Михайло КРІЛЬ

НЕВІДОМІ ЛИСТИ ІВАНА ГОЛОВАЦЬКОГО

ДО АНТОНА ПЕТРУШЕВИЧА

У культурно-національному житті українців Австрійської імперії помітне місце займає постать Івана Головацького, вченого, лікаря, громадського діяча. Він був молодшим братом Якова Головацького, учасника «Руської трійці», і на перших порах входив до найближчого оточення цієї організації.

Постать І. Головацького мало висвітлена дослідниками. Окремих аспектів його громадсько-культурної діяльності торкалися З. Гаєк[1] та Я. Грицак[2]. Заслуговує на увагу енциклопедична стаття М. Шалати[3]. Водночас необхідно зазначити, що в існуючих довідкових виданнях та дослідженнях загального характеру подаються перекручені факти з біографії І. Головацького, наводяться неправильні відомості про його життя.

І. Головацький (1816, Чепелі, Галичина – 9.02.1899, Відень) навчався у Львівській духовній семінарії, яку покинув у 1836 р. У вересні 1839 р. він переїхав до Відня, де студіював медицину в університеті. Під час навчання у Відні познайомився з діячами слов’янського національно-визвольного руху, зокрема чеського і польського. Серед них були чехи Й. Подліпський, Ф.К. Кампелік, поляки К. Мощанський, К. Гассман. Усі вони входили до складу політичної антиавстрійської організації «Сини Вітчизни». Взаємний інтерес до літератури і народної творчості слов’ян викликав обговорення ними питання федеративного об’єднання слов’янських народів. Й. Подліпський, наприклад, виступав за створення федеративної слов’янської держави. К. Кампелік дотримувався програми, розробленої декабристським «Товариством з’єднаних слов’ян», ратував за федерацію слов’янських народів з республіканською формою правління; у такій федерації окреме місце зайняла б також Україна. Ф.К. Кампелік уважно слідкував за суспільно-політичним життям у слов’янських країнах, цікавився відгуками у Східній Галичині на польське повстання 1830-1831 pp. Збираючи матеріали про це повстання, він звертався за допомогою до І. Головацького. Той у свою чергу просив чеського вченого, славіста К.В. Запа, який проживав тоді у Львові, зробити підбірку потрібних матеріалів.

Контакти з діячами слов’янського національно-визвольного руху вплинули на формування суспільно-політичної орієнтації І. Головацького. У 1840-х роках він, подібно до діячів декабристського «Товариства з’єднаних слов’ян», відстоював ідею федерації слов’янських країн. З кінця 40-х років у його суспільно-політичних поглядах спостерігаються разючі зміни. Очевидно, на це значною мірою вплинула зміна характеру праці. Після майже п’ятирічної лікарської практики І. Головацький перейшов у сферу публіцистичної діяльності. У 1849 р. він входить до складу редакції урядового «Галичо-Руского Вhстника», який почав виходити у Львові під наглядом і за редакцією М. Устияновича. Протягом 1850-1852 pp. редакцію цього часопису, який від 1850 р. виходив у Відні до 1866 р. під назвою «Вhстник для русинов Австрийской держави» (далі – «Вестник...»), очолював I. Головацький. Не залишаючи цієї роботи від початку 1853 p., він займає посаду в міністерській бібліотеці у Відні, яку очолював знаний австрійський бібліограф К. Вурцбах. Був офіційним перекладачем законів Австрійської монархії на руську мову. Відтоді І. Головацький остаточно переходить на позиції «русофільства», ідеї якого відстоював до кінця свого життя.

І. Головацький має певні заслуги у справі видання в Австрії перших книжок українською мовою. Так, за його допомогою були опубліковані «Галицкіи приповhдки и загадки» Г. Ількевича (Відень, 1841). У 1846-1847 pp. двома випусками він видав у Відні альманах «Вhнок русинам на обжинки», де виступив з циклом сонетів, кількома ліричними віршами та науковою розвідкою про українські загадки.

Згодом він пробував свої сили у сфері літературознавства, зокрема опублікував рецензію на львівське видання повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» (1849). Численні статті та замітки І. Головацького на різні теми бачимо у «Вестнику...», «Зорh Галицкой», а також в «Галичанинh» та інших виданнях. Крім цього, І. Головацький підготував і видав у Відні 1860 р. російською мовою читанку («Русская книга для чтения»), яка складалася в основному з його перекладів.

Перебуваючи під впливом ідей Яна Коллара, з яким був особисто знайомий, І. Головацький творчо розвинув їх, критично поставившись до його теорії про головні чотири слов’янські мови: чехословацьку, іллірійську, польську і російську. У своїй праці «Зерна для популярного порівняння і пізнання слов’янських мов» І. Головацький відстоював ідею рівності всіх слов’янських мов. Зокрема, він писав: «ми не можемо жодній з існуючих слов’янських мов дати безумовну перевагу»[4].

Наукова, літературна та епістолярна спадщина І. Головацького, за винятком окремих листів до брата Якова, опублікованих К. Студинським[5], залишається невідомою для дослідників. Уважне їх прочитання дозволяє певною мірою відтворити атмосферу тогочасного суспільного і наукового життя у Відні, Галичині та й усій Австрійській монархії.

Дослідження творчості та суспільно-політична орієнтація І. Головацького утруднюється тим, що архіву його дотепер не виявлено. Водночас чимало його матеріалів (кореспонденція, рукописні праці тощо) зберігається в літературній спадщині Я. Головацького, перемишльського греко-католицького єпископа І. Снігурського, в документах «Народного Дому», «Галицько-руської матиці», львівської поліції. Так, у фонді Я. Головацького містяться окремі рукописи праць І. Головацького, зокрема, чернетки його досліджень з питань слов’янознавства, вірші[6].

У контактах І. Головацького з багатьма вченими та громадсько-культурними діячами Галичини та інших земель монархії помітне місце займають його взаємини з галицьким істориком, філологом, етнографом Антоном Петрушевичем.

В українському національному русі Галичини А. Петрушевич відомий як один з ініціаторів утворення «Народного Дому» у Львові, «Галицько-руської матиці», «Головної Руської Ради». Як вчений він збирав і вивчав матеріали з історії Галичини та сусідніх земель і країн. На основі головним чином архівних пошуків написав близько 200 наукових досліджень. Основною його працею з історії Галичини є «Сводная Галицко-русская летопись» (Львів, 1874-1897). Усе свідоме життя працював він над складанням «Этимологического словаря всех славянских языков с сравнением с индоевропейским и с употреблением собственных, личных и важнейших географических названий всех славянских земель как по печатным, так и рукописным источникам», який, на жаль, залишився незавершеним.

Дослідницька праця А. Петрушевича була високо оцінена науковою громадськістю: він був почесним членом Петербурзької, Краківської та Бухарестської академії наук, Чеської матиці, багатьох інших наукових товариств і організацій.

А. Петрушевич мав широкі контакти з вченими різних, у тому числі слов’янських країн. Завдяки цим зв’язкам йому вдалося зібрати велику кількість книжок, карт, рукописів. Одних лише книжок у його бібліотеці нараховувалося близько 13 тис. одиниць. На сьогодні бібліотека збереглася в окремих колекціях у складі книгозбірень і архівів м. Львова.

Серед багатої епістолярної спадщини А. Петрушевича відклалися листи до нього від І. Головацького, які ми сьогодні публікуємо. Вони є цінним джерелом до вивчення історії суспільного і культурного руху українців Австрійської держави та слов’янства загалом. Так, у них знаходимо матеріали до аналізу проблеми національної ідентичності українців Австрійської імперії, цікаві ті фрагменти, де йдеться про еволюцію суспільно-політичних поглядів І. та Я. Головацьких і перехід на москвофільські позиції останнього. Листом від 11 жовтня 1851 р. í. Головацький зазначає: «мій брат цілком погоджується зі мною» (див. лист 2). Оскільки прихильників москвофільства серед українців у Відні на той час було небагато, то І. Головацький просить А. Петрушевича надсилати для публікації у «Вістнику...» необхідні праці – «посилайте і зміцнюйте наших читачів» (лист 2).

Певне місце у цій епістолярії займають питання діяльності греко-католицької церкви. Так, у листі від 4 червня 1852 р. І. Головацький писав: «дивлячись на нашу власну ієрархію, ми складаємо особливу церкву, з’єднану з римською... латинники поширюють між нами свою владу; чому б ми не могли робити навзаєм?» (лист 6). Обурювався І. Головацький спробами окремих священиків правити св. Літургію за римо-католицьким зразком, про що також сповіщав адресата (лист 6).

Найбільша увага у листах приділена історії слов’янознавства. В них трапляються відомості про наукову діяльність словенця Ф. Міклошича, чеха Ф. Шумавського, серба В. Караджича, українця О. Бодянського, поляка Т. Жебравсъкого та ін. Особливо докладну інформацію від свого віденського кореспондента одержував А. Петрушевич щодо мовознавчих новинок у слов’янському світі. Більшість з них А. Петрушевич замовляв у І. Головацького для себе (листи 2, 4, 8-9).

Чимало відомостей у листах про проблеми з виданням віденського «Вестника...» та української преси в Галичині (листи 2, 6).

Листи І. Головацького до А. Петрушевича писані чорним чорнилом на аркушах in folio та in quarto, зігнутих вдвоє, чітким дрібним почерком. При підготовці текстів до друку збережено оригінальне їхнє написання, проте пунктуація подається сучасна. Літера 6 передається на письмі як т. Скорочені автором слова наведені повністю. Розшифровані літери подаються у квадратних дужках згідно з авторським оригіналом.

ЛИСТИ

Ваше Высокопреподобіе!

Извините, что я Васъ труждаю въ цhлh весьма важномъ про меня – предъ несколько днями я послал Его Превосходительству¹ 15 печатанныхъ листовъ Исторіи Церковной² вмhсте съ писаніем просительнымъ об покровительствh Е[го] Высокого Преосвященства³, но черезъ ошибку я на обверткh написалъ послhдню почту «Ольшаница»⁴ вмhсто «Подгайчики»⁵ – сдhлайте милость, когда бы въ Подгайчикахъ не догадалися и въ Ольшаницу послали ету посылку, отберите случайно и передайте Его Превосходительству и просите Его тоже отъ своей особы, чтобы не лишилъ меня помощи и покрова своего.

Извините я спhшусь, и цhлую

Васъ усерднhе.

Вашъ другъ

Иванъ Ф. Головацк[ий]

Вhка дня 1/13 Юнія 851

Ваше Высокопреподобіе!

Милостивый Государь!

Я уже самъ не знаю, откуда зачати, что бы какимъ нибудь оправданіем извинитися предъ Вами. Я сколько одолженъ добротh и милости Вашего Высокопреподобія і не успелъ до сихъ поръ даже просто поблагодарити Васъ. Но приймите по крайней мhрh увhреніе, что если бы ежедневныя заботы, препятствующія меня въ точномъ исполненіи наличныхъ моихъ должностей, я бы никогда не премедлилъ сей часъ сдhлати все, чего Ваше Высокопреподобіе не токмо по высокимъ заслугамъ Вашимъ относительно къ народу нашему, но особенно касательно Вашей милости въ помеществованіи и ходатайствh моихъ трудовъ выше всhхъ сродниковъ достойны.

И такъ, получивъ Вашую многоважную статью объ Славенском истуканh⁶, я по правду скажу, ужаснулся Вашего рhшительнаго и категорическаго примhчания на концh этой дописи, «что безъ малъйшаго измънешя в чім нибудь» должна она печататься. Мнh жалко было по причинh какаго нибудь упорства здhшних Русиновъ пострадати столь важное сочинение – особенно, что я въ изменешяхъ подробныхъ не виновать – но есть у меня надзирательство, которое слишкомъ строже поступаеть съ мною и съ всhми мною предлагаемыми рукописями, как бы по обстоятельствамъ и требованіямь правительства нужно было. На что же къ сожалhнію есть люди, которые лишеним всякой беспристрастности, смотрятъ въ исполненіи сей должности болhе власныхъ выгодъ и достоинствъ, чhмъ общего блага нашего народа. Я передалъ Вашую статью одному изъ нихъ – он, какъ разумhется, подержал ее несколько недель и, не мога принять на себя отвъчательности за слогъ, какъ онъ выразился, «российскій» – возвратить мнh ее – передалъ я другому, и этот долгое время дусилъ во преки налеганіямь моимъ – и наконецъ сдhлавшш во истину самія малейшия и почти незначительныя измhненія въ поединокихъ буквахъ, и передалъ мне къ печати. Какъ Вамъ извhстно, я не премедлилъ, но сей часъ безпрерывнымъ теченіем число по числу напечаталъ ее въ Въстнике⁷ на соотвhтномь мhстh– это случилося едва ли не въ то время, когда Ваша первая рекламація приспіла. Я думалъ, что въ первом мгновеніи послужить напечатаніе статіи Вашей довременним извиненіемь моимъ.

Что касается некролога пок. Крилош[анина] Тышинскаго⁸, сочиненнаго Вами, онъ дошелъ рукъ моихъ въ точное время, будучи послань съ почты вмhсте съ нашими пренумерантами до книгопродавни Мехитаристовъ⁹ и тамъ залежалъ.

Съ горестью принялъ я замечания, въ Ваших достопочтенныхъ гшсьмахъ выраженныя, якобы я не хотhл принимати статей Вашихъ въ Вhстник и что Вы въ томъ отношеніи удалися къ редакцій Зори Галицкой¹⁰ – это правда, она не имhет столь тhъсныхъ границь, начертанныхъ правительствомъ какъ мы здhсь – но сочиненія Ваше не имhющія никакой прямо политической цhли, суть и здhшними Русинами очень высоко цhнимы, и по содержанію своему исключительно науковому они, при всей своей малодушносте и боязливости, не суть въ состояніи отказаты имъ мhста въ Вhстникh. Вамъ, впрочемъ, можетъ быти неизвhстно, сколько я здhсь борюсь даже съ нашими здhшними хохлами – какое направленіе должна брати наша словесность – но что же я здhсь самъ одинъ без власти, безъ голосу у нихъ – и я уже навыкъ молчати, видя что всі споры безуспhшны – но гдh что отъ меня зависитъ, тамъ я ничего не скажу, упрусь, сдhлаю по своему и пропало. Но и въ том я долженъ очень осторожный быти – что бы когда не поскользнуться. Сего ради умоляю Ваше Высокопреподобіе, внимайте на то, что чhм больше насъ на странh благонамhренныхъ, чhмь болhє мужей ученныхъ приклоняются къ намъ, тhмь лучше – читательство само судить, кто, что и какимъ образом пишеть – а эти мечтатели, не знающіе самы чего желаютъ и куда стремлять, умолкнуть съ временемъ і слhдь ихъ пропадетъ. Признюсь по правдh, что мой брат Ярославъ¹¹ своими сочиненіями много здhсь повредилъ – здhшніе Русины въ всякомъ случаі ссьшаются противо меня на кого? – на роднаго, старшаго и ученнаго моего брата – я увhряю Васъ, это сильное оружіе по многимъ причинамъ – я долженъ молчати, что меня болить, будучи увhрень, что мой брать совершенно и въ всякомъ взглядh согласенъ со мной и зная добре, въ какое время началось и продолжалось дhйствованіе моего Брата, Ваше Высокопреподобіе, Васъ знають, Васъ почитають и високо цhнят всh. Вамъ суждено, кажется, бити, отверзти глаза и показати тут заслhпленным нашимъ братіямь – будьте увhрены, Вамъ всякій подражати одолженъ – если токмо искру ймhть благоразумія. Вправдh Вы это дhлаете, но прошу покорно не презирайте по временамъ и Вhстника, а посылайте покрhпляйте нашихъ читателей – пока суждено Вhстнику дhйствовати и вліяти на народъ, радъ бы я, что бы онъ не былъ безъ успhшень. Мнh очень жалко, что изъ Зори нельзя намъ дословно извлекати статіи – а переробленно, сокращенно или какъ преображенна она будеть по содержанію Ваша, но не по слову и способу писанія, а на томъ намъ очень много залежить.

Заключительно посылаю Вамъ по желанію «Критико историческую] Повhсть о Червовой Руси г. Зубрицкаго¹² – отобранну отъ Г[осподина] Литвин[овича]¹³. Уже эта книжка такъ долго здесь, и ее не читалъ ни Шашкевичъ¹⁴, никто иный, и даже не знали, что она здhсь обретается – это ужасная беззаботливость – я успhл только прочесть Предисловіе¹⁵ и переглянуть Оглавленіе – первый періодь мне извhстенъ по давному изданію¹⁶ – но вторый многимъ важнhе бъда. Вмhстh такожъ посылаю Вамъ Миклошичемъ¹⁷ изданный Codex Supraslienciz¹⁸ – тоже веема важный памятникъ. Онъ стоить 5 гульденовъ сер[ебром]. На концh оглашеніе предплаты на Вуковъ «Српски pjeчникъ»¹⁹ – если Вамъ угодно – я всегда готовь служити, только извольте располагать мною. Надhясь на Вашу благосклонность, имhю честь писатися Вашего Высокопреподобія истиннымъ почитателемъ и покорнейшим слугою

Иванъ Ф. Головацкий

Вhна 11/23 Октября 851

Ваше Высокопреподобіе!

Милостивый Государь!

Вашую прехорошую статію объ Истукані Даждьбога послали мы приватнымъ случаем чрезъ однаго Краковяка Господину Жебравскому въ Краковh, и онъ, думая, что Вы въ Вhне пребываете, прислалъ въ одолженіе Вамъ свою росправу²⁰ объ томъ предметh вмhстh съ снимкомъ истукана и чертежемъ мhста изъ обрътешя, на Ваше достойное имя. Я исправилъ ошибку сю и подалъ ему Вашъ адресъ, на случай если бы онъ зажелалъ вступити съ Вами в какія сношенія. Присланные ж письма съ прибавленнымъ листомъ посылаю Вашему Высокопреподобію, и имhю честь присовокупити еще два екземпляра Вhстника, заклющающаго Вашую статію – можетъ быть придается послати кому. Недавно тому послалъ я Вамъ «Повhсть о Червоной Руси» – и Кодекс Супрасльський, без сомнhнія этh книги уже въ Ваших достойныхъ рукахъ.

Поручайся благосклонной памяти, имhю честь пребывати Вашего Высокопреподобія почитателем и слугой.

Иван Ф. Головацкий

Вhна дня 18/30 Октября 851

Ваше Высокопреподобіе!

Милостивый Государь!

Присланныя Вами деньги я получилъ въ суммh 13 флор. ср. желанію Вашего Высокопреподобія я сей часъ пошелъ извhдаться объ словарh Янежича²¹, и закупилъ эти части, которыя уже готовы, т. е. Цhлую нhмhцко словинскую (стоящую l fr. 40 хr.) и половину словинско нhмhцкой (в цене 54 хг. ср.) этh книги вмhсте с 3 ексемплярами Исторіи Балудянского²²II части посылаю на Вашія вседостойнія pyцh. Можетъ быть, что Вы желали только словинско-нhмецкую часть словаря Янежича, какъ оно въ оглашеніи выражено было – но я думаю, что ради полности и нhмецка Вамъ придается. Вторую половину словинского словаря пошлю Вашему Высокопреподобію въ несколько недhль позднhе какъ только готово будетъ. Вуковъ сербскій Словарь будетъ готовъ съ концемъ этаго года – тогда Вамъ и его пришлю вмісте съ ІІІ частью Исторіи Балудянского.

Г[осподин] Жебравскій ошибся о пребывати Вашемъ по той причине, что ему это статья отсюда присланна была, а не имhвъ последняго числа Вhстника, гдh обрhтается подпись Вашего пребыванія²³, онъ удался до насъ и хорошо сделалъ. Г[осподин] Колярь²⁴, получивъ Вашую статью, съ очень великимъ удовольствіемь читалъ ее и выражался только во обще съ соглашеніе совершенное съ Вашимъ мнhніем. Я бы совътовалъ Вашему Высокопреподобие, что бы Вы съ нимъ, какъ и съ Господином] Жебравским, вступили въ близшую переписку, и предложили имъ самымъ какіе любопытные вопросы. До Коляра можно прямо адресовать в здhшний унивhрситеть²⁵.

Благосклонность, съ которою Ваше Высокопреподобіе приняли прошеніе мое объ присланій какихъ драгоцhнныхъ статей Вашихъ, очень меня возрадовала; и я вторично умоляю Васъ покорнhйше, соблюдайте благопріятную Вашую память объ насъ и на далhе. Статья Ваша воспомянута: «Откуда идеть Угорская Русь»²⁶ – была бы очень на своей порh, особенно что теперь и Г[осподин] Балудянский в П части Исторіи о Русинах угорскихъ какъ и во обще объ угорскихъ Словянахъ²⁷ много любопытных известий подаетъ. Сего ради прошу не промедляйте сочиненіе Вашего, а мы съ усерднhйшим благодареніемь поместимъ ее въ Вhстникh¹, но на всякий случай просилъ бы я о сюю, статью еще предъ окончанием этаго года, потому что послh могуть наступить какія измhненія, будь ли въ надзирательства моемъ, или можеть быть в Редакцій самой; потому что правительство, какъ видится, намhряеть оттягнуть нашей Редакцій помощную свою руку; а о своихъ ногахъ трудно намъ будетъ отстояться.

Поручался благосклонной памяти, имhю честь писатися Вашего Высокопреподобія покорнhйшій почитатель и

Слуга

Иван Ф. Головацкий

Вhна дня 1/13 Ноября

851

На днях приhхали сюда Ихъ. Преосвященства Епископы Григорій Яхимович²⁸и Иосиф Гаганецъ Пряшевській²⁹.

Ваше Высокопреподобіе!

Милостивый государь!

Христосъ Воскресе!

Извините, Милостивый Государь, что я такъ поздно отвhчаю на Вашее драгоценное мнh писаніе и желанія, въ немъ выраженныя. Книги я намhрялъ былъ послать вмhсте съ третей частію Церковной Исторіи; но понеже тая продлилась мимо воли моей, особенно по причинh поздно присланыхъ мнh предплатителей, для того отложилась и посылка требуемыхъ Вами книг.

Деньги на предплату и покупку я получил точно – но къ сожаленію не могъ сего исполнить по желанію; именно «Всеславянскій словарь Ф. Шумавского³⁰ не мог я запренумеровать, понеже сочинитель обещалъ въ первом воззваніи подробнhе возвестить о том деле – чего до сихъ поръ не исполнилъ, какъ въ обще на его слово не много здhсь полагают вhры – онъ много обhщаетъ, а мало исполняет; если, можеть быть, услышу что нибудь точнhйшаго о семъ дhлh, то запренумерую – деньги у меня есть.

Прочія же книги какъ:

Дополнение к Словинскому Словарю Янежича³¹ – Vita Sanctorum Миклошича³² – Киріяка Грамматику болгарскую³³ – i Kopitari Hesuhii Geosographu et.³⁴ и Вуковъ Сербскій Словарь³⁵ – посылаю днесь и присовокупляю къ тому одну бронзовую медаль памятную въ честь Коллара, въ томъ упованіи что она и для Вашего Высокопреподобія будет не менhе драгоценна, какъ и для всhхъ Славянъ.

Касательно прошенія препод[обного] Господина] Пипана, о котором вспоминалисте въ писаній Вашемъ – то я просилъ Г[осподина] Литвиновича, чтобы онъ изведался о рішеній его – онъ обhщалъ самъ писать Вамъ о томъ дhлh Не знаю, здhлал ли это, или нhтъ? позднее буду могъ что то точнhе о томъ известить, если Г[осподин] Литвинович може уже не здhлалъ.

Здесь разносятся смутние вhсти о нашихъ Русинахъ в Галиціи – русчина утhесняется отъ всюду, даже отъ родныхъ сыновъ ея – именно жалуются здhсь на злоупотребленія власти Преосвящ[енного] Епископа Суфрагана³⁶ и Господина] Ижака³⁷ и пр.

Жалко то слышать, иміющи увіреніе о ревности Нашего Превоеход[ительства] Первенственника³⁸, который при старости лhть і продолжытельномъ недугh не можетъ взирать въ всі дhла, ни прекратить важюсчанія нашихъ враговъ.

Приймите одолженіе моего искренняго почитату. Вашего Высоко

преподобія

покорнейший слуга

Иван Ф. Головацк[ий]

Віна 2/14 Априлія 852

Ваше Высокопреподобіе!

Милостивый Государь!

Извините, что я немножко опоздался съ посылкою третей части Исторіи³⁹ – труды и великія издержки при томъ и опоздаете предплатителей, премедлили и здані е ея. Но, хвалити Бога, она готова! Но теперь самая большая забота объ распространеніи ея; сдhлайте милость и посовhтуйте меня, какимъ путемъ долженъ бы я стараться, что она предписанна была для слушателей богословія?

Днесь посылая на достойное имя Вашего Вькокопреподобія три ексемп[ляра] 3 части, осміляюсь такожде въ поклонъ отъ меня прибавить для Вас одинъ полный ексем[пляр] Исторіи⁴⁰, какъ я уже между прочими для общей заохоты Вашее имя предплатителей положить – въ намhренія чтобы имена всhх отличнhйшіх мужей там же находились⁴¹; извините дерзость мою, что я предварительнаго не просилъ призволенія Вашего і прійміте благосклонно хоть поклонъ, какъ доказъ моего искреннёйшаго почитанія. При томъ примhчаю и тое приключеніе: якъ извhстно, желал я Исторію посвятить Его Высокопревосходительству Митрополиту⁴² – но безуспhшно: потомъ писалъ двакрать Преосв[ященству] Поповича⁴³, но не получилъ никакаго отвhта. Наконецъ видя напаленій въ новhйших временахъ на нашъ обрядъ, решился я посвятить ее вhрным сынамъ нашей церкви – какъ это въ Вашемъ полномъ ексемпл[яре] видно⁴⁴; по причинh изреченія одного латинскаго епископа, которий въ посланій своемъ пастирскомъ, печатанномъ въ Вhиской газете, назвалъ римск[о] католическую] церковь единоспасительною (einriy seligmachende) – дерзнуть я нашу восточно-катол[ическую] въ посвященіи то же назвать «единоспасительною»; это положеніе Г[осподин] авторъ⁴⁵ не принялъ и вhлель истребить; что и въ большей части ексемп[ляров] сделано. Не знаю, есть ли это положение еретическое, какъ онъ назвалъ, или нhть? Смотря по нашей собственной иерархіи, ми становимъ особенную церковь, соединенну съ римскою – если тот епископъ исключилъ ее, то и мы отвратно можемъ; если же онъ разумhль и насъ въ изреченіи своемъ, то и я могу римск[их] кат[оликов] разумhть; латинники ширять власть свою и между нами; по чему бы мы не могли отвратно? Мы почитаемъ себя должными, вhрно пребывать при нашей церквh, слhдовательно не по иной причинh, какъ что она для насъ и нашего народа, а въ послhдствіи и для цhлаго міра единоспасительна? Такъ ли или нhт? Это мое мнhніе, но я Господину] автору безпрекословно удовлетворилъ, почитая его ученость и положеніе.

Еще въ одном бы я радъ посовhтоваться. До меня писали недавно из Кромhрижа⁴⁶ 3 молодцы, лицеалисты тамошней гимназіи, ревные Славяне Моравяне, что желаютъ перейти на нашъ русскій соединенн[ый] обрядъ⁴⁷, и в намhреній посвятить жизнь свою народному поученію, желаютъ посвятиться въ русскихъ священниковъ и просили у меня совета. Я знаю, что подъ жестоким Голомуцким ординариятом⁴⁸ Славянам нельзя и пошевелиться, и по тому я убеждhн въ праведности и нелицемhріи ихь желанія. Я спрашивалъ Г[осподина] Литвиновича, какій путь къ достиженію цhли указать имъ. Г[осподин] Литв[инович] казалъ, что нужно непремhнно призволення папы по тому, что они хочуть быть священниками русскіми – но тоть путь долгій и утруднительный. Не возможно бы имъ было тихомолкомъ подать прошеніе до Львовской Консисторіи, что бы имъ заручила или по крайней мhрh обещала приять в епархию; а въ тое время легше имъ было какъ мірскимь людям безъ означенія окончательнаго намhретя переменить латинскій на русскій обрядъ, дабы потомъ безпрепятственно вступить могли въ семинарию. Увhряю что этотъ случай притянулъ бы вhрно и иныхъ славянъ за собою. Прошу покорно, поучите меня въ томъ дhлh, и напишите мне какое точное изъяснение.

Г[осподин]] Миклошичъ печатаеть теперъ свою увhнчанную отъ академій наукъ I часть сравнительной граматики (Lautlehre) – дhло большаго размhра и глубокой, но слишкомъ односторонной учености, 24 листов уже напечатано, всего I части будет 36 листовъ⁴⁹. Подписку распишеть онъ вкратцh, какъ мнh рассказывалъ, въ цhнh думаю по 4 гульденов. Я хотhлъ тими днями въ Вестнике споминуть о том дhлh накратно и равнодушно – но Г[осподин] Зборовский⁵⁰ не пропустилъ статейку. Заключайте сами изъ этого, въ какомъ я туть положеній!

Шумавскаго всеславянского Словаря вышелъ уже первый жмитъ⁵¹, изъ 3 листовъ состоящій – по крайней мере все газеты о томъ говорять – но я его еще не видhл здесь въ Вhнh; когда Венедикть⁵² получить зъ Праги, сей часъ пошлю; целый словарь будеть обнимать 100 листов – предплата 7 гульденовъ ср. – но я думаю, лучше частями покупать, понеже изданіе протянется – а може случайно и прервется.

Здешние новины очень мhлки и пасмурны – какъ везде, такъ и туть раздоръ страшенный между нашими – непостоянность времени и политическихъ отношеній встрясла слабыми характерами, и они какъ досель не имhли силы в себе, такъ и теперь вhшаются врагамъ на шею, чтобы удержаться въ давномъ влияніи – но врагъ презираетъ измhнниками, воспользовавшысь измhною. Зоря получила упомненіе въ слhдствіе здhшних наущеній – догадуются, что эту бhду навель Вислоблоцкій⁵³ или Коссак⁵⁴, или обыдва в поразуменіи; по крайней мhph они имеють сношенія съ лицами, дhйствующими при Вhнской войсковой командh. Узрим, есть ли что въ этомъ истиннаго. Вислоблоцкій съ Голуховскимъ⁵⁵ дружелюбно заходить. Здешній фринтанистъ Г[осподин] Барановскій⁵⁶ выдумалъ особенный родъ литургій для себя по образцу латинской – и правилъ такъ службу въ Августинскомъ костелh. Донесеніе, я думаю, уже сделано Господином] Литвиновичемъ.

Заключительно пршмите свидетельство моего усерднhйшаго почитанія Вашего Высокопреподобія покорнейший слуга

Иванъ Ф. Головацк[ий]

Вhна 4 юнія 1852

Ваше Благославеніе

Милостивый Государь!

Получивъ предъ несколько мhсяцами отъ моего брата⁵⁷ Вашъ лотерейный билеть, я выкупилъ его за 4 fr. сер. и хотълъ по поручhнію брата за эти деньги взять для Васъ Милостивый Государь, у Г[осподина] профессора] Миклошича одинъ экземпляр его «Formenlehre»⁵⁸; но какъ у господина] сочинителя этой книги уже не стало экземпляров по цhнh 4 fr. а у книгопродавца она продается по 7 fr., то и не могъ я решится безъ Вашего соизволенія на покупку по столь высокой цhнh и так деньги остались въ моихъ рукахъ, пока сами не сделаете дальшеє распоряжене.

Мhжду тhмh некоторыя изъ живущихъ здесь русскихъ лицъ, прочитавъ Ваши прелюбопытныя статьи, въ нашихъ журналахь напечатанныя, постановили, въ изъявленіе своего къ Вашему лицу особенного почитанія, предложить Вамъ въ поклонъ несколько русскихъ книжекъ по части Вашей спеціальной, именно исторической, которыя я, спустя нhсколько недhль, и выслал на руки моего брата во Львове. Надеюсь, что эти книги Вамъ уже доставлены.

Подобнымъ образомъ и сегодня имею честь, отъ имени Отца Протоієрея Михаила Федоровича Раевского⁵⁹ препроводить Вамъ на поклонъ I экземпляр] «Русской Бесhды»⁶⁰ съ прилежаніем комедии «Князь Луповицкий»⁶¹ – с тем покорным прошеніем, дабы Вы, Милостивый Государь, благоволили принять участіе въ составленш этого благонадежного журнала Вашими въ всякомъ отношеніи отличными учеными трудами.

Взявъ во вниманіе, что у насъ в Галиціи нhтh надежды, чтобъ какой нибудь литературный журналъ состоялся по причине нерадивой публики и другихъ неблагоприятствующихъ внутреннихъ и внhшнихь обстоятельств, то я думаю, что наши литераторы par eccellence не откажутся воспользоваться надобностью, которая им отворяетъ толь пространное поприще для литературныхъ трудовъ.

Потому благоволите себh вибрать какой угодно предметь по начертанію приложенной здhсь записки отца Протоієрея и будьте увhрены, что ни напишите Вы по ученой части, все будет съ большымъ удовольствіемь и благодарностью принято.

Примите при этом случае долгь моего искреннhйшаго почітания, съ которымъ я имhю честь пребывать.

Вашего Благословенія

Милостивого Государя

покорнhйший слуга

Иван Ф. Головацкий

Вена 9/21 Августа 1856

Ваше благословеніе

Милостивый Государь!

Я прошу извиненія, что до сихъ поръ не послалъ я Вамъ Миклошичевой Грамматики⁶². Виноватъ, кажется, малая сумма 7 fl., но при трудныхъ обстоятельствахъ моихъ не возможно мне было собрать столько излишнихъ денегъ – особенно когда полученные оть Васъ 4 fl. за билетъ и 3 fl. отъ Г[осподина] Колянковского⁶³ вдругъ порасходовались. При семь прошу покорнhйше, подождите, Милостивый Государь, еще до конца сего мhсяца Апрhля; получа квартирныя деньги, я немедленно куплю желанную книгу и отошлю сейчас близшей почтой.

Сегодня имhю честь препровести на Ваше имя «Русской Бесhды» ІІІ и IV книги⁶⁴, съ присовокупленіях какой то религіозно полемической брошюры, съ тhмh прошеніемь, чтобы Вы, Милостивый Государь, изволили для этого журнала какую статью Вашего глубокомыслhнного пера прислать на мои или на руки извhстнаго Вамъ лица.

Я слыхалъ, что Вы получили какой то приходъ⁶⁵ – поздравляю Васъ, Милостивый Государь, съ этим новымъ и, какъ нельзя сомневаться, выгоднымъ постановленіемъ; но между тhмh всякій благомыслящій долженъ сhтовать о томъ что у насъ нhтъ мужа, который бы Васъ мог достойно замhнить при боку Его Еминенціи⁶⁶. Дай Богъ, чтобъ Вы изъ отдаленія успhли еще долго дhйствовать въ томъ душеспасительномъ смысле, какъ и до сихъ поръ дhйствовали.

Слава Всевышнему промыслу, мудрости Его Еминенціи и Вашимъ совhтамь, мы получили умнаго, бодраго и надежнаго Суфрагана⁶⁷. Но при том мы, Венскіе Русины совсhм осиротhли – и не знаемъ кто будетъ преемникомъ Д[октора] Литвиновича? Есть вправдh здhсь священникъ из Венгерскихъ Русиновъ, Г[осподин] Николай Нодь⁶⁸, до сихъ поръ сотрудникъ приходскій и духовникъ семінарій – мужъ характерный, умный и чрезвычайно дhятельный, непорочнаго истинно иноческаго права – но онъ слишко скроменъ и готовъ, можетъ быть, съ пожертвованіем себя уступить какому нибудь сопернику. Но я откровенно говорю, что мнh не случалось въ жизни встрhчать мужа столь добродhтельнаго, чистосердаго и благороднаго, какъ онъ. Рекомендую Вам его, если возможно, походатайствуйте за ним у Его Еминенціи, он вполнh достоенh этой чести. Прошу покорнhйше, не откажите ему Вашего соучастія.

Окончательно имhю честь довести до Вашего свhдhтя, что сюда пріhхалъ Отецъ Ипполитъ Терлецкий⁶⁹ изъ своего странствования по востокh. Я имhлъ случай съ нимъ нhсколько разъ беседовать и могу откровенно сказать, что онъ мнh какъ человhкъ очень понравился – украинецъ прямодушный и, кажется, для тепhряшняго времени онъ пережился уже. О его достоинствахъ священническихъ и политическихъ я судить не могу и представляю это другимь, до того призваннымъ: сколь я могу узнать изъ его рhчей, то онъ желалъ бы при старости лhт найти въ какомъ монастыре Галицкомъ спокойный пріют. Я думаю, что онъ никакимъ образомъ не могь повредить нашей народности; а напротив, какъ восточный священник, посвященъ въ Римh и соблюдающій в полной чистотh обрядъ греческій, могь бы подhйствовать въ нhкоторомъ отношеніи на возстановленіе нашего упаднаго и многимъ испорченнаго уніятскаго или Замосцкаго обряда.

Желая Вамъ счастливыхъ и веселыхъ пасхалій, имhю честь пребывать

Вашего Благословенія

Милостивый Государь

покорнhйший слуга

Иван Ф. Головацк[ий]

Вhна 2/14 Апреля 857

Ваше Благославеніе

Милостивый Государь!

Соотвhтно моему слову, высказанному въ послhднемъ моhм письме, имhю честь предложить Вашему Благословенно давно ожидаемую книгу профессора] Миклошича «Formenlehre der Slavischen Sprachen», и прошу извиненія, что противъ воли моей заставилъ Васъ такъ долго дожидаться выписанной Вами книги. Преосвященный Спиридонъ получилъ на днях слhдующія ему буллы от Его Святости Папы Римского⁷⁰ и здhшніи Русины радуются, что будуть свидhтелями рhдкаго здhсь торжества посвященія греческого Архієрея⁷¹.

Въ наши свята⁷², т. е. въ понедельник, вторникъ и середу, писалъ нашъ землякъ Г[осподин] Доктор Черлунчакевичъ⁷³ конкурсъ на профессора Догматики въ Львовh и, какъ кажется, съ превосходнимъ успhхомъ. Но, къ сожаленію, Йозефинскіе факультетисты здъшняго университета зрять въ немъ какой то призракъ или орудіе ультрамонтанізма и уже наперед ликуют, что нашелся противъ него (Черлунчак[евича]) несравненно высшій соперникъ в лице Господина] Пельца⁷⁴ какъ долголhтняго суплента. Но дhло кажется главное въ томъ, что латинщики ни какимъ образомъ не хотять допустить, чтоб на чело нашего духовенства поставлялись люди, пользующіеся полным довhріемь Римской курій. Имъ хочется сохранить власть за собою над нами и не уступать ее никому.

По той причинh нашъ землякъ малую имеет надежду успhть въ этом спорh.

А истинно, жалко и крайне прискорбно было бы для насъ Русиновъ, если бы мы принуждены бьши лишиться мужа съ толикимъ учительскимъ звашемъ, с толикой глубокою религіозной увhренностью и твердою, можно сказать, желhзною волею и неукротимою силою. Такимъ именно есть Д[окто]ръ Черлунчакевичъ. При всей своей религіозной учености и преданности Римскому престолу онъ вмhсте съ тhмъ любить и глубоко почитает русскій народъ и русскую литературу.

Вотъ главные черты характера нашего Д[октора] Черлунчакевича: полонъ довhрія къ Риму, полонъ любви къ народу, глубокій проницательный умъ, который никакихъ выгод ради не отрекся бы оть своего релігіознаго убhжденія.

Извините, Милостивий Государь, я въ послhднем моемъ письме рекомендовалъ Вамъ Отца Николая Нодя; а сегодня опять другаго рекомендую, и Вы может быть, подумаете о мне что нибудь нелhпое. Но если бы оба были в Галиціи взросли и воспитались, то я бы не стал ихъ рекомендовать, а сказал бы просто: Вот они Галичане, и Вамъ бы довлhло этого. А то нhть, хотя, кажется, и земляки, а все же они иного и лучшаго духа чада, которыя, на чужбинh воспитавшись, проникнуты: один глубокою хрістианскою любовью, по примhру Апостола Иоанна, другой же непоколебимою нравственною силою и священнымъ вдохновеніемь пожертвованіемъ, по образцу Апостола Павла! Правда, они мнh друзья, но чреэъ долголhтнее съ ними сношеніе я ихъ из наилучшщей стороны позналъ и увhренъ, что никогда не соблазнюсь ни одним словом, что въ ихъ пользу сказалъ.

Вашему Благословенно да будетъ представлено ходатайствовать за тhми мужами, вполнh достойными поваженія и вниманія нашихъ Пресветлыхъ Архипастырей.

Не буде ли Черлунчакевичъ профессоромъ теперь уже – то на долго восторжествуютъ латинщики над нами; и я думаю, что стоило бы труда, если бы его Еминенція изволилъ в этомъ отношеніи (против Баранецкого)⁷⁵изъявить свое желаніе или предъ министерствомъ, или еще лучше пред самым нунціемь, особенно по той причине, что численный перевhсь учащагося юношества богословскаго въ Львове есть на нашей сторонh и таким образомъ мы получили бы въ профессоры Римлянина, но своего Русскаго Римлянина.

Вашъ покорнейший

слуга

Иван Ф. Головацк[ий]

Вhна 27/4 857

Ваше Благославеніе

Милостивый Государь!

Въ достопочтенномъ письмh Вашего Благословенія от 19 Мая т.г. получилъ я 1 полимпериалъ и 8 fr банкнотами] съ тhмъ, чтобъ ихъ доставить кому слhдуеть. Бывъ на дняхъ у того Господина, я предложить ему Ваше письмо вмhсте съ деньгами. Изъявивъ свое сожалhніе о томъ, что Вы принуждены отказаться отъ требуемой отъ Васъ помощи, решительно изъявил этоть Господин, что, не имhя никакого порученія къ тому, не можеть денегъ принять; потому именно, что съ доставкою журнала не была сопряжена никакая обязательность.

Итакъ, деньги остались у меня до Вашего расположенія.

Узнавъ, что Г[осподинъ] ‘Шумавский в Прагh издал первый выпускъ своего всеславянскаго словаря, я осмелился на Вашъ счетъ подписаться на 1 экземп[ляр] однимъ гульденомъ и имhю честь симъ предложить Вамъ его. Рукопись, какъ говоритъ издаватель, лежитъ готова въ рукахъ его, слhдовательно можно надhяться, что въ издании не будеть никакого препятствія.

«Описание словенскіх рукописей синодальной библіотеки»⁷⁶ надеюсь тоже получить, но не множко позже.

На всякій случай ожидаю прежде Вашего распоряженія съ слhдующимъ письмомъ и прошу о точную адрессу Вашего Благословенія.

Покорнhйше благодарю Васъ за доставленныя свhденія о Д[окто]рh Черлунчакh[виче] и Господине] Нодh, которые доставили имъ большую отраду и бодрость къ достижению цhли. Г[осподинъ] Нодh обнялъ на время приходскую должность у св. Варвары⁷⁷, а вмhстh съ тhм и должность проректора Семинаріи. Вообще Архієрей казался до послhдней минуты къ нему очень благосклоненъ и снисходителенъ.

Г[осподинъ] Черлунчак[евичъ] просил архієрея Спиридона, чтобъ вицеректура въ Львовской семинаріи осталась для него въ резервh до того времени, пока не будеть рhшено поставленіе профессора догматики, что непремhнно до 1 октября должно послhдовать. Профессура ему лучше отвhтствуеть, но ее труднhе получить – хотя онъ намhрекь бороться до послhдняго. Но жалко было бы, если бъ вопреки всhм усиліям, онъ не получилъ профессуры, а между тhмъ и вицеректуру потерялъ. Жалко было бы того человhка! Архиерей Спиридонъ требовалъ отъ него, чтоб онъ рhшительно отказался или отъ той или отъ другой компетенціи. Но Д[окторъ] Черлунчак[евичъ] этого не сдhлал, но только рhшительно объявил, что онъ ни въ какомъ случаh не принялъ бы обhихъ должностей вмhсте, но только одну или другую – что кажется очень природно. Архиерей Спиридон уhхал вчера 1 июня во Львовъ – дух святый осhнит его в будущем звании его!

Пріймите изъявленіе моего глубокого почтенія, съ которымъ имhю честь пребывать

Вашего Благоволенія

Покорнейший слуга

Иванъ Ф. Головацк[ий]

Вhна 2 Іюня 1857

Ваше Высокопреподобіе

Милостивый Государь!

Надhясь, что это письмо застанет Вас, Милостивий Государь, уже в Уневh⁷⁸, спhшу поздравить Васъ съ чиномъ каноника⁷⁹, который Его Зминенція въ согласіи съ Его Величествомъ Императоромъ⁸⁰ изволилъ Вашему Высокопреподобію пожаловать. Всh друзья Ваши усердно радуются тому и желаютъ, что бы Всевышній Господь благословилъ Васъ на этомъ новомъ, но славномъ пути, а ущедряя Вамъ полное здравіе и долгоденствіе, чтобъ сподобилъ Васъ возвести на тотъ степень іероршескаго достоинства, до которого призываютъ Васъ и врожденныя дарованія ума, и высокое воспитаніе, и благородіе Вашего сердца. Я увhренъ, что нинhшнее возвышеніе Ваше в Каноники считается у нашего народа однимъ изъ самыхъ блистательныхъ дhлъ, которыми ознаменована жизнь нашего Первосвятителя Кардинала Михаила⁸¹, которому да сотворить Господь Богъ еще многая и благая лhта на славу святой церкви и честь нашего народа!

При семъ случаh имhю честь Вашему Високопреподобію переслать Русской Бесhды 1 книгу изъ 1857 года⁸², которую Вамъ доставлять поручено мнh безъ всякого возмездія, единственно ради заслугъ Вашихъ в ученомъ историческом отношеніи, и присовокупляю также Библиографію за 1855 год⁸³, которую я, не знаю уже по какой причинh замедлилъ Вамъ переслать вмhстh с IV книгою Р[усской] Б[еседы]⁸⁴.

Изъ здешнихъ новостей очень мало могу Вамъ донести; теперь время каникулъ – все разъhхались, кто куда можеть, только намъ, должностнымъ лицамъ, некогда баловаться – служба круглый годъ.

Слава Богу, что наш любезнhйшій парохъ отецъ Николай Нодь немножко подужал и приходить по малу до здоровья – въ мhсяцh июлh онъ былъ сильно заболhмлъ грудью, такъ, что можно было всего опасаться. Все же еще неизвhстно, будеть ли онъ нашимъ парохомъ и ректоромъ⁸⁵ семинаріи или нет? Слышу, что Г[осподинъ] Сембратович⁸⁶ тайком, но крhпко хлопочетъ о ректоратh для себя, и какъ говорять, имhет сильного покровителя въ здhшнемь теолог[ическомъ] факультетh, а можеть быть, и въ министерстве. Жалко, очень жалко было бы, если бы Нодь принужденъ былъ уступить сопернику, которому дорога и такъ настежъ отверта къ всhмъ достоинствамъ университета.

Его преосвященство архієрей Спиридонъ⁸⁷ писалъ недавно Господину] Сембратовичу, что конкурсъ Господина] Черлунчакевича и его соперника Пельца находятся въ рукахъ его преосвященства и похвалялъ элаборать Черлунчакевича. Кажется, что онъ предложенъ будеть и его Эминенціи нашему Кардиналу. Здhсь въ Вhнh Г[осподинъ] Черлунчакевичъ полагает кое какъ на Е[го] Пр[еосвященства] Нунція, который обhщалъ при случаh поговорить о немъ съ Г[осподиномъ] референтомъ, министерск[имъ] советником Кучкером⁸⁸ – но только приватно; – вообще съ тhхh поръ какъ здhсь были два Е[го] Пр[еосвященства] Баранецкого присланные латинскіе священника и самъ Пельцъ, и представлялись въ министерствh и въ нунціатурh, съ тhхь поръ и Е[го] Пр[еосвященство] Нунций кажется холоднhе къ нашему кандидату и поручалъ ему съ особеннымъ участіем, чтобъ старался снискать себе покровительство Его Эминенціи Кардинала Михаила, которого слово больше стоит у министерстве, ежели его собственное какъ представителя иностранного правительства.

И въ самом дhлh, на дняхъ по предложенію здhшняго Кардинала Его Эмин[енцш] Раушера⁸⁹ именованы два префекта здеhшнихь семинарій, Д[окто]р Мюллер⁹⁰ и Данко⁹¹ въ профессоры Вhнскаго университета. Слhдовательно, можно надhяться, что министерство въ подобномъ случаh и нашему Кардиналу не могло бы отказать, зная, что нашъ кандидать и Римской курій благонадеженъ.

И потому я осмhлюсь просить Вашего Высокопреподобія, извольте силою довhренности и любви, которою Васъ Его Эминенція всегда отличалъ, подhйствовать в пользу русскаго кандидата Черлунчакевича, и чтобъ Его Эминенція при отосланіи конкурсовъ благоизволилъ изъявить министерству свое особенное желаніе видhть сего римскаго воспитанника профессоромъ своего юнаго клира, толь разительно превышающего число латинскихъ слушателей во Львовh.

При всем том именованіе его, кажется, еще долго продлится, а может быть и вовсе не послhдуеть. Въ подобномъ случаh была бы страшная потеря, если бъ Черлунчакевичъ принужденъ былъ далhе оставаться безъ міста, безъ дhйствія, здhсь при жалованіи ежемhсячних 12 fr. Это бы было жестокое наказаше невиннаго и въ всяком отношенш благонадежнего человhка. Для того онъ всегда имhет надежду, что Его Эминенція благоволит задержать для него обhщанное мhсто Вицеректора въ Львовской Семинаріи.

Заключительно прошу извиненія, что не могъ извhдать о требуемомъ Вами «Сборникh народныхъ пhсней» Кирhевскаго⁹²; здhсь о немъ никто ничего не зналъ, и надо было прежде справиться. Какъ скоро узнаю о чемъ, не замедлю извhстить.

Извините, что я такъ пространно росписался къ Вамъ, и, можегь быть, ужасную скуку навелъ на Васъ делами совершенно посторонними, Что же ділать, мнh кажется, эти дhла добры, и въ некоемъ отношеніи спасительны.

Примите Ваше Высокопреподобіе долгъ моего глубокого почтенія, съ которымъ имhю честь пребывать

Вашего Высокопреподобія

Милостивого Государя

покорнейшим слугою

Иванъ Ф. Головацкий

Вена 1/13 Сентября 1857

ПРИМІТКИ

¹ Левицький Михайло (1774 – 14.01.1858) – галицький греко-католицький митрополит. Народився у с. Пустиня Коломийського повіту в сім’ї парафіяльного священика. 1798 р. висвячений на священика, 1813 р. став перемишльським єпископом. Брав участь у віденському конгресі 1815 р. Цього ж року австрійський імператор Франц І іменував М. Левицького львівським архієпископом, а у 1816 р. – галицьким митрополитом. 1846 р. австрійський імператор Фердинанд І нагородив його орденом св. Леопольда та іменував примасом Галичини. 18S6 р. першим з греко-католиків іменований кардиналом.

² Балудянський А. История церковная нового завета / Изд. III. Виенна, 1852. Це видання, яке виходило також окремими частинами, було здійснено на кошти І. Головацького. Перше і друге видання вийшли відповідно латинською й угорською мовами. У даному листі мається на увазі опублікована 1851 р. перша частина цього твору, яку І. Головацький послав митрополитові М. Левицькому. Переплутавши поштову адресу митрополита, він просив А. Петрушевича потурбуватися про те, щоб ця кореспонденція потрапила за місцем призначення. Як видно з листа А. Петрушевича до І. Головацького, вміщеного у віденському «Вhстнику...» (1851. Ч. 83. С. 330-331), галицький вчений виконав прохання редактора часопису і за дорученням митрополита надіслав відповідь з подякою за прислану книгу.

³ Митрополита М. Левицького.

⁴ Село Вільшаниця нині в Тисменицькому районі Івано-Франківської області.

⁵ Нині місто Підгайці Бережанського району Тернопільської області.

⁶ 1848 p. y руслі р. Збруч було знайдено статую язичницького слов’янського бога. Вона мала вигляд чотиригранного стовпа з вапняку, висотою 2,67 м, увінчаного чотириликою головою. З 1851 р. ця визначна пам’ятка слов’янського мистецтва зберігається у Краківському краєзнавчому музеї.

⁷ Петрушевич A.C. Представляет ли открытый истукан в русле реки Збруча в Восточной Галиции божка Святовита или Хорса // Вhстник для русинов Австрийской державы. Вhдень, 1851. Ч. 106-111.

⁸ Тушинський Петро (1770 – 28.08.1851) – священик у селі Городиславичі на Бережанщині. Почесний крилошанин (найвища відзнака для сільського священика), радник митрополита. Некролог, написаний А. Петрушевичем, був опублікований у «Ватнику...» (1851. Ч. 112. С. 446-447).

⁹ ОО. Мехитаристи мали у Відні друкарню і книжковий магазин. За українські видання у друкарні відповідальним був Іполит Криницький. На його ім’я адресувалася більшість кореспонденції у справах українських видань у Відні.

¹⁰ «Зоря Галицка» – перша газета українською мовою в Галичині. Виходила у Львові протягом 1848-1857 pp. Як орган Головної Руської Ради проголосила національну самобутність і самостійність українського народу. У 1850-1854 pp., з огляду на фінансову залежність від Ставропігійського інституту, друкувалася т. зв. язичієм і дотримувалася русофільської орієнтації. Редакторами газети були Антін Павенцький (1848-1850), Михайло Коссак (1850), Іван Гушалевич (1850-1853), Богдан Дідицький (1853-1854), Северин Шехович (1854), Платон Костецький (1855-1856), Михайло Савчинський (1857).

¹¹ Прибране ім’я Якова Головацького (17.10.1814 – 13.05.1888) – українського будителя, поета, вченого, педагога, одного із засновників культурно-освітньої організації українців Галичини «Руська трійця». Перший професор кафедри української філології Львівського університету. З кінця 1850-х років займав москвофільські позиції. Через його проросійську орієнтацію австрійський уряд позбавив Я. Головацького посади професора Львівського університету. З 1867 р. жив і працював у Вільнюсі (Литва), де був головою Археографічної комісії.

¹² Йдеться про московське 1845 р. видання, в перекладі Осипа Бодянського на російську з польської, праці Дениса Зубрицького під назвою «Критико-историческая повесть временных лет Червоной или Галицкой Руси». О. Бодянський надіслав з Москви через Відень один її примірник Д. Зубрицькому. Проте, з невідомих нам причин, він до останнього не потрапив. 1851 р. цей примірник з автографом О. Бодянського («Сочинителю – переводчик. Июня 7 1845. Москва») одержав А. Петрушевич.

¹³ Литвинович Спиридон (1810-1869) – греко-католицький церковний діяч Галичини. Доктор богослов’я, почесний крилошанин. Після закінчення богословських студій у Відні працював у соборі св. Юра у Львові, а згодом став священиком церкви св. Варвари у Відні. У 1852-1857 pp. – ректор Віденської духовної семінарії, 1857 р. іменований єпископом-суфраганом у Львові. Від 1863 р. – галицький митрополит. Депутат Галицького сейму і його віце-маршал, депутат австрійського парламенту. Послідовно виступав на захист прав українського народу й української мови.

¹⁴ Шашкевич Григорій (1809-1888) – український культурний і громадсько-політичний діяч. Депутат австрійського парламенту (1848-1849), ректор Віденської духовної семінарії, міністерський радник у справах освіти, перемишльський греко-католицький єпископ. 1859 р. – член комісії для розгляду справ щодо так званої азбучної війни у Галичині. Автор підручника з граматики української мови. Опублікував ряд статей у періодичних виданнях. У його рукописній спадщині багато віршів українською мовою різних авторів.

¹⁵ Передмову О. Бодянський написав 19 травня 1845 р. У ній дано критичний огляд історичної літератури про Галицько-Волинську державу. Автор також вказав на значення праці Д. Зубрицького.

¹⁶ Zubrzycki D. Rys do historyi narodu ruskiego w Galicyi i hierarhii cerkiewnej w temźe Królestwie. Lwów, 1837. Zeszyli. 988-1340.

¹⁷ Міклошич Франц (20.11.1813, Радомерщак – 7.03.1891, Відень) – словенський мовознавець, засновник порівняльно-історичної граматики слов’янських мов. Вивчав також фонетичні і морфологічні особливості української мови та вплив східних елементів на її склад. Опубліковано листи українських вчених до Ф. Міклошича (Листування українських славістів з Францем Міклошичем. Київ, 1993).

is Тут згадується про працю Ф. Міклошича «Monumenta lingue palaeoslovenicae et codice Suprasliensi». Vindobonae, 1851 (зберігається у бібліотеці А. Петрушевича). Супрасльський, або Ретків, збірник – це місяцеслів на березень. У ньому зібрані житія і проповіді, перекладені з грецької мови десь у Х-ХІ ст. у Болгарії. Це найобширніший рукопис старослов’янською мовою.

¹⁹ І. Головацький має на увазі віденське видання праці В. Караджича «Српски pjечник истумачен немачкіjем і латинскщем риjечима» (Беч, 1852). Ця та інші книжки сербського вченого зберігаються у бібліотеці А. Петрушевича.

²⁰ Жебравський Теофіл (1800, Галичина – після 1868) – польський архітектор, природознавець, археолог. Автор праць з техніки, математики, археології, історії, літератури. 1848 р. опублікував у Кракові дослідження «Wiadomość o bożyszczu słowiariskiem znalezionem w Zbruczu r. 1848». У бібліотеці А. Петрушевича зберігається примірник цієї книги з автографом автора – «Wielmożnemu Panu Petruszewyczowi T. Żebrawski».

²¹ Янежич Антон (1828-1869) – словенський культурно-національний діяч у Каринтії. Укладач ряду словенських підручників, видавець літературних журналів, автор словенсько-німецького і німецько-словенського словника. В бібліотеці А. Петрушевича зберігається лише німецько-словенська частина цього словника (Vollständiges Taschen-Wörterbuch der slovenichen Sprache. Von Deutsch-Slovenischer Theil. Klagenfurt, 1850. 631s.)

²² Балудянський Андрій (1807-1853) – викладач історії та церковного права в Ужгородському ліцеї, канонік кафедральної церкви у Мукачеві. В листі згадується про третє видання його книжки «История церковная нового завета» (Виенна, 1852).

²³ Мова йде про число III «Вhстника...» за 1851 р., в якому було надруковано останню частину дослідження А. Петрушевича про збруцького ідола. Наприкінці дослідження є датування: «Писано в Уневі 7/19 місяця Юнія 1851 г.»

²⁴ Коллар Ян (29.07.1793, Мошовце, Словаччина – 24.01.1852, Відень) – словацький і чеський будитель, поет, фольклорист, етнограф, професор славістики (1849-1852) Віденського університету. Автор написаних чеською мовою поеми .Донька слави» (1824), трактату «Про літературну взаємність між слов’янськими племенами»(1836) та ін.

²⁵ Віденський університет.

²⁶ Ця праця А. Петрушевича була опублікована у «Вhстнику...» 1851 р. (Ч. 147-148) під назвою «Краткая история угорских русинов». Наприкінці статті подано як підпис автора дві останні букви прізвища – « ...чь».

²⁷ Про українців та інших слов’ян Угорського королівства.

²⁸ Яхимович Григорій (6.02.1792-1863) – громадський, церковний і політичний діяч. Після закінчення богословських студій у 1816 р. висвячений на священика. Згодом був професором богослов’я Львівського університету. У 1841 р. іменований єпископом-суфраганом львівської архієпархії. 2 травня 1848 р. обраний головою Головної Руської Ради і в цьому ж році став першим українським депутатом австрійського парламенту. Від 1848 р. – єпископ, послідовно, перемишльський і львівський. У 1849 р. австрійський імператор Франц Иосиф І нагородив його орденом св. Леопольда, а 1863 р. – титулом барона. Протягом 1859-1863 pp. – галицький греко-католицький митрополит. Є підстави вважати, що був отруєний за підтримку так званого обрядового руху в Галичині.

²⁹ Гаганець Йосиф (1793-1875) – пряшівський греко-католицький єпископ (1842-1875). Відомий діяч в українському національному русі Угорського королівства, сподвижник О. Духновича, покровитель пряшівського «Общества св. Иоанна Крестителя» й ужгородського «Общества св. Василия Великого».

³⁰ Шумавський Йозеф Франта (1796-1857) – чеський філолог, автор словників і підручників. Тут йдеться про його працю «Slovník všeslovanský s přídanymi významy nemeckými. S v. 1-2» (Praha, 1852).

³¹ Janežić A. Popolni ročni slovar slovĕnskego in nĕmĕkego jezika. Ćelovec, 1851. Del. I. 554 s.

³² Miklosich F. Vitae Sanctorum. E codice antiquissimo palaeoslovenice cum notis criticis et glossario. Viennae, 1847. 54 s.

³³ Kyriak Cankof A. und D. Grammatik der bulgarischen Sprache. Wien, 1852.

³⁴ Копітар Єрней (23.08.1780, Репне – 11.08.1844, Відень) – словенський філолог-славіст. Автор «Gramatik der Slavischen Sprache in Krain Kärnten und Steyermark» (Laibach, 1808), де виклав норми словенської літературної мови. 1839 р. Є. Копітар опублікував у Відні працю «Hesychii Glossoggraphi discipulus et λωσσί Russus in ipsa Constsantinopoli sec. XII ad XIII additius alius Wiscellsanois philogici maxime et slavistici Argumenti». Vindobonae, 1839.

³⁵ У бібліотеці А. Петрушевича зберігається два віденські видання словника В. Караджича «Српски рjечник негуманен немачкиjм и латинскиjем риjечима». Важко судити, про яке з них говориться у листі.

³⁶ Йдеться про львівського греко-католицького єпископа Івана Бохенського (1784 – 25.01.1857). У 1842-1850 pp. був ректором Духовної семінарії у Львові, а з 1850 р. – єпископом-суфраганом.

³⁷ їжак Микита (1790-1860) – церковно-культурний діяч, священик, бібліотекар львівської греко-католицької митрополичої капітули. У 1852-1857 pp. – цензор для українських видань у Галичині.

³⁸ Митрополита М. Левицького.

³⁹ Балудянский А. История церковная нового завета. Вена, 1852. Ч. 3.

⁴⁰ Балудянский А. История церковная нового завета. Изд. 3-е. Виенна, 1852.

⁴¹ Всього наприкінці книги поміщено список 309 передплатників.

⁴² Михаилу Левицькому.

⁴³ Попович Василь – мукачівський греко-католицький епископ 1838-1866 pp.

⁴⁴ Присвята має такий текст: «Верным сынам единоспасительной восточной католической церкви посвящает Иван Ф. Головацкий, издаватель».

⁴⁵ Андрій Балудянський.

⁴⁶ Йдеться про теперішнє місто Кромержіж Чеської Республіки.

⁴⁷ Греко-католицьку релігію.

⁴⁸ 1591 р. в Оломоуці відбувся синод, який прийняв рішення керуватися ухвалами Тридентського собору (1545-1563).

⁴⁹ Miklosich F. Vergleichende Grammatik der Slavischen Sprache. Wien, 1852-1874. Bd. 1-4. У листі згадується про перший том цієї праці (Wien, 1852. 518 s.)

⁵⁰ Зборовський Василь – псевдонім Ю. Вислоблоцького (див. примітку 15).

⁵¹ Жміт – діалектне в чеській мові, означає – том, частина. Перша частина словника Ф. Шумавського вийшла обсягом 48 сторінок.

⁵² Венедикт Альберт А. – книгар у Відні.

⁵³ Вислоблоцький Юлій (1819-1871) – журналіст, літератор, автор ряду книг, брошур і статей на історичну тематику. За свою працю «Короткий нарис історії Австрійської держави», яка друкувалася у віденському «Вhстнику...» в 1855, був відзначений австрійським урядом золотою медаллю. Перекладав на українську мову тексти законів Австрійської держави. Відповідальний видавець віденського «Вhстника...».

⁵⁴ Коссак Михайло – український культурний і громадський діяч. Разом з І. Головацьким видавав у Відні «Вhстник...», входив до складу його редакції як керівник друкарні. З 1860 р. працював управителем друкарні Ставропігійського інституту у Львові. Видавець календаря «Львовянинь» (1862-1863) і «Шематизму провинціи чина св. Василія В. въ Галиціи» (1867).

⁵⁵ Ґолуховський Аґенор (1812-1876) – граф, політичний діяч. Намісник у Галичині (1849-1859, 1867-1871), міністр внутрішніх справ Австрії (1859-1860). 1859 р. був головою так званої азбучної комісії. Зробив спробу законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт в українську писемність.

⁵⁶ Барановський – греко-католицький священик у Відні.

⁵⁷ Якова Головацького.

⁵⁸ Праця Ф. Міклошича «Formenlehre der altslovenischen Sprache» була опублікована у Відні 1850 р. і у 1854 р. (розширений варіант). А. Петрушевич одержав від І. Головацького видання 1850 р.

⁵⁹ Раєвський Михайло Федорович (18.07.1811, Арзамас – 2.05.1884, Відень) – священик російської посольської церкви у Відні, громадський діяч. Вніс значний вклад у розвиток міжслов’янських наукових зв’язків. 1975 p. y Москві були опубліковані вибрані листи з архіву М. Ф. Раєвського у виданні «Зарубежные славяне и Россия».

⁶⁰ «Русская беседа» – перше періодичне видання слов’янофілів. Виходило у Москві протягом 1856-1860 pp. Усього вийшло 20 книжок. Видавець-редактор – А.І. Кошелев. Співредактори – Т.І. Філіпов (до початку 1857 p.), П.І. Бартенев, М.О. Максимович. У 1857-1858 pp. редактором був Í.C. Аксаков. У бібліотеці A.C. Петрушевича міститься повний комплект цього журналу; номери його він одержував з Відня через í. Головацького. Книга третя за 1856 р. дублетна, один примірник якої має овальну печатку з написом: «Русская основа» в Вене.

⁶¹ Аксаков К.С. Князь Луповицкий, или Приезд в деревню. Комедія в 2-х действиях с прологом. Москва, 1856. 88 с.

⁶² Miklosich F. Vergleichende Grammatik der Slavischen Sprachen. Wien, 1852-1874. У листі говориться про перші три частини цієї праці, опубліковані відповідно у 1852, 1855 і 1856 роках. Повне видання праці Ф. Міклошича зберігається у бібліотеці А. Петрушевича.

⁶³ Колянковський Іван – крилошанин, радник митрополита М. Левицького.

⁶⁴ Русская беседа. 1856. Кн. 3, 4.

⁶⁵ У 1856 p. А. Петрушевич одержав парафію в с. Новиця на Калущині.

⁶⁶ Митрополита М. Левицького.

⁶⁷ Йдеться про призначення С. Литвиновича єпископом-суфраганом.

⁶⁸ Нодь Микола (1819-1862, Відень) – український церковно-громадський діяч, поет, музикант, греко-католицький священик. Працював вихователем у Віденській духовній семінарії та керівником хору в церкві св. Варвари у Відні.

⁶⁹ Терлецький Іпполит Володимир (1807-1888) – греко-католицький церковний діяч, засновник проватіканського «Східного товариства для справ Сходу і східної церкви». 1856 р. у газеті «Зор< Галицка» (Ч. 2-7, 25-30, 35-37) публікувалися його нотатки про мандрівку до Єрусалима. Згодом вони вийшли окремою книжкою (Записки второго поклоннического путешествия з Рима в Іерусалим, по иншим месцям Востока совершенного св. словянско-кафтолической церкви Ипполитом Андреевым Терлецким, враческого и св. Богословия Доктором. Львов, 1861. Вип. I-II). 1856 р. у «3oph Галицкой» (Ч. 14, 21,-32) надрукував за підписом «Русин зі Львова» переклади чотирьох думок Богдана Залеського (Думи та думки Іосипа Богдана Залеського, переведет з польського на родимый рускій язык, издани же др. Владиміром Терлецкимъ. Перемышль, 1861). Оскільки це видання вийшло гражданським шрифтом, то це обурило Б. Залеського, і він відмовився його визнати.

⁷⁰ Йдеться про Пія IX (Джованні Марія Мастаї Феретті), який був Папою римським у 1846-1878 pp.

⁷¹ Посвята С. Литвиновича в сан єпископа-суфрагана.

⁷² Великодні свята у греко-католиків і православних.

⁷³ Черлюнчакевич Йозеф – професор догматики богословського факультету Львівського університету (1858-1864). 1864 р. перейшов на роботу до університету в Кракові.

⁷⁴ Пельтц Франтішек – професор богословського факультету Львівського університету (1852-1858). У 1865-1869 pp. – пробощ у Винниках.

⁷⁵ Баранецький Лукаш (14.10.1798, Зборів; за іншими даними: 16.10.1798, Кабарівці, Станіславівський округ – 30.06.1858, Цєшанув; похований у Львові). З 1849 р. – львівський римо-католицький архієпископ.

⁷⁶ «Описание словенских рукописей Московской синодальной библиотеки». Москва, 1855-1862. Цю працю А. Петрушевич одержав лише у 1867 р., про що свідчать автографи на титульній сторінці трьох, з чотирьох, томів, які були в його бібліотеці: «В библиотеку Дома Народного во Львове. От проф. Капитона Невоструева. Москва, 1867, мая 24».

⁷⁷ Микола Нодь був капеланом (помічником священика) при церкві св. Варвари у Відні.

⁷⁸ Тепер село Перемишлянського району Львівської області. Унівський монастир був заміською резиденцією митрополита М. Левицького.

⁷⁹ Канонік – священик кафедрального собору, член капітули (ради при єпископі).

⁸⁰ Франц Иосиф І.

⁸¹ Михайла Левицького.

⁸² Русская беседа. 1857. Кн. 5.

⁸³ Библиография за 1855 год. Москва, 1856. Другий (і останній) випуск цього бібліографічного видання за 1856-1857 pp. вийшов у 1859 р.

⁸⁴ Русская беседа. 1856. Кн. 4.

⁸⁵ Ректором семінарії M. Нодь не був.

⁸⁶ Сембратович Иосиф (1821-1900) – український греко-католицький церковний діяч, галицький митрополит (1870-1882). Суплент (1850-1865), віце-ректор Духовної семінарії у Відні (1853-1859).

⁸⁷ Спиридон Литвинович.

⁸⁸ Кучкер Іоанн-Рудольф (1810-1881) – віденський римо-католицький архієпископ, кардинал.

⁸⁹ Раушер Іосиф-Оттомар (1797-1875) – празький митрополит, кардинал. На Ватіканському соборі очолював опозицію, спрямовану проти проголошення непогрішності папи. Виступав проти національно-визвольного руху слов’янських народів Австрії.

⁹⁰ Мюллер Фрідріх (1834 – ?) – професор санскриту і порівняльного мовознавства у Віденському університеті. Представник лінгвістичної етнографії.

⁹¹ Данко Йозеф Карел (16.09.1829, Братислава – ?) – церковний діяч, доктор богослов’я. З 1853 р. – проректор богословських студій у Пазманській колегії у Відні. 1855 р. призначений надзвичайним, а 1857 р. – звичайним професором староєврейської мови та історії біблеїстики богословського факультету Віденського університету. З 1860 р. – придворний священик у Відні та директор богословських студій (для світських священиків) св. Августина.

⁹² Мова йде про «Русские народные песни» П.В. Кіреєвського, видані у Москві в 1848 р. Прохання А. Петрушевича, очевидно, було виконане, оскільки в його особистій бібліотеці цей примірник зберігається.