tak rozumiemy concernere Rptey utile fortecy y tam iedney na całym Zadnieprzu in meditullio Zadnieprza w Mirgrodzie erectią y praesidy perpetui na zamku tameyszym ludzi pięciuset declaratią, ludzi pieszych, ex sensu Rptey dotrzymaniu tey fortece destinowanych; y szlachta y wierni poddani JE°Kr. Mci tey fortecy powabem tulić do Mirgroda będą y inni na Zadnieprzu, gdy przyidą do refflexiey, non recalcitrabunt do swawoli y inszey protectiey tak łatwo, iako teraz po odeyściu na tę stronę woyska, czynią, zapatrzeni potym in euentum belli z tą fortecą.

Będzie tedy praesidiariorum do zatrzymania Ykrainy y ztąd Państw JE°Kr. Mci y głębszych securitatis ^159-na wszytkich mianowanych miescach pułtora tysiąca^-159, którym z skarbu Rptey żołd a prouiant z tych obmyślać musi kraiów.//

Na Koszu alias Sieczy na Zaporożu ataman koszowy, Kozak starożytny, Królowi Panu wierny y dobrze zasłużony, ma być od Hetmana z rady wszytkiey starszyny instituowany, przysięgły ad libitum et sensum czasu zostawania tego Hetmana z taż starszyną y Radą Woyska Zaporozkiego.

A że pod praetextem na ryby na Zaporoże kozackich wypraw zwykła confluere na swawolą plebs, tedy prosimy y na Hetmana naszego o prawo, aby nie ważył listów dawać y na ryby proszącym się Kozakom naszym y komużkolwiek, chyba ludziom poufałym w cnocie y wierności Królowi Panu y z których by nie mógł bunt wzbudzić, y te iednak pozwolenie a te barzo niewielom praevio sensu wszytkiey starszyny uczyni y na mieyscach, mniey podobnych do buntów. Inaczey za zdraycę ad delationem Pana commendanta zaporoskiey fortece do JE°Kr. Mci, gdyby obaczył złych tam sub specie ułowienia ryb mnożyć, ma być rozumiany.

Lubo Kodacka forteca¹⁶⁰, iako y wielkim ludziom zdało, iest potrzebna na brzegu Dnieprowym, niemałym Rptey kosztem stanowiona, iednak nierówną potrzebnieyszą w samey Sieczy rozumiemy. Ponieważ Kodak tylko idących wodą bronił ścia na Zaporoże a potem y z tę y owe Dniepra stronę libere zachodzić mogli, atoli aby y Kodak miesce to nie było cale opusczone, ponieważ wodą idącego** przeście przeszkadzać będzie. leśli Królowi JE° Mci y Rptey zdać będzie to, aby na Kodaku dwieście piechoty niemieckiey locowano było perpetuo praesidio, tym większe rozumiemy utile, im gromadnieysza swawoli praesidiorum zastąpi drogę kupa. A ieśli Rptey sfolgować kosztom, tedy z tychże reiestrowych Kozaków, którzy pułkami na czwierć roku na praesidium zaporoskie chodzić będą, po dwieście z przysięgłym nad nimi starszym dawać będzie Hetman Zaporoski.

Było y to u nas disceptatum, aby w Ymaniu od Pól y Bohu było praesidium, lecz zważyliśmy, iż ledwo w mieście commendant ustrzedź może, co dzieie się, a daleko więcey za sześć albo dziesięć mil czyż na swawolą utamuie swą czuynością zapęd, rozumielibyśmy tedy, życząc z Hetmanem naszym gruntownego Ykrainy Maiestatówi JE°Kr. Mci//y Rptey w późne wieki uspokoienia, aby exemplo Zaporoża w Andrzeiowym Ostrowie¹⁶¹, dokąd podniestrska y pobuzka wszytka confluit swawola, dwuchset a naywięcey trzechset piechoty wprowadzone było praesidium, do którychby y z reiestrowych Kozaków z tychże pułków, co na Zaporoże porządkiem swym na czwierć roku chodzić będą, po stu albo dwieście z dobrym starszym wyłączy do tegoż praesidium JE°Kr. Mci Pan Hetman nasz. A kiedy y tam na Bohu stanie praesidium, iako wszytkie przetną do swawoli recurssus z Pobuża y Zadnieprza, tak y na bunty by y tu wzbudzone gotowa od Zaporoża. ^162-z ordą Krymską, Perekopską y Oczakowską, a od Bohu z ordą Białogrodzką y Tehińską^-162 resistentia będzie. Będzie to z wiekopomną JE°Kr. Mci Oycowskiey koło vspokoienia Rptey sollicitudinis pamięcią, iż tak gruntownemi zamknie Ykraina securitatis całey Rptey obradami.

Lubo nie iest naszey actiuitatis sposób dawać iakowego żołnierza freąuentią, prędzey Ykraina vspokoi, iednak z życzliwości naszey pokornie supplikuiemy, aby na wiosnę piechot iako naywięcey accumulet JE°Kr. Mci y Rptey ordinatia, gdyż acz kommuniki rescindunt moskiewskie złączone z buntownikami siły, iednak gdy się zakopaią pieszą militią, zawziętość obstinata expugnari musi. Ypraszamy tedy JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, iako o naywiększe pieszych ludzi na przyszłą wiosnę posiłki. A cośmy w tych wszytkich sposobach nad należność swoią z wierney życzliwości radzili, prosimy, aby to aequo excipiat animo Król JE°Mc y Rpta y errorem, ieśli nie dobrze zważyliśmy tych kraiów securitatem, nie nam, ale naszey imputet nieumiętności et pro libitu suo obradnieyszemi* corrigat sposobem.

^163-Na rejestrowych Kozaków wolność, iako to niestrawna potrawa juris caduci ad małe narrata vproszenia u JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, tak pokornie suppłikować będą, aby legę praecidatur na to appetit y otrzymane na Kozaków kaduki inualidentur y na potomne czasy ypraszać, y, ieśliby kto yprosił, nullitati podpadać maią^-163.//

Po skończoney instructiey, iako mię niespodziana z maiętności mey afflixit wiadomość, tak y dawnieysze y tę do JE°Kr. Mci y Rptey, ponieważ omnium subselliorum sprawiedliwości s. seym iest głową, posyłam suppliki y acz nie iestem tak rudis w koronnym prawie, żebym nie wiedział, iż in aeąuilibris iustitiae popełnione criminały y inne excessus vindicare mogę, iednak iż mię publiczna Maiestatówi JE°Kr. Mci y Rptey na tym vrzędzie hetmańskim exemit a quaesta** solitae juris viae posługa, tylko strusim żołądkiem połykam y trawić* oppressie moie. Raz, ^164-gdym JE°Kr. Mci, Pana mego młcgo, imperio w Ykrainę na residentią był zasłany^-164, Pan Gralewski z regimentem P^a Korffowym Międzyrzecz Korecki¹⁶⁵, ^166-dobra moie naonczas zastawne, hostiliter, idąc z regimentem, prawie zniósł, gdyż miasta część spalił, a nie tylko zrabować kazał, iako krzywd poprzysiężona w grodzie łuckim na dwadzieścia cztery tysiące obductia sonat, ale iassyr brał, iakoż kilkanaście niewiast z sobą zabrał, o co gdym na commissiey przez listy moie supplikował, żadna żalu mego y tak iawney krzywdy y naymnieysza non reffocillauit satisfactia^-166. Posłałem potym przy słudze moim w pewnych potrzebach janczara do Brześcia Litewskiego, tego burmistrz tameyszy cum comprincipalibus suae carnificinae tyrańsko zabił, którego ciała zamordowanego iest y obductia. Nad to teraz iescze cięższa afflixit mię niedola, kiedy ia w Polu¹⁶⁷ horuię, a pod moią maiętność, pierzchnąwszy za kilkadziesiąt mil, Pan Borachowski od straconego części iego commendzie w Polesie** powierzonego woyska, nie pamiętaiąc na boiaźń Bożą, która excludit na krwie niewinney przelanie appetit, y artykuły woyskowe, zabił tyrańsko sługę mego P^a Adamowskiego pod domem moim, na dobrowolney drodze idącego, y na exanque powłóczeniem ciała saeuiit cadauer y kilkaset czerwonych złotych na nim wziął. Tak tedy ciężka zadana mi rana a w niewinności sługi mego zabitego ^168-testimonio samego powiatu Pińskiego^-168, w którym resumebat Pan Boruchowski na ludzi niewinnych zabóystwa. Strawne w boiu serce, iż nie może vendicari per jura Regni, kiedy ia sam z tey publiczney urzędu mego y na czas uwolnić nie mogę, ustawiczną woyną zabawiony, fun//ctiey, kiedy mię ani zima, woynę gotuiąca, ani wiosna, większą aggredienda robotą woienną, relaxouać może, abym in competenti subsellio tak ciężki mógł releuare przez sprawiedliwość z Panem Boruchowskim contempt móy y sługi mego homicidium. Samego Maiestatu JE°Kr. Mci y Rptey powaga aby decidat seymem te moie mianowane wszytkie krzywdy, pokornie prosić impono pp. posłom, gdyż inaczey impune te wszytkie zapaść musiałyby krzywdy moie, a ia tylko chyba łzami polać*** moie te vtrapienia y na complices eiusdem facti, Jm P^a Omelskiego y Jm P^a Ladę, y innych, im lepiey znaiomych. O tenże żal P^a Hetmana supplikować maią.

P^a Piotra Doroszenka, asawułę generalnego Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego¹⁶⁹, iako wielkie elucescunt merita, tak aby ich**** sudores satiet distributiua JE°Kr. Mci iustitia, które impendit z odwagą zdrowia y ruiną substantiey.

Pokornie prosimy o óstapie¹⁷⁰ za Dnieprem, aby mu ^171-ziemskim dane było prawem^-171, iakoby w successorach za swą wierność, ściśle dochowaną, cieszył JE°Kr. Mci łaską y Rptey, także na młyny dwa, ieden na rzece Sule za Dnieprem w Czehryn Dubrowie¹⁷², a drogi w Steblowie¹⁷³ na Rosi, aby mu łaska JE°Kr. Mci y Rptey ziemskie donet prawa et approbet constitutią, y szwagrowi iego, Makatowi Bażanenkowi¹⁷⁴, starynnemu Kozakowi, młyn eodem haereditatio jurę na rzece Korsunce w Korsuniu.

Także ^175-o rodzonych iego, Hrehorego y Andrzeia Doroszenków, którzy w więzach* została moskiewskich^-175, aby łaska JE°Kr. Mci vindicet na swobodę, y szwagra iego Iwana Saskowicza¹⁷⁶, także ^177-p^a Pawła Radkiewicza, synowca p. oboznego naszego^-177, w krwawym boiu na vsłudze JE°Kr. Mci y Rptey wziętego, supplicabunt p. posłowie nasi do JE°Kr. Mci y Rptey.

Dań ut supra.

Lubo iuż po skończeniu instructiey przyiechał P. pułkownik czerkaski¹⁷⁸, towarzystwo iego, iednak ich supplikę comitamur naszą prośbą o spalenia ich, politowanie z łaski J°Kmci y Rptey słobodą y na cerkwi popalonych erectią, iako się iuż JE°Kr. Mci sczycą przywileiem, aby innouetur przewozów czerkaskich¹⁷⁹ donatia.

Paweł Tetera Het. ymieniem

wszytkie⁰ Woy. JEKM Zaporozkie^o Печать//

Supplika od nas, Starszyny Woyska Jkmci Zaporozkiego, powierzona pp^m posłom naszym do JKMci, Pana naszego młwego, y Rzptey.

Pokilkakrotnie widzieliśmy u Pana Hetmana naszego listy JKMci, które on podług zwyczaiu Woyska naszego praesentować powinien, abyśmy pokazali początek, skąd tak wielki na zgubę naszą y kto zapalił ogień. Zaczym poskarżą y do politowania JKMci, Pana naszego młwego, pod nogi Mttu Pańskiego złożą supplikę, iako ciężkimi zmieszana tumultami od niebożczyka Pana Wyhowskiego, woiewody kiowskiego, Ykraina stęka niedolami przy conniuentiey a ledwo nie pomocy ^180-Jm Pana Sebestiana Machowskiego, pułkownika JKrmci, dla tego y dla innych tumultów in herba haszenia zostawionego od JKMci na tey Dniepra stronie z pułkiem^-180. Gdyż niżeli niebożczyk Pan Wyhowski wykonał skutkiem buntów molem, częstą dosyć z Jm Panem Machowskim, pułkownikiem JKmci, przez posłance y listy certauit conferentią, ^181-których** przyjmował y odprawował suspectas v nas legationes^-181 nad wiadomość y communicatią z nami y P^m Hetmanem naszym tak dalece, iż y Jm P^a Hetmana naszego ^182-Jm Panu Machowskiemu zasyłane przestrogi od ruszenia iego do Baru^-182, które¹⁸³ pogranicznych РР^w starszyny naszey subministrauerat życzliwość, in cassum szły; y aby in herba obueniret złemu radom naszym, iakoby ex condicto z P^m Wychowskim, buntuiącym y pobudzaiącym, iuż ad morus miasteczka contrvarium*** opponebat sensum, practicuiąc hetmaństwo nasze, którego on przez wszytkie, by też naygorsze na Rzptą, ausus caeco ambiebat appetitu. W czem gdy contra mentem posłużyła fortuna, kiedy szczęściem JKmci rozsypane pod Białącerkwią, na iego imię. wzbudzone hultayskie gromady iuż widział się. przychodzić do refflexiey, widząc iednak, że rozsypana po miastach swawola bunty zaczęła na imię protectiey moskiewskiey, iako sam rospaczać począł, iż kiedy miał tak wielkiego zapalonego ognia Mttowi JKMci y Rzptey dać rationes, tak y Jm. Pan Machowski, wiedząc, iż mu demandata była z P^m Hetmanem naszym y nami, życzliwą Królowi Jmści starszyną, spólney około dobra pospolitego obrady et vnius sensus prouincia, a nie z P^m Wyhowskim, który dawno w chciwości buławy u nas na szkodę Rzptey suspectus był, post ^184-deliberationem pod Lisianką^-184, aby potym iego conniuentiey y obiecaney//promotiey do Hetmaństwa nie było dowodu, wziął go do więzienia, mimo wszelką wiadomość P^a Hetmana y naszą, y potem ^185-pod Olchowcem sądził y executią nad nim czynić rozkazał^-185. Do czego my nie należeliśmy, do senatora polskiego¹⁸⁶, ani też z Hetmanem naszym mieszali. Ale on¹⁸⁷ da rationes, ieśli to dobrze albo źle vczynił, ponieważ nie sądem Woyska JKM Zaporozkiego umarł. Którey conniuentiey, rad y pomocy Panu Wyhowskiemu od Pana Machowskiego na szkodę Rzptey y krwie przelanie powabem był ^188-obiecany skarbami P^a Hetmana y namówiony podział, w Bracławiu będącemi^-188, skąd ^189-zań ręczył^-189 zawsze, że lubo po miasteczkach snuie, ale o tem nie myśli Pan woiewoda, życząc w tem czasie, aby inualeret in plebe iego factia. Lecz Król Jmść powrotem P” Hetmana z Zadnieprza zmieszał Pana Machowskiego conferentie. ^190-Nadto z P^m Hetmanem w targi wchodził, iakoby chcąc, aby redimeret v jego conseruatią swoią na tym vrzędzie, czego własney ręki Jmci poświadcza karta, gdzie Pana Hetmana reąuirebat, żeby, iako Wyhowski niebożczyka Pana Potockiego, obóznego koronnego a potym woiewodę Bracławskiego, trzydziestu tysięcy u oyca Chmielnickiego wziętą a potym w skarbie odyskaną, satiauit potrzebę summą^-190. lako ^191-ociec Chmielnicki, wyrumowawszy vrzędników Pana Chłopickiego, dogodził potrzebie z tychże vkraińskiey szlachty maiętności^-191, tak barziey Pan Hetman nasz okupował* się mu¹⁹² na hetmaństwie, gdy Wyhowski z swoią iuż otwarł chciwością do tey buławy, czego iakośmy widzieli niesłuszny w Jm Panu Machowskim appetit, który na pięć chorągwi woiewództwa Kiowskie y Bracławskie miał wydziałem. Tak lubo Pan Hetman nasz życzył y chciał z wrodzoney ku oyczyźnie miłości dać summę, kupuiąc v Pana Machowskiego, aby non inuertat y nie zrywał gruntownego swoią conniuentią pokoiu, lecz my obstitimus a teraz Mttowi JKMci supplikuiemy, aby naganiony ten był Jm, na szkodę Rzptey y naszą ruinę ausus, aby się eo ехетріо drugie nie wzbudzały morus. Jeszcze bowiem y tey milczeć nie możemy Jm. Pana Machowskiego niełaski, iż Jm. P⁸ Hetmana//namawiał, aby nas desereret a do Bracławia szedł, gdzieby skarbów go swoich satiaret podziałem. Na co gdy obaczył contrauenire nasze starania, zabierał coraz do większych na ruiną naszą y P³ Hetmana z P^m Wyhowskim cointelligentÿ. Iakoż y pod Fastów¹⁹³ gdyśmy przyszli z P^m Hetmanem naszym, vsiłował, iakobyśmy¹⁹⁴, z Wyhowskim powidawszy, ku Pawołoczy¹⁹⁵ obrócili y eludi mogli z P^m Hetmanem przez vpad Białeycerkwie, byśmy tylko za milę Wyhowskiego od Fastowa odstąpili. Także przypowiedne listy¹⁹⁶ dawał na ochotnika w ten czas na szkodę Rzptey, mianowicie Bublikowi¹⁹⁷, czego sam dobrym negare nie może sumnieniem, gdyż ta swawola na nas potym następowała. Bierzemy tedy Pana Boga naszego na świadectwo, iż nie z Jakiego rankom, ale z uprzeymey naszey życzliwości y wierności Mttowi JKMci, będąc reąuisiti, z czego ten in momento w Ykrainie buchnął bunt, daiemy supplicatoriam relationem na niełaskę na Ykrainę, wierną na ten czas Mttowi JKmci, Pana Machowskiego, albowiem sumnienia nasze w tem obowiązuiemy, że gdyby ieden list napisał Pan Machowski, iakośmy prosili ^198-do Pana Wyhowskiego, skoro leszcze z Baru ruszył^-198, pewne by od swey supersederet zawziętości y bunty w nadzieię Pana Machowskiego przyiaźni wzbudzać na Pana Hetmana nie odważał, na szkodę Rzptey; które¹⁹⁹ y z tey vrazy do P^a Hetmana promouebat²⁰⁰, że mu²⁰¹, gdy ^202-oyca Chmielnkldego, non parcendo sanguini, zapewne lekkości iego słowa, do Lwowa odsyłał^-202, monastera Mhliowskiego²⁰³, gdzie oyca Chmielnickiego fortuna była, ^204-zabrać nie odpuścił^-204, ponieważ ociec Chmielnicki, dla lekkości mówienia swego, nie był przekonany prawem y iemu y iego dispositiey iego* competebat własność, y ta tedy przy innych vrazach na P^a Hetmana w te przywiodła Jmci Pana Machowskiego zawziętości, że P^a Wyhowskiego conniuebat factioni y promouebat do buławy zaporozkiey, żeby iego beneficio quaesitam** nabywszy, iż P^a Hetmana potym gratificował mu skarbów. Przekładamy tedy tę prawdziwą narratią ad cognitionem Mttu JKrmci y Rzptey iako wierni poddam.

Дві печаті

Michayło Radkiewicz, oboźny W. JKM Zapo. Jeneral. Piotr Doroszenko, asauł WJKM Zapo. Jeneralny Iwan Łupinenko, Asawuł generalny Swientosław Krzywiecki, Pisarz Generalny Woyska JKm Zaporoskiego Fedor Korobka, Pułkownik Czehryński Za Fedora Dzułaia, Pułkownika Czerkaskiego, pisać nieumieiącego, podpisuie się Sawa Klewańsky, Pisarz Pułku Czerkaskiego Joan Demidenko, Pułk. Kaniowski Tymosz Chmura, Pułk. Kalnicki Hryhory Pododnia, Pułk. Korsuński Ostap Hohol, Pułk. Brasławski

Jan Krechowiecky, swoym y pisać nieumieiącego collegi imieniem, Pana Hermana Haponowicza, sędziowie gienieralni Woyska JE°Kr. Mści Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz, Pułkownik WJKM Biał.// Michayło Chanenko, Pułk. Vmański Jarosz Hrycyna, Pułk. Pawołocki Tymosz Nosacz Samuyło Zaradny Hawryło Hodunenko, Pułk. Piechomy²⁰⁵ Paweł Janowie Chmielnicki, Pułk. Kiow. Stephan Fedorowicz, Pułkownik JKm Zaporozki, imieniem swoim y wszystkich Pułkowników, którzy przyszli do posłuszeństwa JKM Hawryło Lisowki, asawuł

Po skończoney cale a ledwo nie zawartey instructiey naszey przyiachali Pan asawuł generalny²⁰⁶ y p. pułkownik z starszyną z Czehryna²⁰⁷, gdzie przełożyli, iż Pan commendant tameyszy²⁰⁸ prochy, munitią naszą in priuatos obraca usus y saletry zabiera. Zaczym pokornie supplikować będą, aby Pan Hetman nasz non patiatur w tym gwałt, ale legę publica p^a commendanta praecidatur interessowanie do munitiey naszey na Czehrynie y saletr robienia w czehryńskich polach excludatur z ppanów starostów in genere wszytkich y commendantów w Ykrainie participowania y używania, ale tylko samemu Panu Hetmanowi Zaporoskiemu y wszytkiego Woyska naszego używaniu służyła ta JE°Kr. Mci y Rptey łaska w saletr do artileriey woyska sposabianiu, vniżenie supplikować będą.

Paweł Tetera Het.

ymieniem całe^o Woyska Печать//

JEKM Zaporozkie^o

Instructia od Woyska Zaporoskiego na seym walny A. 1664.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 545-586. Оригінал.

2

1664 р., серпня 3. Табір під містом Ставищами. –

Зізнання Дмитра Сулимки, дане перед старшиною

Війська Запорозького, про дії Івана Виговського,

спрямовані проти Речі Посполитої

Confessata Dmitra Sulimki. Niebożczyka Pana Wyhowskiego instrumentum do wzbudzonych w Ykrainie buntów, przesłuchane w obozie pod Stawiszczami od nas, Starszyny woyska Zaporozkiego, An°1664 Augusti d. 3.

1. Libere przyznał, iż wszytkich buntów teraźnieyszych w Ykrainie motorem był niebożczyk Pan Wyhowski.

2. O Wniebowzięciu nasz. Panny Ruskiey²⁰⁹ przysłał Fedora z Bałabanowki²¹⁰, Kozaka y poddanego swego, do Sirka²¹¹, żeby mu był Bratem y za wiarą Chrześciańską z nim społem wziął się, obiecuiąc się być Oycem Vkrainy. Odpowiedź z rady Sirkowa była, że nie nasze siły ani rpzum przeciwko Króla Jmci powstawać. Ale od iego przyszła odpowiedź, że Ja wiem, co czynię, y oycowsko stanę wam y i (!) biorę się iako Ociec za Syny swe; y consensenmt wszysci y posła tego vdarowano suknem zielonym.

3. Drugi raz Jaremę przysłał, Bałabanowskiego Kozaka, żeby z Zaporoża wychodzili, że ia za was, iako Ociec za Dzieci, biorę się, ręczę wam szlacheckim słowem; y my posłaliśmy Kozaka Mirona Nahoreckiego, a przy sobie zostawiliśmy Jaremę, chcąc zrozumieć, ieśli nas zwodzi albo nie; y on przysiągł iemu: niech tylko przyieżdżaią do mnie od Sirka znacznieysi ludzie. Interea przyiachał Sulimka, Pawło Motowilenko z Babany²¹², Harasun ołomyiczenko z Buków²¹³, Iwan Danczenko²¹⁴ z Moszurowa²¹⁵, Karp iezabitowski, Michaylina²¹⁶. Tenże Nahorecki Miron wyszmianowany, Wasil orczynenko²¹⁷ zostali się przymowani w śrzodę maslną²¹⁸, ykazano im jspodę, a w noc godzinę przymowani, przy którey audientiey

4. Przysięga była²¹⁹ na tym, że Ja was iako Ociec nie odstąpię y za as y wiarę//prawosławną biorę się na Ewangelicy y szabli; y piąciom dawał iłować y Obraz nasz Panny; potym veneratus osculo przysięgi, obiecuiąc roiować Lachów, tylko waruiąc, aby go Moskwie nie wydali.

5. Declarował y to, że w tym razie, niżeli wy co poczyniecie, Ja abym /iarę miał y Lachów podiazdem pod Kiowem odezwę.

6. Powiedział, iż tylko Armatę wy opanuiecie, a Ja do was y we stu koni stanę.

7. Leybenka posłali z Zwinogrodki²²⁰, daiąc znać, iż zaczęli bunt, y kazał siebie iść, a sam był w Fastowie²²¹.

Дві печаті

Michayło Radkiewicz,	Jan Krechowiecky,
obózny Woy. JE°Rro. M. Zapo. Jeneralny	imieniem swoym a P. Hermana
Piotr Doroszenko,	Haponowicza, sędziowie Woyska
asauł Wo. JE°Kr.M. Zapo. Jeneralny	Je°Kr.Msci Zaporoskiego
Iwan Łupina, Asawuł generalny	Samuel Fridrichowicz,
Swientoslaw Krzywiecki,	Puł. W. JKM. Białocerkiewski
Pisarz Galny Woyska JE°Kr.Mti Zapor.	Michayło Chanenko,
Fedor Korobka, Pułk. Czehryński	Półkownik Ymanski
Fedor Dzułay, Pułkownika(!),	Tymosz Nosacz
za którego nieumieiącego pisać	Samoyło Zaradny
podpisuie się Sabba Klewański, pisarz Pułku	Jarosz Hrycynenko,
Czerkaskiego	Połkownyk Pawołocky
Hrehory Pododnia, Pułk. Korsuński	Paweł Janowicz,
Ostap Hohol, Pół. Brasławsky	Połk. Kiiewsky
Stephan Fedorowicz, imieniem swoim y innych	Tymosz Chmura,
Połkownikow, którzy przyzli do posłuszeństwa	Połk. Kalnyctó
JE°Kr.Mci	Hawryło Hodunenko,
	Połkownyk Pichotny

Testimonium zdrady Wyhowskiego, wdy Kiiowskiego A.1664 3 Augusti.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Оригінал.

ЛАТИНСЬКІ СЛОВА І ЗВОРОТИ ТА РІДКОВЖИВАНІ ПОЛЬСЬКІ СЛОВА ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ*

До додатку 1 Інструкція

1. veneratiey – шани; solenniter – урочисто (як належить); fatigę – труд (старання); inauditam... desideratam... praesentiam – нечувану... бажану... присутність; securitatem – безпеку; ad ipsam famam – на саму чутку; іп armis... assistere – збройне... стерегти; auersit – відвернув; iniurio caeli – несправедливістю неба; praecisam – обірвану (урізану); inclinatiey – схильності; compareret – (щоб) з’явився (став); qaesitam – здобуту (бажану); venerabuntur occasionem belli – зважатимуть на привід до війни.

2. summa... po deditiey... tranąuillitas – найвищий... після віддачі... спокій; vigore – стосовно; resiiduum obstinatorum – залишок непокірливих; infringi – бути зламаним (розбитим); et fatales... calamitates – .неминучі... лиха; afflixerunt -розхитали (уразили); sub specie – під виглядом; nouandarum rerum – (до) підбурливих справ; mouet – призводить; vincula conclusit – шкоди вчинив; coniuratią – змовою; confessata – зізнання; instrumentom – документ.

3. suis... immunitatibus – своїми... пільгами (привілеями, свободами); clementiey – ласки (прихильності); ad liberum... соаеиит... exercitium – до вільного... рівного... існування; іп conuulsionem – в порушення; tandem – нарешті; assecuratiami – заспокоєннями (запевненнями); restitutio – відновлення; beneficia – маєтки; scissie -незгоди; ad unitatem – до єдності; innata regnantibus clementia – притаманна правителям ласка; errores – помилки; legę scripta – писаним законом; ritus nostri fundatie – нашої віри (релігії) пожалування; pactis conventis – договірними статтями; vindicatam (має бути vindicatf) – обіцяного; iniusta competentia іп potiori parte – переважно протизаконне; et usum – і користування.

4. esset immensum – було б неможливо (буквально: нескінченно); constitutio absentiarum – конституція недоліків; obstacula – перешкоди; excludit effectum – виключає дієвість; administrare – діяти; sub paenis (має бути poeniś) – під загрозою покарань; rationes – міркування; decldi – (має) бути визначений.

5. nouitates – нововведення; immutatie – зміни; confundere – вливати; a saeculo -здавна; praetext – привід; supremus arbiter praeuia electione legitime et immediate – верховний арбітр за попередньої елекції законно і прямо; diplomata... sonant – дипломи... свідчать; jus patronatus collationis exigit – право патронату щодо колації подає; legę scripta caueatur – (щоб) писаним законом був забезпечений; praecidantur... ad collationem et praesentam praetensie – (щоб) був покладений край... претензіям стосовно колації і презенти; imponimus – уповноважуємо (покладаємо); toties – стільки разів; sollicitudo... exposcet – турбота... вимагає; iusta petit – належне просить.

6. directe et immediate – прямо і безпосередньо; per omne ius et аеашип (має бути аеашип) electem (має бути electionem) decidi – за всім правом і рівним вибором бути визначеним; per legem scriptam caueatur... sensus – (щоб) писаним законом був забезпечений... сенс; directe – прямо; facilitabunt – облегшать; поп derogabitur... honori – не пошкодить... честі.

7. vsum – користування; legę саиегі – законом щоб було забезпечено; eiigentw -споруджуватимуться; participować – уривати.

8. erudiri – навчатися; ad seniorem mentem – до зрілішого розуму; immunitatibus... insignitae – імунітетами (пільгами, привілеями) позначені (забезпечені); promotie... inualeant – промоції...(щоб) зростали (відбувалися); subordinatas personas – підпорядковані (підставні?) особи; vsura – юристуванням; ad proportionem collegÿ – пропорційно до колегій.

9. et seminaiorum... fundatia – і семінарій... фундація; caueatur – (щоб) було забезпечено; erigować – засновувати.

10. поп instaurata erectio – не відновлене створення; sollicite – старанно; ad proportionem – пропорційно; immunitatibus – пільгами (привілеями); legę... institutio- законом... створення; legę decidatur – щоб було законом вирішено.

11. effectualiter – успішно; vsu – користуванням; istabunt – наполягатимуть.

12. clementia – ласка; releuabat... indemnitatem – облегшувала... відшкодування; in genere – загалом; vertitur immunitas – полягає свобода (незалежність, привілейованість); suam observantiam – свою повагу; instabunt – наполягатимуть; per constiutionem eximantur – (щоб) конституцією були звільнені (вилучені); eeacrtÿ – поборів; securitas – безпека; et immunitatibus – і пільгами (привілеями); eodem... iudicio – тим самим... судом; inuastorem (має бути inuasorem) – тим, хто вторгається; za instantią – на вимогу (за поданням); agere – мати справу.

13. cessit successori – перепала наступникові; in usum suum – у своє користування; restituant – (щоб) повернули; in defectu – в разі відсутності; authoritate – на вимогу; introducator ехеааіо – (щоб) було проведене розслідування; successor – наступник; intentią – намір; reparatiey – ремонту; cauendo – дбаючи; successores – наступники; excludendo – за винятком (вилучивши); episcopi pro libitu suo – єпископи для своєї потреби; disponere – мати в розпорядженні.

14. conseruunt – оберігають; поп temera (має бути temere) mente – свідомо (буквально: незатьмареним умом); ąuanta... accedere – яка велика... стати; suis... immunitatibus – своїми пільгами (привілеями); erudiri – навчатися; artibus liberatibus поп exculta – визвольними (вільними) науками (мистецтвами) не вдосконалена; audere – бажати (прагнути); persuasyi... excludit consideratią -напучення (повчання) сприймає критично (буквально: вилучає роздумом).

15. antecessorów – попередників; innouatia y approbatia – поновлення і затвердження (підтвердження); persistimus in fide – залишаємось (перебуваємо) у вірі; alliciendo – прилучивши; interpretatio – роз’яснення.

16. in securitate – щодо безпеки (буквально: у безпеці); pro inuasore – як нападник.

17. merens stipendia – той, хто служить на жалуванні; cauemus – зичимо;

peremptorie – рішуче (негайно); cadentÿ – тривалості; ad reguisitionem – на вимогу; publica legę – публічним правом; suprema...facultas – вище...повноваження; sine ulla appellatione – без будь-якого оскарження; diffidentie – незгоди (недовір’я); motus compescentur – потрясіння гамуються.

18. in casu – на випадок; infamia – неслава (безчестя); legę cautionem – законом забезпечити (буквально: законом (забезпечити) гарантію).

19. similiter in ciuilibus – подібним шляхом в цивільних справах; banitia -вигнання; banitus – вигнаний; in ąuocunąue Regni subsellio – в будь-якому суді королівства; locum standi – судитися (буквально: місце стати).

20. раепае – кари; forum – тут: місце суду.

21. jurisdictiey – юрисдикції; sub fide et consistentia – справедливо і належно; et decidere – визначити; plenus... numerus – повне... число.

22. discernere – вирішувати; cum appellatione libera – з вільним оскарженням; praetensie – претензії; excessus – ексцеси (випадки); decidere...iurisdictio – вирішувати...юрисдикція; compositi judicÿ – мішаного (складу) суду.

23. sub specie – під виглядом; in plebe – в голоті (плебсі); libera electio – вільне обрання; promouent – передбачають (потребують, мають на увазі); in locum deponentis... substituere – на місце відставленого (усунутого, зміщеного)... поставити; nomine – іменем; insignire – одержати (буквально: відзначити); proponere suffragio – пропонувати авторитетом (буквально: за вибором); bene meritum – добру заслугу.

24. proficuum (не proficuam!) – корисне; periclitari vniuersitas – піддаватись небезпеці цілість; in meditullio – посередині (в центрі); intratą – доходом; cessit praesidio – пішло на гарнізон; cedere – йти (перепадати); cum sua... assistentiam – зі своїм... оточенням; expensa – витрати; impensas – доходи; propter assistentiam -з огляду на оточення; boni publici – публічного добра; lege impositam... perpetuam freguentiam – законом визначену (передбачену)... постійну присутність; impendi -витрачатись.

25. consiliarze – радники; ео necessitio – тією необхідністю; subsistere – існувати (перебувати); prouidebit – передбачатиметься.

26. ratiey – міркування; promouemus – обстоюємо; instituowal – розміщував; innitens – засновуючись; colligationes – зв’язки; іп contrarium – навпаки; subsistat-(щоб) перебував; successores – наступники; utile – за корисне.

27. па ingruentią – з огляду на вторгнення; oppositum praesidium pericula – протилежний (польський. – M. K.) гарнізон (становить) небезпеку; opportune ex importandis legalibus – вчасно на законних підставах; cum sua assistentia – зі своїм оточенням.

28. antląuitus – здавна; vsu – володінням; stringitur – доводить (буквально: доводиться); cedet – стане (буквально: перейде); militet – служила б; armis se accingant – збройне ставали б.

29. tanti іп Republica herois – такого в Речі Посполитій героя; поп imputet -(щоб) не приписав; securitatem – безпеку; directiey – розташування (буквально: спрямування); post tot fluctus – після такого великого замішання.

30. liberom... electionem – вільне обрання; ргаето sensu – за попередньою згодою; caueri legę – законом бути забезпеченим; aemulatie – незгоди (суперництва); іп plebem – в чернь; factie – замішання; sub specie – під виглядом; arbitrium circa instituendam... electionem... antecedere – рішення (розсуд) щодо проведення... обрання... передувати; ex arbitrio... deponi et institui – за рішенням (за розсудом)... бути зняті і призначені.

31. comput extendowanego – масу складеного (буквально: розтягнутого, перебільшеного); iudicio – за розсудом.

32. numerus decrescens aby adimpleatur – кількість, на яку зменшилась (чисельність), щоб компенсувалася (доповнювалась); iudicio – за рішенням (за розсудом); paenas – кари; inąuantum – оскільки; supplere... defectum – доповнювати некомплект (буквально: нестачу).

33. consistentia – існування (буквально: постій); sensum – значення; cauet – забезпечує; defectum – некомплект; zdezelowane – понищені; supplere – доповнити; cauemus – залишаємо (буквально: забезпечуємо); legę caueri – законом бути забезпеченим; excludimus – вилучаємо; cedendo – йдучи назустріч (враховуючи).

34. disciplinae mUitaris... inualuit error – військової дисципліни... зросло падіння; sine legali impedimento – без правової перешкоди; excludere – вилучити; substituere – призначити; praefigi – бути застосована.

35. publicis negotiis intenta consistentia – за публічні труди належне забезпечення; supplicabunt – проситимуть.

36. іп genere – загалом; fundatiom – пожалуванням; od consistentą – від постоїв; perpetuis temporibus – навічно; errory augere – незадоволення (буквально: помилки збільшувати).

37. consistenÿ – розташувань; libere – вільно (безперешкодно); intra medium annum – протягом півроку; excludetur consistentia – знято буде розташування; substantiey impedire – маєтку перешкодити; agere – вчиняти; cum violatore – з порушником; imponimus – покладаємо.

38. vizią – огляд; lustratią – огляд; fides et conscientia... obligantur (не obligatur!) – віра і совість... зобов’язуються; excludować subiecta – вилучати особи; corruptie – підкупи; eadem fide et consistentia... abligantur – тією самою вірою і совістю... зобов’язуються.

39. minuitur – зменшується; practicato... ехетріо – за практикованим... прикладом; compleri... numerus – бути досягнена (буквально: наповнена)... кількість; supplebit – доповнить.

40. effectiuwn... numerom, sub sigillo testimonÿ – належну... кількість, засвідчену печаткою; completa – повна (кількість); assistant – (щоб) перебували; legę caueri -законом бути забезпечено; sub paenis – під карами; periculum – небезпеку.

41. subesse – підлягати (підпорядковуватись); comparebit – перебуватиме; derogowaio – шкодило; capaces – правомочні; legę caueri – законом бути забезпечено.

42. utile – корисне; legę assignatam ~ законом визначену; resistent -протидіятимуть; legę caueatw – законом щоб було забезпечено.

43. stipendium – жалування; folguiąc impensas – щадячи доходи; perpetuo -назавжди.

munitia – зброя (озброєння).

44. ordinatią – положення (приписи); continuo – постійно; legę (не Іех!) praescribi – законом бути приписано; augere... cauemus – збільшити... забезпечуємо; excludi – вилучатись; subsistentiey – знаходження; depositia – зберігання.

45. ordinowana... assistentia – визначений... супровід; aeąulus – скоріше; mercenariorum – найманців; ludicio – за рішенням; obligabitur fides ~ зобов’яжеться вірність (сумлінність); viuende – на прожиття; prouidebit – передбачить; ąuotannis – щорічно; ехoluet stipendium – виплачуватиме жалування.

46. cum attinentÿs – з прилеглостями; іп genere – взагалі; etiam legę publica... militet donatia – також публічним законом... (щоб) служило пожалування; sufficientiam – утримання; silere – мовчати; inseruare (не inserdare!) – допомагати; suppleri – бути доповненим; conseruatia – утримання; verificouać percepta et expensa – справджувати доходи і витрати; іnquiruiąc exquisitissime – ведучи облік якнайдбайливіше; disponować... ad usum – розпоряджатись... на користь; ex communicatis consilÿs – за загальними рішеннями.

47. ad(l) usum – на користь; па praesidiach – в гарнізонах; ad arbitrium – на розсуд.

49. immunitates – привілеї; ехрепsа – витрати.

50. subsistere – підтримати; conseruatiey – збереження; ex adaeaualibus (не adaequalis!)..j-ationibus – з обгрунтованих... міркувань; sortiantw – матимуть.

51. afflixit – вдарила; calamitatibus – лихами (нещастями); releuauit – облегшила; directia – справедливість; longo vsu, ąuaesita et acąuisita experientia belli – тривалою діяльністю, надзвичайним і надбаним досвідом війни; cum dispendio – з утратою; resotutią – погіршенням; obseąuium – послух (покірність); contaguione... pestis – поширенням... зарази; bella momentis constant – війни моментами (результатами, значенням) є варті; gressus – кроки; grałam... recordationem – вдячний... спогад; accumulauit aceruum – нагромадив груду; іп subsidium – на допомогу.

52. tantis et tot sudoribus classicum canere – такими і так багатьма трудами трубний сигнал співати; diffidentiami – недовір’ями; dextram – правицю; plebs – чернь; motus – бунт; caeco impetu – сліпим прагненням; protectiey – захисту; releuent – (щоб) облегшили; z uweredą substantiey y dispendio – з утратою маєтку і погіршенням.

53. eluxit – стало відомо; reflexią – прихильністю; uberrimam... relationem – найповніше повідомлення; confidentią – довір’я; horrebant – здригалися; accesswn – прихід (наступ); mouit – штовхнув; sensum – здоровий глузд; transtulit animum – притулив душу; specimina – докази (приклади); praecideret – (щоб) привів; egit – зробив; competebat – відповідало; actus – дії; іп subsidio – на допомогу; opposuit – протиставив; pretio – за плату; succwsów – підмог; faciem – лице (образ); restitit... militiom – протистояв... загонам; іn herba – в зародку; сига et sollicitudine – турботою і тривогою; incendium – полум’я (пожежу); іп plebe – в черні; vincula -лиха; depozyta – збереження; bona fide et conscientia – доброю вірою і свідомістю; suadebat ratio – промовляв глузд; aggredi opus freguentią – здійснити справу присутністю; resistere – протидіяти; proprio periculo – власною небезпекою; resolutią – ослабленням; periculum – небезпеку; intentią – намір; і/І meditullio -всередині; aggredi opus – здійснити справу; поп defficit – не втрачає; suffragio... promouit – авторитетом... наблизив; compescere – придушувати; diffidentiami -чварами; поп practicato ехетріо – непрактикованим прикладом; impendit molimina -доклав зусилля; redimat... tranąuillitatem – (щоб) досягнув... спокою; viuo testimonio – живим свідченням (доказом); merita – заслуги; ex distributiua... iustitia leuamen – з наданої... справедливості полегшення; perennaturam... recordationem gratificatią – незмінний... спогад послужливістю. petita – прохання.

54. cedat – (щоб) відійшло; inclinatią – прихильність; silere – мовчати; conseruowal – зберігав; indefesso studio sudores – невтомним старанням труди; insignitus – удостоєний; eminenter – особливо; pericula – небезпеки; probavit -довів; successores – наступники; conferowany – відзначений; etiam reprobos ad seniorem sensum – також обдурених до здорового глузду.

55. rebelliey – бунту; substantiey – маєтку; pretio – коштом; attestatia – свідчення; erogował – видавав; desolatiey – знищенні; іп casu – на випадок; militet – служитиме.

56. cum attinentÿs – з прилеглостями; w possessyi – у володінні (тимчасовому); donatia cum approbatione – пожалування з затвердженням (підтвердженням); perpetua... donatia – довічне... пожалування.

57. uolando fama... notitiam – поширенням чутка... вістку; stante depraedata – постійно спустошуючи; extat – виступає; approbatia – затвердження (підтвердження).

58. ехітаtur – (щоб) було вилучене; indefessi studÿ – невтомні праці; competit-стосується; post sera... fata – після дальших... доль; instantia – наполягання; repulsy– відхилення.

59. funditus – дощенту; depraedans – спустошуючи; authentico... argumento – властивим... доказом; effectum – виконання; imponatur satisfactio – (щоб) було дано відшкодування.

60. іп genere – взагалі; о libertatią – про звільнення.

61. attinentiami – прилеглостями; donatia – пожалування.

62. ad fortunae... ad vitae dispendia – щодо маєтків... щодо життя витрати; іп fide conseruatiey – у вірності збереження; emendicatis... suffragąs – випроханими... даруваннями; поп deserat clementia – (щоб) не покинула ласка; releuet – (щоб) облегшила; restiterunt – протистояли; resistunt – протистоять; instaurowawszy -відновивши; cladibus – лихами; continuunt fidem – продовжують бути вірними (буквально: зберігати вірність); cum praesidio... oppositi – з гарнізоном... протидіючі; imprezom – діям; іп subsidium – на підтримку; declaret – (щоб) проголосила; gratom recordationem – вдячний спогад.

63. instantie – наполягання; clementiey – ласки.

64. onerati... beneficÿs, persistunt іп fide – переповнені... добродійствами, залишаються у вірності; rumpuntur odio – пронизуються ненавистю; bene meritis legę publica... approbet – (щоб) добре заслуженим публічним законом... затвердила (підтвердила).

65. elucescunt – сяють; cum dispendio – з витратою; complete – повністю (комплетно); obibant... munia – вимагали... обов’язки; accelerauit – прискорив; periclitabatur – піддавалася небезпеці; restiterunt – чинили опір; imprezom – діям; ad obseąuiwn – до покірності; astiterunt – стояли біля; ехоїшіа – сплату.

66. attestatią euincit – свідченням доводить; desudant – трудяться в поті чола; resolutią – витрату.

67. поп praeterimus – не обходимо; persuasiami – переконаннями; persuasit – переконав; pro bono publico – задля суспільного добра; w legatiach – в посольських справах; imponimus – подаємо; distributiua... satiet iustitia – розподільча... була б заспокоєна (задоволена) справедливість.

68. clementią – ласку.

69. recwsach – зверненнях; per suffragia – через дію; facilitatem – люб’язність (прихильність); releuat grauitatom – облегшує тягарі; gratificatia – люб’язність; impendit – витрачає; cedat – (щоб) було дано; comformem – подібну; expeditie... recurrimus – поїздки... здійснюємо; excludetur... praepeditia – вилучаться... перешкоди.

70. pod directią – під командуванням; deditiey – здачі; triumphos – тріумфи; condemnaty – вироки; ехітіі... ratio – вилучає... здоровий глузд; nullitatem... arguit– непотрібність (необґрунтованість)... доводить; institutio – інституція; relaxowala – зм’якчала; іп quocunquo subsellio decidowane condemnaty – в будь-якому суді винесеш вироки.

71. respectu – поваги; insignitus – удостоєний; clementią – ласку; depraedicabat pleno ore – заявляв на повний голос; deserebant – залишали (покидали); authoritate – іменем.

72. praeclara facinora – чудові дії; vsu – користуванням; roboratione – міцністю.

73. constat – відомо; deliąuium... error – злочин...обман; confidimus clementiey – покладаємось на ласку; luit paenas ехесиїіа – омив провини екзекуцією; appetit -прагнення; concipimus – вважаємо (уявляємо); legę publica a jurę caduco excipo\vane – публічним законом з виморочного права вилучені; successori – спадкоємцеві (наступникові); clementiey – ласки.

74. generositate – благородством; certare – змагатися; etiam post fata – також по смерті; іиrа – права; sociam thori – дружину (жінку); поп corruat – (щоб) не загинув; erudiatur – (щоб) став освічений; еат... ргоиіпсіат – цю... маєтність.

75. deliąuiwn leuitatis suae – злочин через свою легковажність; restituowany cum socÿs – відновлений зі спільниками; seąuestru – зберігання; іп usum suum – в своє користування; assecurowany – забезпечений; constat – відомо; usus – користь; satiauit – задовольнив; assecuratam... summam – забезпечену... суму; legę cauta summa – законом забезпечена сума.

(76). bene meriti – добре заслужені; accedebant eminentiey – прибували достоїнства; accedet – стане; sudores – труди.

Додаток

supplementum – додаток; extra spheram actiuitatis – за межі компетенції (буквально: діяльності); іп obseąuio – в покірності; longo vsu ąuaesita et acąuisita... experientia belli – довгою потребою (користуванням) шуканий і надбаний... досвід війни; consulent (не consuletl) – порадить; ąuanto... incommodo – якою... шкодою (яким тягарем); confundit vniuersitatem... erectia – зміцнює єдність (цілісність)... спорудження; perpetui praesidÿ institutio – постійного гарнізону встановлення (створення); proponimus – пропонуємо; praesidium – гарнізон; licentią – сваволю; confluit – стікає; classicum canit – сигнал звучить; libere – вільно; excludet accessum – вилучить притік; excurssie – набіги; piraticas – піратські розбої; praesidÿ – гарнізону; assistentia – присутність; perpetuo... praesidio – постійний гарнізон; a periculo exclusa – позбавлена небезпеки; effectiue – у результаті; praesidio – гарнізоном; utili practicatum... ехетріо – корисним практиковано... прикладом; instauratia – відбудова; praesidia... disposuit – гарнізони... розташував; praesidia – гарнізони; licentią – сваволю; confluere... nobilltas – напливати... шляхта; instituowało się classicum – установилось вогнище; deseret – покине (залишить); ratio promouet – міркування промовляє; a periculo – від небезпеки; cedet – стане; assistentią – присутністю; securitatis summae – вищої безпеки; ехаигігі -витрачатися; persistit – протидіє (чинить опір); recurss – притулок; perpetuo declaret... praesidio – постійним проголосить... гарнізоном; proponent – запропонують; redituram fidem – віру у повернення; indinauerant (не inclinarant!) – схилились; comparuit.. praesentia – з’явилася присутність; concernere... utile – усвідомити...як корисне; іп meditulio – посередині (в осередді); erectią y praesidÿ perpetui... declaratią – спорудження (створення) і постійного гарнізону... декларацію (проголошення); ex sensu – з міркування (в інтересі); destinowanych – призначених; do refflexiey – до усвідомлення; поп recalcitrabunt – не допустять; іп euentum belli – на випадок війни; praesidiariorum – осіб в гарнізонах; securitatis – безпеки; instytuowany – поставлений; ad libitum et senswn – до бажання і сенсу; praetextem -приводом; confluere... plebs – напливати... чернь; praeuio sensu – за попередньо думкою; ad delationem – за донесенням; sub specie – під приводом; perpetuo praesidio – постійним гарнізоном; utile – користь; praesidiorum – гарнізонів; sfolgować – заощадити (пощадити); disceptatum – мірковано; ехетріо – за прикладом; confluit – стікає; recurssus – притулок; resistentia – опір; solicitudinis – хвилювання; securitatis – безпеки; actiuitatis – справи; freguentią – кількість; accumulet... ordinatia – (щоб) зосередила (зібрала)... ординація (розпорядження); rescindunt – руйнують; militią – загін; obstinata expugnari – затята переборюватися (долатися); аеаио ехсіріаі апіто – благосклонною (щоб) висловив душею; errorem -помилку; securitatem – безпеку; imputet – (щоб) зарахував; et pro libitu suo – і на свій розсуд; corrigat – (щоб) виправив; juris caduci – виморочного права; ad male narrata – до поганого мовлена; legę praecidatur – законом (щоб) було присічено; appetit – прагнення; invalidentur – (щоб) були ліквідовані; nullitati – скасуванню.

Дописка П. Тетері

afflixit – засмутила; omnium subselliorum – всіх судів; rudis – недосвідчений; іп aeąuilibris iustitiae – у площині правосуддя; excessus vindicare – відхилення карати; ехетії a ąuaestu (не ąuaesta!) solitae juris viae – вилучає від шукання звичайного шляху права; oppressie – відчаї; imperia – за повелінням; hostiliter -вороже; obductia – судовий огляд наслідків злочину, sonat – свідчить (буквально: звучить); поп reffocillauit satisfactia – не послідувала компенсація; сит comprincipalibus suae carnificinae – з прислужниками своєї катівської посади; affbcit- засмутила; excludit... appetit – виключає... прагнення; па ехапаие – на додаток; saeuiit cadauer – знущався над мертвим тілом; testimonio – засвідченням; resumebat – знову чинив; vindicare per jura Regni – покарати правом королівства; aggredienda – що придає; relaxować – облегшити; іп competenti subsellio – у відповідному суді; releuare...contempt – втішити (заспокоїти) зневагу, homicidiwn -вбивство; decidat – (щоб) вирішила (покінчила); ітропо – покладаю; ітрипе – безкарно; complices eiusdem facti – тісно пов’язаних з цим фактом; elucescunt merita – сяють заслуги; sudores satiet distributiua... iustitia – труди (щоб) задовольнила щедра... справедливість; impendit – витрачає; substantiey – маєтку; successorach – наступниках; donet – (щоб) дарувала; approbet – (щоб) затвердила; eodem haereditario jurę – таким самим дідичним правом; supplicabunt – попросять; ut supra – як вище; comitamur – супроводжуємо; innouetur... donatia – (щоб) було відновлено пожалування.

Супліка

conniuentiey – поблажливості; іп herba – в корні; molem – справу; certauit conferentią – прагнув обговорення; suspectas... legationes – підозрілі... посольства; communicatią – зв’язок; subadministrauerat – подавала; іп casswn – в пустоту; іп herba obueniret – в корні (щоб) трапилося; ex condicto – за домовленістю; ad motus... contrarium (sic!) opponebat sensum – до рухів... протилежний наштовхував намір; ausus caeco ambiebat appetitu – спонукуваний сліпим прагненням, обходив; contra mentem – проти наміру; do refflexiey – до зрозуміння; rationes – пояснення; demandata... prouincia – доручена... справа; vnius sensus – єдиного зрозуміння; suspectus – підозрілий; post deliberationem – після наради; conniuentiey – поблажливості; promotiey – підтримки; inualeret іп plebe – (щоб) посилилась в черні; factia – діяльність; conferentie – комбінації (плани); redimeret... conseruatią– (щоб) полагодив (викупив)... збереження; reąuirebat – просив; satiauit – задовольнив; appetit -прагнення; поп inuertat – (щоб) не перекрутив; obstitimus -спротивились; ausus – задум; ео ехетріо – за цим прикладом; motus – рухи; desereret – (щоб) залишив; satiaret – задовольнив (би); contrauenire – противитися; cointelligentÿ – дій (розумувань); eludi – бути уникнуті; negare – заперечити; rankor – неприязнь; reąuisiti – допитані; іп momento – швидко (раптом); supplicatoriam relationem – покірну (буквально: прохальну) розповідь (звіт); supersederet – відступив (би); promouebat – чинив; поп parcendo sanguini – не жаліючи крові; dispositiey – розпорядженню; competebat – відповідала; conniuebat factioni – поблажав змові; promouebat – штовхав; beneficio ąuaesitum (не quaesitam\) – володінням (сприянням?) бажане; gratificowai – уступив; narratią ad cognitionem – розповідь до відома.

Додаток до супліки

іп priuatos... usus – у приватне... користування; поп patiatur – (щоб) не терпів; legę publica... praecidatur – публічним законом... (щоб) присічено було; excludatur -(щоб) було вилучено; іп genere – взагалі.

До додатку 2

confessata – зізнання; instrumentum – свідчення (документ); consenserunt – погодились; interea – між тим; veneratus osculo – вшанований ритуалом (буквально: поцілунком).

ПРИМІТКИ

1-1 Ідеться (як і в другому пункті інструкції) про похід польського війська на чолі з королем Яном Казимиром проти Московської держави з метою повернення Речі Посполитій Лівобережної України і Києва з прилеглою до нього на Правобережжі територією. Похід розпочався від Львові в середині серпня 1663 р.; в середині листопада того ж року поляки переправились через Дніпро. Вказані дії на Лівобережжі і частково на терені Московської держави тривали до березня 1664р. Врешті-решт король зазнав невдачі і змушений був відступити. Лівобережна Україна залишилась за Москвою (Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza z Klimakterów... przez współczesnego tłómacza w skróceniu na polski język przełożona wydana z rąkopismu w roku 1840 przez Edwarda Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т.П. S. 231-267; Костомаров Н.И. Руина... С. 9-22).

2-2 Під „рештою непокірливих” (residuum obstinatorum) слід розуміти ту частину населення Лівобережної України, головним чином козаків, яка, залишаючись вірною московському цареві, продовжувала чинити опір польському війську під час його сюди походу 1663-1664 рр. Zimny monarch – то цар. Див. це саме означення царя в пункті 53 інструкції.

3–3 Поки королівське військо билося на Лівобережжі, на Правобережжі спалахнуло повстання козаків і некозаків проти панування тут Речі Посполитої і проти гетьмана Війська Запорозького П.Тетері, який виступав на її боці. У причетності до організації повстання і в зраді королю і Речі Посполитій був звинувачений колишній козацький гетьман Іван Виговський, котрий від 1659 р. був київським воєводою. За вироком військового польового суду, очоленого королівським полковником Себастіаном Маховським, І.Виговського було страчено 16 березня 1664р. під містечком Вільхівцем, що в Київському воєводстві (нині Вільховець – село Звенигородського району Черкаської області) (Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С.205-216; Костомаров Н.И. Руина... С.26-30; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 304; Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.Н. S.265–266; Jerlicz J. Latopisiec albo kroniczka / Z rekopismu wydał K.W.Wojcicki. Warzawa, 1853. Т.Н. S.87-88; Памятники... T.IV. Отд. III. C.409-411; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.533-544; ЛНБ HAH Країни, від. рукописів, ф.5, спр. 189, с.1544 [запис хроніста Марціна Ґолінського]). Те, що І.Виговський рушив з Бара (міста Подільського воєводства; нині Бар – місто, районний центр Вінницької області), подає і сучасник-хроніст Йоахим Єрлич (Jerlicz J. Latopisiec... Т.П. S.87). Проте він, як і інструкція, котра в полі нашого зору, не інформує, що перед тим І.Виговський чинив. Сказане в розглядуваному пункті інструкції про вчинення останнім змови в Шавулисі (містечку Київського воєводства; нині це – село Шаулиха Тальнівського району Черкаської області) засноване, наскільки нам відомо, на зізнанні, що його перед С.Маховським і трьома підлеглими йому польськими офіцерами 15 березня 1664 р. в містечку Лисянці дав Павло Рябуха (Rabucha) – учасник згаданого повстання: за словами П.Рябухи, в Шавулисі І.Виговський і кілька козаків (серед них був і Дмитро Сулимка, дещо нижче названий в пункті інструкції, який ми коментуємо; про Д.Сулимку див. у наступній примітці) присягли на Євангелії, що будуть виступати спільно (Памятники... T.IV. Отд.ІІІ. С.409). Див. також примітку 184 до супліки, доданої до даної інструкції.

4-4 Дмитро Сулимка – один з провідних ватажків повстання на Правобережжі 1664 р. З (13) серпня він у таборі під містечком Ставищами в присутності генеральної старшини і полковників Війська Запорозького розповів (дав конфесату) про те, що призвідцем (motorem) „бунтів” в Україні був І.Виговський (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.533-534. Див. публікацію документа, де засвідчено цю розповідь, в додатку 2).

5 była стосується православної віри.

6-6 Сеймові постанови (конституції), прийняті у першій половині і в середині XVII ст. у відповідь на вимоги православних Речі Посполитої повернути їхній церкві відібрані у неї уніатами права, єпископства, храми, монастирі, освітні заклади і маєтки та покінчити з різними іншими утисками стосовно цієї церкви та вірних їй, див. у: Yolumina legum. Petersburg, 1859-1860. Т.2–4; Архив ЮЗР. 1861. Ч.П. Т.1: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Югозападной России. С.208-214). Див. також королівські привілеї на користь православних, видані на сеймах 1633 і 1650 рр. (Архив ЮЗР. Ч.П. Т.1. С.223-227, 370-377; Ч.Ш. Т.4. С.382-386; Акты ЮЗР. 1878. Т.Х: (дополнения к III тому). С.455-458). Про ставлення сеймів і правлячих кіл Речі Посполитої до православних у першій половиш XVII ст. довідуємося з таких головніших праць: Бедное В. Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina legum). Екатеринослав, 1908; Жукович С. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией. Санкт-Петербург, 1901-1912. Ч.І (до 1609 г.) – II (1609-1632 гг.); Chodynidd К. Kościół prawosławny a Rzeczpospolita: Zarys historyczny. 1370-1632. Warszawa, 1934; Dzięgielewsld J. O tolerancję dla zdominowanych: Polityka wyznaniowa Rzeczypospolitej w latach panowania Władysława IV. Warszawa, 1986. 7 beneficia тут означає „володіння”, „маєтки”.

8-8 Маються на увазі незгоди у Війську Запорозькому, які виникли 1663 р. внаслідок організаційно-політичного його розколу; відтоді існували окремо Війська Запорозькі на Правобережжі і Лівобережжі – кожне зі своїм гетьманом. Правобережне, очолюване П.Тетерею, орієнтувалося на Річ Посполиту, лівобережне, очолюване Іваном Брюховецьким, було підвладне Москві. Вислів w buntach będące стосується лівобережного козацтва.

9-9 Порівняно докладний перелік відібраних уніатами у православних єпископій, архімандрій, монастирів, церков і різних фундацій, станом на кінець 50-х – початок 60-х років XVII ст., подано у таких документах: листі (pismo), представленому посланцями Війська Запорозького на розгляд сейму, який відбувався 22 березня -5 травня 1659 р. у Варшаві, на предмет затвердження на ньому Гадяцького договору, укладеного 16 вересня 1658 р. (Памятники... Т.Ш. Отд. Ш. С.315-322); у недатованому списку, який відноситься, напевно, до кінця 1650-х років (Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Львів, 1994. С.130-132); в інструкції гетьмана Юрія Хмельницького і всього Війська Запорозького, датованій 13 (23) березня 1662 р. і адресованій королю та сейму, який відбувався у Варшаві 20 лютого – 1 травня (інструкцію повинні були віддати адресатам козацькі посланці) (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.414-415).

10-10 Під час правління короля Яна Казимира, до складання ухваленої ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. козацької інструкції, відносно православної („грецької”) віри були, наскільки нам відомо, прийняті конституції на варшавському елекційному сеймі 1648 в. (Volumina legum. T.4. S.94), на коронаційному сеймі 1649 p. (Ibid. S.119) і варшавському сеймі 1659 p. (Ibid. S.301). На варшавському сеймі 1649-1650 рр., а саме 12 січня 1650 р., король видав привілей „руському народові”, в якому певну увагу приділено і православній вірі (Архив ЮЗР. Ч.ІІ. Т.1. С.370-377; Ч.Ш. Т.4. С.382-386; Акты ЮЗР. Т.Х. C.455-^t58).

11-11 Після Берестейської унії за Перемишльське єпископство точилася, з перемінним успіхом, боротьба між православними та уніатами. Більшу частину періоду до середини 60-х років XVII ст. паралельно діяли єпископи цих вір. Згаданий в інструкції уніатський владика – це Прокіп Хмельовський. Він, однак, на час складання інструкції 1664 р. не жив – помер 22 лютого цього року (Harasiewicz M. Annales ecclesiae ruthenae. Leopoli, 1862. P. 333-334). Слід мати на увазі, що, всупереч сказаному про нього в інструкції, не він протягом всього свого владицтва (від 1652 р.), а православний Атоній Винницький був (від 1650р.; до 1679 р.) справжнім перемишльським єпископом. Після смерті П.Хмельовського уніатську кафедру у 1664-1669 рр. займав Антоній Терлецький (Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska w latach 1596-1681: Studium historyczno-kanoniczne. Warszawa, 1982). Pacta conventa – договірні статті – містили політичні зобов’язання новообраного короля, затверджені на елекційному сеймі. Pacta conventa Владислава IV, обраного королем 14 листопада 1632 р., в „релігійній” їх частині (Volumina legum. T.3. S.363) питання про Перемишльське єпископство не торкнулись. Коронація Владислава IV відбулася 6 лютого 1633 р.

12-12 Гадяцька угода 1658 р., затверджена сеймом 1659 р., зазначила, що всі церкви, засновані як православні, мають належати православним; після того, читаємо там само, як відбудеться присяга вірності (з боку Війська Запорозького королю і Речі Посполитій. – М.К.), протягом півроку всі такі церкви повинні бути подані (очевидно, у вигляді списків, реєстрів.- М.К.) полковниками та іншою старшиною Війська Запорозького комісарам, призначеним обома (Річчю Посполитою і козаками. – М.К.) сторонами (Yolumina legum. T.4. S.297. Див. також: Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1936. Т.Х. Ч.І (роки 1657-1658). С.355).Тут, судячи з контексту угоди, ідеться про церкви, відібрані у православних уніатами, і про те, що, отримавши відомості про ці церкви, комісари зобов’язані були повернути їх православним. На згаданому сеймі представники Війська Запорозького королю і Речі Посполитій у вірності присягли (Yolumina legum. T.4. S.301). На ньому ж, на виконання наведеного вище пункту Гадяцької угоди, було призначено багатьох комісарів з сенаторів і послів ізби і зобов’язано їх побувати в місцях церков (а також маєтків останніх, єпископських кафедр, монастирів), справедливо розсудити, кому – православним чи уніатам – вони (від заснування їх – М.К.) належать і закріпити їх за першими чи другими; все це мало бути здійснено протягом півроку – відповідно до Гадяцької угоди (sic!) (Ibid.). Не виключено, що на час того самого сейму Військо Запорозьке виділило своїх комісарів для виконання тієї ж роботи. Якщо ж не виділило, то, напевно, повинно було це зробити. Півроку після сейму пройшло, а комісари дорученої їм справи не виконали, швидше всього – за виконання її не бралися. В інструкції Війська Запорозького його посланцям на варшавський сейм, датованій 5 (15) травня 1661 р., читаємо: цей сейм має призначити трьох або чотирьох комісарів від католиків (ritus romani), а Військо Запорозьке – стільки ж комісарів зі свого боку. Комісари, одержавши повноваження від короля і сейму, повинні, незважаючи ні на які перешкоди, повернути православним їхні церкви (а також церковні маєтки, права та різні документи) (РНБ, отд. рукописей, ф. ,Документы и материалы по истории Украины”, оп.2, ед.хр. 181/8, л.39 об., пункт 15). Справа з поверненням церков і після цього не зрушувалася з місця. У надісланому до короля з Чигирина листі гетьмана Ю.Хмельницького від 14 (24) березня 1662 р. (лист було вручено адресатові на варшавському сеймі в квітні того ж року) сказано, що, виходячи з одержаного ним, гетьманом, королівського листа, він відряджає чотирьох осіб зі старшини Війська Запорозького для відібрання в уніатів єпископських кафедр, архімандрій і духовних маєтків (очевидно, і церков. – М.К.) – згідно з Галицькою угодою і сеймовими постановами (слід мати на увазі, що відповідна сеймова постанова була тільки одна – та, яку було прийнято 1659 р. – М.К.). У тому самому листі Ю.Хмельницький просив, щоб ці козацькі комісари спільно зі щонайбільше чотирма комісарами, призначеними на сеймі, здійснили згадане повернення. (Памятники... Т. IV. Отд. III. С.177-178. У листі Ю.Хмельницького до маршалка великого коронного і гетьмана польного коронного Єжи Любомирського, відправленому з Чигирина в березні 1662 р., міститься прохання сприяти щодо повернення православних церков комісарами Речі Посполитій разом з козацькими комісарами, яких він, Ю.Хмельницький, відрядив [Там же. С. 180-181]). З того, що в коментованій нами інструкції мовлено про неможливість проведення повернення церков багатьма комісарами, призначеними сеймовою конституцією (йшлося про конституцію сейму 1659 р. – М.К), видно: ці комісари і комісари від Речі Посполитої, про яких говорилося в інструкції Війська Запорозького від 5 (15) травня 1661 р. та в згаданих листах Ю.Хмельницького (якщо ці комісари були призначені), поверненням церков не займалися, а значить, воно до грудня 1664 р. не відбулося.

13-13 Колатура, колація єпископа – поставлення його. У Речі Посполитій стосовно як православної, так і уніатської та католицької церков, воно відбувалося шляхом призначення королем обраної на вакантну єпископську кафедру особи, яке супроводжувалось видачею відповідного королівського номінаційного привілею -диплома. Тому колатуру, колацію йменували також номінацією. Після номінації проходило висвячення номіната архієпископом або митрополитом; в православній церкві в XVII ст., від 1620 р., – київським митрополитом. В останній, до речі, правилом було обирати кількох претендентів на зайняття єпископської посади (Див., наприклад: Акты ЮЗР. 1904. Ч.І. ТЛО: Акты, относящиеся к истории Галицко-русской православной церкви. С.638 [універсал київського митрополита Антонія Винницького до духовних і світських осіб Львівської єпархії; 1666 р.]). Слід також мати на увазі, що в цій же церкві колатура, колація – це представлення королю цих кандидатів на предмет номінації ним одного з них на єпископство. У такому значенні цей термін ужитий, зокрема, в інструкції гетьмана П.Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р., зі змістом якої мав короля ознайомити Тетерін посланець Григорій Гуляницький (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.471– 472).

14–14 Львівським римокатолицьким архієпископом на час складання інструкції був (від 1654 р.; до 1669 р.) Ян Тарновський (Hierarchia Catholica. Monasterii, 1935. V.IV / Ed. P.Gauchat. P.220). Він всіляко намагався узалежнити від себе як католицького ієрарха Львівську православну єпархію, яка, до речі, неперервно після Берестейської унії залишалась такою, а львівські єпископи не допускали організаційної діяльності уніатської церкви на підвладній їм території, куди входили Львівська і Галицька землі Руського воєводства, Подільське і західна частина Брацлавського воєводства. Архієпископ вважав, що від нього має залежати призначення львівського єпископа, що він має право колації його (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.471-472 [інструкція ILTerepi від 22 січня (ст. ст.) 1663 р., адресована королю]). Зрештою, він не був першим стосовно питання про призначення львівського єпископа: він дотримувався позиції свого попередника на архієпископстві (Документи Богдана Хмельницького. С.200-201 [прохання Війська Запорозького до короля і сенату Речі Посполитої, складене в листопаді 1650 р.]). По смерті єпископа Арсенія Желіборського (1641-1658) Львівську православну єпархію очолив Адам Желіборський – до 1663 р. тільки як виборний єпископ; так довго з огляду на згадану позицію Я.Тарновського. У названій вище інструкції П.Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. міститься прохання до короля, щоб той, за представленням київського митрополита, видав привілей (очевидно, номінаційний. – М.К.) на Львівське єпископство, а аналогічне представлення львівського архієпископа щоб відхилив (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.472). П.Тетеря мав, напевно, на увазі, як претендента на номінацію, Ад.Желіборського. Кого ж мав на увазі в своєму представленні Я.Тарновський, залишається наразі тільки гадати; чи не того ж Ад.Желіборського? Не пізніше першої декади травня 1663 р. останній виступає як номінат (Архив ЮЗР. Ч.І. ТЛО. С.626), а не пізніше кінця березня 1664 р. – як львівський єпископ – адміністратор Київської митрополії на ім’я Афанасій (Там же. С.632). Зміна імені була наслідком висвячення його київським митрополитом. Львівським єпископом Афанасій Желіборський був до своєї смерті, яка сталася 7 вересня 1666 р.

15-15 Ідеться, напевно, про документи, видані під час елекційного сейму 1632р. Щоправда, у них спеціально про Львівську православну єпархію нічого не сказано, але вони її, як і взагалі православної церкви у Речі Посполитій, стосувались. Один із цих документів – poeta conventa, де певну увагу приділено православній релігії (Yolumina legum. Т.З. S. 363). Особливе значення мали ,functa assecurationis obywateli Korony i Wielkiego Xiestwa Litewskiego ruskiego narodu, wyznaczających grecką religię”. Ці статті, підписані королем і скріплені королівською печаткою, 1 листопада 1632 р. вписані до варшавських гродських книг, були розраховані на заспокоєння православних, являли собою значну поступку правлячих кіл Речі Посполитої православній релігії: вони проголошували повернення останній відібраних у неї прав, обіцяли здійснити в подальшому інші кроки на її користь (Архив ЮЗР. Ч.ІІ. Т.1. С.208-214). Дані кроки були здійснені на сеймах коронаційному 1633 p. (Yolumina legum. T.3. S. 373; Архив ЮЗР. Ч.ІІ. Т.1. С.223-227 [королівський диплом, виданий 14 березня]) і 1635 p. (Yolumina legum. Т.З. S. 407). Див. також: Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska...; Dzięgielewski J. O tolerancję dla zdominowanych...

16 Презента – тут представлення королю кандидатури (кандидатур) на вакантну (формально чи дійсно) єпископську кафедру на предмет номінації її ним.

17-17 Село Перегінське відоме з часів Галицького князівства як таке, що входило до його складу. Згодом адміністративне належало до Галицької землі Руського воєводства. Нині Перегінське – селище міського типу Рожнятівського району Івано-Франківської області. Перегінське було тривалий час маєтком Галицького єпископства, згодом – постійно державним (королівським) володінням, яке, за королівськими наданнями, перебувало в доживотному користуванні шляхти. На 1664 р. ним володів коронний обозний Станіслав Ян Яблоновський. Львівські православні єпископи, вважаючи себе спадкоємцями колишнього Галицького єпископства, безуспішно (від 1539 р., коли Львівське єпископство почало формальне існування) намагалися повернути Перегінську статус церковного маєтку (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Warszawa, 1886. T.VII. S.952). Сказане в коментованій інструкції, що Львівському єпископству неодноразово (toties) було обіцяно (королями. – М.К.) відновити (restitutio’, sic!) володіння ним Перегінськом, не знаходить підтвердження в джерелах. Варшавський сейм 1661 р. вказав на законний характер приналежності цього села С.Я.Яблоновському як доживотного маєтку (Yolumina legum. T.4. S. 332). В інструкції П.Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. міститься прохання, щоб король передав Перегінське Львівському єпископству, а С.Я. Яблоновському щоб надав в замін інший маєток. До речі, в тому ж документі помилково твердиться, що руські князі надали Перегінське Львівському єпископству (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, 8.472-^473). На зазначене прохання король 2 березня того ж року відповів, що питання про те, кому належить село -Львівському єпископству чи державі – має бути вирішене правовим шляхом (Памятники... T.IV. Отд. ПІ. С.278).

18–18 Від 1632 р. київського православного митрополита обирали спільно представники духовенства і мирян. Наведена в пункті 6 пропозиція мала на меті сильно обмежити кого виборців, надати виборам митрополита олігархічний характер.

19 На 1664 р. в Києві були такі православні монастирі (саме про них ідеться в інструкції): чоловічі – Печерський, Михайлівський, Кирилівський, Микільський, Видубицький, Братський, жіночі – Йорданський, Богословський, Флорівський (Закревский Н. Описание Киева. Москва, 1868. Т.І-ІІ; Берлинский М. Краткое описание Киева. Киев, 1991).

20 За Гадяцькою угодою, в Києві повинна була бути заснована академія на взірець Краківської академії (Yolumina legum. T.4. S.298). За тогочасних умов це заснування могло відбутися на основі тамтешної Могилянської колегії, яка діяла від 1632 р. Королівський диплом (привілей), що дозволив би перетворити колегію на академію, до 1664 р. (і згодом) виданий не був (Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького... 1669 року. С.204, 207, 210). Тож, всупереч тому, що навіює зміст пункту 8, не можна вважати, що в Києві у той час існувала академія згідно з Гадяцькою угодою. Доречно зазначити, що значною мірою згадане перетворення було неможливим, з огляду на те, що в кінці 1650-х і в 1660-х роках Могилянська колегія переживала стан глибокого занепаду (Jablonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska: Zarys historyczny na tle rozwoju ogólnego cywilizacji zachodniej na Rusi. Kraków, 1899-1900. S.137-140). У пункті 8 інструкції (і в двох наступних пунктах її) про академію ідеться, напевно, як таку, що мала бути створена відповідно до Галицької угоди. Титул і права академії Могилянська колегія дістала 1701 р. за указом Петра І.

21 Відомостей про те, які в Києві були школи на 1664 р., як і взагалі в третій чверті XVII ст., ми не маємо.

22 Тут промоції – присвоєння, надання вченого ступеня магістра, можливо, -й доктора.

23–23 У середині XVII ст. жодного єзуїтського (і римокатолицького взагалі, як і уніатського) навчального закладу в Києві не було: під час Хмельниччини тут римокатолицька (та уніатська) освітня (і духовна) діяльність припинилась, а після неї російська адміністрація, під контролем якої Київ перебував, цю діяльність відновлювати не дозволяла. Тут, як і в пункті 10, колегія – середній єзуїтський навчальний заклад, який діяв за програмою семи визволених наук (про ці науки див. наступну примітку).

24 Визволеними (вільними) науками або мистецтвами були сім предметів, які складали навчальну програму по суті середньої школи. Предмети поділялися на два цикли у такій послідовності останніх: тривіум – граматика, діалектика, риторика, квадривіум – арифметика, геометрія, музика, астрономія (Паславський І. Наукові знання у контексті української культури другої половини XVI – першої половини XVII століть // Записки НТШ. Львів, 1996. Т.ССХХХІ. С. 17-42).

25 Не виключено, що прохання щодо заснування православної академії в білоруському місті Могильові було пов’язане з тим пунктом Галицької угоди, де сказано про те, аби було дозволено створити ще одну, поза Києвом, академію, при чому, щоб вона користувалася тими самими, що й Київська академія, правами (Volumina legum. T.3, S.298), тобто – щоб вона була аналогічною до Київської академії.

26-26 Мовиться про муровану Спасо-Преображенську церкву, яка у 1607-1633 рр. була споруджена замість згорілої дерев’яної церкви і яку S (15) березня 1633 р. посвятив Київський митрополит Петро Могила, спираючись при цьому на виданий того ж року королівський привілей про вилучення даної церкви з-під юрисдикції холмського уніатського єпископа. Після цього церква ставала уніатською, знову православною, знову уніатською і т.д. (Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква Преображення Господнього в Люблині. Люблин, 1993. С. 11, 14, 19, 21, 22. Див. також: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року ... С. 334). 1659 р. Військо Запорозьке просило варшавський сейм, у зв’язку з передбаченим затвердженням на ньому Галицької угоди 1658 р., призначити комісію для повернення церкви православним (Памятники... Т. III. Отд. III. С.317). З коментованої інструкції видно, що така комісія діяла і що прохання Війська Запорозького вона врахувала.

27 Ідеться про Сильвестра Косова. Митрополитом київським він був у 1647-1657 рр.

28 Ідеться про Дионісія Балабана. Митрополитом він був у 1657-1663 рр.

29 Після смерті 1663 р. митрополита Д.Балабана у листопаді того ж року в Корсуні одна частина присутніх на виборах його наступника стосовно митрополитства проголосувала за перемишльського (і самбірського) єпископа Антонія Винницького, інші – за білоруського (мстиславського) єпископа Иосифа Нелюбовича-Тукальського (Про обрання Й.Тукальського див.: Памятники... Т.IV Отд. Ш. С.385-386 (лист П.Тетері до короля від 14 (24) листопада 1663 р.), 387-388 (лист того ж до канцлера коронного Миколая Пражмовсыюго від 14 (24) листопада), 390-391 [універсал П.Тетері від 15 (25) листопада]). Кожного з них король затвердив на цій посаді (останнє щодо А.Винницького: Памятники истории Восточной Європи. Источники XV-XVII вв. Острог; Варшава; Москва, 1999. XV: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр. / Підготував до друку Петро Кулаковський. С. 321-323 (королівський привілей, виданий під містечком Баришполем, що на Лівобережжі, 24 листопада 1663 р.); Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska... S. 172 (автор помилково подає, що оригінал цього привілею датований 22 листопада [sic!]); щодо Й.Тукальського: Mironawicz A. Metropolita Józef Nielubowicz Tukalski. Białystok, 1998. S. 65 (зазначено, що королівський привілей був виданий 22 листопада в таборі під Воронковом); Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... T. II. S. 289 [згадка про королівський привілей Й.Тукальському]). Відтоді було два київських митрополита. Військо Запорозьке, кероване П.Тетерею (а згодом Петром Дорошенком) визнавало митрополитом Й.Тукальського. Саме він в інструкції фігурує як наступник (successori) Д.Балабана на митрополитстві.

30-30 Тут, напевно, мається на увазі лівобережне козацтво.

31-31 Грод – це гродський суд, який розглядав здебільше кримінальні справи. Ця інституція, за її соціальним характером шляхетська, діяла в кожному воєводстві Речі Посполитої – в його головному місті та, звичайно, а центрах його адміністративно-територіальних одиниць – земель і повітів. Суд очолював староста (подекуди – воєвода), чому його ще звали старостинським; до його складу входили також призначені старостою (воєводою) суддя і писар (останній керував роботою судової канцелярії). У Київському воєводстві гродський суд (на чолі з воєводою) від виникнення його (суду) 1565 р. до 1764 р. був один. До 1648 р. він працював у Києві, відтоді, з огляду на несприятливі політичні обставини для його тут перебування, поза ним – на Правобережжі, головним чином в Житомирі (Крикун М. Повітовий поділ Київського воєводства в останній третині XVI – XVIII ст. // Історико-географічні дослідження на Україні. Київ, 1992. С.75-78). Декрет суду – це його рішення, обов’язково документально оформлене.

32-32 Рочками йменували сесію гродського суду; цих сесій протягом року відбувалося кілька. Каденція – часова тривалість рочків. Цей термін вживали і в значенні рочків.

33 Екзекуція – тут виконання судового вироку.

34–34 Інфамія (від латин, infamia – безчестя, неслава, ганьба) – позбавлення тієї чи іншої особи честі, її знеславлення судом, причому судом не тільки гродським чи трибунальським (про трибунальський суд див. наступну примітку). Публікація інфамії означала поширення відомості про відповідний декрет.

35 Ідеться про коронний (щодо Польського королівства в складі Речі Посполитої) трибунал як вищу судову інстанцію, куди шляхта вносила апеляції на рішення судів нижчої інстанції – гродських, земських і підкоморських. Трибунал створено 1578 р. Свої сесії (kadencye) трибунал проводив щороку по черзі в Любліні (стосовно справ, які надходили з Малопольщі та українських земель) та Пйотркуві (місті Сєрадзького воєводства; стосовно справ, що надходили з етнічно польських, поза Малопольщею, земель). В інструкції, з огляду на сказане, трибунал означає його люблінські сесії. До речі, їх в українських землях і в Малопольщі (і не тільки тут) нерідко йменували люблінським трибуналом (Крикун М. Примітки// Грушевський М. Барське староство: Історичні нариси (XV-XVHI ст.). Львів, 1996. С.555-556).

36 Маються на увазі судові декрети з цивільних справ.

37 Баніція – вигнання з країни за вироком суду.

38 Баніт (banitus, польськ. banita) – вигнаний з країни за судовим вироком.

39-39 У цьому пункті інструкції сказано про те, що коли б гродський суд належно не виконував покладених на нього функцій, то, за королівським мандатом (декретом, розпорядженням), справи, які він розглядав „несправедливо”, мають бути передані в компетентний гродський суд. Такий суд у Речі Посполитій звався форумом. Цей термін застосовували також відносно компетентних судів інших видів, головним чином – щодо судів земських.

40-40 Давні звичаї, порядки, права і королівські привілеї стосовно козацьких вдів нам невідомі.

41 Замкова юрисдикція – це юрисдикція гродського суду: суд діяв в замку (гроді) – офіційній резиденції старости. Такий староста тому звався гродським.

42–42 Зміст цього речення нам незрозумілий. Складається враження, що в даному пункті інструкції воно є чужорідним, потрапило сюди випадково.

43-43 Це речення за змістом видається чисто декларативним, навіть зайвим: воно виглядає як формальна дописка до першого речення пункту. Принагідне зазначимо, що питання про козацьких вдів було, хоч і дуже загально, зачеплено ще в інструкції Б.Хмельницького козацьким посланцям на варшавський сейм, врученій на ньому 17 липня 1648 р. (Памятники... Т.І / Издание второе. Отд. Ш. С. 127), а згодом в листі, представленому посланцями Війська Запорозького на розгляд сейму, який відбувався у Варшаві в березні – травні 1659 р. (Памятники... Т.Ш. Отд. III. С.334).Цікавий фрагмент про козацьких вдів зустрічаємо в акті обстеження поселень Білоцерківського і Паволоцького полків, складеному в Білій Церкві королівським комісаром Войцєхом Урбанським (він це спостереження і провів) і датованому 28 серпня 1664 р. ,Давні вдови, – читаємо в акті, – які синів, придатних до услуги Й(ого) К(оролівської) М(илості), не мають, повинні користуватися (zaszczycać, szę) козацькою вільністю”; разом з тим вони мають виконувати повинності (на феодалів, очевидно.- M.K.) – спільно „з громадами” (тобто з некозаками.- М.К.). А козачки, подано в акті, котрі стали вдовами нещодавно (których mężowie teraz świeżo occurrerunt), мають бути звільнені від військової служби, ті, зокрема, хто на неї замість себе наймали (Цэнтральны дзяржаўны гістарычны архіў Беларусі (далі – ЦДГА Беларусі), ф. 694 (Радзівіллы), оп. 4, спр. 744, арк. 4). Зрозуміло, якщо „недавні” вдови не повинні нести військову службу, то те саме поготів мало стосуватися вдів .давніх”. У контексті сказаного в акті про останніх можна твердити, що вони її і не несли.

44 Про козацькі суди, козацьке судочинство в городових полках у XVII ст. нам по суті нічого невідомо.

45 Тобто юрисдикція гродського суду.

46-46 Мається на увазі суд, куди входять представники від старости (тобто від гродського суду) і від козаків.

47-47 Слід нагадати, що Галицька угода передбачала обрання на козацькій раді чотирьох кандидатів (електів) на гетьманство й призначення королем одного з них гетьманом (Yolumina legum. T.4. S.300). У листі П.Тетері до короля, писаному в Чигирині 10 (20) грудня 1662 р., зазначено, що гетьмана Війська Запорозького прийнято обирати не голосуванням (поп per vota), а вигуками на раді присутніх, і кого таким чином оберуть, пише П.Тетеря, той мусить змиритися з цим (Памятники... T.IY Отд. Ш. С.240).

48 Про те, чому за гетьманства Богдана Хмельницького Чигирин був козацькою столицею, див.: Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки НТШ. 1931. T. CLI. C.138-139.

49 На 1664 р. Біла Церква була порівняно значним поселенням: тут, з передмістями, за згаданим вище (див. примітку 43–43 до пункту 21) актом обстеження поселень Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664р., було дворів: козаків 848, міщан і підсусідків 1000 (ЦДГА Беларусі, ф.694, оп. 4, спр. 744, арк. 2 зв.). Це джерело не враховує дворів шляхти і розташованого в Білій Церкві польського гарнізону. Скільки у той час, як і до і після нього, було дворів в Чигирині, нам невідомо.

50 Чигиринське староство виникло шляхом виділення його території з Корсунського староства внаслідок видачі королем на сеймі 12 січня 1650 р., відповідно до Зборівсьюї угоди 1649 р., привілею про надання Б.Хмельницькому як гетьманові на булаву Чигирина з прилеглими до нього землями (Акты ЮЗР. Т.Х. С.461–462). Гадяцька угода підтвердила приналежність Чигиринського староства до булави гетьмана Війська Запорозького (Yolumina legum. Т.З. S.ЗОЇ). Протягом багатьох наступних років воно продовжувало бути саме таким. П.Тетеря як гетьман володів ним за королівським привілеєм, виданим йому у Львові 18 березня 1663 р. (Памятники истории Восточной Европы... T.V. C.304-307).

51 Ідеться про польський гарнізон, залогу (praesidium), розміщений у спорудженій Річчю Посполитою в Чигирині фортеці (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.66).

52 Драгунія в Речі Посполитій XVII ст. – це вогнепальна піхота, що пересувалась на конях. Була одним із видів найманого (затяжного) війська іноземного (німецького) типу (autoramentu), формувалась з населення Речі Посполитої, у Польському королівстві (Короні) – переважно з поляків. Поділялась на хоругви, очолювані ротмістрами та їхніми помічниками – поручниками (Górski K. Historya piechoty polskiej. Kraków, 1893. S.59; Wimmer J. Wojsko polskie w drugiej połowie XVII wieku. Warszawa, 1965. S.283, 301).

53 Богдан Хмельницький.

54–54 Із названих поселень у середині XVII ст. Насташка, Ковшовата (нині Ківшувата), Лесевичі (нині Лісовичі) були містечками, Мазепинці, Кердани (нині Кирдани) і Скаржівка (або також в XVII ст. (див., наприклад, пункт 39 даної інструкції), згодом і нині Шкаравка [Шкарівка]) – селами. Засновані вони переважно у першій половині XVII ст. Ними за королівськими привілеями на ленному праві володіла шляхта Млодецькі, Лесевичі, Мазепи, Кердановські, Скаржевські (або Шкаравські) тощо (Słownik geograficzny... 1883. T. IV. S. 486-487 (Ківшувата); 1884. T.V. s.167 (Лісовичі); 1885. T.VI. S.183 (Мазепинці), 928 (Насташка); Archiwum Państwowe w Krakowie (далі – APK). Archiwum Sanguszków, № 92, s.167-168 (люстрація Київського воєводства 1629 р.); Памятники истории Восточной Европы... TV. С.385-9 (королівський привілей від 22 травня 1665 р. стосовно Скаржівки); Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... Киев, 1864. С.420 [згадка про королівський привілей від 1663 р. відносно Ківшуватої]). В люстрації Київського воєводства 1629 р. сказано відносно даної шляхти: „ця шляхта за користування землею несе службу при білоцерківському старості” (&BĘ. Archiwum Sanguszków, № 92, s.167). Акт обстеження Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р. зазначає: шляхта, несучи військову службу (servilium militare), на заклик (та obwieszczeniem) білоцерківського старости має „сідати на коня” (ЦЦГА Беларусі, ф.694, оп. 4, спр. 744, арк. 4 зв.). За тим самим актом, у містечку Насташці „зі всією сотнею” було дворів: козаків 168, міщан з підсусідками 25, у містечку Лісовичах „з приналежностями (селами.- М.К.) і з усією сотнею дворів: козаків 306, міщан з підсусідками і тяглими людьми (селянами, напевно.- М.К.) 380 (Там само. Арк. 3). Нині ці поселення є селами Київської області; Кирдани, Лісовичі і Ківшувата входять до складу Таращанського району, Мазепинці і Шкарівка – до Білоцерківського, Насташка – до Рокитнянського району. Слід мати на увазі, що в першій половині і середині XVII ст. Скаржівка ще звалася Монастирищами (АРК. Archiwum Sanguszków, № 92, s.167 (1629 р.); Памятники истории Восточной Европы... TV. С.385 [1665 р.]).

55-55 Князь Дмитро Корибут Вишневицький – белзький воевода з 1660 р. (до 1678 р.); білоцерківським старостою був за королівським привілеєм, виданим 6 жовтня 1663 p. (AGAD. Metryka Koronna, Sigillata, ks.7, k.95 v.) (до 1682 р.).

56-56 Інструкція „просить” різко скоротити кількість козацьких городових полків , відповідно, – козаків. Ідеться при цьому про полки як правобережні, так і Іівобережні (слід мати на увазі, що, будучи гетьманом Правобережжя, П.Тетеря юсився з наміром свою владу поширити і на Лівобережжя). На час складання нструкції правобережними полками були: в Київському воєводстві – Чигиринський, Іеркаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський і Паволоцький, в їрацлавському воєводстві – Брацлавський, Уманський, Кальницький (Вінницький) , напевно, Торговицький, у Подільському воєводстві – Подільський; лівобережними Іолками були: в Київському воєводстві – Київський (частково був розташований Іа Правобережжі), Переяславський, Миргородський, Лубенський, Прилуцький і Іолтавський, в Чернігівському воєводстві – Чернігівський і Ніжинський. П.Тетеря прагнув контролювати і Сгародубський полк, що існував на території Смоленського юєводства після виділення його (полку) з Ніжинського полку 1663 р. і тяжів до Іолків Чернігівського воєводства. Як видно, всі лівобережні (в тому числі Зтародубський) полки подаємо стосовно воєводств – адміністративно-територіальних одиниць Речі Посполитої, хоч землі, зайняті даними полками, до моменту появи інструкції перебувала під московським пануванням (були вони під ним і після 1664 р.). Справа в тому, що ці землі, поки тривали дипломатичні переговори між Річчю Посполитою і Москвою про замирення, на яких остання вимагала уступити їй Лівобережжя (і Київ з прилеглою до нього територією на Правобережжі) та Смоленщину (переговори, до речі, продовжувались після 1664 р.), вважалися формально приналежними до Речі Посполитої. Отже, згідно з інструкцією, городова полкова система повинна була зберегтися тільки на частині Київського воєводства. Важливо підкреслити, що пойменовані цим документом полки існували перед Хмельниччиною (Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. P.287, 570, 586, 592, 606, 612). Вияснення того, чому в інструкцію внесено прохання відносно 6 полків (і 12 тис. козаків у них), треба шукати в гострій суспільно-політичній ситуації 1664 р. на Правобережжі і Лівобережжі, яку особливо характеризувала ворожість тамтешнього населення до П.Тетері та його прихильників серед козацької старшини за їхню явно пропольську діяльність. Скасування багатьох полків мало на меті покінчити на їхніх теренах з козацтвом як організованою силою. Скидається на те, що зміст даного прохання був П.Тетерею до скликання ради погоджений з правлячими колами Речі Посполитої. Виникає питання: чи ці кола не наштовхнули Т.Тетерю на подання такого прохання? У зв’язку з пропонованим інструкцією зведенням чисельності Війська Запорозького до 12 тис. варто вказати на те, що цю саму чисельність того ж Війська обіцяв козакам 1646 р. запровадити король Владислав IV (Грушевський М. Історія України-Руси. Київ; Відень, 1922. Т.VІІІ. Ч.II: Початки Хмельниччини (1638-1648) / Видання друге. С.143, 144. Див. також: Памятники... Т.І. Отд. III. C. 126 (інструкція посланцям Війська Запорозького до Владислава IV, вручена на сеймі 17 липня 1648 р. [цей король на той час не жив – він помер в ніч з 19 на 20 травня]); Документи Богдана Хмельницького. С.125 [лист Б.Хмельницького до короля Яна Казимира з-під міста Зборова від 6 (16) серпня 1649 р.]) і що в ході повстання у 1648 р. Б.Хмельницький наполягав на ній у козацьких вимогах, адресованих високопоставленим особам Речі Посполитої (Памятники... Т.І. Отд.ІІІ. С.126 (згадана вище інструкція, вручена 17 липня 1648р.); Документи Богдана Хмельницького. С.83 (умови замирення з боку Війська Запорозького, писані близько 5 (15) листопада 1648 р. під містом Замостям й адресовані королевичу Янові Казимиру). Див. також: Грушевський М. Історія України-Руси. Київ; Відень, 1922. Т.VIIІ. Ч.III: Хмельниччина в розцвіті (1648-1650) / Видання друге, повторене. С.114). Напевно, П.Тетеря, висуваючи прохання встановити 12-тисячне Військо Запорозьке, виходив, поза тим, що зазначено вище, з актуальності цього показника напередодні і на початку Хмельниччини. Слід наголосити, що за Гадяцькою угодою від 6 (16) вересня 1658 р., затвердженою на варшавському сеймі 1659 р., Війську Запорозькому було дозволено мати ЗО тис. козаків або стільки їх, скільки „на реєстрі” (па regestrze) подасть його гетьман; водночас угода дозволила цьому гетьманові тримати 10-тисячне наймане (zaciążne) військо – з тим, що воно існуватиме зі стягуваних у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах податків, ухвалених сеймом (Yolumina legum. T.4. S.299). За іншим оригіналом Галицької угоди, датованим так само 6 (16) вересня (окремі його статті за змістом різнились від відповідних статей оригіналу угоди, затвердженого сеймом, а тому цей інший оригінал сейм не взяв до уваги), Військо Запорозьке могло мати 60 тис. козаків, а його гетьман – ще й наймане (pieniężne) військо (чисельність останнього в документі не подано) (Стадник М. Гадяцька унія// Записки Наукового товариства в Києві. Київ, 1911. Кн. VIII. С.35; Грушевський M. Історія України-Руси. Ч.Х. Т.І. С.359). У секретній декларації, долученій І.Виговським 6 (16) вересня до цього оригіналу, сказано, що прохання Війська Запорозького щодо 60 тис. спричинене тиском на козацьку старшину з боку черні (рядового козацтва й, можливо, некозаків. – М.К.); а як війна (Речі Посполитої. – М.К.) з Москвою закінчиться, читаємо там само, то Військо Запорозьке стане 30-тисячним і гетьман матиме 10 тис. найманців (Грушевський М. Історія України-Руси. Т.Х. Ч.І. С.365). Зміст цього пункту декларації так лаконічно викладено в анонімній реляції про Гадяцьку угоду, писаній під Гадячем після 8 (18) вересня 1658 р.: ,Число Війська Запорозького 60 тис., однак спаде (reducetw) до ЗО тис.” (Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини... С.122). У листі Війська Запорозького, поданому на сеймі 1659 р. у зв’язку з передбачуваним затвердженням на останньому Гадяцької угоди, міститься прохання дозволити 60-тисячний контингент (Памятники... Т.IIІ. Отд. III. C.323). На 60 тис. Військо наполягало і після цього сейму у 1659 p. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.357, 360 [декларація посланців від гетьмана І.Виговського на сейм 1660 р.]) і у 1661 р. (РНБ, ф. .Документы и материалы по истории Украины”, on. 2, ед.хр. 181/8, л.38 об., пункт 6 [інструкція посланцям Війська Запорозького на варшавський сейм від 5 (15) травня 1661 р.]).

57- 57 Мається на увазі відсутність козацької військової організації (козацьких полків) у Брацлавському і Чернігівському воєводствах до Хмельниччини.

58 Назви цих полків див. у пункті 31 інструкції.

59 Ніжинське староство входило до складу Чернігівського воєводства. Ніжинським старостою на час появи інструкції був (за королівським привілеєм, виданим 25 лютого 1652 p. [AGAD. Metryka Koronna, МК, ks.192, k.222 v.-223 v.]) маршалок великий коронний і гетьман пальний коронний Єжи Любомирський. 29 грудня 1664 р. сеймовий суд позбавив його, за звинуваченням у державній зраді, всіх урядів, що їх він займав, і всіх маєтків, що ними він володів (Kiaczewski W. W przededniu wojny domowej w Polsce: Walka sejmowa lat 1664-1665. Lublin, 1984. S.87-88). Відтоді, зрозуміло, ЄЛюбомирський ніжинським старостою бути не міг. 26 січня 1665 р. був виданий привілей на Ніжинське староство П.Тетері (AGAD. Metryka Koronna, Sigillata, ks.9, k. 15 v.). Слід мати на увазі, що це староство на той час фактично не існувало, оскільки в лівобережній Гетьманщині, підвладній Москві, не діяла суспільно-політична система Речі Посполитої.

60-60 Гродовим в Речі Посполитій називали місто, де був грод – гродський (старостинський) суд. Староста (подекуди воєвода), що його очолював, визначав його діяльність, мав судово-виконавчу й, частково, цивільно-адміністративну владу в межах адміністративної одиниці (такою звичайною одиницею був повіт), на яку поширювалася компетенція гродського суду. Київський грод, як зауважено вище (див. примітку 31-31 до пункту 17), був один на все Київське воєводство; його очолював воєвода (Київського староства як маєткового комплексу не було (грод -це центр такого комплексу), а тому функції відповідного старости виконував воєвода) (Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV – ХУШ століттях// Записки НТШ. 1994. Т.ССХХУІП. С.112). Повноваження чернігівського гроду поширювалися на Чернігівський повіт однойменного воєводства (до складу останнього входив і Новгород-Сіверський повіт зі своїм гродом). На чолі чернігівського гроду стояв староста, який водночас був чернігівський воєводою (Там само. С.117; Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 роках // Центральна і Східна Європа в XV – Х\ТЛ століттях... С.115, 120; Volumina legum. Т.З. S.384-382, 410-411). Від часу Хмельниччини київський грод діяв поза Києвом – на Правобережжі через тогочасні політичні обставини, а чернігівський грод не функціонував (див. примітку 31-31 до пункту 17).

61-61 Публічні з’їзди – це шляхетські сеймики, один із органів шляхетського самоврядування у воєводствах Речі Посполитої (про сеймики в українських землях див.: Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1565 року // Записки НТШ. 1996. Т.ССХХХІ. С.415-426). До 1648 р. відбувалися вони і в Києві та Чернігові як адміністративних центрах воєводств. Згодом, з огляду на політичні обставини, сеймики Київського воєводства проходили поза Києвом – спершу головним чином в Житомирі, а від 1652 чи 1653 рр. переважно, зокрема, у 1660-х роках, у Володимирі – місті Волинського воєводства (Архив ЮЗР. Ч.П. Т.1. С.349, 415, 426, 457, 473, 477; 1888. Т.2: Акты для истории провинциальных сеймиков Югозападного края во второй половине XVII века. С.1, 4, 7, 15, 17, 39, 46, 85, 107, 117, 177; Ч.Ш. Т.4. С.74, 336, 411, 504, 796). Після 1648 р. сеймики Чернігівського воєводства скликалися на Правобережжі – спершу, зокрема, в Житомирі, а потім тільки у Володимирі (Архив ЮЗР. Ч.П. Т.1. С.426, 473; Т.2. С.4, 39, 46, 85, 117; Ч.Ш. Т.4. С.336, 796). Слід мати на увазі, що від 1648 р. шляхта Чернігівського воєводства і лівобережжя та частини правобережжя Київського воєводства, яка не примкнула до повстання під проводом Б.Хмельницького, емігрувала на захід і чи не найбільше її осіло у Волинському воєводстві (про долю цієї шляхти – емігрантів див.: Kulecki M. Wygnańcy ze Wschodu: Egzulanci w Rzeczypospolitey w ostatnich latach panowania Jana Kazimierza i za panowania Michała Korybuta Wiśniowieckiego. Warszawa, 1997. Наша рецензія на цю роботу у: Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1999. Вил. 34. С.527-531). Остання обставина і спричинила скликання сеймиків шляхти Київського і Чернігівського воєводств у Володимирі.

62-62 Зміст цього фрагмента унікальний тим, що засвідчує: значна частина реєстрових козаків своєчасно не з’являлася на збірні пункти сотень і полків перед тим, як Військо Запорозьке вирушало в похід, а то й уникала брати участь у походах, вдаючись при цьому, зокрема, до виставлення замість себе найманців (naymita). В світлі цього фрагмента інтерес викликає таке місце в акті обстеження Білоцерківського і Паволоцького козацьких полків від 28 серпня 1664 р.: „Оскільки є чимало таких, які іменуються козаками, а повинності своєї ніколи (самі не виконують. – М.К.), а виконують за посередництвом наймитів, і (тому. – М.К.) на війні не бувають, то відтепер таким, хто не буде на війні при й(ого) м(илості) пану гетьмані Війська Й(ого) К(оролівської) М(илості) Запорозького зі (своїм. – М.К.) п(аном) полковником і сотником, не повинен пишатись своєю козацькою вільністю, але, відповідно до справедливості, має притягатись до всіх (повинностей. – М.К.) нарівні зі селянами”. Про це, сказано далі в тому самому документі, козацький гетьман повинен широко повідомити своїм універсалом (ЦДГА Беларусі, ф.694, оп. 4, спр. 744, арк. 4). Згадана двічі в даному фрагменті хоругва – це корогва (прапор, знамено), при якій козаки сходилися на збірні пункти і з якою вирушали в похід.

63–63 Тут ідеться, напевно, про приховування полковниками і сотниками штатної некомплектності, незайнятості тих чи інших урядів (посад) у підпорядкованих їм військових з’єднаннях. Ці полковники і сотники, в разі виявлення таких урядів, втрачають право розпоряджатися ними, а за утаювання мають нести карну відповідальність.

64–64 Перенесення козаків з Брацлавського воєводства могао відбутися після того, як сейм і король поставились би схвально до прохання Війська Запорозького, щоб було дозволено мати тільки шість (названих у цьому проханні) городових полків у його складі (див. пункт 31 і до нього примітку 56-56). Оскільки всі ці полки були розміщені на території Київського воєводства, то саме сюди судилося б перенестися козакам з Брацлавського воєводства (очевидно, тим з козаків, хто не хотів позбутися свого козацького статусу).

65-65 Дідич – потомствений землевласник, державця – доживотний власник державного (королівського) маєтку.

66–66 Візія і люстрація за контекстом пункту інструкції є поняттями ідентичними. Означають вони обстеження стану полків, їх огляд, перепис. Рицарські люди – то козаки.

67-67 Кварцяна хоругва – одиниця в постійному найманому (затяжному) кварцяному війську, яке існувало від середини 1560-х років у Короні, а після укладення Люблінської унії 1569 р. – і в Великому князівстві Литовському та головним чином складалось з кінноти і являло собою один із видів війська Речі Посполитої національного типу (autoramentu). Назва „кварцяний” походить від кварти, що йшла на утримання відповідного війська – четвертої частини чистого доходу з королівських маєтків, які за королівськими привілеями перебували в доживотному володінні шляхти. Кварцяну хоругву очолював ротмістр, заступником його і фактичним її командиром був поручник. Стосовно сказаного в інструкції, що кварцяні хоругви були при козацьких полках перед повстанням в Україні 1648 р. (przed woyną), то слід мати на увазі таке. Московському гінцеві, дякові Григорію Кулакову, під час перебування його у Варшаві і Кракові взимку 1648/1649 рр. (про результати перебування він доповів у березні 1649 р. у донесенні своєму урядові), стало відомо, що до вибуху повстання під проводом Б.Хмельницького поляки служили у Війську Запорозькому – в одному полку їх було 200, а козаків – 800, а в кожному з інших чотирьох полків – відповідно по 100 і 500 осіб (Акты ЮЗР. 1861. Т.Ш: 1638-1657. С.280). Наводячи у своїй „Історії України-Руси” це місце з донесення Г.Кунакова, МТрушевський зазначає: „звістка виглядає занадто докладно, щоб уважати її простим непорозумінням” (Грушевський М. Історія України-Руси. Т.УІІІ. Ч.ІІ. С.132). У світлі поданого інструкцією, свідчення Г.Кунакова про наявність порівняно значної кількості поляків у Війську Запорозькому перед постанням 1648 р. слід вважати правдивим. У світлі цієї ж інструкції можна твердити, що дані поляки складали кварцяні хоругви.

68-68 Про цю шляхту див. в пункті 28 інструкції і до нього примітку 54-54. В пункті 39 хоругва з даної шляхти згадана, напевно, як така, що має бути створена.

69 Нобілітовані козаки – це особи з козацької старшини, котрі за королівським привілеєм отримали польську (коронну) шляхетську гідність. Від 1601 р. право на таку нобілітацію взагалі (а не лише стосовно козаків!) належало тільки сейму. Після відповідної його постанови одна з двох коронних канцелярій (мала або велика) видавала нобілітованому привілей, скріплений королівським підписом. До 1669 р. шляхетство надавалось спадково.

70 Munitia – зброя, обзроєнння.

71 Армата – тут артилерія.

72 Див. пункт 24 і примітку 51 до нього.

73–73 Десь після 1655 p. містечко Лисянка стало центром староства – внаслідок виділення його території з Корсунського староства. Виданим під містом Торунню 12 липня 1658 р. привілеєм король призначив доходи з Лисянського староства на утримання армати Війська Запорозького (AGAD. Metryka Koronna, Sigillata, ks.l, k. 109; див. також: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.474 [інструкція П.Тетері козацьким посланцям до короля 22 січня (ст. ст.) 1663 р.]). У зв’язку з тим, що цей маєток від 1659 р., за дозволом сейму цього року (Yolumina legum. T.4. S.302-303) і королівським привілеєм від 20 травня 1659р. (Памятники Восточной Европы... T.V. C.165-168), перебував у приватному (дідичному) володінні козацького полковника Костянтина Виговського, брата [.Виговського (в одній із наших публікацій помилково сказано, що цей привілей був виданий 29 травня гетьманові 1. Виговському [Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С.342]), то П.Тетеря як гетьман в інструкції своїм послам до короля, датованій 22 січня (ст. ст) 1663 р., просив надати на козацьку армату доходи з якогось іншого маєтку (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.474). Тим не менше в інструкції, яку ми розглядаємо, міститься прохання, щоб сейм затвердив (підтвердив?) згаданий вище привілей від 12 липня 1658 р.

74 Шипоші – це пищальники.

75 Самара та Оріль – ліві притоки Дніпра. Перша з них тече в Донецькій, Харківській та Дніпропетровській областях, друга – в Харківській, Дніпропетровській областях. За Гійомом Левассаром де Бопланом, Оріль – дуже багата на рибу, а Самара „зі своїми притоками має велике значення не лише через багатство риби, але і через віск, мед, дичину, будівельний ліс, чого так багато, як ніде інде [...]. Козаки називають її святою річкою, можливо, із-за її нечуваного багатства” (Боплан Г.Л. де. Опис України... Київ, 1990. С.37, 39).

76 Уходи – тут місця промислів (рибальства, полювання, бортництва, виловлювання птахів, бобрів тощо). Уходи – це і самі промисли в таких місцях.

77-77 Монастир, про який ідеться, звався Успенським, був розташований в Трахтемирові (Трехтемирові, Терехтемирові) – поселенні над правим берегом Дніпра, котре в XVI ст. було селом, а від кінця XVI с. (до кінця XVIII ст.) -містечком і входило тоді до складу Київського воєводства (нині Трахтемирів – село Канівського району Черкаської області). Як державний маєток король Стафан Баторій привілеєм надав Трахтемирів у довічне (вічисте) володіння з умовою, щоб доходи з нього (і, як можна здогадуватися, з сусіднього з ним села Зарубинців. – М.К.) йшли на шпиталь для покалічених, зубожілих і перестарілих козаків, який дозволено створити при монастирі, що вже існував в Зарубинцях (Słownik geograficzny... 1893. Т.ХП. S.453. Тут подано стислий зміст прившею і датовано його 1575 р.; Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева // Мемуары, относящиеся к историии Южной Руси / Перевод К.Мельник. Под редакцией В.Антоновича. Киев, 1890. Вып. 1. (XVI ст.). С. 161). Перша згадка про цей шпиталь як діючий трапилась нам у постанові сейму 1601 (Volumina legum. T.2. S. 401). Оскільки він тут названий грахтемирівським (szpital grodzki Techtymirów), то звідси випливає, що, напевно, на той час монастир, при якому шпиталь діяв, був у Трахтемирові. Коли так, то, швидше всього, монастир сюди був переведений із Зарубинців: жодних відомостей про монастир у цьому селі у XVII ст. не виявлено, що дає підставу стверджувати: його тут тоді не було. У всіх дальших, після 1601 р., джерельних згадках про монастир він іменується тільки трахтемирівським (Крикун М. Інструкція посланцям Війська Запорозького... 1666 року... С.344), що є переконливим доказом його місцерозташування в Трахтемирові. Йдучи назустріч проханням Війська Запорозького, король Ян Казимир привілеєм від 12 січня 1650 р. підтвердив права козаків на трахтемирівський шпиталь (значить, і монастир. – М.К.) і сам Трахтемирів, засвідчені у привілеях, виданих попередніми королями (Акты ЮЗР. Т.Х. C.4S9), а привілеєм від 15 березня 1652 р. підтвердив фундацію монастиря зі шпиталем тими самими королями (AGAD. Metryka Koronna, MK, ks. 192, k .224 v.-225; див. також: Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana przez M.Balińskiego i T.Lipióskiego / Wydanie drugie, poprawione i uzupełnione przez F.K.Martynowskłego. Warszawa, 1885. Т.П. S.580). Сейм 1659 p. підтвердив „на вічні часи” королівські привілеї стосовно приналежності Трахтемирова з монастирем козакам (Yolumina legum. T.4. S. 302). Незважаючи на це, інструкція містить прохання, щоб сеймова конституція „на потомні часи” забезпечила, гарантувала (warowane) права трахтемирівського монастиря, причому тут зазначено, що монастир „від давніх часів” є шпиталем. Це ототожнення викликане, напевно, тим, що функції монастиря головним чином, якщо не взагалі, зводилися до опікування шпиталем.

78-78 Суботів був заснований біля Чигирина, як хутір на землях Корсунського староства, Михайлом Хмельницьким, якому цю землю надав корсунський староста і руський воєвода Ян Данилович 1616 p. (Słownik geograficzny... 1891. Т.ХІ. S.533). М.Хмельницький осадив не тільки цей хутір, але й слободу Новоселицю біля нього (Крип ‘якевич І.П. Богдан Хмельницький / Видання друге, виправлене і доповнене. Львів, 1990. С.42). У 30-х і 40-х роках XVII ст. синові Михайла, Богданові, довелося відстоювати право на володіння батьківської спадщини (Там само С.50, 51, 57-58). Це володіння повністю закріпилося за ним після вибуху повстання 1648р. У ході повстання Суботів став містечком (Там само С.186). Зі смертю Б.Хмельницьюго за якийсь час Суботів перестав бути осідком Хмельницьких: ним (і Новоселецею) як чигиринський староста володів гетьмани І.Виговський (Słownik geograficzny... Т.ХІ. S.524) і Ю.Хмельницький (AGAD. Metryka koronna, Sigillata, ks. 6, k. 30v. [королівська апробація володіння Ю.Хмельницьким поселеннями в Чигиринському старостві]). Напевно, будучи гетьманом і чигиринським старостою, цими поселеннями володів також Ю. Хмельницький та П.Тетеря. Проте, як видно з інструкції, вони залишалися дідичними маєтками. Нині Суботів і Новоселиця села – Чигиринського району Черкаської області.

79-79 Стефан Чарнецький (1599-1665) – видний польський військовий діяч. У 1664 р. як регіментар (командир значного з’єднання) за наказом короля придушував на Правобережжі виступи, спрямовані проти панування тут Речі Посполитої і проти П.Тетері з його прихильниками серед козацької старшини за їхні пропольські дії (про це і говориться в даному і наступному пунктах інструкції). Київським воєводою С.Чарнецький став за королівським привілеєм, виданим у Варшаві 22 липня 1664 р. (перед тим він був воєводою руським). За тим самим привілеєм став генералом Київського воєводства (ziem kiiowskich, як сказано в цьому документі) (Памятники истории Восточной Европы... T.V. C.369-372), тобто головним серед старост даного воєводства. Від 2 січня 1665 р. С.Чарнецький -гетьман пальний коронний (Urzędnicy centralni i nadworni Polski XTV-XVni wieku: Spisy / Opracowali K.Chłapowski, S.Ciara, L.Kądzielą etc. Pod redakcją A.Gąsiorowskiego. Kórnik, 1992. S.46).

80-80 Ідеться про похід польського війська на чолі з Яном Казимиром в Лівобережну Україну з листопада 1663 р. до березня 1664 р. і про відступ цього війська весною 1664 р. на правий берег Дніпра (див. примітку 1-1 до пункту 1).

81-81 Мається на увазі те, що повстале на Правобережжі 1664 р. (властиво ще у 1663 р.) населення (чи, швидше всього, якась його частина) було схильне піддатись московській протекції: давалася взнаки присутність на Лівобережжі і частково на Правобережжі московського війська, яке спільно з лівобережнім козацтвом діяло проти коронного війська і загонів П.Тетері.

82-82 Станіслав Казімєж Бєньовський (р. народж. невід. – 1676) – польський олітичний діяч третьої чверті XVII ст. Неодноразово брав участь у польсько-озацьких переговорах, зокрема, взимку 1648/1649 рр. і восени 1658 р.; в станньому випадку – один з авторів тексту Галицької угоди, укладеної 6 (16) ересня. Волинським каштеляном був у 1658-1660 рр. Чернігівським воєводою став а королівським привілеєм, виданим у місті Самборі 4 вересня 1660 р. (Памятники етории Восточной Европы... T.V. C.210-212), і був ним до своєї смерті. Про нього ив.: Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1936. Т.П. S.70-71. Згадана в інструкції ого реляція стосовно П.Тетері, виголошена ним на сеймі, нам невідома.

83-83 Стилістика цієї частини речення невиразна. Видається, сенс сказаного ут зводиться до того, що П.Тетеря ввійшов у довір’я С.К.Бєньовського і це икликало негативну реакцію з боку козаків.

84-84 Твердження, що П.Тетеря – перший з України, тобто з козацької таршини, прихилився „душею” до Корони, – очевидна неправда.

85-85 П.Тетеря був обраний козацькою радою гетьманом Війська Запорозького на початку другої декади січня 1663 р. - після того як у тому ж місяці Ю.Хмельницький зрікся гетьманського уряду (Петровський МНариси історії України XVII - початку ХУЛІ століть (Досліди над літописом Самовидця). Харків, 1930. С. 398-399 (лист князя Григорія Ромодановського цареві від 11 (21) січня 1663 р.); Акты ЮЗР. 1872. T.VII: 1657-1663. С.243, 244, 348, 349, 352; GajeckyG. The Cossack Administration... P. 654). 18 березня 1663 p. у Львові був виданий королівський привілей, яким затверджено це обрання (Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА), ф.389 (Литовская метрика), оп.1, кн.220, л.155 об.-156; AGAD. Metryka Koronna, Protokoły, ks.364, k.146 v.-148). Див. також присягу П.Тетері як гетьмана на вірність королеві і Речі Посполитій, принесену в місті Острі 22 грудня 1663 p. (AGAD. Metryka Koronna, MK, ks.203, k.270 v.-271; Wbjcik Z. Nieznane dokumenty do biografii Pawła Tetery, Jerzego Chmielnickiego i Józefa Tukalskiego // Przegląd Historyczny. Warzawa, 1961. T.LII. Zesz. 3. S.524-525) на основі відповідного формуляра, схваленого 24 листопада 1663 р. в королівському військовому таборі під містечком Баришполем [РГАДА, ф.389, оп.1, кн.220, л.183 об.]). Оскільки перед зазначенням того, що П.Тетеря став гетьманом, в пункті 53 інструкції сказано про передгетьманський період його діяльності, то доцільно нагадати, що у 1653-1659 рр. він був переяславським полковником, а з листопада 1660 р. до січня 1663 р. - генеральним писарем Війська Запорозького (Gajecky G. The Cossack Administration... P.290-291, 665). В інструкції наголошено на 1658-1662 рр. цієї діяльності.

86 Напевно тут мається на увазі кварцяна хоругва (див. пункт 39 і примітку 57-67 до нього).

87-87 У цьому документі ідеться про перебування на Правобережжі кримських гагар. Всупереч сказаному в інструкції, не П.Тетеря, а Ю.Хмельницький як гетьман запросив їх сюди на допомогу Війську Запорозькому. Це видно з листів Ю.Хмельницького до короля, писаних з Чигирина у серпні і вересні 1662 р. (Памятники... Т.ГУ. Отд.Ш. С.183, 190, 206; див. також лист Ю.Хмельницького до канцлера великого коронного М.Пражмовського від 13 (23) вересня 1662 р., писаний на р.Расаві [Там же. С.213]). У жовтні цього ж року татари на Правобережжі розташувалися (Там же. С.216 [реляція генерального судді Війська Запорозького Грицька від 17 (27) жовтня 1662 р.]). В інструкції своїм посланцям до короля від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. П.Тетеря просив зрозуміти його, гетьмана, стосовно того, що він взаємно з кримським солтаном Селім-Ґіреєм (високопоставленою особою з оточення кримського хана: солтани належали до правлячої в Кримському ханстві династії Ґіреїв. – М.К.) присягли, що виконуватимуть взяті на себе зобов’язання – протистоятимуть „задніпровській стороні” (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.474-475) – московському війську й лівобережному козацтву, що виступає на його боці. За повідомленням добре інформованого сучасника, Веспазіана Каховського, під час просування коронного війська в напрямі до Дніпра восени 1663 р. частина його на чолі з коронним хорунжим Яном Собєським з’єдналась з татарами, яких очолювали Сефер-Ґірей і Менґлі-Ґірей (Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.П. S.235). Дальші знані нам відомості про перебування татар на Правобережжі відносяться до 1664 р. Датовані травнем-серпнем, вони подають, що з весни цього року тут діяли татарські загони на чолі з двома солтанами і ширинбеєм (кримським князем.- М.К.) (Памятники... T.IV. Отд.ІІІ. С.427 (лист П.Тетері до короля від 2(12) травня), 436 (лист того ж до того ж від 29 травня (ст. ст.) з Білої Церкви); Акты ЮЗР. 1867.Т.У: 1659-1665. С.200 (лист стольника і воєводи Петра Скуратова від 18 (28) травня), 201 (зізнання в Малоросійському приказ! у Москві полоненого перекопського татарина в липні; тут, до речі, названо солтанів – ними були Селім (в оригіналі – Салам. – М.К.) -Ґірей і Салет-Ґірей -саме ті, напевно, яких лише чисельно згадано в розглядуваній інструкції), 211 (лист Федора Протасьєва цареві, писаний десь у вересні); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.525 [інструкція П.Тетері своїм посланцям до короля від 8 (18) серпня]).

88-88 У травні 1663 р., за царським наказом, калмицький загін, вирушивши з Чортомлицької Запорозької Січі, куди незадовго до того прибув, розбив в урочищі Цибульнику частину тих кримських татар, які виступали на боці П.Тетері (див. попередню примітку). Удар калмиків був настільки раптовим і нищівним, що справив неабияке враження на керівництво очолюваного П.Тетерею Війська Запорозького (Акты ЮЗР. XV. С.171 (лист кошового отамана Садка Турівця до царя від 14 (24) червня 1663 р. з Чортомлика), також с.172; Памятники... XIV. Отд.ПІ. С.308 (лист П.Тетері до короля від 12 (22) травня з Чигирина), також с.315, 326, 327). Щоправда, невдовзі П.Тетеря переконався, що шкода від цього розгрому для його війська й політичних інтересів виявилась невеликою (Памятники... XIV. Отд.Щ. С.327 [інформація П.Тетері Яцковському – своєму послові до кримського хана, писана в червні 1663 р.]). У липні 1663 р. П.Тетеря отримав відомість, що калмики наміряються з Січі рушити на Правобережжя та з’єднатись тут з московським військом на чолі з князем Г.Ромодановським, який прямує на допомогу лівобережним козакам (Там же. С.367-368 [лист П.Тетері до канцлера М.Пражмовського від 25 липня (ст. ст.)]). Чи стався цей калмицький похід, не знаємо. Натомість присутність калмиків на Правобережжі засвідчена в червні 1664 р., Ідоли вони разом з козаками лівобережного гетьмана Івана Брюховецького і кошового отамана Івана Сірка били кримських татар, які допомагали П.Тетері (Акты ЮЗР. XV. С.157 [відписка стряпчого Григорія Косагова від 27 липня (ст. ст.)]). Слід підкреслити, що джерельних свідчень про те, що, як сказано в інструкції, П.Тетеря відзначився чиненням опору калмикам, ми не маємо. Слова у коментованому фрагменті ordzie i ordy стосуються кримських татар. Урочище Цибульник знаходилось біля однойменної річки – правого допливу Дніпра, у двох милях від Чигирина на південь від нього (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.95, 98).

89-89 Rospopa означає „розстрига”. Так інструкція називає Івана Поповича. Про нього на основі знаних нам джерел відомо, що, будучи паволоцьким полковником, він активно, збройне виступав проти орієнтації Війська Запорозького на Річ Посполиту, за що за наказом П.Тетері був схоплений і засуджений до страти. Страта не відбулася, оскільки Шопович заявив, що в разі збереження йому життя прийме сан священика. Священиком він став, але довго ним не був. Зрікшись священичества, зумів собі повернути паволоцьке полковництво і, займаючи цей уряд, діяв так само, як раніше, коли його займав. Обложений П.Тетерею в Наволочі, змушений був йому здатися. Згодом за вироком козацького суду був страчений в Корсуні прилюдно (Грабянка І. Дhйствія презhлной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки [...] з розних лhтописцов и из діаріуша на той войнh писанного, в градh Гадячу... / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. Киев, 1854. С. 183; Літопис самовидця / Видання підготував Я.І.Дзира. Київ, 1971. С.92; JerliczJ. Latopisiec... Т.П. S.74-75, 80-81; Памятники... T.IV. Отд. III. С. 326-327, 329 (лист П.Тетері до королі від 26 червня (ст. ст) 1663 р. з Чигирина), 327-328 (лист того ж до того ж звідти ж від 15 (25) липня), 335 (лист королівського резидента при Війську Запорозькому, Самуеля Венславського, до короля від 17 липня); Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.Н. S.238; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.499, 500. Див. також: Ляскоронский В. Паволоцкий полковник Йван Попович // Киевская старина. 1889. T.XXV. C.570-577 (автор лише переповідає те, що про І.Поповича написали Й.Єрлич, Г.Грабянка і В.Коховський); Петровський М. Три Поповичі (: З української просопографії XVII в.) // Записки Ніжинського інституту народної освіти. Ніжин, 1927. Кн. VII. С. 11-14 (зауваження, зроблене щойно стосовно праці В.Ляскоронського, торкається і даної праці); Максимович М.А. Об историческом романе Кулиша ,Нерная рада”, 1857 г. (Письмо к Г.М.Галагану) // Его же. Собрание сочинений. Киев, 1876. Т.І : Отдел исторический. С.520-521). Так в .загальних рисах .виглядає цей відрізок життя І.Поповича. Слід наголосити на тому, що він і першого і другого разу полковником був наказним (у жодному з відомих нам джерел про це не сказано): під час його полковництва звичайним павояоцьким полковником (у 1658–1664 рр.) був Іван Богун (Gajecky G. The Cossack Administration... P.654). Судячи з того, що розповів Й.Єрлич, перше полковництво І.Поповича припало на гетьманування Ю.Хмельницького і початок гетьманування П.Тетері. Він же подає, що вдруге полковником І.Попович став після смерті київського митрополита. Останнім був Дионісій Балабан, а помер він 10 (20) травня 1663 р. (История Русской церкви Макария, Митрополита Московского и Коломенского. Санкт-Петербург, 1883. Т.ХII: Патриаршество в России. С.574; Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1935. T.I. S.249. Див. також: Дополненія к сводной Галицко-русской летописи съ 1600 по 1700 годъ, изданой въ Львовh 1874 года / Составить А.С.Петрушевичъ. Львовъ, 1891. С.877). За тим самим Й.Єрличем, [.Попович як полковник зносився з московським воєводою у Києві, за Г.Грабянкою і Самовидцем, – з наказним лівобережнім гетьманом Якимом Сомком, Про зносини [.Поповича з Я.Сомком (Samczenkó) говорить і П.Тетеря в листі до короля від 15 ‘25) червня. Г.Грабянка твердить, що облога П.Тетерею Паволочі і здача йому .Поповича сталася після загибелі Я.Сомка, а Самовидець – що після того, як І.Сомка було „узято”. „Взяття” Я.Сомка новообраним лівобережним гетьманом .Брюховецьким відбулося після відомої Чорної ради, яка проходила в околицях Ііжина 17-18 (27-28) червня 1663 р., а страта, за наказом того самого гетьмана, -8 (28) вересня (Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків: У 3-х т. Київ, 1990. 12. С.252). Здався ж Шопович П.Тетері десь перед 26 червня (ст. ст.): з датованому им числом листа останнього до короля видно, що І.Поповича захоплено (тут же, до речі, зазначено, що в цьому захопленні (dostaniu) відзначився генеральний савул Війська Запорозького Петро Дорошенко). Про те, що І.Попович зрікся вященичества, повідомлено тільки в листі П.Тетері до короля від 15 (25) червня гам само названо його тому rospopd). Страчено його перед 15 (25) липня: у листі [.Тетері до короля, датованому цим числом, про нього сказано як про „покійного озстригу” (zeszłego rospopy). Приблизно тим же часом датує страту Й.Єрлич. Він жe розповідає, як вона проходила. Потрібно вказати на те, що лише в цьому листі і в перед ним згаданому листі П.Тетері та в розглядуваній інструкції зустрівся нам термін rospopa стосовно І.Поповича. Й.Єрлич іменує останнього „Хэдорковським», на основі чого В.Ляскоронський припускає, що він походив з Ходоркова. Принагідне зазначимо, що це містечко входило до складу Паволоцького полку (див., наприклад: ЦДГА Беларусі, ф.694, спр.744, арк.4 [акт обстеження Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р.]). На кінець належить нагадати, що І.Попович послужив прообразом героя роману Пантелеймона Куліша ,Норна рада» - Паволоцького полковника Шрама (Чепурного). На те, що останній мало що спільного має з І.Поповичем, вказав Михайло Максимович. Потрібно зазначити, що 1889 р., у відповідь на тогорічну, згадану вище, статтю В.Ляскоронського, Іван Новицький висловив погляд, що І.Попович – це Іван Аврамов Попович, який на Лівобережжі займав різні козацькі уряди, до уряду чернігівського полковника включно, а згодом начебто перебрався на Правобережжя (Н[овицкий] Ив. Еще раз об Иване Поповиче // Киевская старина. 1889. Т.ХХУІІ. С.428-439). Розглянувши висунуті при цьому І.Новицьким аргументи, М.Петровський спростував ототожнення ним названих двох осіб (Петровський М. Три Поповичі. С.3-11).

90–90 Десь між 24 і 27 жовтня 1663 р. або буквально напередодні П.Тетеря зі своїм військом зустрівся біля Білої Церкви з коронним військом, яке на чолі з королем прямувало походом з метою повернення Польщі Лівобережної України: 24 жовтня Ю.Хмельницький (в монашестві Гедеон) вітав короля коло Білої Церкви разом з духовенством, що з’їхалося для обрання київського митрополита, а, згідно з польським хроністом М.Ґолінським (1608-1673), 27 жовтня П.Тетеря з трьома тисячами козаків став перед цим містом, і після цього його та старшину прийняв Ян Казимир в наметі - в наметі тому, що будинок, де зупинився король, був невеликий (domek), а тому не був придатним для такого прийому. Гетьман вітав Яна Казимира „руською мовою (ruskim językiem) - з огляду на козаків, які його (П.Тетерю. - М.К.) всюди пильнують», подарував йому срібну чару, наповнену тисячма червоних злотих у золоті і в монеті» і „віддав (належні. - М.К) послуги». По закінченні прийому на честь П.Тетері і старшини канцлер великий коронний та інші високопоставлені коронні посадові особи (senatorowie) влаштували бенкет (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф.5, оп.1, спр.189, С.1513).

91–91 Lekko na million, захоплене у Брацлаві, - це, як видно з пункту 55 інструкції, де про це захоплення теж згадано (див. примітку 98-98), понад мільйон, що включав у себе готівку (в злотих) і дорогоцінності в золоті і сріблі, оцінені в злотих. М.Ґолінський наводить повідомлення зі Львова від 28 березня 1663 р. про те, що сестра Ю.Хмельницького і вдова по Данилові Виговському (Олена. - М.К), вийшовши на масницю (w mięsopusta swoie ruskie) 1663 p. (масниця цього року розпочалася 22 лютого (ст. ст.); Археографический календарь на две тысячи лет (325—2324) по юлианскому счислению и на семьсот сорок два года (1583—2324) по григорианскому счислению / Составлен Н.Горбачевским. Вильна, 1869. С.68) заміж за П.Тетерю, внесла йому приданого в готівці і .достатках» на „понад мільйон» (na mylyon y dali) (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф.5, оп.1, спр. 189, с.1455. Див. також: Litterae apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes. 1965. V.X: 1569-1663. P.309 (повідомлення з Кельна до римської курії від 29 квітня 1663 р.); Костомаров Н.И. Руина... С.26; Герасгшчук В. Смерть Івана Виговського. С.205). Саме про цей мільйон ідеться в інструкції. Підтвердженням цього є сказане в її пункті 61, що дружина П.Тетері втратила у Брацлаві весь свій статок (fortuna). Наведене в інструкції твердження, що даний мільйон в Брацлаві захопив І.Виговський, не підкріплюється іншими тогочасними, знаними нам, джерелами. Потрібно мати на увазі, що причетність його до цього захоплення не виключена: він як брат Данила міг бути зацікавлений в придбанні приданого Олени - хоч би тому, що, напевно, йому не була байдужа доля Данилових дітей від Олени (Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговських (гісторично-розповідна розвідка)// Український історик. Нью-Йорк; Мюнхен, 1970. № 1/3. С.159). Слід вказати на те, що в травні – червні 1664 р. П.Тетеря в листах до короля бідкався з приводу втрати ним „мастку” (substantią) у Брацлаві (Памятники... T.IV. Отд. III. С.427, 428 (лист від 2 (12) травня), 438 [лист від 29 травня (ст. ст)], тобто, як можна здогадуватися, – „мільйона”. Див. також примітку 188-188 до супліки.

92–92 Зміст цього фрагмента зводиться ось до чого. П.Тетеря добре зробив, що зі своїм військом повернувся з походу в Лівобережну Україну на Правобережжя, щоб тут допомогти кільком коронним хоругвам (інших польських загонів на той час на Правобережжі не було) в їхній протидії тамтешнім бунтівникам. Найраніша знана нам згадка про перебування П.Тетері на Правобережжі після даного його повернення сюди датована 9 лютого 1664 р. (Памятники... T.IV. Отд. Ш. С.396 [тогочасний лист С.Маховського до П.Тетері]). П.Тетеря ще 18 (28) грудня 1663 р. був на Лівобережжі (Там же. С.392-394 [тогочасний лист П.Тетері до короля з-під Гадяча]). Зваживши на віддаленість Гадяча від Дніпра, можна твердити, що П.Тетеря на Правобережжі появився десь у січні 1664 р. Інших, крім як в інструкції, джерельних відомостях про те, що І.Виговський разом зі Сулимкою намірявся перешкодити коронному війську, при його поверненні з Лівобережжя, переправитись через Дніпро, нам виявити не вдалося. Про Сулимку див. примітку 4-4 до пункту 2.

93 Мається на увазі, напевно, піхота іноземного типу. Про неї: Wimmer J. Wojsko polskie... S.289, 291, 291.

94 Київський воєвода – Стефан Чарнецький. Його тут згадано в контексті придушення ним спільно з П.Тетерею виступив на Правобережжі у 1664 р., спрямованих проти польського тут панування і П.Тетері (див. примітку 79-79 до пункту 51). С.Чарнецький прибув сюди з Лівобережної України, де діяв в складі коронного війська.

95-95 Бар і Любомль тут означають міста і відночас Барське і Любмильське староства, розташовані відповідно в Подільському воєводстві і в Холмській землі Руського воєводства. Нині Бар – місто, районний центр Вінницької області, Любомль – місто, районний центр Волинської області. 17 листопада 1658 р. король видав привілей, згідно з яким І.Виговський за заслуги перед Річчю Посполитою одержав у спадкове володіння Барське староство (Архив ЮЗР. 1894. ЧАТИ. Т.2: Акты Барского староства. С.94-95). Привілей король підтвердив 4 червня 1659 р. (Там же. С.97-193). Сейм 1659 р. затвердив дане пожалування і пожалував І.Виговському так само у спадкове володіння Любомльське староство (Yolumina legum. T.4. S.302). Відповідний королівський привілей на це староство датований 4 червня 1659 р. (Памятники истории Восточной Европы... T.V. C.149-155. У привілеї сказано, що його видано на сеймі, проте сейм діяв тільки до 2 травня).

96-96 У даному контексті київське воєводство означає уряд київського воєводи -посадової особи Речі Посполитої. Київським воєводою І.Виговський став у першій декаді квітня 1659 р., коли, під час роботи сейму, був виданий відповідний королівський привілей; 9 квітня цей привілей було вислано з Варшави І. Виговському (Dąbrowski J. Senatorowie koronni na sejmach za rządów Jana Kazimierza Wazy (1649-1668). Kraków, 1998. S. 320, 596 (докторська дисертація; зберігається в бібліотеці Ягеллонського університету); див. також: Mironowicz А. Prawosławie i unia za panowania Jana Kazimerza. Białystok, 1997. S. 172).

97-97 Слід мати на увазі, що, на думку дослідників, П.Тетеря, ставши гетьманом, незаконно заволодів багатствами Ю.Хмельницького – після того, як той зрікся мирського життя і постригся в ченці (Костомаров Н.И. Руина... С.26), а, оженившись вигідно з сестрою Ю.Хмельницького Оленою, привласнив маєтки її покійного чоловіка Данила Виговського (Сетюнович-Бережнип В. Рід і родина Виговських... С. 159). Якщо ці твердження відповідають дійсності, то в такому разі є підстава припустити, що частину перелічених в інструкції багатств становили маєтки, які належали Юрієві та Олені. Доречно зазначити, що, на думку В.Сенютовича-Бережного, на грунті привласнення П.Тетерею Данилових маєтків, його зазіхань на готівку і дорогоцінності – придане, внесене Оленою після вступу з ним в шлюб (див. примітку 91-91 до пункту 53), на грунті намагання І.Литовського забезпечити матеріально Данилових дітей від Олени між П.Тетерею й І.Виговським „виникли свари і створилася смертельна ворожнеча”. „Тетеря, -продовжує В.Сенютович-Бережний, – став шукати пригоди, щоб позбутися Виговського. Отже, головну причину ненависті Тетері до Виговського треба шукати в їхніх родинних взаємовідносинах” (Там само).

98-98 Див. примітку 91-91 до пункту 53 і примітку 188-188 до супліки.

99 С.Чарнецького.

100 Індукга – це митний збір від товарів, надходження від якого йшли на потреби Війська Запорозького (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.59, 60, 62).

101-101 3 перелічених у пункті поселень джерельні відомості, відповідно до його змісту, маємо лише стосовно сіл Демидів(ка) і Литвинівка та Шандерівка. Перші два з них за королівським дозволом були 10 червня 1659 р. у Варшаві ленним правом уступлені шляхтичами Сулимами П.Тетері (Памятники истории Восточной Европы... TV. С. 120-121), а 15 червня того самого року король видав П.Тетері привілей на дідичне і вільне володіння цими селами (Там же. С. 140-142). Це пожалування затвердив сейм 1661 р., причому у відповідній його постанові названо і села Абрамівка, Раківка та дві Вороньківки (Yolumina legum. T.4. S.360). Щодо Шандерівки, то, з дозволу сейму 1659 p. (Ibid. S.304), за королівським привілеєм від 8 травня того самого року її було доживотно пожалувано жовнірові Гієронімові Нечевичу (Памятники истории Восточной Европы... TV. С.168-169). Вільховець і Гуляйполе входили до складу не Білоцерківського, а Звенигородського староства. Така їхня приналежність засвідчена першою знаною нам згадкою про них, яка припадає на 1646 р.; у ній вони фігурують як села, причому замість назви Гуляйполе вжито назву Неберибіси (Інститут рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В.І.Вернадського (далі – ІР ЦНБ), І, 4104 [І, 1424, 1430]). 1654 р. обидва поселення виступають як містечка козацьких полків: Вільховець -Білоцерківського (Акты ЮЗР. Т.Х. С.891), Гуляйполе – Корсунського (Белокуров А.П. Перечень городов, городков, мест и местечек в Черкасских полках // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московской университете. Москва, 1905. Кн. 2. С.29). Причину віднесення інструкцією Вільхівця і Гуляйполя до Білоцерківського староства встановити не вдалося. Слід зазначити, що в королівському привілеї Данилові Виговському на Вільховець, виданому у Варшаві ЗО травня 1659 р., про дане поселення сказано, що воно знаходиться в цьому старостві (Памятники истории Восточной Европы... XV. С. 159). Потрібно звернути увагу й на те, що містечка Вільховець і Берибіси (sic!) 1699 p. подані в інвентарі Білоцерківського староства (ЛНБ НАН України, ф.ЮЗ (Сапєги), спр.400ЯПс), а Неберибіси тоді ж названі в складі Звенигородського староства (Там само. Спр. 25 / І d, № 2353). Всі найменовані в пункті 56 поселення знаходились на території Київського воєводства. Нині Демидів, Литвинівка, Абрамівка, Раківка, Вороньківка (одна!) – села Вишгородського району Київської області, Шендерівка (sic!), Вільховець, Гуляйполе – села Черкаської області -відповідно Корсунь – Шевченківського, Звенигородського і Катеринопільського районів, Великі Сорочинці (sic!) – село Миргородського району Полтавської області

102-102 У XVII ст. Стеблів був містечком Корсунського староства. За постановою сейму 1659 p. (Volumina legum. T.4. S.303) і королівським привілеєм, виданим у Варшаві 20 травня того ж року (Памятники истории Восточной Европы... T.V. C.127-130), Федір Виговсышй (племінник І.Виговського) одержав юго в дідичне володіння. 1662 або наступного року Ф.Виговський уступив Стеблів І.Тетері (Słownik geograficzny... T.XI. S.309). Саме цей факт згадано Там в нструкції, де сказано, що місце знищеного Стеблева П.Тетеря придбав за велику уму на основі дідичного права (prawa ziemskiey przeciąży). Висловлене в інструкції грохання, щоб це придбання сеймом і королем було затверджене, П.Тетеря повторив r даній ним інструкції Іскрицькому, якого він 1665 р. делегував на сейм (Ibid. 5.310). Нині Стеблів – селище міського типу Корсунь-Шевченківського району іеркасьюї області.

103-103 Брацлавське староство дісталося у доживотне володіння П.Тетері та toro дружині Олені внаслідок уступки його їм тогочасним брацлавським старостою З.Чарнецьким, затвердженої привілеєм, що його видав у Білій Церкві король 26 жовтня 1663 р. (Памятники истории Востойной Европы... T.V. C.314-316).

104-104 На час появи інструкції коронними гетьманами були: великим -Станіслав „Ревера” Потоцький (цей уряд він займав у 1654-1667 рр.), пальним -Єжи Любомирський (уряд займав у 1657-1664 рр.).

105-105 Ідеться про виконання П.Тетерею в Україні якогось даного йому королем доручення. Див. також примітку 164-164 до дописки П.Тетері.

106 Регімент – одиниця іноземного типу у військах Речі Посполитої. Напевно, заданий в інструкції Корффів регімент був піхотним. Такий регімент складався зі штабу і 6-10 кампаній. До штабу штатне входили полковник, підполковник, майор, квартирмейстер, секретар, капелан, вахмістр, фельдшер, профос (відповідав за порядок в таборі (обозі), пильнував арештантів), командир табору, добош, а по змозі – помічники профоса, музиканти. Кампанія мала три капральства, капральство – 6-7 рот, рота – 6 жовнірів. Кожну кампанію очолював штаб в таюму штатному складі: капітан, поручник, хорунжий, майстер зі зброї, фельдшер, два сержанти, фурієр, два-три добоші, три капрали, а по змозі – підхорунжий, писар, помічник фурієра, музиканти (Wunmer J. Wojsko polskie... S.291).

107-107 Межиріч – містечко в Луцькому повіті Волинського воєводства. За подимним реєстром цього воєводства 1662 р., його з чотирма навколишніми поселеннями в заставному володінні тримав П.Тетеря, а власником їх був луцький староста (Архив ЮЗР. 1905. Ч.VІІ. Т.З: Акты о заселении Южной России XVI-XVIII вв. С. 117). 26 жовтня 1663 р. у Білій Церкві П.Тетеря уступив цю заставу С.Чарнецькому. З відповідно оформленого документа видно, що згаданим луцьким старостою був Самуель Лєщинський (Памятники истории Восточной Европы... Т.V С.312-313); тут, до речі, не зазначено, що С.Чарнецький мав сплатити П.Тетері певну суму за цю уступку. З огляду на останню руйнівний напад регіменту Корффа на Межиріч слід датувати часом, коли П.Тетеря ним володів. Докладніше про цей напад сказано в початковій частині дописки П.Тетері до інструкції. Нині Межиріч -село Великі Межирічі Корецького району Житомирської області. Див. також примітку 165 до дописки П.Тетері до інструкції.

108-108 Згідно з записом, внесеним 8 березня 1662 р. в книгу юридики Підзамча міста Любліна, люблінський міщанин і купець Давид Констатиновия продав П.Тетері свою маєтність на Підзамчі за 4 тис. злотих, які П.Тетеря на той час уже сплатив (Archiwum Państwowe w Lublinie. Księgi miasta Lublina, jurydyka Podzamcze, № l, к.163 v.-164). З запису, зробленого в тій самій книзі 8 листопада 1664 р., видно, що Д.Константинович висловлював претензії щодо несплати П.Тетерею йому якоїсь суми за дім „частково замурований, частково забудований”, який він, Д.Константинович, на прохання П.Тетері відремонтував (Ibid. К.235-235 v.). Йшлося, напевно, про повернення П.Тетерею коштів, що їх витратив Д.Константинович иа реставрацію будинку. Йдучи назустріч сказаному в інструкції стосовно цього будинку, варшавський сейм 1667 р. звільнив його „з прилеглим плацом” від усіх міських тягарів, від будь-яких військових постоїв і контрибуцій та від підзамецької юрисдикції. Той же сейм затвердив також відповідного змісту королівський привілей (Уоїшпіпа legum. T.4. S.445). (За надання мені інформації для цієї примітки висловлюю вдячність професорові Люблінського університету імені Марії Складовської-Кюрі Генрикові Ґмітереку. – М.К.).

109-109 Див. примітку 91-91 до пункту 53.

110-110 Див. примітку 78-78 до пункту (49а). Донація, про яку для своєї дружини клопочеться П.Тетеря, мала метою закріпити володіння Суботовом і Новоселицею за ним та їхнім можливим потомством.

111 rozerwaney (в розумінні – розкиданої) стосується старшини.

112 Звідси в пункті йде розповідь про дії старшини Тетеріного Війська Запорозького під час походу коронного війська 1663/1664 рр. і, головним чином, на Правобережжі 1664. Вони у виданих джерелах представлені порівняно слабо, історіографічне) по суті не висвітлені. Це дуже утруднює їх коментування, вимагає відносно надмірної його докладності.

113 С.Чарнецьким.

114 Ідеться про Івана Брюховецького – гетьмана лівобережного кюацтва у 1663-1668 рр.

115-115 Маються на увазі королівські надання маєтків (землеволодінь) козацькій старшині, зафіксовані у відповідних привілеях.

116 Див. примітку 55-55 до пункту 29.

117 До складу коронної кінноти (jazdy), а саме її інструкція має на увазі, входила кіннота вітчизняного (національного) й іноземного типів. Перша включала в себе кінноту важку (гусарію), середню (козацького виду) і легку (татарсько-волоського виду), друга – кінноту важку (аркабузерію) і легшу (рейтарію) (WimmerJ. Wojsko polskie... S.259). Зазначена згадка стосується кінноти національного типу: організаційно ця кіннота поділялась на хоругви, тоді як кіннота іноземного типу – на регіменти (див. примітки 52, 67-67, 106 до пунктів, відповідно, 24, 39, 59).

118 Див. примітку 52 до пункту 24.

119 Мається на увазі кампанія – складова організаційна частина хоругви.

120 С.Чарнецький.

121 Вислів kwarcianą powinnością дає підставу твердити, що названі в цьому пункті хоругви Вжеща і Зарудного (про цих осіб, до речі, з інших знаних нам джерел нічого невідомо) належали до кварцяного війська Корони.

122 У цьому пункті розповідається про допомогу, надану з весни 1664 р. П.Тетері, в його боротьбі на Правобережжі зі своїми супротивниками, коронними військовими загонами, підпорядкованими белзькому воєводі князю Дмитрові Корибутові Вишневецькому, до прибуття сюди з Лівобережжя коронного війська на чолі зі С.Чарнецьким, тоді ще воєводою руським.

123 В коронному війську за чверть служби стосовно оплати останньої вважали квартал року. Від 1 серпня 1663 р. до XVIII ст. чверті починалася 1 лютого, 1 травня, 1 серпня, 1 листопада (перед тим – 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня) (Wimmer J. Wojsko polskie... S.141).

124-124 Див. примітку 52 до пункту 24.

125 С.Чарнецький.

126 Див. примітку 82-82 до пункту 53.

127 Усі воєводи Речі Посполитої, як і всі її каштеляни, архієпископи, єпископи та вищі посадові особи (канцлери, підканцлери, маршалки, підскарбії) входили до складу сенату – верхньої палати сейму. Тому-то чернігівський воєвода С.К. Бєньовський названий сенатором.

128 Ідеться про участь С.К. Бєньовського за королівськими дорученнями в польсько-козацьких та інших дипломатичних переговорах (див. примітку 82-82 до пункту 53).

129-129 Богуславське староство, що в Київському воєводстві, дісталося С.К.Бєньовському за королівським привілеєм 1658 p. (AGAD. Metryka Koronna, Protokoły, ks.365, k.276 v.-277).

130-130 Всі троє названих тут осіб після страти І.Виговського весною 1664 р., за звинуваченням у зв’язках з ним, були заарештовані, вислані до Львова, а звідси до фортеці міста Мальборка (Марієнбурга), що в Королівській Прусії, де й були ув’язнені (Kochows/d W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.П. S.289; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.126; Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1937. Т.Ш. S.88-89). Принагідне вкажемо на кілька моментів. За повідомленням В.Коховського, 16 січня 1663 р. (на водохреща руські) Ю.Хмельницький, після того як зрікся гетьманства, прийняв монашеський сан й стан іменуватися Гедеоном (у хроніста помилково – Гесконом; Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.П. S. 190). Можливо, цей акт відбувся дещо раніше: у Львові про нього взнали не пізніше 20 січня (Litterae nuntiorum... V.X. P.297). У світлі цих двох свідчень одержане М.Ґолінським повідомлення, що 1 лютого 1664 р. Ю.Хмельницький став під іменем Гедеона ченцем в монастирі, віддаленому від Корсуня на милю (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф.5, оп.1, спр.189, с.1366), може означати прибуття його сюди на проживання як ченця. Григорій Гуляницький, родом український шляхтич з Волині, на час його арешту був корсунським полковником. Після обрання П.Тетері гетьманом був відряджений ним до Варшави, щоб домогтися королівського затвердження цього акту (Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.П. S.191). Мав аудієнцією у короля 21 лютого (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф.5, оп.1, спр.189, с.1367). На його клопотання король, якого він, до речі, ознайомив з текстом даної йому, Г.Гуляницькому, П.Тетерею інструкції, видав відповідний привілей (Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.П. S. 192). В.Каховський подає, що Г.Гуляницький переконував сенат і короля в необхідності здійснити похід коронного війська на чолі з королем в Лівобережну Україну, щоб схилити темтешнє козацтво на бік Речі Посполитої, і що він зумів цим вмовлянням короля „зачепити за серце, бо король того собі прагнув, щоб з військом вступити в Україну” (Ibid.). Єпископ білоруський Тукальський – це від листопада 1663 р. київський митрополит (див. про обрання його митрополитом примітку 29 до пункту 13).

131 Ідеться про державну (королівську) канцелярію Польського королівства (Корони), а точніше – про дві канцелярії – велику і малу, очолювані відповідно канцлером і підканцлером. Документи, що складалися в них або поступали до них (як правило, так чи інакше пов’язані з волевиявленням короля), у копіях заносилися в книги, сукупність яких звалася Коронною метрикою; стосовно канцелярій сукупність поділялася на Більшу і Меншу метрики (Sulkowska-Kurasiowa L Polska kancelaria królewska w latach 1447-1506. Wrocław, 1967; Krzyżaniakowa I. Kancelaria królewska Władysława Jagiełły: Studium z dziejów kultury politycznej Polski XV wieku. Poznań, 1972. Cz. І-П; Inwentarz Metryki Koronnej. Księgi wpisów i dekretów polskiej kancelarii koronnej z lat 1447–1795 / Opracowali I.Sułkowska-Kurasiowa, M.Woźniakowa. Warszawa, 1975; Dokumenty królewskie, ich funkcja w państwie polskim za Andegawenów i pierwszych Jagiellonów. 1370-1444. Warzawa, 1978; Kancelaria koronna a sejm walny. Instruktarium / Opracował W.Krawczuk. Warszawa, 1995). Дальший текст пункту 69 інструкції дає підставу твердити, що під канцелярією у ньому розуміється та її частина, яка займалася виготовленням та оформленням документації стосовно чотирьох українських воєводств і сукупність книг якої звалася Руською, або Волинською, метрикою (див. примітки 132-132 і 133 до пункту 69).

132-132 Стефан Казімєж Ганкевич (р. народж. невід. – помер перед 1704) походив з сілезького роду, народився, можливо, в місті Острозі на Волині, у середині 1640-х років розпочав службу при королівському дворі, з 1649 р. виступає як підписок коронної канцелярії, згодом, до 1653 р., – як декретовий писар королеви Людвіки Марії (дружини Яна Казимира). За королівським привілеєм, виданим у Бресті Литовському 8 квітня 1653 р., став (і був до 1673 р. – М.К.) декретовим писарем Руської, або Волинської, метрики (Памятники истории Восточной Европы... TV. С.48-49), тобто відповідав за ведення в коронній канцелярії документації стосовно чотирьох українських воєводств і книг, куди ця документація заносилася (про цю метрику див. наступну примітку). 1661 р. одержав гідність королівського секретаря і метриканта великої коронної канцелярії. Щодо С.К.Ганкевича див.: Polski Słownik Biograficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1960. Т.ІХ. S.275–276; Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. // Памятники истории Восточной Европы... XV. С.12-14.

133 Метрика руських воєводств – це Руська, або Волинська, метрика в складі Коронної метрики. Вона являє собою сукупність книг, що велися в коронній канцелярії у 1569-1673 рр. стосовно Волинського, Брацлавського і Київського воєводств, у 1620-1635 рр. – стосовно чернігово-сіверських земель, у 1635-1673 рр. – стосовно Чернігівського воєводства, куди ці землі ввійшли. Велися дані книги спеціальним штатом руських писарів і підлисків, який з кінця 1620-х років почав називати себе „канцелярією коронною руською”, „канцелярією руською”, „канцелярією волинською”. Ці назви не вийшли за межі коронної канцелярії, на відміну від назви згаданої в інструкції метрики, котра, наскільки вдалося встановити, стала виступати з 1605 р. у середовищі, близькому до канцелярії, як „метрика волинських справ”, а з 1638 р. відома як „руська метрика” (Про цю метрику див.: Kennedy Grimsted P. The Ruthenian (\blnynian) Metrica: Polish Crown Chancery Records for Ukrainian Lands // Harvard Ukrainian Studies. Cambridge, Mass., 1990. V.XVI. № 1/2. P.7-83; Кеннеді Ґрімстед П. Руська метрика: книги польської коронної канцелярії для українських земель (1569-1673) // Український історичний журнал. 1989. № 5. С.52-62; Кулаковський П. До генези структури книг Руської (Волинської) метрики // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України. Теорія і методи. Міжвузівський збірник наукових праць. Дніпропоетровськ, 1995. С.56-69; Його ж. Руська (Волинська) метрика: назва, склад, характер // Вісник Дніпропетровського університету: історія та археологія. Дніпропетровськ, 1996. Вип. 1. С.58-71; Його ж. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. С. 10-28).

134–134 У 1655 р. С.К.Ганкевич отримав від Яна Казимира, котрий титулувався і як шведський король, шведське шляхетство – за врятування під час шведської навали цього ж року частини коронного архіву (Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. С.13). А 1673 р. варшавський сейм постановив надати йому, варшавському міщанинові, польську шляхетську гідність і затвердив відповідний королівський привілей (Yblumina legum. 1860. Т.5. S. 76; див. також: Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика в останній чверті XVII ст. С.13, 26).

135-135 Кам’яниця, про яку мовиться в інструкції, знаходилась у місті Старій Варшаві, на вулиці, що вела до Новомєської брами (Źródła do dziejów Warszawy. Rejestry podatkowe i taryfy nieruchomości. 1510-1770. Warszawa, 1963. S.148, 172, 215; Volumina legum. T.4. S. 448). У цьому місті, до речі, С.К.Ганкевич займав різні управлінські уряди. Кам’яницю він придбав у середині 1650-х років -дякуючи тому, що вдало оженився з Анною – дочкою Лукаша Древна (Drewno) -багатого міщанина Старої Варшави (Кулаковський А. Руська (Волинська) метрика у третій чверті ХУП ст. С. 13). У березні 1661 р. С.К.Ганкевич дістав королівський привілей про звільнення цієї кам’яниці, названої тут Селізенською, від постоїв послів на сейм, дигнітарів (високопоставлених осіб) і різного роду урядників - щоб він, як сказано в привілеї, спокійніше міг виконувати вдома у себе свої обов’язки декретового писаря Руської метрики (Там само. С. 13-14, 26). З урахуванням цього привілею можна твердити, що в інструкції Військо Запорозьке і „руські воєводства” виявили зацікавленість у звільненні даної кам’яниці від інших видів постоїв: вони сподівалися, що в разі такого звільнення матимуть змогу швидше і легше полагоджувати в ній з С.К.Ганкевичем свої справи. Зазначені воєводства – це, очевидно, ті чотири українські воєводства, відносно яких велася в коронній канцелярії під керівництвом С.К.Ганкевича документація - Руська (Волинська) метрика. Звертає на себе увагу те, що звільнення в інструкції прирівняне до звільнення шляхетських дворів; це логічно - адже Військо Запорозьке просить в інструкції надати С.К. Ганкевичу польську шляхетську гідність. Варшавський сейм 1667 р. постановив звільнити цю кам’яницю, йменовану в даній постанові Селізинського, або Древноською, від постоїв іноземних послів і жовнірів та затвердив королівські привілеї щодо цього, видані відповідно до цієї постанови (Volumina legum. T.4. S.448). Маємо відомості податкового характеру про Ганкевичеву кам’яницю за 1659 і 1669 рр. (Źródła do dziejów Warszawy... S. 148, 178, 215), причому у 1669 p. вона фігурує як libertowana, тобто звільнена від постоїв.

136 Інших відомостей про цю особу, поза сказаним про неї в даному пункті інструкції, не маємо.

137 Хорунжим коронним у той час був Ян Собєський; цей уряд він займав у 1656-1665 рр. (Urzędnicy centralni i nadworni Polski... S.26).

138-138 Маються на увазі воєнні дії коронного війська й козаків П.Тетері в Лівобережній Україні 1663/1664 рр.

139 Кондемната - у польському судочинстві XVI-XVIII ст. вирок, винесений тій особі, котра не з’явилася на розгляд у суді справи, що її стосувалася як позивача або відповідача (Balzer O. Przewód sądowy polski w zarysie (Wykład uniwersytecki) / Wydanie pośmiertne. Przedmową oraz indeksem opatrzył W.Hejnosz. Lwów, 1935. S. 71, 88, 123, 186, 199, 213, 214).

140 i 141 Інших відомостей про цих осіб, поза сказаним про них в даних пунктах інструкції, не маємо.

142 На час страти І.Виговського він мав тільки одного сина - Євстахія (Остапа; 1653- р. см. невід) (Про нього див.: Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговського... С.154, 164). Народився Євстахій від першого шлюбу І.Виговського з Анною Яблонською (Dąbkowstó P. Z przeszłości Rudy i Kochawiny // Księga pamiątkowa 50-lecia gimnazjum im. Jana Długosza we Lwowie. Lwów, 1928. S.7; Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЩЦА України у Львові), ф.7 (Жидачівський гродський суд), оп.1, спр. 16, с.ЗЗ, 35). Після смерті І.Виговського друга його дружина (про неї див. примітку 147 до пункту 74) того самого 1664 р. народила від нього сина - як подала вона в своєму заповіті, написаному 1664 р. (ЦДІА, ф.7, оп.1, спр.50, с.2633). З написаного І.Виговським 16 березня 1664 р. заповіту видно, що він чекав народження своєю дружиною дитини (Pobóg-Górski W. Powiat Mohylowski w gubemii Podolskiej. Kraków, 1903. S. 46). Є підстави твердити, що у тому ж році цей син (як і його мати) помер -за кілька місяців до появи інструкції. Також слід підкреслити, що у ній ідеться про Євстахія.

143-143 Ідеться про І.Виговського.

144-144 У XVI ст. Братів був містечком Брацлавського воєводства (див. нашу картотеку поселень цього воєводства). У згаданому заповіті І.Виговського сказано, що він, І.Виговський, придбав Браїлів шляхом застави від кам’янецького старости, який перед тим тримав його в заставі від краківського воєводи, котрий був дідичем цього поселення (Pobóg-Górski W. Powiat Mohylowski... S.45). Кам’янецький староста – то Минолай Потоцький (Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku: Spisy / Opracowali E. Janas, W. Kłaczewski etc. Pod redakcją A.Gąsiorowskiego. Kórnik, 1998. S. 133), краківський воєвода – гетьман великий коронний Станіслав „Ревера” Потоцький (Urzędnicy centralni i nadworni Polski... S. 195). Руда в XVII ст. була містечком в Руському воєводстві. 1660. І.Виговський відкупив її у Даниловичів у свою повну власність (Dąbkowski P. Z przeszłości Rudy i Kochawiny. S.7). Нині Браїлів – селище міського типу Жмеринського району Вінницької області, Руда -село Жидачівського району Львівської області.

145-145 Jus caducum – виморочне право. З даного пункту інструкції можна зробити висновок, що, оскільки І.Виговський був страчений як зрадник, то за цим правом його син Євстахій міг бути позбавлений володіння Браїловом і Рудою. В інструкції висловлено прохання віддати їх у володіння спадкоємцеві І.Виговсьного, тобто – Євстахієві. Відомо, що стосовно Руди воно було спричинене намаганням високопоставлених осіб Корони заволодіти нею як виморочним маєтком, зацікавленням тим, щоб вона саме таким була (Listy Jana Kazimierza do Maryi Ludwiki z lat 1663-1665 / Wydał W.Czermak // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1891. Rocznik V. S.32). Слід зауважити, що Гадяцька угода 1658 р., затверджена варшавським сеймом 1659 р., заборонила застосовувати виморочне право (кадуки) до козацьких маєтностей (Yolumina legum. Т.4. S. 298). Варшавський сейм 1661 p. підтвердив цю заборону (Ibid. S.357). Про виморочне право див.: Ольшанский Б.Г. Обязанность для Великого Княжества Литовского конституций вальных сеймов бывшей Польской Речи Посполитой. О выморочности (кадуках) по польско-литовскому праву. Санкт-Петербург, 1897.

146-146 Мається на увазі те, що П.Тетеря перший шлюб мав зі сестрою І.Виговського, ім’я якої невідоме (померла 1657 р.), і те, напевно, що Данило (загинув 1659 р.), брат І.Виговського, був першим чоловіком Олени Хмельницької, яка стала 1663 р. дружиною П.Тетері.

147 Від 1656 р. І.Виговський був жонатий з Геленою – дочкою Богдана Стеткевича, каштеляна новогрудського, та Гелени з князів Соломерецьких. Вона померла перед 3 липня 1664 р.: цього числа в жидачівську гродську книгу було внесено її (датований лише 1664 р.) заповіт і при цьому зазначено, що вона – покійна (оііт) (ПДІА України у Львові, ф.7, оп.1, спр.50, С.2630-2635).

148 Під товаришами, спільниками (sociis) Гедеона (Юрія) Хмельницького тут розуміються митрополит Иосиф Тукальський і полковник Григорій Гуляницький, котрі разом з ним на час появи інструкції відбували ув’язнення в мальборкській фортеці. Див. примітку 130-130 до пункту 68.

149 Коронний обозний – це Анджей Потоцький. Займав він цей уряд у 1655-1661 рр. У 1661-1663 р., до своєї смерті, був брацлавським воєводою (Urzęjdnicy centralni i nadworni Polski... S.94). Див. примітку 190-190 до супліки.

150 Чи не йдеться тут про коронну піхоту іноземного (німецького) типу – не з німців, а з мешканців Корони складену? Не виключено, що йдеться про німців-найманців. Натяк на це див. дещо нижче в тексті додатку інструкції, де згадано тематично поруч німецьку піхоту і польську хоругву.

151–151 Маються на увазі дії козаків.

152 Див. примітку 67-67 до пункту 39.

153-153 Унікальна згадка про велику кількість челяді в походному козацькому полку – у ній ця кількість становить 50% від штатного особового складу полку.

154 Вжите тут поняття „польська хоругва” стосується коронного війська національного типу, бо саме для останнього був характерний поділ на хоругви. Можливо, це поняття подано як протиставлення поняттю „німецька піхота”, що тематично поруч з ним стоїть (див. примітку 150 до додатку до інструкції). Залишається гадати, до якого роду війська ця „польська хоругва” відносилась, -цо драгунії, кварцяного війська чи піхоти. У світлі сказаного далі про розташування піхоти в Чигирині, Корсуні і Миргороді можна припустити, що дана польська хоругва – теж піхота. Принагідне зазначимо, що на середину XVII ст. піхотні хоругви розрізняли за кількістю у них жовнірів (за штатом 100, 150, 200 осіб). На чолі такої хоругви стояв ротмістр. Йому були підпорядковані один-два поручники, один-два хорунжі, писар, музиканти, добоші, шипоші, цирульник (Wunmer J. Wojsko polskie... S.286-287). 155 С.Чарнецького.

156-156 Маються на увазі споруджені 1664 р. за наказом С.Чарнецького в містах Білій Церкві, Паволочі, Корсуні і Чигирині фортеці і розміщені у них польські гарнізони (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.65, 67, 68; див. гакож примітку 51 до пункту 24).

157-157 Див. пункт 24 і примітки до нього.

158-158 Тут і подібно нижче, стосовно Чигирина і Миргорода, ідеться про юронну піхоту.

159-159 Мається на увазі півтори тисячі піхоти: 600 осіб „німецької” – на Січі, 900 – польської – в Корсуні, Чигирині і Миргороді. Не враховано згадану вище Іольську хоругву на Січі.

160 Фортеця Кодак була заснована польським урядом на правовому березі Дніпра проти Кодацького порогу. Споруджена за проектом французького інженера ”Л. де Боплана в липні 1635 р. У серпні того ж року запорожці її зруйнували. 1639 р. фортецю відбудовано. На початку народно-визвольної війни 1648–1654 рр. тісля 4-місячної облоги Кодак капітулював перед козацьким військом (Dubiedd M. ECudak. Twierdza kresowa i jej okolice: Monografia historyczna / Wydanie nowe, jrzejrzane i powiększone. Warszawa, 1990). Додаток до інструкції не торкається Іитання про стан фортеці, того, зокрема, в чиїх руках – польських чи козацьких – вона перебувала. Чи не промовляє в ньому сказане про Кодак, що останній як фортеця на час її складання зберігся?

161 Судячи з контексту того місця в додатку до інструкції, де згаданий Андріїв Зстрів, можна зробити висновок, що він розташований на ріці Богу. За Г.Л. де Бопланом, Андріїв Острів (Andre Ostro) – острів посеред Богу, у довжину може ”аги до льє, в ширину – чверть льє, вкритий лісом (Боплан Г. Д. де. Опис України... С.476). На генеральній карті України того ж автора показано дещо віддалене від Богу поселення Andryiow (Материалы по истории русской картографии / Собрал В.Кордт. Киев, 1910. Вып. II: Карты всей России и западных ее областей до конца XVII в. № 9). Ф.Петрунь аргументовано довів, що це -помилка, до якої Г.Л. де Боплан зовсім непричетний (Петрунь Ф.О. Степове Побужжя в господарськім укладі українського пограниччя: Замітки до Бронєвського га Боплана // Журнал науково дослідчих катедр м.Одеси. Одеса, 1926. Рік вид. II. № 2. С.102). Тим не менше на цій карті Andryiow поміщений в тому самому районі Богу, про який стосовно Андрієва Острова ідеться в „Описі України” Г.Л. де Боплана. Судячи з Бопланової інформації, даний район дуже віддалений від кордонів Брацлавського воєводства, через територію якого Бог тече, – знаходиться ближче до Чорного моря, ніж до цих кордонів. Маємо ще одну згадку про Андріїв Острів – в листі Н.Жабокліцького до холмського каштеляна Яна Пясечинського, відправленому 20 лютого 1664 р. з міста Шаргорода, що на південному сході Подільського воєводства. Тут зазначено: до адресанта дійшла вістка, що Іван Сірко пішов із Січі до Андрієва Острова (Памятники... Т.IV. Отд.III. С.400).

162-162 Під Кримською ордою тут, очевидно, розуміється татарська орда як військо, котре вирушало в походи з Кримського півострова – основної частини Кримського ханства. Перекопська, або Джамбуплуцька, орда – одна з ногайських орд, що від XVI до ХУГП ст. кочувала в південноукраїнських степах між Перекопом і Дніпром і підлягала Кримському ханству та Туреччині. Очаківська, або Єдисанська, орда складалася з ногайських орд, що від XVI ст. до XVIII ст. займали південно-український степ між Дніпром, Богом і Дністром і перебували у васальній залежності від Кримського ханства і Туреччини. Адміністративним її центром було місто Очаків (по-турецьки і по-татарськи – Джанкерман, на Боплановій генеральній карті – Dziarcrimenda), що в гирлі Дніпра. Білгородська орда – сукупність татарського населення межиріччя нижніх течій Дністра і Дунаю у XVI-XVIII ст. Туреччина створила тут свою провінцію Буджак (з турецької буквально означає „Кут”), від чого орда звалася ще Буджацькою. Ядро цього поселення склали ногайські татари. Адміністративним центром Буджаку було місто Білгород (по-турецьки Аккерман), розташований на Дніпровському лимані (Тунманн. Крымское ханство // Перевод с немецкого издания 1784 г. Н.Л.Эрнста. Симферополь, 1991; Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 1730-1823. Одесса, 1838. 4.2; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. 1990. T.l; Картпоагэ И.Г. Юг Днестровско-Прутского междуречья под османским владычеством (1484-1595). Кишинев, 1992). Тегінськш орди окремої не було, згадка в додатку інструкції про неї стосується північно-східної частини Буджаку, що знаходилась біля правобережнодністровського міста Тегіні (нині це місто Бендери в Республіці Молдова). Ця згадка, напевно, спричинена тим, що тамтешні татари на 1664 р. виявляли велику активність своїми набігами на українські землі. У світлі зазначеного вище слід підкреслити, що локалізація згаданим додатком орд значною мірою неправдива: згідно з нею, Білогородська орда (з Тегінською) розміщувалася на захід від Богу, а Очаківська – тільки на схід від нього.

163-163 Сенс цього абзаца, стилістично, до речі, не зовсім належно складеного, зводиться до твердження, що виморочне право (про нього див. 145-145 до пункту 73) застосовується незаконно щодо реєстрових козаків і що з такою практикою слід покінчити.

164-164 Див. примітку 105-105 до пункту 59.

165 Межиріч Корецький – це Межиріч, про який розповідається в пункті 59 (див. примітку 107-107).

166-166 Про цей напад стисло сказано в пункті 59. Обдукція – судовий огляд нанесених шкод.

167 Тут Поле – це Правобережжя в тогочасному розумінні його як території в складі Брацлавського воєводства і південної частини правобережжя Київського воєводства – саме тут знаходились полки Війська Запорозького, очолюваного П.Тетерею.

168-168 Пінський повіт входив до складу Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. На півдні межував з Волинським і Київським воєводствами Польського королівства. Нині його територія належить Україні і Бєларусі. Засвідчення (testimonio) Пінського повіту означає, напевно, розгляд його гродським судом справи про дії Боруховсьюго.

169 Генеральним осавулом Петро Дорошенко став одразу або невдовзі по тому, як П.Тетеря був обраний гетьманом. Перед тим був полковником чигиринським (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.45).

170 Остап – особа, не знана нам з інших джерел.

171-171 Ziemskie prawo – право щодо володіння земельними маєтностями.

172 Чигирин Діброва в XVII ст. була містечком. Нині це поселення не існує -потоплене після Другої світової війни. Було розташоване біля лівого берега Дніпра, на території Полтавської області.

173 Див. примітку 102-102 до пункту 57.

174 Макар Бажаненко – особа, не знана нам з інших джерел.

175-175 Григорій і Андрій – рідні брати Петра Дорошенка, перший з них -старший за нього, другий – молодший. До московського ув’язнення потрапили як полонені російськими вояками – Григорій восени 1660 р., Андрій після цього (не вдалося встановити, коли) (Дорошенко Д. Гетьман Перо Дорошенко... С.27, 41–42, 60-61). З того, що в першій половині 1663 р. П.Тетеря просив короля посприяти у звільненні з полону тільки одного з цих братів, Григорія (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s.476 (інструкція П.Тетері посланцям до короля від 22 січня (ст. ст.); Памятники... T.IV. Отд. III [лист П.Тетері до короля від 26 червня (ст. ст.) з Чигирина]), можна зробити висновок, що на середину 1663 р. Андрій до полону ще не потрапив.

176 За контекстом, Іван Саскович – швагер Петра Дорошенка. Відповідно до знаних родинних зв’язків останнього (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.27-29), ним міг бути тільки брат його першої дружини, на ім’я невідомої.

177-177 Генеральним обозним Тетеріного Війська Запорозького був Михайло Радкевич (див. далі іменний перелік старшини Війська Запорозького). Його племінник Павло – особа, не знана нам з інших джерел.

178 Полковник черкаський – це Федір Джулай (див. далі іменний перелік старшини Війська Запорозького).

179 Маються на увазі перевози через Дніпро.

180-180 Себастіан Маховський (р. народж. невід. – 1672?) – польський військовий, від 1663 р. – полковник. На початку свого задніпрянського походу король залишив загін (полк) на чолі з ним на Правобережжі для захисту його як тилу коронного війська (Polski Słownik Biograficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. T.XVIII. S.637-638).

181-181 Ідеться про С.Маховського (див. попередню примітку).

182-182 Чому П.Тетеря перестерігав С.Маховського від Руху на Бар (якщо це було), встановити не вдалося.

183 które стосується przestrogi.

184-184 Після того, як 15 березня 1664 р. в Лисянці було заслухано зізнання П.Рябухи про дії І.Виговського (див. примітку 3-3 до пункту 2), під цим містечком відбулася нарада (deliberatió) польських офіцерів і козацької старшини, на яку запрошений на неї І.Виговський через нездоров’я з’явитись не зміг. Учасники наради дійшли до переконання, що він зрадив Речі Посполитій. По тому за наказом П.Тетері І.Виговського в його таборі захопив С.Маховський. Далі з-під Лисянки І.Виговського було переправлено під містечко Вільховець, де він і був страчений (Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С.212-213).

185-185 Див. примітку 3-3 до пункту 2. Про Вільховець див. примітку 101-101 до пункту 56.

186 Як київський воєвода І.Виговський був сенатором (див. примітку 126 до пункту 67).

187 С.Маховський.

188-188 У даному фрагменті твердиться, що І.Виговський обіцяв С.Маховському поділитися з ним переховуваними у Брацлаві.багатствами П.Тетері, які тільки він, І.Виговський, їх захопить. Про ці багатства див. примітки 91-91 і 98-98 до пунктів 53 і 55.

189-189 Цей вислів означає, що начебто С.Маховський ручався за І.Виговського.

190-190. Сенс цього фрагмента полягає в тому, що С.Маховський домагався від П.Тетері, аби той заплатив йому певну суму за сприяння з його (С.Маховського) боку стосовно збереження за ним, П.Тетерею, гетьманського уряду – подібно до того, як І.Виговський, будучи гетьманом, за збереження за собою цього уряду сплатив взяті у Юрія Хмельницького (отцем останній тоді ще не був) ЗО тис. злотих обозному коронному Анджеєві Потоцькому (слід зазначити, що в період гетьманства І.Виговського А.Потоцький брацлавським воєводою не був; див. про нього примітку 149 до пункту 75). Після даного фрагмента зазначено, що П.Тетеря був вже готовий задовольнити домагання С.Маховського та цьому спротивилась козацька старшина.

191-191 Мається на увазі спосіб, до якого вдався Ю.Хмельницький (не як отець!), щоб зібрати ЗО тис. злотих для І.Виговського. Поза тим, що тут сказано, жодних інших відомостей про цей факт ми не маємо.

192 С.Маховсьюму.

193 Фастів – містечко Київського воєводства. У XVH-XVHI ст. належало до маєтків Київського римо-католицького єпископства (Słownik geograficzny... 1880. Т.І. S.661-663). За актом обстеження Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р., входило до складу першого з них і мало „з приналежністю і всією сотнею” (центром останньої воно було) дворів козаків 269, міщан з підсусідками 402 (ЦДГА Беларусі, ф.694, оп.4, спр.744, арк. Ззв.). Нині Фастів – місто, районний центр Київської області.

194 Тут це слово означає щоб.

195 Паволоч – містечко Київського воєводства. До і після 1664 р. – дідичний маєток Конєцпольських (ІР ЦНБ, І 4104 (І, 1258 [1646 p.]); Pamiętniki o Koniecpolskich. Przyczynek do dziejów polskich XVII wieku / Wydał Stanisław Przyłęcki. Lwów, 1842. S.367 [1672 p.]). Нині Паволоч – село Попельнянського району Житомирської області.

196 Тут – листи, якими С.Маховський закликав вступати до керованого ним війська.

197 Бублик – особа, не знана нам з інших джерел. 198-198 Див. примітку 3-3 до пункту 2.

199 które стосується bunty.

200 С.Маховський.

201 СМаховському.

202-202 Див. примітку 130-130 до пункту 68. Що означають стосовно Ю.Хмельницького, слова lekkości tego słowa і дещо нижче – dla lekkości mówienia swego!

203 Відомості про цей, православний, монастир, виявити не вдалося. Видається, що в супліці мається на увазі якийсь монастир недалеко або порівняно недалеко розташований від Мглієва (Млієва) – у ХУП ст. містечка в Київському воєводстві. Тоді це містечко належало як дідична власність Конєцпольським (див. нашу картотеку поселень Київського воєводства). Сейм затвердив королівський привілей про надання Млієва у ленне володіння колишньому генеральному судді Війська Запорозького Самійлові Зарудному та його потомкам (Yolumina legum. T.4. S. 360. Самійло Зарудний фігурує в іменному переліку старшини в обох документах, що ми їх публікуємо). Видання цього привілею і даної сеймової постанови означало, що дідицтвом Конєцпольського щодо Млієва було знехтувано. Нині Мліїв – село Городищенського району Черкаської області. За Й.Єрличем, Юрій Хмельницький перед його арештом 1664 р. жив в монастирі в містечку Смілі (JerliczJ. Latopisiec... Т.П. S.85-86). Сміла знаходиться недалеко від Млієва, нині є містом, районним центром Черкаської області. Чи не цей монастир згаданий в супліці як Мгліївський?

204–204 zabrać nie odpuścił стосується П.Тетері

205 Піхотний полк був негородовим, тобто неосілим, за своїм особовим складом не прив’язаним до певної території з’єднанням у Війську Запорозькому. Пізніше таких полків було кілька і звалися вони серденятськими (Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С.327, 339-340).

206 Іван Лупиненко або Святослав Кривецький (див. вище згаданий іменний перелік козацької старшини).

207 Чигиринський полковник – це Федір Коробка (див. вище згаданий іменний перелік).

208 Чигиринським польським комендантом був Міхал Жебровський (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С.66).

209 У день Успения Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі

1663 р.

210 Балабанівка – в XVII ст. містечко Браславського воєводства. 1664 р. нею володів белзький воєвода князь Дмитро Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т.2: Акты о заселении Юго-Западной России. С.563). Нині – село Ішгінецьшго району Вінницької області. Федір – це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий в зізнанні Павла Рябухи, даному 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником С.Маховським та іншими польськими офіцерами (Памятники... XIV Огд.Ш. С.409).

211 Ідеться про Івана Сірка – кошового отамана Запорозької Січі.

212 Бабани – в XVII ст. містечко Брацлавського воєводства. 1664 р. ними доживотно володів Вільга (Там же). Нині – село Старі Бабани Уманського району Черкаської області.

213 Буки – в XVII ст. містечко Брацлавського воєводства. 1664 р. було власністю Калиновських (Там же. С. 561). Нині – селище міського типу Маньківського району Черкаської області.

214 Іван Данченко згаданий в зізнанні Михайла Тисенка, даному 15 березня 1664 р. в Лисянці перед С. Маховським та іншими польськими офіцерами (Там же. С.410).

215 Мушурів – в XVII ст. містечко Браславського воєводства, нині село Мошурів Тальнівського району Черкаської області.

216 Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський в зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Д.Сулимки).

217 Василь Турчиненко згаданий в зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Д.Сулимки).

218 У 1664 р. масна середа припадала на 15 лютого (Археографический календарь на две тысячи лет... С. 50).

219 У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Д.Сулимки) зазначено, що ця присяга відбулася в Шауліисі. Див. також пункт 2 інструкції.

220 Звенигородка – в XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства; нині – місто, районний центр Черкаської області.

221 До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) І.Виговський прибув з Бара в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 p. (Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza... Т.II. S.275; Jerlicz J. Latopoisiec... Т.II. S.88). l березня він видав звернений до Війська Запорозького універсал, в якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т.IV. Отд.ІІІ. С.404-405).

---

[1] Цими інструкціями були: 1) до інструкції, що її ми публікуємо: інструкція на варшавський конвокаційний сейм, дана 9(19) червня 1632 р. (Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт исторического исследования). Киев, 1883. Т. 1. Приложение: Материалы для истории западнорусской церкви. С. 405-407); інструкція на варшавський елекційний сейм, датована б вересня 1632 р. (Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов (далі – Архив ЮЗР). Киев, 1863. Ч. III. Т. 1: Акты о козаках (1500-1648 г.). С. 338-342); інструкція, вручена на варшавському конвокаційному сеймі 17 липня 1648 р. (Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. Киев, 1848. Т. I / Издание второе. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 126-130); супліка від 14(24) лютого 1649 р., адресована королю і „Речі Посполитій” (Там же. С. 372-376); інструкція на варшавський звичайний сейм, складена в листопаді 1649 р. (Архив ЮЗР. 1914. Ч. III. Т. 4: Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. С. 362-365); інструкція від 10(20) березня 1650 р., адресована королю (Документи Богдана Хмельницького / Упорядники І. Крип’якевич і І. Бутич. Київ, 1961. С. 159-161); супліка, адресована королю і сенату, складена в листопаді 1650 р. (Там само. С. 593-595); супліка, вручена королю в червні 1653 р. (Памятники... 1852. Т. Ш. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 53-56); інформація, адресована королю, від 9(19) грудня 1660 р. (Памятники... 1859. Т. IV. Отд. Ш: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 54-60); інформація, адресована королю, від 27 грудня (ст.ст.) 1660 р. (Там же. С. 74-77); інструкція від 5(15) травня 1661 р., адресована королю і варшавському звичайному сейму (Российская Национальная библиотека в Санкт-Петербурге (далі – РНБ), отд. рукописей, ф. Документы и материалы по истории Украины”, оп. 2, ед. хр. 188/8, л. 38-40); інформація, адресована королю і „всім станам” Речі Посполитої, складена близько 8 (18) жовтня 1661 р. (Памятники... Т. IV. Отд. Ш. С. 121-124); інструкція, адресована королю і варшавському надзвичайному сейму, вручена 28 березня 1662 р. (Там же. С. 160-167); інструкція, адресована королю і „всім станам” Речі Посполитої, від 13(23) березня 1662 p. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 413-418); інформація, адресована королю, від 10(20) грудня 1662 р. (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 239-246); інструкція, адресована корою, від 22 січня (ст.ст.) 1663 p. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 469-476; Львівська Наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України (далі – ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 4 (Бібліотека Баворовських), оп. 1, спр. 272, арк. 258-260; ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 1411, с. 686-689; Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu, oddz. rękopisów, rkps 237, k. 81-84); інструкція, адресована королю, від 13(23) лютого 1663 р., вручена у Львові 14 березня (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 254-258); інструкція, адресована королю, від ЗО травня (ст.ст.) 1664 р. (Там же. С. 441-444); інструкція, адресована королю, від 28 червня (ст.ст.) 1664 р. (Там же. С. 449-451); інструкція, адресована королю, від 8(18) липня 1664 p (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 525-526); 2) після інструкції, яку публікуємо: інструкція, адресована королю і варшавському звичайному сейму, від 20 лютого (ст.ст.) 1666 р. (Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2-3 / Відповід. редактори Ярослав Грицак, Микола Крикун. С. 318-327); супліка, адресована королю і варшавському елекційному сейму 1669 p. (Monumenta Ucrainae Historica/ Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1966. Т. III (1650-1670). С. 305-311; Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року // Центральна і Східна Європа в XV-XVIII століттях: Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження Професора Дмитра Похилевича / За редакцією Леоніда Зашкільняка та Миколи Крикуна. Львів, 1998. С. 203-205); інструкція, адресована королю і краківському коронаційному сейму, від 3(13) жовтня 1669 р. (Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року. С. 205-209); інструкція, адресована королю і варшавському звичайному сейму, від 2(12) жовтня 1670 р. (Величко С. Летопись событий в Югозападной России в XVII веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. Киев, 1851. Т. II. С. 227-232; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі – Акты ЮЗР). Санкт-Петербург, 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 300-311; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 729-740); інструкція, адресована королю, від 4(14) листопада 1671 p. (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі – AGAD). Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 307-309v.; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 707-711; ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 1411, с. 175-177); інструкція, адресована королю, від 6(16) грудня 1671 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 460-462); інструкція, адресована королю і варшавському звичайному сейму, від 26 січня (ст.ст.) 1672 p. (AGAD. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 346v.-349; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 691-694).

* Лисянка була містечком у Київському воєводстві. Нині вона – селище міського типу, районний центр Черкаської області.

[2] Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław Konopczyński // Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. T. IV (Ogólnego zbioru XVI). № 3. S. 154.

** Щоб переконатись у правдивості цього твердження, досить проглянути матеріали з історії України („Малороссии”) за 1648-1664 рр., поміщені в третьому відділі всіх чотирьох томів „Памятников, изданных Временною коммиссиею для разбора древних актов” (Киев, 1848-1859).

[3] Litterae nuntioram apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes (1500-1850). Romae, 1967. V. XI: 1664-1669 / Collegit, paravit, adnotavit editionemąue curavit Athanasius G. Wełykyj, OSBM. P. 78.

[4] Lipiństó W. Stanisław Michał Krzyczewski: Z dziejów walki szlachty ukraińskiej w szeregach powstańczych pod wodzą Bohdana Chmielnickiego (R. 1648-1649) // Z dziejów Ukrainy. Pod redakcją Wacława Lipińskiego. Kijów, 1912. S. 304-306.

[5] Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Збірник історично-філологічного відділу ВУ\Н. Київ, 1928. Т. 76: Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. І. С. 214.

[6] Ті самі фрагменти в запозиченні у В. Липинсьного, але в українському перекладі, подав Іван Скрипник (Скрипник І. Легенда про гетьмана Івана Виговського: від Конотопа до Скиту Манявського // Петраш О. Полковник Креховський в оборот гетьмана Виговського. Івано-Франківськ, 1997. С. 142-143 і підписи старшини на с. 143-144).

* Нині Ставища – селище міського типу, районний центр Київської області.

[7] Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534.

[8] Памятники... T. IV. Отд. III. C. 409-411.

[9] Korzon T. Rec.: Волк-Карачаевский В.В. Борьба Польши с козачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. Киев, 1898 // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1899. R. XII. S. 810; EjuseL Dola i niedola Jana Sobieskiego. 1629-1674. Kraków, 1898. T. 1. S. 495; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46.

[10] Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзиря. Київ, 1971. С. 95. На цьому твердженні Микола Костомаров засновує згадку про смерть Сулимки (Костомаров Н.И. Руина: Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича// Его же. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. Санкт-Петербург, 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 27).

* Має бути vindicati (стосується episkopstwa).

** Має бути nie vniatskiemu.

*** Має бути poenis.

**** Має бути toczącym.

*- ^-* Має бути аеаиат electionem.

*- ^-* Цей вислів сюди потрапив помилково з наступного рядка, де він наведений разом з będącey.

** Має бути inuasorem (див. пункт 16).

* Має бути temere.

** у тут зайве.

*** Має бути wolnością.

**** Має бути naszey.

***** Має бути byty.

* Має бути paenae.

** Має бути były.

*** Має бути inne.

**** Має бути Hetmana.

***** Має бути pmficuum.

* Має бути którey.

** Має бути ingruentia.

*** Це слово є тут, в контексті змісту пункту (і дальших пунктів), зайвим.

* Мае бутя poenas.

* Maє бути pułkownikowi.

** Має бути obligantur.

*** Після albo має бути ze.

* Має бути poenis.

** Після będą має бути chorągwie.

*** Після znosił має бути rotmistrz.

**** Після porzucić має бути im.

***** Має бути dziesięciu.

****** Після цього слова має бути prosimy.

* Має бути legę.

** Має бути inservare.

*** Має бути ad usum.

**** Має бути służących.

* Після цього слова має бути aby.

** Має бути spczę.

*** Має бути mogą.

**** Має бути adaeąualibus.

* Має бути którey.

* Має бути zmieszaney.

** Має бути nieprzyiaźną.

* Після цього слова має бути k.

* Має бути horuiącey.

* Має бути kampanią.

* Має бути poenas.

** Має бути byty.

* Має бути chce.

* Має бути consulent.

** Після цього слова має бути praesidÿ.

*** do тут зайве.

**** Має бути licentiey.

***** Має бути residentią.

* Має бути inclinaverant.

** Має бути idącemu.

* Має бути obrodnieyszym.

** Має бути ąuoestu.

* Має бути trawię.

** Має бути Polesiu

*** Після polać має бути musiałbym або mógłbym.

**** Замість ich має бути iego.

* Має бути więzieniach.

** Після цього слова має бути posłańców.

*** Має бути contrarium.

* Після цього слова має бути by.

* Це слово тут зайве.

** Має бути quaesitum.

* Подано послідовно за пунктами інструкції та додатками до неї.