ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА. ТВОРИ: У 2 т.

Київ: AT «Обереги», 1994.

Ці книги вийшли в серії «Гарвардської бібліотеки українського письменства» в корпусі українських перекладів. Опікувались виданням Український науковий інститут при Гарвардському університеті та Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Редакційна колегія: Омелян Пріцак (голова), Олекса Мишанич (заступник), Григорій Грабович, Ярослав Ісаєвич, Едвард Кенан, Горацій Лант. Редакційна рада: Олекса Горбач (Франкфурт-на-Майні), Ришард Лужни (Краків), Ріккардр Піккіо (Неаполь), Ганс Роте (Бонн), Франк Сисин (Едмонтон), Вільям Федер (Амстердам), Юрій Шевельов (Нью-Йорк). Переклад зі староукраїнської мови і примітки Марії Кашуби та Валерія Шевчука. Відповідальний редактор – Олекса Мишанич. Літературна редакція – Наталія Ішина. Редактори – Н. Ішина, Н. Кравченко. Коректори – С. Гайдук, Н. Шугай. Художньо-технічне редагування – В. Лопарєва. Комп’ютерний макет – В. Романенка. Текст перекладено за виданням: Сковорода Григорій. Повне зібрання творів: У 2 т. Київ: Наукова думка, 1973.

Кілька вступних зауваг щодо предмету дослідження.

Про видання цього корпусу українських перекладів йшлося уже віддавна. Ще у 1992 р. y видавництві «Світ», при Львівському держуніверситеті, велася мова про видання тлумачних текстів творів Сковороди, котрі зробила M. Кашуба. І тоді ж, у видавництві було сказано, що В. Шевчук також готує свою частку перекладів поезії і філософських трактатів українського філософа. Задля довідки подаю інформацію про цих людей. М. Кашуба (за освітою філолог-класик) у свій час (1973 р.) разом з І. Іваньо брала участь у роботі над випуском двотомника повного зібрання творів. В. Шевчук, відомий український письменник, випустив у світ (1980 р.) y серії «Шкільна бібліотека» книгу власних перекладів поезії, уривків філософських трактатів, Харківських байок та кількох листів Сковороди, а саме – «Сад пісень».

Мова надалі піде про вихід третьої україномовної серії «Гарвардської бібліотеки українського письменства», про переклади і видання сучасною українською літературною мовою повного зібрання творів Сковороди, котре здійснило Акціонерне товариство «Обереги» «завдяки щедрій підтримці Федеральної Кредитової Кооперативи «Самопоміч» в Ньюарку (Нью-Джерсі)». На початку цієї нашої рецензії поданий скрупульозний перелік наукових установ, авторитетних осіб, а також усієї обсади, тих, хто працював над виходом книг, усе це для того, щоб завважити, – ми маємо справу з поважними видавцями. Це, відповідно, повинно налаштувати читача на повну довіру, аби він віддався на плин насолодження такими давно очікуваними перекладами.

Проте при навіть побіжному перегляді запропонованих тлумачних текстів обізнаний з матеріалом читач стикається з безліччю невідповідностей та необхідністю кидатись то до оригіналу, то до словника старослов’янської мови. І чим далі, тим більша досада охоплює душу. Розчаруванню, котре приходить по аналізі хоча б кількох тлумачних текстів, немає меж.

Але перш ніж викласти аналіз перекладених творів, слід вдатися до історії, до того, що передує усьому, а саме до проблеми мови у творах Сковороди. Щодо цього феномена (а інакше і не можна означити мову творів філософа), то запевне відомі розвідки, присвячені цьому питанню, їх окреслив у своїй монографії «Український мандрований філософ Григорій Сковорода», котра була видана у 1926 р., академік Д.І. Багалій. Він подає думки 4-х фахівців-мовників; П.Г. Житецького, І.В. Нетушила, Бузука і Дложевського. Крім цього, Багалій наводить тези щодо мови Сковороди Синявського. Тези Житецького зводяться до того, що «він (Сковорода) вживав мови, що становила собою чудернацьку мішанину елементів – слів та форм церковнослов’янських, українських і московських і нарешті своїх власних, мішаних, україномосковських і не тямив виразно, що таке українська мова»[1]. Бузук доходив висновку, що Скоровода «всі свої твори писав змішаною, невиробленою мовою, основою якої була російська письменна мова ХУП-го ст. з домішком української, польської і старослов’янської мов»[2]. Нетушил та Дложевський займались латинською та грецькою мовами творів Сковороди, що не стосується нашої рецензії. Більш цікавими, якщо не найцікавішими, є тези Синявського, який зазначав у той час, що мова Сковороди, – «мова слов’яно-українська XVII-го ст., а не тогочасна російська, хоч і з чималою домішкою останньої»[3]. Далі Синявський вказує, що «треба зважати на українську фонетику мови, а саме: a) h вимовлялась за і; б) ы й и вимовлялись однаково, коли тепер пишеться b»[4] і т. д.

Ця ретроспектива думок, висловлених у 20-х pp. нашого століття відомими фахівцями, подана для того, щоб підсилити момент викриття помилок, зафіксованих під час аналізу тлумачних текстів, котрі рецензуються. Адже автори перекладів, напевно, знайомі з цими розвідками.

Тепер торкнемося власне перекладених творів. Зупинитися варто хоча б на двох: філософській притчі «Благодарний Еродій» (переклад В. Шевчука) та останньому філософському діалозі Сковороди «Потоп Зміїний» (переклад М. Кашуби). Перше, що впадає в око – це тлумачення назви – «Вдячний Еродій», а не «Благодарний Еродій». Поняття «благо» – .добро» у Сковороди подано у дещо ширшому плані, і, видається, належить трактувати «благодарний» – як «даруючий благо», той, що дарує добро. «Вдячність» же дещо звужує аспект «блага». У «Словарі української мови» Б. Грінченка поняття «благо» і похідні від нього складають: «благання» – молитва; «благати» – просити; «благий» – блаженний[5] і т. д., – ось від чого, на нашу думку, треба відштовхуватись, перекладаючи назву цієї притчі. Зрештою, слово «благо» як таке, зазначене у «Словарі», тобто є властивим для української мови. Надалі помилки, виявлені під час аналізу перекладу, стосуються в основному стилю, тлумачення деяких старослов’янських слів і твору «Свиток» («Згорток») (віршованого уривка про благе (добре) народження дітей).

Тезисно викладемо деякі з цих помилок (оригінал подається в українській транскрипції за виданням: Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Київ: Наукова думка, 1973. Т. 2):

1) оригінал: «... яко живет среді вас...» (с.99), хоча «яко» (старослов.) – зо, щоб, бо, як, неначе;

переклад: «... коли живе серед вас...» (с.103).

2) оригінал: «... Возвратися, душе моя, в покой твой і стезі своя посреді себе упокоят» (с.99).

переклад: «... Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Ujсподь робить добре тобі» (с.103); але ж переклад має бути: «Вернися, о душе моя, до спокою свого і шлях свій посеред себе заспокой».

3) оригінал: «... Со Iсаією.» (с.99);

переклад: «... З Ісаєю нічим-бо...» (с.103) (крапка після «Їсаєю» зневажена).

4) оригінал: «...Таковое сердце вродив...» (с.99); переклад: «... Таке серце вклавши(?)...» (с.103).

5) оригінал: «... Я і мнійший мене брат Ерогас...» (с.103); переклад: «... Я, менший за мене брат Грогас(?)» (с.105).

6) оригінал: «... і ти на сем одном храмину щастя основал?» (с.106); переклад: «... І ти на отій хламині(?) заснував своє щастя?» (с.110).

7) оригінал: «... Не буди буїй!» (с.107);

переклад: «... Не буди обуялості!» (с.110); «буїй» (старослов.) – зухвалий, неук, безумець; «буди» (старослов.) – будь; тобто правильний переклад: «Не будь зухвалим!»

8) оригінал: «... Здравое ж і обновленное, яко орляя юность, господем сереце...» (с.113);

переклад: «... Здорове й відновлене, як орлина юність, перетворює через Господа серце...» (с.117); перекладати ж належить таким чином: «Здорове й відновлене, як орлина юність Господом серце...» і далі по тексту.

9) оригінал: «... А Кузя і Кузурка...» (с.117); переклад: «... А Куцю(?) Кузурку...» (с.121).

10) оригінал:

«СВИТОК

о благом рожденії чад ради благочестивих,

сострастних і здравих родителей

Сій в перву і втору луну, сиріч в квадру, Сій, ізшед із пиров і бесід священних. Зрів мертвеца ілі страшен позор не сій. Заченшей сверх не сій. Не в міру п’ян не сій. Заченша да носить в мислях і в позорах святих, і в бесідах святих, чужда страстних бурей, В тихом безстрастії во зрєнії святих» (с.118);

переклад:

«ЗГОРТОК

про добре народження дітей від доброчесних

однопристрасних і здорових батьків

Цей(?) у перший і другий місяць, тобто у квадру,

Цей(?), вийшов зі священних бенкетів та бесід.

Не цей(?) бачить мертвого і видовище страшне.

Не цей(?) у надмірностях. Надмірно п’яний не цей(?).

Зачинає і носить у мислях та видовищах святих,

І в бесідах святих, чужий до пристрасних бур.

У тихому безстрасті він дивиться на святих» (с.122).

Замість дієслова «сій» (сій, засівай), використаний вказівний займенник «цей», хоча у Сковороди вказівні займенники «цей», «ця», «ці», – пишуться через е, і, и. Напр.: «Сей путь...», «Сій стихи...», «Сіє нhсть воспитаніє...» Таким чином зміст «Згортка» викривлений. Мова у ньому йде про те, у який час, за яких обставин належить зачинати дітей.

Щодо діалогу «Потоп Зміїний», то помилки у перекладі (М. Кашуби) до смішного прості, а подекуди присутні навіть лакуни.

Ось неповний перелік помилок, виявлених під час аналізу тлумаченого тексту:

1) оригінал: «... монах Еріратус...» (с.135);

переклад: «... монарх(?) Ерірат...» (с.140)...

2) оригінал: «... обуревается вся вселенна...» (с.135); переклад: «... поринає(?) весь Всесвіт..» (с.140). А повинно бути: «Збурюється увесь всесвіт».

3) оригінал: «... Внутрь всі упокоїш стези...» (с.136); переклад: «... Внутрішній заспокоїш стогін(?)...» (с.14). Хоча «стезя» (старослов.) – шлях, дорога.

4) оригінал: «... Бездна бездну удовляєт...» (с.136); переклад: «... Безодня безодні не(?) вдоволить...» (с.141). Перекручений зміст оригіналу.

5) оригінал: «... Напиши ціркул...» (с.138);

переклад: «... Намалюй циркуль(?)...» (с.143). «Циркул» (старослов.) – коло.

6) оригінал: «... приліпився ко бренію...» (с.139);

переклад: «... приліпившись до тягара...» (с.144). «Бреніє» (старослов.) – болото, мул, бруд.

7) оригінал: «... Гдє же твой день нам...» (с.142); переклад: «... Де ж твій день там(?)...» (с.148).

8) оригінал: «... насищающую вічности сотом...» (с.145); переклад: «... що насичує вічності соком(?)...» (с.151). «Сот» (старослов.) – стільник, щільник.

9) оригінал: «... винятим чрез ієрея...» (с.153);

переклад: «... вийнятий євреєм(?)...» (с.15). «Ієрей» – священицький чин.

Цей перелік можна було би продовжувати далі. Складається враження, що редакційна колегія, відповідальний редактор (О. Мишанич) просто не читали, не звіряли тексту з оригіналом. Літературна ж редакція, напевно, віддала все на відкуп перекладачам, коректорам, комп’ютерному макетуванню. Загалом, видається, що ставлення до такого важливого спадку української філософської думки, не те що було невиважене, а взагалі – межує із безграмотністю і відсутністю фахової консультації. Адже це аналіз тільки двох перекладених творів! Що стосується подальшого розгляду, уява просто безсила передбачити можливу громаду блудів.

Порядні видавці, як правило, в кінці книг, до яких мають причетність, подають «Список помічених помилок» та ще й зазначають, з чиєї вини зроблена помилка – друкарні чи видавництва. Що ж стосується помилок, допущених у перекладі, котрий розглядається, гадаю, потрібно видавати окрему брошуру, щось на зразок: «Корпус помилок, допущених при перекладі творів Г. Сковороди» або «Посібник. Про те, як не потрібно перекладати Г. Сковороду».

Тепер же ці два томи перекладу (тираж 15 000 екз.) розходяться по усьому україномовному світі, їх будуть читати, студіювати в університетах, школах, інститутах, і виправити ситуацію уже неможливо!

У вступній статті від редколегії вказано, що цей «Гарвардський проект» розроблений Українським науковим інститутом Гарвардського університету з ініціативи й під керівництвом проф. О. Пріцака. Безсумнівно, що ні шановний п.Пріцак, ні решта людей, котрі підписалися під цим проектом, не читали матеріалу і, таким чином, виступили у ролі «весільних генералів» і дозволили вийти у світ «мальованим» сторінкам.

На завершення кілька слів від себе щодо мови і можливого підходу до перекладу творів. Перше і головне – що стосується стилю. Сковорода – великий стиліст. У його віршах, як і у філософській прозі, присутні елементи «речитативної поезії» та «розмовного вірша»[6]. Тобто, при перекладі слід враховувати порядок слів, ритм, зрештою поезію речення. Олітературнення при перекладі Сковороди вихолощує стиль, яким подаються філософські поняття і, річ зрозуміла, можливі помилки. Перекладачеві належить залишатись на другому плані, непомітним, тільки розкриваючи усю красу цих «бесід». Нещодавно вийшла у світ есея автора цих рядків – «Апологія Сковороди», в якій викладені приватні асоціації щодо творів великого старчика, його особи і проблеми тлумачення текстів. Так от, – усе, що писав «мандрований філософ», – це своєрідна «медитація над іконою», впорядкована «глосолалія»[7], простіше кажучи, поезія, котра при перекладі вимагає чуття, відчуття ритму, стилю, медитації з боку перекладача. Одного інтелекту, розуму недостатньо, аби увійти в сутність, розуміння «любомудрія» Сковороди. Ці зауваги стосуються перекладів, зроблених В. Шевчуком, котрий, як на мене, настільки вистилізував Сковороду, що подекуди на першому плані з’являється тільки стиліст Шевчук. М. Кашуба більш чутлива щодо передачі стилю філософа, потрібно віддати їй належне, хоча також допускається прикрих, навіть грубих помилок. Але, загалом, висновок напрошується єдиний, – конгеніального перекладу геніальних творів українського філософа не сталося.

Коротке післяслів’я.

Віддавна уже, невідомо хто протягнув у перекладацьких колах таку тезу, що, мовляв, це «невдячна справа». Можливо, колектив, котрий таким чином «попрацював» над перекладами творів Г. Сковороди та їх виданням, буквально сприйняв цю тезу і поставився «невдячно» до цієї кропіткої, а все ж таки – «благодарної» справи. А невдячність породжує «сумоту, тугу і спрагу, спрага – заздрість, заздрість – лестощі, злодійство, крадіж, кровопролиття і всю безодню беззаконня»[8].

Петро МИКИТЮК